Нестерпна легкість буття: криза повертає нам вміння радіти простим речам
Чули анекдот? «Поради. Як вижити в часи кризи? Пересісти з власного транспорту на громадський, обідати не в ресторанах і кафе, а приносити з собою домашню їжу на роботу, продукти купувати по акціях, а одяг – на розпродажі, у кіно ходити не частіше разу в місяць. Увага, питання! А що робити, якщо я й до кризи так жив?».
Добре, що в українців є почуття гумору. Ось один знайомий пише: «Я дуже нервувався й переживав, коли один долар коштував 15, а потім 18 гривень. Зате тепер, коли він коштує 32-34, мені вже байдуже – у мене таких грошей просто немає». Так само кумедний випадок трапився нещодавно зі мною. Я заглянув у рибальський магазин – скоро весна, тож треба готуватися до нового сезону. На вудилищах спінінгів побачив наліпки з дивними цифрами: 45.2, 19.1, 26.7. Хвильку повагавшись, я таки зрозумів їхню суть, тож взяв одну вудку в руки й запитав у продавця: «Ви справді вважаєте, що вона не зламається, якщо я витягуватиму 19-кілограмову рибу?!». Чоловік за прилавком засоромлено усміхнувся: «Ні, ні, це не характеристика палиці, це ціна. В доларах». «Ого, ‒ здивувався я. ‒ А що, в нас тепер вільно долар ходить? Думаєте, в мене навіть повні кишені центів, щоб вам видати двадцять чи сімдесят?».
Словом, життя змінюється, а якщо казати правду, то в матеріальному сенсі стає воно важчим і складнішим. Добре ще, що вдається так-сяк звести кінці з кінцями, а що ж робити людям, які живуть на пенсію чи мінімальну зарплату? (Ось, до речі, цікавий щоденник людини, яка вирішила спробувати вижити на прожитковий мінімум). Тривога і невпевненість у майбутньому охоплюють усіх, змушують замислюватися, ставити питання – у тому числі неприємні для себе. Зрештою, один мій мудрий приятель часто повторює: думай не про те, як зекономити й заощадити, купити дешевше чи вигідніше; думай про те, як більше заробляти.
український поет, перекладач і есеїст.
Автор збірок поезій «Вісім місяців шизофренії» (2007) та «ТЕРОРИЗМ» (2008). Лауреат літературних премій «Дебют» (2007) та «Київські лаври» (2011). Учасник багатьох українських та європейських літературних акцій та фестивалів. Окремі твори перекладені угорською, чеською, португальською, німецькою, англійською, російською та польською мовами.
Не кажу, що це добре, але підкреслюю інше: криза примушує людей чинити ревізію власним звичкам і смакам. Можна збожеволіти, якщо концентруватися на поганому і вірити в чорні прогнози. Будьмо людьми – так, слабкими, але людяними й прекрасними. Знайома студентка вирішила повертатися з університету пішки, тобто платити за маршрутку лише вранці. Тепер вона хвалиться в соцмережі, що щоразу обирає інший шлях, роздивляється старі будинки, більше думає. Її повернення додому стали маленькими мандрами, що збагачують її й дають шанс побути на самоті. Інша дівчина не купує бананів, тепер їсть яблука. «Привезли від бабці з села, не зовсім гарні, дещо зморщені. Але точно без хімікатів. Бабуся так тішилася, що я щодня їм її яблука!».
Після цієї складної зими й звістки про наступні підвищення тарифів чимало людей планують змінювати вдома системи отеплення, хочуть інвестувати у власну незалежність. Не вимкнути за собою світло стало загальним моветоном. Туристичні агентства на цей рік формують пропозиції з варіантами відпочинку в Україні, адже зрозуміло, що багатьом буде не по кишені навіть Болгарія чи Чорногорія. Отже, розвиватиметься внутрішній туризм, ми пізнаватимемо власну країну, розмовлятимемо між собою, а наші гроші залишаться на нашому ринку. Зацікавлення українськими товарами – зашкалює.
Комусь це може видатися смішним, але я притримуюся позиції, що навіть у поганому слід шукати позитивних сторін. Зрештою, люди пережили не одну кризу – переживемо й ми. Зате точно навчимося більше радіти весні, що надходить, кожному погожому дню, будемо вдячні одне одному за спілкування, підтримку і любов. А гроші, яких немає? Ну, то сьогодні немає, завтра – будуть. Зрештою, більшість геніальних творів мистецтва створено саме голодними страждальниками. Тож криза щось забирає, а щось – і дає. Пам’ятаймо про це.
