Контракти.ua

Автор: Альона Чорна —  2598  —  01.06.13
Непідкорена твердиня: чому сіроока пані Хотинська фортеця не бачить обіцяних туристів
Непідкорена твердиня: чому сіроока пані Хотинська фортеця не бачить обіцяних туристів

Хотинська фортеця завжди вабила туристів з усіх куточків України та ближнього зарубіжжя. Протягом восьми століть фортецею намагалися заволодіти величні королі та вельможі. Тож не дивно, що вона була схожа на фенікса: зазнавала руйнації від рук завойовників і знову відбудовувалася.

Особливої популярності пам'ятка набула з 2007 року, коли фортецю занесли до списку семи чудес України. Відтоді сіроока пані почала зустрічати чимало культурно-етнічних свят та туристів з усього світу. Одними з найбільш вражаючих заходів є Міжнародний середньовічний фестиваль «Битва націй» та «Середньовічний Хотин».

Корінням у дрімучу добу

Вперше чемпіонат світу з історичного середньовічного бою «Битва Націй» відбувся у 2010 році. Наступного 2011-го фортеця знов прихистила «середньовічних воїнів», а вже за рік фестиваль виріс, набув чималої популярності і зник зі славного міста Хотина. Так в 2012 році чемпіонат перенесли до Варшави, а цього року аж до Эг Морту на півдні Франції.

Тим часом на території Хотинської фортеці організували інший захід – фестиваль історичної реконструкції «Середньовічний Хотин». Організатором фестивалю виступила Міжнародна асоціація історичного середньовічного бою. Аби привабити туристів вибрали зручний час – травневі свята і навіть ввели декілька нових атракцій, турнірів та конкурсів. Очікували до 30 тисяч туристів. Однак всі плани частково рухнули разом з мостом у селі Атаки, що з'єднує Чернівецьку та Хмельницьку області. Спочатку рух через міст взагалі перекрили, а потім ввели жорсткі обмеження на проїзд. Наслідки такої трагедії фортеця відчула ще до початку проведення фестивалю. Далі – більше. Майже 200 учасників фестивалю через проблеми з мостом не змогли вчасно прибути на захід. Як розповів головний суддя змагань фестивалю Володимир Дерехов, через проблеми з мостом не всі змогли вчасно прибути до Хотина. Багато хто блукав об’їзними дорогами, інші взагалі йшли пішки через міст. Тож розбиті дороги, аварійний міст послужили неабияким «дрімучим» антуражем для відтворення справжньої атмосфери історичного свята. І якщо учасники відчували священний обов'язок прибути на змагання, то більшість туристів, особливо з Хмельницької області, зі зрозумілих причин просто проігнорувала історичну подію.

Бійці не здаються

Ті, хто подолав таку смугу перешкод, мав змогу побачити справжні видовищні бої та скуштувати смачну їжу з майже середньовічної кухні. Співорганізатор свята Ігор Анікін розповів, що робили все можливе, аби відтворити дух середньовіччя. Наближеним до історичної реальності був навіть посуд, наметове помешкання та середньовічний дрес-код.

Учасники представляли клуби історичної реконструкції з Білорусі, Молдови, Росії, Татарстану та України. Відтак вони зустрілися на арені «Середньовічного Хотина», щоб вирішити, хто з них найсильніший. Бої проходили як в одиночних номінаціях, так і в масових бугуртах. Глядачі мали змогу переглянути реалії справжнього безкомпромісного бою. До того ж усі учасники були одягнені в справжні копії середньовічних костюмів та обладунків, користувалися середньовічною зброєю.

Крім видовищних одиночних і масових піших боїв, пройшов найбільший кінний турнір «Битва столиць» за участі вершників з Москви, Санкт-Петербурга і Кам’янця-Подільського. Справжньою окрасою кінних турнірів стали кінні зшибки, або джостра (один на один). Такі поєдинки завжди вважалися найбільш небезпечними і безжальними та користуються у глядачів особливим інтересом. Головним завданням після зшибки і удару списом було втриматися в сідлі. Бурхливі захоплення трибун викликало вміння лицаря підчепити списом шолом противника і зірвати його з голови.

Як розповіли самі учасники, головне у боях – упевненість, безстрашність і витривалість. А також мужнє носіння обладунків, вага яких близько 40 кілограмів. Серед сучасних лицарів можна було зустріти і лікарів, підприємців, викладачів… Усі вони вміло поєднують основну роботу та улюблене хобі. «Я готую обладунки сам. Іноді допомагає мама. Часто важко все встигнути. Бо ще, крім численних поїздок на фестивалі, чесно виконую обов’язки електрика», – після бою розповів учасник фестивалю з Білгорода-Дністровського Сергій Прохоров.

Дівчатам місце на полі бою

Приємний і в той же час для декого дивний факт – дівчата на полі бою. На жодне змагання чоловіки не вирушають без дам. У кожної з них є своє завдання. Зокрема жінки стріляють з лука, шиють обладунки, сукні, виготовляють прикраси, готують їжу і чекають повернення лицарів з поля бою. З такими нелегкими завданнями тендітні й мужні дівчата справляються на відмінно. А лицарі не стомлюються повторювати, які вони у них молодці. «Дами навіть самі стріли виготовляють і вправно стріляють. У нас дівчата з електроінструментами, пилками так працюють, що чоловікам ще треба досягти того рівня», – з радістю розповідає представник «Ліги вільних стрільців» (м.Мінськ) Юрій Сід. Дівчатам до душі така похвала, але погорди в їхніх очах і близько нема. «Часто нас просять продати костюми, над якими ми працювали довгими зимовими вечорами. Але навіть за великі гроші така праця не продається. Це жива історія і тривала праця», – додає світловолоса дівчина з творчим псевдонімом Білка.

Поряд, нахилившись, щось дуже наполегливо шиє молодий хлопець. «Що то буде? » – питаю. «Чоботи XІV століття. Ще кілька годин і завершу роботу. Це набагато цікавіше, ніж ходити на нудну роботу. Я от їм всім (вказує на товаришів) допоміг залишити офісні паркети. Тепер робимо те, що подобається», – каже представник Білорусі Василь Кіт.

Хто керує луком?

Видовищними виявилися і стрілецькі змагання. З різними спортивними прийомами лучники потрапляли не тільки в сталу ціль, але й в рухому. Після змагань воїнів оточили глядачі, які вимагали відкриття професійних секретів.

«Я займаюся стрільбою з лука вже шість років. Потім вирішив зібрати команду, яка захотіла б вивчати цей вид спорту. Так і відтворюємо уміння наших предків, інтуїтивно вивчаємо бойовий підхід. У середньовіччі не було часу думати і дивитися на вітер. Треба миттєво цілитися в мішень», – розповів учасник Віктор Калач (Глюк). День, коли він вирішив присвятити себе луку і стрілам, пригадує так: «Всі ми в дитинстві гралися. Потім дивилися кіно. А одного разу в Новогрудці я зустрівся з поляками-лучниками. Попросив дозволу вистрілити. І тоді всі ілюзії щезли. Тоді й вирішив займатися цією справою. Головне правило, яким ми завжди керуємося: «Я керую луком, а не лук мною!». Під час стрільби не треба думати. Треба відчувати і потрапляти в ціль. Тому що думки можуть відхилити стрілу від мішені».

Наконечники для стрільців виготовляють справжні ковалі. Іван Гордієнко займається ковальством з 2000 року. За його словами, для ковальства необхідні природні здібності. Принагідно пригадав, як на одному з майстер-класів дівчина без підготовки зробила наконечник. Чоловіки, які тільки починають навчатися цій справі, роблять акцент на силу. Через що часто промахуються і травмують себе. Тому без увагу ні туди, а ні сюди.

Після всіх важких випробувань на фестивалі «Середньовічний Хотин» відбулося урочисте нагородження найкращих лицарів. Зокрема, відзначилися представники Мінська, Санкт-Петербурга, Кишинева, а також учасники з України. Кожен отримав грамоту та визнання гостей фестивалю.

Історія овіяна легендами

Потішили гостей і розповіді про історичне минуле Хотинської фортеці. Екскурсоводи розповіли, що за свою довгу історію місто Хотин, зважаючи на вигідне розташування, був «ласим шматком» для багатьох завойовників. Саме тому у другій половині ХІІІ століття за наказом короля Данила Галицького на місці старої дерев’яної фортеці виросла кам’яна, яка стала одним із найпотужніших укріплень Східної Європи. За володіння хотинськими землями впродовж століть воювали молдавські господарі, польські королі та турецькі султани. Однак безпосередньо штурмом Хотинську фортецю ніхто ніколи не захоплював. Як і кожну віковічну замкову споруду, Хотинську фортецю огортають чимало легенд та чуток. Чимало дискусій пов’язано з великою мокрою плямою на західному боці фортечного муру. Кажуть, що ця пляма утворилася зі сліз закатованих у фортеці бунтарів, які не бажали коритися турецьким завойовникам. Інша версія легенди розповідає про те, що колись у Хотинській фортеці правив князь-тиран. Для того, щоб зміцнити свою політичну позицію, він вирішив видати дочку за іноземного правителя. Але дівчина була закохана у місцевого воєводу. Коли князь довідався про таємний зв’язок дочки, наказав замурувати її живцем у стіні фортеці. Дівчина не пручалась, лише гірко плакала за втраченим життям і любов’ю. Кажуть, вона тужить досі – і її гіркі сльози просочуються на стіні фортеці. Пляма, за легендою, не висохне доти, доки закохані не возз’єднаються…

Плаче фортеця ще й за обіцяною армією туристів, які обов’язково до неї завітають, як тільки проведуть ремонт моста і возз’єднають два береги Дністра…

[gallery1667]

Статьи по теме
Для празднования 400-летия Хотинской битвы организуют трехдневный фестиваль
Для празднования 400-летия Хотинской битвы организуют трехдневный фестиваль

В Государственном историко-архитектурном заповеднике «Хотинская крепость» готовятся к празднованию 400-летия Хотинской битвы, состоявшейся в 1621 году. В начале осени там планируют организовать трехдневный фестиваль.
20.01.21 — 1378

Тайны древних крепостей, усадеб и городков: туристический гид по Одесской области
Тайны древних крепостей, усадеб и городков: туристический гид по Одесской области

Одесская область - самая большая в Украине, и при этом - одна из самых «нераскрученных» в аспекте туристической привлекательности. Архитектурные и природные сокровища, разбросанные на ее огромной территории, и сейчас - в эпоху интернета и соцсетей - известны на удивление мало. Отдыхающие хорошо знают разве что саму Одессу с ее необычными историей и архитектурой, пляжами и ночной жизнью (но и в самом городе, как говорится, надо «ходить и ходить», так как привлекательных мест здесь более чем достаточно). Известны и ряд курортных местностей на юго-запад от города (Грибовка, Сергеевка), крепость в Белгороде-Днестровском, также в последнее время стало популярно Вилково с его поймами и «нулевым километром» в дельте Дуная. И на этом - практически все. Остальная часть области для туристов - воистину terra incognita. Контракты решили облегчить туристам знакомство с Одесщиной. В первом из двух предлагаемых очерков мы расскажем о ее наиболее значимых достопримечательностях.
12.05.17 — 29460

Прогулка Кропивницким: главное, что должен увидеть турист
Прогулка Кропивницким: главное, что должен увидеть турист

Почему этот город так интересен? Что заставляет ощутить на его улицах буквально провалы во времени, оказавшись во временах, когда Елисаветград был одним из самых передовых среди уездных центров Российской империи? Прежде всего – это архитектурный облик города, сформировавшийся как своеобразный феномен, местный вариант эклектики и модерна. Общая сохранность городских кварталов дореволюционной застройки в Кропивницком довольно высокая - в этом легко убедиться, пройдясь по его улицам и улочкам, любуясь красотой уютных, соразмерных человеку, домиков, буквально обступающих вас со всех сторон, и восхищаясь множеством архитектурных шедевров. Этот город соскучился по туристам, он жаждет открыть им свою красоту, десятки лет спрятанную под поверхностным налетом «провинциальности». Контракты подготовили маршрут, проходя которым, можно увидеть основные достопримечательности города. Ну что же, в путь, дорогие друзья!
24.04.17 — 22486