Контракти.ua

30.09.2020 — Україна, Сумська область, Тернопільська область, Львівська область, Полтавська область Одеська область, Чернігівська область — Павло Ковальов — 33703
Україна, синагоги, храм, церква, костел, розпис, пінзель, Тернопільська область, Львівська область, Сумська область, Полтавська область Одеська область, Чернігівська область, руїна, фрески, мазепа, жовква, броди, реставрація
15 культових споруд, які Україна може втратити: церкви, костели, синагоги

Наша сьогоднішня розповідь буде про деякі сакральні споруди, які перебувають на межі повного знищення. На жаль, 30 років по офіційному поверненні релігії в суспільне життя не дали їм нічого, окрім нового ступеню руйнації. Здебільшого, це стосується костелів та синагог, але й деякі православні храми досі стоять в жахливих руїнах. Контракти.uа відібрали 15 історично та мистецьки значущих храмових споруд в Україні, які треба відвідати, поки вони не загинули остаточно. Розглядатимемо їх у алфавітному порядку. Почнемо та закінчимо ми наш нарис на Сумщині, в тамтешніх прикордонних селах. Отже, першим буде храм в селі Басівка, біля російського кордону, споруджений 1912 року на честь односельців, загиблих у російсько-японській війні 1904-1905 рр. Інтер’єр прикрашений фресками значної мистецької цінності. Троїцький храм є єдиною в Україні пам’яткою, присвяченій полеглим в тій війні. Після закриття в 1930-х в ньому був клуб, а після Другої Світової - склад. Купол та значна частина покрівлі ще цілі, всередині зберігаються й великі фрагменти розписів. В краєзнавчому музеї при школі можна побачити деякі фрагменти оздоблення храму. Тепер наш шлях лежить аж на Львівщину, до села Білий Камінь, яке колись було містечком. За стильовими ознаками його відносять до більш ранньої доби – десь до межі XVI-XVII ст. Той вигляд, який споруда має зараз, їй надали в 1760-х. Вцілили оздоблені різьбою автентичні дерев’яні двері. У 1982-1996 рр. тут була філія львівського Художнього музею. Після виїзду галереї почалася руйнація пам’ятки. Поговоримо і про святині юдейської людності. У місті Броди, що також на Галичині, стоїть Велика синагога – центр колись однієї з найбільш впливових єврейських громад Європи, збудована в середині XVIIІ ст. Занепадає вона з початку 1970-х, а дах і склепіння почали руйнуватися 1988-го. Так тривало допоки 2017 року реставратор Володимир Ковальчук, який має єврейське коріння, розчистив споруду. Після цього на руїнах навіть проводили концерти. Теж на Львівщині, в прикордонному селі Варяж, височіє величний костел Святого Марка. Його збудовано у 1688-93 рр. Всередині зберіглися яскраві барокові розписи. З 1983 р. храм перебуває у стані руїни. Незважаючи на втрату даху, фрески на стінах та рештках склепінь дивом тримаються. А в селі Вергуни, що на Полтавщині, занепадає велична церква-ротонда Різдва Христового - чи не найбільша такого типу в Україні, до того ж колишня усипальня місцевих поміщиків Базилевських. Архітектором, за припущенням, міг бути М. Львов (1753-1804), фахівець з будівництва такого типу храмів. 1911 року храм був розписаний студентами Петербурзької академії мистецтв. Колись його прикрашали дві дзвіниці. 1936-го церкву ще раз пограбували та пристосували для господарських потреб. Років 20 тому спустошений храм передали в оренду Київському патріархату. Тоді вдалося накрити його куполом, що врятувало від подальших руйнувань. На цьому роботи припинилися. І знову на Львівщину, де на нас чекає костел Усіх Святих, збудований в 1750-х великим зодчим Бернардом Меретиним (автором собору Св. Юра у Львові, костелів у Городенці, Коломиї, Буську), і розписаний «українським Мікеланджело» - Іоганном Пінзелем (пом. 1761 р.) Саме в годовицькому костелі стояли колись чи не найбільш відомі скульптури Пінзеля, які зараз можна побачити у львівському музеї скульптора - саме вони складають основу колекції. На жаль, руйнування храму дуже значні, хоча поблизу та всередині нього з 2013-го проводяться усілякі заходи на згадку про видатних митців, що тут працювали. А в Чернігівській області є село Дігтярівка, в якому стоїть Покровська церква – важлива архітектурна та історична пам’ятка. Саме в Дігтярівці 1708 року сталася зустріч Мазепи з Карлом ХІІ. Церква вперше сильно постраждала під час Другої Світової, потім її доруйновували в 1960-х, а 2011-го розпочали реставрацію, яка через суперечки між патріархатами та початок військових дій в 2014-му припинилася, адже храм стоїть близько кордону. Наступний об’єкт розповіді – Велика синагога у Жовкві. Її почали будувати 1687 року. Сучасний вигляд синагоги – наслідок перебудови та оздоблення після двох реставрацій ХІХ та поч. ХХ сторіччя. Тоді ж розписали молитовний зал. Інтер’єр синагоги цікавий саме рештками розписів та бароковою ліпниною.  Біля Тернополя знаходиться село Ковалівка, на околиці якого занепадає великий за розміром костел Материнства Діви Марії (1864 р.), в якому дивом зберіглися чудові розписи, автор яких невідомий. Фарби досі не втратили яскравості. На жаль, костел є взагалі безхазяйним - він навіть не внесений формально у реєстр пам’яток. Католицької громади у селі нема.  На півдні України, в Одеській області, є велике село Лиманське, що об’єднує зараз дві колишні колонії німецьких поселенців-католиків – Зельц та Кандель. Відповідно, в кожному був свій костел - Успіння Богородиці та Святої Трійці. Костел в Зельці (1901 р.) був найбільшим католицьким собором нашого півдня – більший навіть за ті, що будували у великих містах. Статус та розмір храму обумовлювався тим, що він був молитовним центром шести поселень. Цікавою ознакою костелу були дві високі вежі. Їх знесли ще у 1930-х, коли у костелі облаштували клуб. Щодо храму в Канделі, то його збудовано 1892 року, а згорів 1975-го, «урочисто» підпалений на 30-річчя радянської перемоги. В с. Сороцькому на Тернопіллі стоїть напрочуд стильний костел Матері Божої Неустанної Помочі, зведений 1907 року в стилі неоготики. Дуже цікавим елементом інтер’єру стали вітражі, які створювали французькі майстри. Головну шкоду костелові нанесла пожежа в середині 1980-х. Незважаючи на велику кількість занедбаних костелів в регіоні, саме сюди часто приїздять на фотосесії в готичному стилі.  Так само на Тернопіллі приваблює ще один костел – Яна Непомуцького в Турильче. Звели його 1871 року. В інтер’єрі досі можемо бачити розп’яття, вівтар, фігури святих. Цей костел чи не найбільше відповідає критерію «краса, яку ще можна врятувати». Тільки нещодавно споруду передали греко-католикам. І знову – Полтавщина. Тут, на околиці села Федорівка, з 1828 року стоїть церква Благовіщення в стилі класицизму. Храм закрили та пограбували в 1930-х, потім він пережив відродження з 1942 по 1963 роки, потім недовго побув складом, постраждав від пожежі, був формально узятий на облік державою, але до цього часу так і не відреставрований. Завершуємо нашу віртуальну подорож у с. Юнаківка на кордоні з РФ – це знов Сумська область. В 12 км від Басівки, де ми починали цей нарис, знаходиться село Юнаківка. Храм звели в період 1793-1806 рр. за проектом Олександра Палицина (1748-1816) – літератора, перекладача, архітектора, керівника гуртку митців та краєзнавців Слобожанщини. Гігантський храм закрили в 1960-х. 2004-го почали реставрацію, яка невдовзі припинилася. Всередині храму є сліди розписів та чудова ліпнина. Звичайно ж, цей нарис не висвітлює навіть двадцятої частини мартирологу закинутих або напівзакинутих культових споруд України. З тих, що варті уваги, можна назвати, наприклад, костели у Великих Межиріччях, Межирові, Підгайцях, Старому Вишнівці, Язлівці, синагоги в Гусятині, Дубно, Луцьку та тих самих Підгайцях, православний храм у Мойсівці Черкаської області тощо. І це – тільки деякі з об’єктів, які зберігають «тінь тіні» колишньої величі. Ще більше перебуває у геть понівеченому стані. Повну версію статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/150008

Басівка, Сумська область. Троїцька церква (1912 р.) Фото - Zruchno.travel

Вид храму в Басівці наприкінці 1941 року

Храм в Басівці, інший ракурс. Фото - М. Назаренко

Білий Камінь, Львівська область. Костел Внебовзяття Діви Марії (1613-1735 рр.) Фото - А. Бондаренко

Інший вид на костел у Білому Камені. Фото - kray.org.ua

Броди, Львівська область. Так виглядала уславлена Велика синагога (1742 р.) на початку ХХ сторіччя

Освоєння закинутого простору: 2019 рік. Сцена для концерту, присвяченого уродженцю Бродів, письменнику Йозефові Роту, на руїнах синагоги. Фото - Zahid.net

Варяж, Львівська область. Костел Святого Марка (1693 р.) Фото - Я. Шаронюк

Інтер'єр костелу у Варяжі. Фото - О. Матвієнко

Чудові барокові розписи костелу у Варяжі. Фото - М. Троцюк

Вергуни, Полтавська область. Церква-ротонда Різдва Христового (1801 р.) Фото - А. Ароян

Вергуни. Всередині усипальні Базилевських. Бачимо рештки розписів в куполі. Фото - А. Ароян

Годовиця, Львівська область. Костел Усіх Святих (1758 р.) Фото - Прадідівська слава

Так виглядає годовицький костел зсередини. Фото - UA.Travel

Всередині костелу у Годовиці... Фото - ZIK

"Жертвоприношення Авраама" - скульптура І. Пінзеля, яка колись прикрашала вівтар костелу в Годовиці. Зараз знаходиться у Львові. Фото - музей І. Пінзеля

Дігтярівка, Чернігівська область. Покровська церква (1710 р.) Фото - Р. Маленков

Ось так романтично побачив закинуту церкву в Дігтярівці архітектор та мистецтвознавець Віктор Вечерський (монотіпія, 1983 р.)

Жовква, Львівська область. Велика синагога (1687 р.) Фото - kray.org.ua

Фрагмент зовнішнього оздоблення синагоги в Жовкві. Фото - kray.org.ua

Молитовний зал синагоги в Жовкві. Фото - Д. Кауфман

Ковалівка, Тернопільська область. Костел Материнства Діви Марії (1864 р.) Фото - В. Іщук

Розписи костелу у Ковалівці. Фото - В. Іщук

Розписи костелу в Ковалівці. Фото - В. Іщук

Одеська область. Костел Успіння Богородиці в Зельці-Лиманському (1901 р.) Фото - С. Курля

Гігантський простір костелу Успіння в Лиманському регулярно приваблює кіношників. Фото - С. Ельміра

Таким колись був костел Успіння в колонії Зельц (Лиманському). Фото з архіву Думська.net

Лиманське. Троїцький костел в кол. колонії Кандель (1892 р.) Фото - С. Ельміра

Дійсна романтика костелу в Сороцькому на Тернопіллі... Фото - Yashkin Kot

Всередині костелу в Сороцькому. Фото - Д. Полюхович

Вітражі костелу в Сороцькому. Фото - Д. Полюхович

Турильче, Тернопільска область. Костел Яна Непомуцького (1871 р.) Фото - Rybakot

Рештки оздоблення костельного інтер'єру в Турильче. Фото - Д. Полюхович

Федорівка, Полтавська область. Церква Благовіщення (1828 р.) Фото - М. Назаренко

Церква в Федорівці колись була такою...

Вид на церкву в Юнаківці з іншого боку. Фото - rubnik

Юнаківка, Сумська область. Церква Різдва Богородиці (1806 р.) Фото - М. Назаренко

Фрагмент інтер'єру церкви в Юнаківці. Фото - А. Бондарев

Таким був храм в Юнаківці в 1920-х

Фоторепортажі
Er. J. Orchestra на Ukrainian Design & Innovation Week

Er. J. Orchestra на Ukrainian Design & Innovation Week

6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи. Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного. Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який  триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю. Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал Текст та фото — Олександр Зубко.
07.05.2026 — 16 — 1274

XV Міжнародний день джазу у світі та в Україні

XV Міжнародний день джазу у світі та в Україні

Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року. Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою. Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці. Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club. А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США. Текст та фото — Олександр Зубко.     
03.05.2026 — 23 — 3475

Кращий сомельє України 2026

Кращий сомельє України 2026

6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках. З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє. Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї. Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге. На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок. Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3540

ЧАЕС і місто з минулого: ексклюзивні кадри із Зони відчуження, де зупинився час

ЧАЕС і місто з минулого: ексклюзивні кадри із Зони відчуження, де зупинився час

Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії. Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи. Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA. Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості. Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому. Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується. Зона: територія зупиненого часу Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося. Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір. Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу. Природа: життя після людини Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається. Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла. Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує. Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором. Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини. ЧАЕС: станція, яка не може померти Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році. На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху. Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати. Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу. І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах. Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему. Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію. Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.  фото: Дмитро Дятлов
26.04.2026 — 17 — 3621

СБУ уразила важливу НПС

СБУ уразила важливу НПС "Горький" у Росії, спалахнула масштабна пожежа

Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою. В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ. Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA. НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга". Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово. Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних. "Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело. Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України. Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ. Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи.
23.04.2026 — 4 — 3935