Контракти.ua

Теоретики соціального підприємництва в один голос стверджують, що за цим видом бізнесу – майбутнє. «Заробляй сам і допоможи заробити тому, хто поруч!» – ось принцип соціального підприємництва.

Це явище в Україні вже існує – соціальні практики впроваджують: львівська «Спільнота взаємодопомоги «Оселя», центр реінтеграції безпритульних людей, соціальна пекарня «Горіховий дім», яка підтримує некомерційні проекти організації «Народна допомога», спрямовані на інтеграційну опіку мешканців Львова, а також медичний реабілітаційний центр «Здоров’є» міста Новоазовська Донецької області та інші.

Приклади соціального підприємництва є й у сусідній Румунії. У цьому напрямку працюють: Ateliere Fara Frontiere, компанія з переробки комп’ютерів та дрібної техніки, Motivation Romania, центр реабілітації інвалідів, La Reciclette – бізнес, що надає послуги малим підприємствам зі збору та переробки макулатури, тощо.

Але всі ці компанії, як українські, так і румунські, поки що не є ідеальними соціальними підприємствами, оскільки їхня діяльність має багато нюансів. Практично за кожною з них стоїть якийсь фонд чи грантові кошти, адже щоб розпочати бізнес, потрібен стартовий капітал. Досягнення прибутковості для більшості компаній, які займаються соціальним підприємництвом, – мета далекої перспективи: їхні поточні завдання більшою мірою стосуються виконання соціальних програм, а не розробки ефективних бізнес-підходів. Законодавчій базі щодо соціального підприємництва теж далеко до досконалості: в Україні навіть не існує законодавчого визначення соціального підприємництва; в Румунії на урядовому рівні створено структуру для розробки проекту закону про соціальне підприємництво, оскільки це передбачено законодавством ЄС, але наразі над цією проблемою активно працюють тільки громадські організації та соціальні фонди.

І українські, і румунські компанії, орієнтовані на соціальне підприємництво, можна умовно розділити на дві групи: перша – це майже бізнес, тому що компанії або вже працюють на межі прибутковості, або за певних умов (пільгового кредитування, правильної маркетингової політики, прогресивної системи продажів) стануть прибутковими; друга – швидше благодійність, оскільки ці організації спрямовують свої зусилля на вирішення соціальних проблем за кошти пожертв, грантів, державного фінансування й т. ін.

Пропонуємо детальний огляд діяльності соціальних підприємств Львова та Бухареста, відвіданих у рамках навчального медіа-туру «Соціальне підприємництво в Україні та Центральній і Східній Європі», організованого Фондом Східна Європа та Ерсте банком.

Майже бізнес

Соціальні підприємства, які можна назвати «майже бізнесом», вже є прибутковими або перебувають на межі рентабельності, ставлять за мету не лише виконання соціальних завдань, а й розвиток сталого бізнесу, що в перспективі забезпечить стабільне фінансування програм, спрямованих на вирішення проблем суспільства.

Соціальна пекарня «Горіховий дім» (Україна, Львів)

Соціальна пекарня знаходиться на балансі львівської міської громадської організації «Народна допомога». Мета підприємства «Горіховий дім» – підтримка некомерційних проектів організації «Народна допомога»: центру інтеграційної опіки та «Соціального таксі», спрямованих на допомогу незахищеним мешканцям міста Львова.

Печиво, яке випікають у соціальній пекарні, називається «Горіховий комплімент». Його купують кав’ярні Львова і подають відвідувачам як комплімент до замовленої кави.

Пекарня є прибутковим підприємством, місячний дохід якого становить 6 тис. грн і використовується на утримання персоналу (2 особи), закупівлю сировини, оренду приміщення тощо. Інвестиції в пекарню становили близько 80 тис. грн; здебільшого це були благодійні кошти та гранти.

Чистий прибуток підприємства – 500 грн щомісячно – витрачається на соціальні проекти міської громадської організації «Народна допомога», зокрема на утримання центру інтегральної опіки, реабілітацію жінок, які потрапили у скруту. Крім того, пекарня «Горіховий дім» час від часу залучає мешканок центру до співпраці (жінки допомагають прибирати приміщення підприємства, стаючи таким чином учасниками робочого процесу). Це важливо, адже вони втратили трудові навички: не вміють працювати за графіком, вчасно приходити на роботу, виконувати поставлені задачі. Праця в пекарні допомагає соціалізувати цих людей.

У планах пекарні – зміна формату власності: перехід до форми «фізична особа – підприємець». Це дозволить налагодити нормальне документальне забезпечення й залучити до бази клієнтів, серед яких зараз є тільки кав’ярні, які мають змогу розраховуватися за печиво готівкою, ще й мережі магазинів. Зароблені кошти як благодійний внесок будуть вноситись на рахунок «Народної допомоги».

Крім того, «Горіховий дім» має перспективного інвестора, який згоден надати близько 10 тис. євро на розвиток пекарні. Це дасть змогу налагодити виробництво пакетованої продукції та суттєво розширити географію збуту.

Клініка Motivation (Румунія, Бухарест)

Клініка «Мотивація», відкрита у 2011 році, – соціальне підприємство, що працює у сфері реабілітації пацієнтів з ортопедичними (переломи, біль у м’язах, спині), неврологічними (церебральний параліч, травми спинного мозку, інсульт, м’язова дистрофія), ревматичними захворюваннями тощо. Це приватний бізнес із платними послугами, де соціальною програмою передбачено безкоштовне обслуговування інвалідів.

Зараз у клініці нараховується 45 платних пацієнтів, 12 з яких є інвалідами та отримують 25% знижку на спеціальний пакет послуг. Така кількість пацієнтів дозволяє обслуговувати двох інвалідів на місяць безкоштовно. Критерієм відбору є сукупний щомісячний дохід сім’ї (нижчий ніж 120 євро на 1 людину).

Клініка була заснована як товариство з обмеженою відповідальністю фундацією Motivation Romania. Для відкриття лікувального закладу було отримано кредит в одному з румунських банків за спеціальною програмою кредитування соціальних підприємств: під 0%, без комісій та забезпечення. Термін повернення коштів становить 5 років. Бізнес-планом підприємства через 1,5 року передбачено вихід на самоокупність.

Прибуток від діяльності клініки отримує засновник, але практично повністю інвестує його в соціальні програми.

Atelierul de Panza («Полотняна майстерня») (Румунія, Бухарест)

Це соціальне підприємство має на меті збереження навколишнього середовища, реінтеграцію соціально незахищеного населення на трудовий ринок та досягнення рентабельності.

Дохід майстерня отримує за рахунок пошиття та продажу текстильних торбинок з екологічної сировини (наприклад льону). Компанії полюбляють використовувати такі мішечки/торбинки з корпоративною символікою для різноманітних презентацій та подарунків, підкреслюючи таким чином свій внесок у збереження навколишнього середовища, адже льон, на відміну від пластику, не шкодить природі.

Матеріал, із якого виготовлять торбинки, підлягає біорозпаду; також використовуються фарби на водній основі. Етикети друкують на папері, отриманому в процесі вторинної переробки. На етикетці публікується текст від імені конкретного працівника, наприклад: «Я, Ралука, пошила цю торбинку за 30 хвилин з екоматеріалу. Якщо ви її купите, ваші гроші підуть мені на зарплатню та підтримку інших соціальних програм...»

У майстерні працюють три швачки, ще троє інвалідів шиють удома. Ці люди втратили роботу й тепер намагаються розпочати нову кар’єру за спеціальною програмою реабілітації. Вони отримують зарплатню та вчаться працювати в ринкових умовах: спілкуватися з роботодавцем, дотримуватися робочого графіка, виконувати виробничу норму, тобто набувають певних соціальних навичок, щоб надалі (через 1,5 року – такий термін участі у програмі) стати самостійними. У «Полотняній майстерні» за час існування (з 2009 року) отримали соціальну та економічну підтримку 12 осіб, троє з яких самостійно знайшли роботу після закінчення програми.

Обсяг продукції, виготовленої з дня заснування, – близько 35 тис. торбинок. Вартість екоторбинки – від 15 до 25 леїв (каталог тут). Звичайно, такі торбинки коштують дорожче, ніж продукція, створена фабричним способом, однак ринок збуту товарів, виготовлених соціальними підприємствами, у Румунії існує, тож перспективи розвитку у «Полотняної майстерні» цілком прийнятні.

Головною проблемою цього соціального підприємства залишається досягнення економічної ефективності: наразі воно самостійно покриває 65% витрат. Певну допомогу надає Міністерство праці Румунії, the body shop foundation, а також використовуються різноманітні гранти.

Радше благодійність

Організації, які відносяться до категорії «радше благодійність», повністю зосереджені на соціальній складовій своєї діяльності та існують переважно за рахунок державної або спонсорської допомоги.

Спільнота взаємодопомоги «Оселя» (Україна, Львів-Винники)

«Оселя» – це громадська неприбуткова організація, діяльність якої спрямована на суспільну реінтеграцію безпритульних. Спільноту було засновано за підтримки міжнародного руху «Емаус», що об’єднує понад 450 спільнот безпритульних у сорока країнах світу.

Основними завданнями «Оселі» є створення спільнот взаємодопомоги, організація навчальних майстерень, у яких можна набути професійних навиків, проведення акцій солідарності з бідними та бездомними та пропагування ідеї взаємодопомоги. Тут разом живуть, ведуть спільне господарство і працюють люди, які опинилися у скрутній ситуації. Вони виживають самі та допомагають убогим, безпритульним, неповноправним, залежним тощо.

Незважаючи на статус неприбутковості та неможливість, за українським законодавством, вести комерційну діяльність, «Оселя» своїми заробітками покриває в середньому 40% фінансових потреб організації (для життєдіяльності спільнота потребує близько 1 млн грн на рік; операційний бюджет організації можна розглянути тут). Дохід генерують майстерня з ремонту меблів, художня майстерня, благодійна крамничка «Емаус – Оселя» тощо. Послуга з ремонтування меблів, купівля керамічних виробів з художньої майстерні чи уживаних речей з крамнички мають форму пожертви, яку покупці чи замовники сплачують спільноті.

Планів у спільноти «Оселя» вистачає, але головна перешкода на шляху до їхньої реалізації – українське законодавство щодо громадських організацій та соціального підприємництва.

Притулок-комуна для колишніх ув’язнених (м. Броди Львівської області)

Притулок розташований у лісі, на території колишньої військової бази, яку благодійна організація «Регіональний центр соціальної адаптації» отримала в оренду на 50 років. Тут колишній ув’язнений може отримати дах, їжу та медичне обслуговування. Йому також допоможуть оформити всі необхідні документи для того, щоб стати повноправним членом суспільства. Як повідомляють у притулку, 15% мешканців врешті-решт повертаються до в’язниці, але без комуни таких було б 80-90%.

На утримання притулку необхідно близько 2 млн грн на рік, з них приблизно 1 млн грн – на харчування, медичну допомогу, персонал. Близько 20% коштів мешканці притулку заробляють власною працею: утримують господарство (корів, свиней, птахів), працюють у столярній майстерні та на пилорамі. Своїми силами відбудували харчоблок, який згорів внаслідок підпалу. У планах – відкриття пансіонату для людей похилого віку.

Зараз у притулку мешкають 17 осіб. Правила проживання доволі суворі: сухий закон, постійна зайнятість, чіткий розпорядок дня.

Як вважає адміністрація притулку, для реалізації завдань щодо соціальної адаптації сиріт та самотніх громадян, котрі повернулися з місць позбавлення волі, необхідна широкомасштабна державна підтримка.

Ateliere Fara Frontiere («Майстерня без кордонів») (Румунія, Бухарест)

Ця компанія займається соціальною та професійною інтеграцією людей, що опинилися у скрутному становищі, працевлаштовуючи їх на підприємстві з переробки комп’ютерів та дрібної техніки. Діяльність соціального підприємства включає збір інформаційної техніки та електрообладнання, тестування, ремонт, продаж відновленого обладнання та запчастин, а також утилізацію сировини.

Дохід «Майстерня без кордонів» отримує від збору непрацюючої техніки у юридичних осіб, отримуючи за свої послуги відрахування з бюджету. Згідно з румунським законодавством, фірми повинні періодично оновлювати свій парк інформаційної техніки, «Майстерня» ж забирає безкоштовно старе обладнання, таким чином роблячи свій внесок у дотримання норм екології.

Переробка електронних відходів є досить енергоємною. Частково цю проблему можна вирішити за рахунок повторного використання та модернізації старої техніки. Відновлення обладнання має певні екологічні та соціальні вигоди, оскільки сприяє зменшенню попиту на нову продукцію, знижує обсяги використання чистої води, сировини та електроенергії для виробництва, зменшує кількість відходів на звалищах. Крім того, відремонтована техніка стає більш доступною широким верствам суспільства через зниження її вартості. Останнє є ще одним джерелом надходження коштів для «Майстерні без кордонів»: 98% відновленої техніки підприємство передає для використання в рамках соціальних програм, решту – реалізує через соціальні магазини.

Аудіовізуальні компоненти, телевізори, відеомагнітофони, стереоустаткування, мобільні телефони та комп'ютери містять цінні елементи й речовини, придатні для повторного використання, тому утилізація відходів теж приносить «Майстерні» певні кошти й, звісно, зберігає навколишнє середовище. Вилучення отруйних речовин та цінних металів з відходів здійснюють залучені компанії-партнери, яки отримали спеціальний дозвіл на ці роботи.

«Майстерня без кордонів» працює за спеціальним екологічним дозволом, отриманим згідно з європейською директивою DBE для відходів електричного та промислового обладнання. За три роки існування «Майстерні» через руки її працівників пройшло понад 200 тонн техніки.

Наразі у «Майстерні без кордонів» працюють 70 осіб. Термін їхнього перебування на підприємстві становить 1-2 роки, після чого вони повинні знайти іншу роботу. Всього за три роки діяльності підприємства інтегровано у ринок праці 52% працівників.

50% фінансових надходжень підприємства – спонсорські та благодійні кошти, але, з огляду на швидке зростання потреб у переробці електронних відходів у світі загалом та Румунії зокрема, цей бізнес має гарні перспективи для розвитку.

Крамниця Mestesukar Butiq (Румунія, Бухарест)

Крамничка створена для продажу виробів ремісників та дрібних кооперативів, створених національними меншинами, зокрема ромським населенням. Прибуток витрачається на соціальні програми.

Це соціальне підприємство функціонує в рамках великого інтеграційного проекту, спрямованого на відновлення традиційних ремесел. Кінцева мета проекту – створення 80 професійних кооперативів на території Румунії. Програма розрахована на 5 років (2010–2015) та фінансується структурами ЄС. Бюджет становить 5 млн євро.

Як бачимо, українським та румунським підприємствам ще далеко до класичних прикладів соціального підприємництва, як-от, скажімо, Grameen Bank, що спеціалізується на видачі мікрокредитів бідноті в Бангладеш. Та й, чесно кажучи, поки що більшість людей (принаймні українців) віддає перевагу рибі (соціальній допомозі, благодійності тощо), а не вудці (навчанню, працевлаштуванню, можливості розпочати власну справу). І хто має вчити рибалити: громадські організації, сам бізнес, держава? Питань багато. Але все має свій початок. І в Україні він уже є.