Студенти створили онлайн-ресторан зі стравами, які допомогли українцям вижити у Голодомор
До 28 листопада, у День пам'яті жертв Голодомору, студенти Української академії лідерства запустили онлайн-ресторан зі стравами з продуктів, якими українці харчувалися під час Голодомору 1932-33 років. До «меню сайту» увійшли: затеруха з кори дерев, паляниці з картопляних відходів, хлібці з запеченої соломи тощо. У графі «Дізнатися ціну» замість вартості – інформація про те, як кожна з цих страв допомогла свого часу тисячам людей вижити. Також на сайті можна подивитися відео з історіями очевидців, яким вдалося вціліти, і прочитати історії постраждалих сімей. Онлайн-ресторан є мультимедійним продовженням проєкту «Uncounted since 1932», метою якого є поширення знань про Голодомор, геноцид української нації та злочини радянської влади. Минулі три роки студенти організовували вуличні поп-ап ресторани зі стравами часів Голодомору і пригощали всіх охочих у семи містах країни, а також в Ізраїлі та Бельгії. Світлини проєкту «Uncounted since 1932», надані Українською академією лідерства.
27.11.2020 — 9 — 8602
Вперед, Дієго Армандо! Життя легенди у фото
Дієго Марадона помер 25 листопада вранці за місцевим часом у місті Тігре через зупинку серцево-судинної системи. 11 листопада Марадону було госпіталізовано, лікарі провели йому операцію через субдуральну гематому в мозку. Після виписки його знову відправили до клініки, щоб лікувати від алкогольної залежності. Марадона був одним із найкращих футболістів ХХ століття, чемпіоном світу і найкращим гравцем чемпіонату світу 1986 року. На його рахунку понад 550 матчів у професійній кар’єрі, в яких він забив 292 голи. Дієго Армандо Марадона назавжди залишиться великим футболістом. Незважаючи на «Руку Бога» (злодійкуватий гол рукою у ворота Англії на ЧС-86), кокаїн, лівацьку маячню, важкі стосунки з дітьми та купу сумнівних друзів. Марадону усі ми запам’ятаємо, як неймовірно універсального гравця, генія голів з інопланетним володіння м’ячем. Чому невисокий і міцно збитий Марадона був унікальним футболістом? Він міг робити на полі усе. Мав фантастичну техніку як Пеле. Мав ігрову мудрість як Кройф. Мав футбольну елегантність як Беккенбауер. Забивав неймовірні переможні голи як Платіні. Марадона пізнав велику футбольну таємницю, як робити свої команди переможцями, а вболівальників найщасливішими людьми на планеті. "Якщо я помру, я знову з'явлюся на світ Дієго Армандо Марадоною. Я футболіст, який приносить щастя людям, і цього для мене більш ніж достатньо", - так казав Марадона про свою смерть.
26.11.2020 — 21 — 17009
Цікава Чернігівщина: монастирі, величезний екопарк і навіть кенгуру
Чернігівщина пропонує пам'ятки майже на всі смаки - від міст з багатою історією (наприклад, Ніжин або Прилуки) до заповідників і чудових парків. Є тут і славні монастирі, і старовинні садиби, і невеликі містечка, в яких не очікуєш побачити щось більше, аніж районний будинок культури - але відкриваєш для себе тутешню провінцію в усе новому й новому світлі. Незважаючи на значні втрати, область залишається однією з найбільш туристично привабливих в країні. Отже, Контракти.uа запрошують познайомитися з несподіваною Чернігівщиною.
Почнемо з Густинського монастиря, який виник 1600 року на острові, оточеному болотами. Сюди прийшли декілька ченців з Києво-Печерської лаври. Вже невдовзі новий скит став користуватися шануванням місцевих жителів, а потім його узяли під опіку багаті роди, як-от Самойловичів, Вишневецьких, а пізніше - Горленків. 1671 року в обителі звели існуючий Троїцький собор. До кінця XVIII в. монастир досяг піку слави - тоді його називали «другою Лаврою». І саме тому за часів Катерини II він, одним з перших на Гетьманщині, був скасований - надто вже нелояльною вважалася тутешня братія. Монастир відродили в середині ХІХ ст., але при цьому позбавили усіх згадок про «мазепинське», тобто козацьке, минуле: знищили або вивезли «не ті» ікони, книги тощо. Далі його зачиняли в 1924-1941 рр., та з 1959-го по 1993-й.
Нині територія монастиря підтримується в зразковому порядку. Крім собору, можна побачити надбрамну Петропавлівську церкву, трапезну з Воскресенської церквою (відтворену, щоправда, в «російською стилі», бо це монастир МПЦ), пройтися уздовж монастирських стін довжиною 558 м. З боку річки слід оглянути цікавий інженерний об'єкт - «Густинську гать». Це єдина в Україні насипна дамба, що збереглася до наших днів. Споруда сягала 8 м в ширину і 3 м у висоту, спираючись на 6 дубових мостів. Її насипали як шлях до головних воріт обителі в ті часи, коли вхід був саме з боку річки. Про історію споруди можна прочитати на встановленому поруч стенді.
Перше містечко в нашому нарисі – Ічня. Тут народилися письменник Степан Васильченко (Панасенко; 1878-1932) і скульптор Іван Мартос (1754-1835), автор одеського монумента Дюку де Рішельє та скульптур Мініна і Пожарського в Москві, а також літературознавці, етнографи і історики брати Маслови - Сергій (1880-1957) і Василь (1884-1959). Про всіх них можна дізнатися в краєзнавчому музеї. Окрема експозиція в ньому присвячена відомому художнику Миколі Ге (1831-1894), який з 1876 р. жив на хуторі Іванівському біля Ічні, де й похований. Будинок художника спалили в більшовицьке лихоліття, але пов'язані з ним матеріали частково вціліли.
Центральна частина міста цікава для любителів провінційної архітектури - тут багато старовинних будиночків, деякі з яких доволі імпозантні. Зберіглися й три церкви. Найстаршою вважається Воскресенська (1810 р.) Приблизно в ті ж часи збудована й Преображенська. Але найбільш незвичайним є Миколаївський храм-дзвіниця - залишок великого храму, знесеного в 1930-х. Дзвіниця 70 років слугувала пожежною каланчею.
А ось сільце Жукля в Корюківському районі близько кордону з РФ «ховає» справжній шедевр - храм Покрова (1913 р.). Його стиль визначають як суміш неоруського з українськими елементами. До слова, цей «російський» храм першим на Чернігівщині, 2009 року, перейшов з Московського патріархату до Київського.
Автором проекту вважається член імператорської родини, великий князь Петро Миколайович Романов (1864-1931), який був непоганим архітектором-аматором й другом господаря Жуклі - барона Миколи Комстадіуса (1864-1917). Безпосередній нагляд над будівництвом здійснювали архітектори А. Білогруд та П. Княгинецький. Внутрішнє оздоблення в більшовицькі часи було втрачено. Крім храму, в селі збереглася і будівля школи, зведена Комстадіусом.
Містечко Короп приваблює тим, що тут зберіглося чотири храми і синагога, й також майже недоторканим залишився центр міста. Головною пам'яткою Коропа вважається Іллінська церква-фортеця. Її аналогів в країні немає! Навіть незважаючи на руїнований стан, вона справляє незвичайне враження. Деякі дослідники відносять її найдавнішу частину до XV-XVII ст., вважаючи частиною оборонних споруд. Пізніше над початковим корпусом будівлі була зведена масивна вежа, де знаходилися гармати, і прибудований корпус для складу снарядів. І тільки в середині XVII ст. звели баню, а бійниці переробили в вікна.
Навпроти Іллінської - Вознесенська церква (1764 р.) в стилі козацького бароко. Ще одна церква, Феодосіївська, досі не повернута віруючим - в ній знаходиться краєзнавчий музей. А в Успенській церкві (1894 р.) настоятелем був батько революціонера та винахідника реактивного двигуна Миколи Кибальчича (1853-1891). Останньому в місті присвячений окремий музей.
Наступне містечко, куди ми зазирнемо – давній Любеч, що знаходиться на річковому кордоні з Білоруссю. Тут народився преподобний Антоній - майбутній засновник давньоруського організованого чернецтва і Києво-Печерської лаври. Тут він вирив дві перші печери, в яких і мешкав, тренуючи дух і тіло. Печери знайти нескладно: по центру встановлені покажчики в напрямку всіх пам'яток.
Найцікавіший період розвитку Любеча припадає на період, коли в місті облаштував резиденцію Павло Полуботок - наступник Мазепи. Від нього залишилася будівля кам'яниці – одна з лічених такого типу споруд цивільної архітектури на Лівобережжі. В кінці XVIII ст. Полуботки поріднився з сербами Милорадовичами, які володіли містечком до 1917 року. За радянських часів Любечу сильно не пощастило – було розібрано усі 5 його дерев'яних храмів. Вцілів лише класицистичний Преображенський собор, який будувався як усипальниця Милорадовичів.
Відправимося далі до Міжрічінського природного парку, створеного 2002 року на місці військового полігону. Свого часу звідси в три етапи виселили людей, ліквідувавши до 30 населених пунктів. Вільхові ліси, що ростуть серед болотних драговин, дюни, соснові ліси із заростями оленячого моху, вересові пустки - тутешні ландшафти являють собою ілюстрацію для підручника про природу Східного Полісся. В парку мешкають рисі, лосі, олені, кабани, вовки, бобри тощо, а рівно й безліч птахів, серед яких журавель, орлан і лелека.
В селах, що лишилися на території парку, збереглися старі хати, два дерев'яних храми, будівлі дерев'яних шкіл. Величезний інтерес представляє й музей лісового побуту – по суті, краєзнавчий для цього величезного району Чернігівщини.
Ще один природний парк в нашому нарисі - Мезинський. У нього входять 8 окремих заказників, два місцевих пам'ятника природи - дуб віком 800 років і 150-річна ялинова алея. Напрочуд мальовничим є заплавне озеро Підкова, що входить в список найбільш незвичайних і обов'язкових до відвідування озер в Україні.
1908 року в Мезині було відкрито значну стоянку давньої людини. Найцікавішими виявилися 5 куполоподібних жител, споруджених з кісток мамонта та жердин, й накритих шкурами. Модель такого житла можна побачити в археологічному музеї Академії наук. Будівля Мезинського музею є пам'яткою архітектури ХVIII ст. Крім археологічних знахідок, в ньому представлені і експонати з історії місцевості.
А в місті Мена знаходиться колись єдиний на весь СРСР зоопарк в районному центрі. Засновано його було 1976 року зусиллями місцевих амбітних можновладців. Тільки за перші п'ять років існування зоопарк прийняв майже мільйон відвідувачів. У 1990-х частина тварин довелося продати, але основний «кістяк» видів (зараз їх понад 130) вдалося зберегти. Тепер на 3 га мешкають леви, тигри, бізон, верблюд, ведмідь, кінь Пржевальського, кенгуру, камерунська коза, мавпи, численні птиці й всі види домашніх тварин, наявні на території України. І при цьому нормально розмножуються вже в багатьох поколіннях.
Радимо відвідати й старовинне місто Остер. В першу чергу, воно відоме рештками давньоруського храму – т.зв. Юр'євою божницею 1098 року. Колись храм цей височів в центрі фортеці. Нині він - єдиний зразок архітектурної школи Переяславського князівства, і один з 19 пам'яток архітектури Стародавньої Русі на території України. За 900 років церква майже зруйнувалася в результаті пожеж і зсувів, і більшу її частину розібрали. В 1990-х споруду віддали Київському патріархату. На стінах є цінні фрагменти давньоруських розписів.
Є в Острі і ще одна церква - Воскресенська, нині головна. Вона була зведена в 1845 році. Навколо неї - церковне кладовище. Крім того, Остер ще з царських часів був дачно-курортним місцем для чернігівської і київської еліти. Одним із зразків дачно-садибної архітектури є будинок генерала В. Солонини (1897 р.) З 1919 р. в ньому міститься краєзнавчий музей, де представлено багато речей, які належали роду Солонін - світильник, гобелен і крісло XVII ст., а рівно й інші раритетні експонати, як-от панагія Святої Варвари - пам'ятник ювелірного мистецтва XII ст.
Нарешті, зазирнемо до Сосниці - місця народження Олександра Довженка (1894-1956). Музей в рідному будинку митця відкрився ще 1960 року. У ньому все відтворено так, як описано в «Зачарованій Десні». Поруч встановлено пам'ятник режисерові. Але Сосниця не обмежується тільки пам'яттю про Довженка. Колись значний повітовий центр, місто зберегло цікаві пам'ятки архітектури – в першу чергу, представницьку будівлю жіночої гімназії в стилі модерн. Цікавою є й будівля краєзнавчого музею, що знаходиться в будинку лікаря Щербатова (1870 р.)
Повний текст статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/114117
Павло Ковальов
26.11.2020 — 40 — 18976 — 1
Революция — это женщина: Портреты протестующих белорусок
С первых дней белорусских протестов на улицы выходит много женщин — они выстраиваются в цепи солидарности, приносят цветы и, кажется, совсем не боятся жесткой реакции силовиков. Белорусская журналистка Юлия Шабловская снимает своих соотечественниц, которые хотят наконец быть услышанными. — С первых дней протестов вместе с мужчинами на улицы выходили и сотни женщин. Красивые, смелые и отважные, они говорили о том, что выборы сфальсифицированы, а их голоса украдены. Многие за это попали в тюрьму: мирные акции протеста режим признал несанкционированными и незаконными. Омоновцы и сотрудники милиции не выбирали слов и не жалели безоружных людей при задержании. Женщин в том числе жестоко «винтили» и избивали, некоторых даже насиловали милицейской дубинкой, унижали, держали сутками без еды, воды и возможности попасть в уборную. Но это не испугало белорусок, а наоборот — разозлило и мотивировало их. Они решили бороться за свои идеалы и убеждения. С цветами в руках они выстроились в цепи солидарности, защищая детей и мужей, отцов и братьев, друзей и себя. «С нас хватит! Нас много, и это наша страна. Всех в тюрьму не посадишь!» — кричат они Лукашенко на каждом митинге. Никогда раньше белорусы, а тем более белоруски не выходили на улицы, чтобы объединиться и говорить об изменениях в своей стране. Это исключительный и прекрасный момент в истории современной Беларуси. «Я могу сделать ваш портрет?» — «Да, конечно!» Впервые за 10 лет работы журналистом я почувствовала: люди перестали бояться. Я не спрашивала тех, кого снимала, о возрасте, о том, где они работают и чем занимаются в свободное время — не было на это времени. Каждая хотела рассказать, как после 9 августа 2020 года изменилась ее страна, как изменилась она сама. Я прекрасно понимаю это воодушевление. Много лет белорусская женщина должна была тихо играть свою роль: работать и заботиться о доме и детях, быть умной, обаятельной и красивой подругой, женой и матерью. Теперь у каждой из них есть голос. И они не собираются молчать. Вместе они говорят четко и громко. И все потому, что в Беларуси революция — это женщина.
25.11.2020 — 31 — 18564
У Львові створили найбільшу реанімацію в Україні
У Львівській клінічній лікарні швидкої допомоги облаштували найбільшу в Україні реанімацію – на 100 ліжкомісць: 50 – для хворих на COVID-19 і 50 – для пацієнтів з іншими хворобами. Про це повідомляє директор Львівської клінічної лікарні швидкої допомоги Олег Самчук у Фейсбуці: «Найбільша реанімація в Україні - 100 реанімаційних ліжок! Саме стільки їх зараз у Клінічній лікарні швидкої медичної допомоги міста Львова. Від початку пандемії ми збільшували кількість місць, щоб мати змогу рятувати життя львів'янам та жителям області! 50 із них - для пацієнтів із Covid-19. І поряд із кожним - апарат ШВЛ! Укомплектувати ними реанімацію було принципово важливо, і нам це вдалося. Ще 50 ліжок - для пацієнтів з іншими хворобами: політравми, інсульти, інфаркти, сепсис та поліорганна недостатність, а також стани після тяжких операцій.Завдяки портативним ренгтген- та УЗД-апаратам наші лікарі мають змогу оперативно виконувати всю необхідну діагностику. Поряд із реанімацією - КТ і МРТ. У лікарні обладнана сучасна лабораторія. Про фаховість наших співробітників навіть говорити не варто - це за замовчуванням професіонали!Наразі в наших палатах інтенсивної терапії та реанімації перебувають 78 пацієнтів. З них біля 30 з коронавірусною хворобою. На апаратах штучної вентиляції легень наразі 13 людей. Щохвилини працівники відділення анестезіології та інтенсивної терапії працюють над тим, щоб кожен з них зміг впоратися з недугою. Наше завдання - пройти цю пандемію з мінімальними втратами! Ми робимо для цього все, що від нас залежить! І навіть більше!».
24.11.2020 — 12 — 11175
У Запоріжжі на дні Дніпра знайшли гарматний лафет часів козацтва
У Запоріжжі презентували унікальну гідроархеологічну знахідку, яку виявили на дні р. Дніпро - дубовий лафет. Подібні знахідки невідомі в межах України. Про це сказав археолог, співробітник національного заповідника Хортиця Валерій Нефьодов під час презентації знахідки: "Попередньо, датування лафету - остання чверть 17 століття - початок 18 століття. Гармата великого калібру, яка використовувалась для штурму міст, фортеці, укріплень того часу. Калібр 24-32 фунти. Це польова гармата. Гармата мала надзвичайну артилерійську цінність. Сам лафет зроблений з дубу та окований залізом. Є залишки червоної фарби. Він - загальноєвропейської конструкції, але де саме зроблений поки не знаємо", - сказав Нефьодов. Гармати такого розміру стріляли на відстань до 7 км. Знахідка знаходилась на глибині 9,8 м трохи нижче Хортиці. Археологи говорять, що спочатку подумали, що знайшли стародавній корабель чи інший плавзасіб. "Довжина лафету близько 4,4 м, ширина близько 2,3 м. Вага - понад 1,2 тонни. Подібні знахідки невідомі в межах України. Одиниці схожих лафетів зберігаються в деяких музеях світу", - наголосили археологи. Лафет добре зберігся, бо був занурений у мул. Колеса були зняті ще у 18 столітті. Лафет перевезуть до реставраційного ангару.
24.11.2020 — 20 — 9947
Деньги и вино. История «Массандры» – от открытия до российского аукциона
Подконтрольное России правительство Крыма продает все акции «Массандры» на электронном аукционе «РосЭлТорг» по стартовой цене в 5,3 млрд рублей. По состоянию на 17 ноября продолжается процедура приема заявок. Пакет из 3 575 899 662 акций с номинальной стоимостью рубль за штуку выставлен на торги. Для участия в них необходимо заплатить 20% от стартовой стоимости акций – 1,06 млрд рублей. Согласно указанной на «РосЭлТорг» информации, прием заявок будут вести до 8 декабря (он прекратится в 18:00). Дата проведения аукциона – 14 декабря. Российский парламент Крыма 27 мая 2020 года внес винзавод в перечень «объектов, подлежащих приватизации путем преобразования в хозяйственное общество», при этом все активы предприятия оценили в в 627,4 млн рублей (почти 240 млн гривен). Тогда о непосредственной приватизации в документах речь не шла, упоминается лишь «преобразование в хозяйственное общество». Однако некоторые представители общественности опасались, что в итоге владельцем предприятия может стать кто-то из российских бизнесменов. Крымчане в соцсетях отмечали, что по схожей схеме уже были проданы в частные руки несколько винодельческих заводов, включая знаменитый «Новый свет». В 2014 году, в Крыму «национализировали» около 480 предприятий и организаций. В их числе – и «Массандра». Украина подала иски в международные суды, где требует в качестве компенсаций не только деньги, но и российское зарубежное имущество. Команда Представительства президента Украины в Автономной Республике Крым направила в Прокуратуру АРК и Севастополя информацию о «национализации» предприятия «Массандра», которое принадлежит Министерству аграрной политики и продовольствию Украины. В ответ на это в Прокуратуре АРК сообщили, что по указанным фактам осуществляется процессуальное руководство досудебным расследованием уголовных производств «по незаконному присвоению и растрате имущества, похищению и присвоению документов, штампов, печатей». Отмечается, что материалы по «Массандре» приобщены к уголовным производствам. Как выглядела «Массандра» в прошлом – и что происходит на заводе в наши дни? Крым.Реалии вспоминают историю легендарной крымской винодельни.
23.11.2020 — 20 — 11288
Азербайджан показав журналістами повернений під контроль регіон поблизу Нагірного Карабаху
Фотокореспондент Радіо Свобода був у групі журналістів, яких представники влади супроводили у Фюзулинський район Азербайджану. Ця територія була нещодавно повернена від сил місцевих вірмен під контроль Баку після того, як у вересні спалахнула війна за територію в Нагірному Карабасі і його околицях.
21.11.2020 — 13 — 9039
Суми: місто, яке вас вразить
В цьому фотонарисі ми представимо вам Суми – місто, яке з туристичної точки зору, є не дуже відомим поза межами Східної України. І це при тому, що місто є скарбницею архітектурних шедеврів. Контракти.uа вирішили подолати таку прикру невідомість та розповісти вам про дуже несумні Суми.
Місто виникло в 1650-х роках, під час масового заселення величезного регіону, який нині називається Слобожанщиною, та історично включав в себе багато земель, які зараз знаходяться на території РФ. Суми мали декілька періодів розквіту, головними з яких можна вважати роки з 1870-х по 1914-й, коли місто стало одним з головних центрів торгівлі цукром в Російській Імперії за рахунок діяльності тут династій купців та меценатів Харитоненків та Суханових, а також з початку 1970-х по кінець 1980-х років, коли обласний центр був реконструйований та збагатився величезними будівлями модерністичної архітектури, під будівництво яких пішло, на жаль, багато старовинної забудови.
Більшовики знесли в Сумах декілька важливих храмів, але три головних залишили. Перш за усе, це Воскресенська церква в стилі мазепінського бароко на центральному майдані, зведена 1702 року ще на території фортеці. За декілька кварталів від неї височіє кафедральний Преображенський собор з 56-метровою дзвіницею. Собор отримав сучасний вигляд після ґрунтовної перебудови 1892 року, проведеної на кошти родини Суханових. Але найбільш вражає в Сумах грандіозний Троїцький собор недалеко вокзалу, зведений 1915 року у стилі неокласицизму на кошти «цукрового короля» Павла Харитоненка (1852-1914) за зразками петербурзьких храмів.
Ще один вартий уваги храм – Пантелеймонівський, головна церква однойменного монастиря. Його звів ще молодим архітектором Олексій Щусєв, майбутній проектант мавзолею Леніна. Варті уваги в Сумах і інші храми – Іллінський, Різдва Богородиці, а також Петропавлівський на міському цвинтарі. Усі вони збудовані і 1830-50-х роках у стилі класицизму.
В місті є також неоготичний костел 1911 року побудови. А в колишньому єврейському кварталі, на вул. Кооперативній, діє синагога.
Говорячи про цивільні споруди старих Сум, зазначимо, що станом на 1917 рік в місті були будівлі усіх важливих бюрократичних установ, театр, лікарні, бібліотека, розкішні садиби Харитоненків й Суханових та численні особняки діячів капіталом поменше. Ось найголовніші з цих споруд.
На вул. Троїцькій знаходиться дитяча лікарня Св. Зінаїди, збудована Павлом Харитоненком на пам’ять своєї померлої доньки. Нижче по вулиці знаходиться кол. чоловіча гімназія, головний корпус якої нагадує середньовічний замок. А на Покровській вулиці стоїть будівля театру для дітей та юнацтва, зведена 1911 року за проектом, призначеним для Ялти.
В кварталах між Соборною, Воскресенською та Кооперативною вулицями ще зберігається масив рядової забудови повітових Сум. Тут, поруч Преображенського собору, розташована непоказна ззовні, але історично значуща будівля колишньої канцелярії слобідських полків, в якій пізніше розташовувався магістрат. Впритул до нього стоїть будинок Олександрівського банку з романтичними вежечками.
Варті уваги також будівлі у сквері Шевченка наприкінці Соборної – кол. жіночої гімназії (зараз факультет Академії банківської справи) та друга за часом будівля Олександрівського банку (палац дітей та юнацтва).
На вулиці Петропавлівській знаходиться низка важливих пам’яток – наприклад, розкішна садиба Суханових-Сумовських (1895 р.), в комплекс якої входять палац та конторський будинок. Наразі тут Інститут прикладної фізики. Навпроти садиби - велика будівля, вдало стилізована під старовинну, розібрану в 1980-х (а в тій були міська дума, пожежна частина, окружний суд тощо). Сучасну споруду (фактично – комплекс споруд) звели 2008 року для головного корпусу Академії банківської справи. Далі по вулиці – філармонія (кол. Дворянське зібрання), кол. реальне училище, будинок, де бував поет О. Олесь, цікавої архітектури особняки тощо.
А на околиці міста, в місцевості Баси, знаходиться садиба Штеричевих з парком. Палац в 1890-х роках перебудований в стилі неоготики. Зберіглися інтер’єри вестибюлю з дубовими сходами та ліпленням на стелі.
Відзначимо також споруду земської управи, де зараз розташувалася головна експозиція краєзнавчого музею. В музеї заслуговують на увагу зали, присвячені, відповідно, Голодомору та подіям АТО, а також експозиція «ХХ сторіччя починається».
Художній музей (колишня контора імперського Держбанку) в основі своєї колекції має збірку колекціонера Оскара Гансена (1881-1964), а також предмети та картини з колекцій Харитоненків. Тут є роботи італійських, голландських, французьких майстрів, картини Боровиковського, Пимоненка, Айвазовського й багатьох інших.
Суми також є однією з чеховських адрес. Тут, в садибі Линтварьових, що знаходиться в приєднаному зараз до міста селищі Лука, Чехов мешкав та працював в одному з флігелів в період з 1888 по 1894 роки. Зараз в цьому флігелі – музей. На жаль, інші споруди садиби стоять в руїнах.
Варто відвідати й приватний музей «Причал Одіссея», заснований краєзнавцем Сергієм Гуцаном. Його зібрання складається з речей віком від ІІ тис. до н.е. по наш час – предметів трипільців та скіфів, Давньої Русі, імперської та радянської діб. Є тут і артефакти з інших країн. Усю цю нібито хаотичну збірку об’єднує персона та розповідь автора.
Говорячи про інші пам’ятки Сум, почнемо з дерев’яної альтанки (1905 р.), що вже давно є символом міста. В імперії таких спорудили в ті роки близько 50, але вціліла тільки сумська. Поруч з альтанкою стоїть пам’ятник Іванові Харитоненку (1820-1891), зведений за проектом скульпторів Олександра Опекушина та француза Арістида Круазі. Скульптуру мецената знищили 1918 року, встановивши на її місце пам’ятник Леніну. Але 1996 року скульптуру Харитоненка було відтворено.
На головному кладовищі міста – Петропавлівському - досі можна побачити розкішні біломармурові надгробки авторства Круазі. Перший з них (Янгол з дівчинкою) - над могилою Зінаїди Харитоненко, другий (Голгофа) – над могилою Івана Харитоненка. Привертають увагу й величні надгробки родини Суханових. А в дальній частині кладовища розташований чи не найбільш загадковий об’єкт у Сумах – склеп-піраміда, одна з трьох таких в Україні (дві інші – на Полтавщині) та п’яти в Європі. Досі невідомо, хто тут похований.
В центральній частині Сум та міських парках встановлено певну кількість невеличких пам’ятників та скульптур – як історичним постатям (актор Михайло Щепкін, Чехов на лавочці тощо) так і абстрактним – сумському гусарові, малюкам, які ласують солодощами, дамі з парасолькою, або ж взагалі речам – сумці с золотом (за легендою, на це золото, знайдене в річці, було засновано місто) чи цукру-рафінаду. Окремо можна відзначити пам’ятний знак на честь студентських протестів літа 2004 року проти об’єднання сумських вузів. Пам’ятник являє собою трьох зв’язаних дівчат, які сидять на землі.
В Сумах - декілька великих парків. Головний носить ім’я льотчика Івана Кожедуба (уродження Сумщини). В парку 2001 року було збудовано стадіон «Ювілейний», а ще південніше в часи пізнього СРСР заходилися будувати спорткомплекс, да так і не завершили. За понад 30 років цей майданчик у вигляді своєрідних техноруїн отримав стійку назву «Хіросіма». Наразі це місце – одне з культових у Сумах.
Інший парк розташований на березі річці Сумки та зветься «Казка». Він був облаштований 1985 року як дитячий, тому в ньому й досі стоїть велика кількість скульптур та скульптурних об’єктів на мотив різноманітних казок, а символом парку є велика скульптура кота у чоботах. Нарешті, слід загадати дендропарк поруч з Троїцьким собором. Його розбив управляючий заводами Івана Харитоненка, купець Асмолов. На території парку розміщено диспансер радіаційного захисту, але доступ до парку вільний.
Повний текст статті про суми можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/165946
Павло Ковальов
21.11.2020 — 39 — 20019 — 1
«Нормальний проект за свої гроші»: Великий герб України - найкращі фотожаби
19 листопада Організаційний комітет з підготовки та проведення конкурсу на кращий ескіз великого Державного герба України оголосив переможця. Найкращою визнали роботу Олексія Кохана, який також є співавтором Малого гербу. Конкурс проводили за рішенням уряду після доручення Верховної Ради. Співорганізаторами виступили міністр культури та міністр юстиції. Найкращий ескіз обирало журі, до якого входили фахівці з геральдики, історії, юриспруденції та мистецтвознавства.Очолював журі Андрій Гречило, який так само, як і переможець конкурсу, є співавтором Малого герба України. Для затвердження ескізу як Великого гербу це рішення ще має ухвалити парламент. Соцмережі жваво відреагували на ескіз переможця конкурсу і вибухнули фотожабами.
20.11.2020 — 20 — 19428