Контракти.ua

1944  —  10.05.15
Ubi concordia, ibi victoria: чи стала совкова Пабєда українською Перемогою?
Ubi concordia, ibi victoria: чи стала совкова Пабєда українською Перемогою?

Ось вшанування Дня пам’яті і примирення (8 травня) і Дня Перемоги (9 травня) й за нами. Вперше Україна настільки масштабно відзначала річницю перемоги у Другій світовій війні разом з Європою (не завершення, а саме перемоги, адже та війна тривала ще до вересня 1945-го). Приурочені цій події урочистості були своєрідним тестом для нової влади, адже це чи не перший справді величезний гуманітарний проект, що втілюється в Україні після Євромайдану.

Ці дні були випробуванням і для українського народу: зокрема, для його готовності сприймати нове, ламати старі упередження і бути толерантним до інших та їхніх поглядів. Чи вийшло в народу і влади гідно пройти це випробування?

Так. Слава Богу, обійшлося без сутичок, великої крові, провокацій і нової фази війни. Чимало людей з острахом чекали 9 травня, стежили за нібито підготовкою до параду у сепаратистських республіках, що її вважали тренуванням перед наступом. Адже легко собі уявити якогось із вождів сепаратистів, який веде в наступ на Маріуполь свої банди, підбадьорюючи їх закликами «за Пабєду, дєдов і скрєпи!». Цим разом обійшлося.

Більшість коментаторів відзначають надзвичайно високий і якісний рівень організації вшанування. Все відбулося не просто без ляпів (що після історії з рятувальною операцією в Непалі аж дивує), а винятково добре. І попередня роз’яснювальна робота в ЗМІ та через різні державні інституції, і активна популяризація маків як символу пам’яті жертв, і продумане урочисте засідання Верховної Ради, і вечірня концертна програма, наповнена справді вартісним й несовковим культурним продуктом, ‒ усе це в сумі можна вважати грандіозним гуманітарним проектом національного рівня. Варто віддати належне організаторам – а серед них перш за все Інституту національної пам’яті – їм вдалося провести успішний загальнонаціональний захід, що народив і запустив у суспільство нові сенси й думки. Щоправда, сумнівним здається цирк із прикрашанням скульптури Родіни маками, хіба це не те саме, що вдягнути Леніна у вишиванку? Цю скульптуру – зокрема, й відповідно до декомунізаційних законів – треба просто демонтувати; і не варто боятися її гігантських розмірів, адже усунення ще більшого пам’ятника Сталіну в Празі, як відомо, пройшло без якихось виняткових проблем.

Якщо ж ми зачепили нові сенси, то варто окремо згадати про найголовніший із них – примирення. Присутність у Верховній Раді ветеранів-червоноармійців і ветеранів УПА стала промовистим символом єднання для цілої країни. Чи піде цей символ із зали парламенту в народ, залежить від подальшої праці. Адже формування історичної свідомості – це довгостроковий, на десятиліття, і системний, всеохопний проект, що потребує уваги до мільйона деталей. Від маків – до назв вулиць, від спільних парадів ветеранів різних армій – до продукції власних фільмів про війну, від участі Президента – до роботи зі школярами. А з останніми, як виявилося, не все так просто: наприклад, Юрій Андрухович описав ситуацію, коли його внучка у школі отримала завдання «підготувати розповідь про те, як її дідусь воював на фронтах у роки війни». Цей приклад доводить, що роботи ще дуже багато у зовсім різних і несподіваних сферах, але почин, безумовно, можна вважати вдалим.



Андрій
Любка

український поет, перекладач і есеїст.

Автор збірок поезій «Вісім місяців шизофренії» (2007) та «ТЕРОРИЗМ» (2008).  Лауреат літературних премій «Дебют» (2007) та «Київські лаври» (2011). Учасник багатьох українських та європейських літературних акцій та фестивалів. Окремі твори перекладені угорською, чеською, португальською, німецькою, англійською, російською та польською мовами.

А вдалий він через те, що пропагує просту й людяну істину: перемога – це ще не все. Тобто так, ясна річ, ми – переможці, а вклад України в цю перемогу – неоціненний, але часом перемога не приносить радості. У ці дні не треба дурної зловтіхи над переможеними і солодкого захоплення власним тріумфом; хтось переміг, хтось програв, але є те, що нас об’єднує – неймовірні, колосальні втрати. Втрати мільйонів життів, інфраструктури, але і втрати людського обличчя. А людську гідність у тій війні втратили всі – і переможені, але й переможці також. Тому відрадно, що в Україні вперше відбулося вшанування пам’яті жертв, без фанатизму щодо перемоги, без почуття вищості над переможеними, без обридлих уже доведень, що «тільки УПА була українською армією» чи «це Червона армія перемогла, а інші заважали». Вперше вся країна разом посумувала й потужила за мільйонами вбитих, щиро бажаючи, щоб така трагедія не повторилася «ніколи знову». Тож чи трансформувалася в свідомості українців совково-російська Пабєда в європейсько-українську Перемогу? Ще ні, але вже почала. Головне, що цей процес починається так, як заповідали нам древні римляни: Ubi Concordia, ibi Victoria. Де згода – там перемога.

Статьи по теме
Прощання з літом: Зима буде довгою
Прощання з літом: Зима буде довгою

Після того випадку в готелі ще довго панував переполох. Манекенного типу рецепціоністки хоч і намагалися створити хорошу міну при поганій грі, усміхалися й робили вигляд, буцімто нічого не сталося, але ВСІ про це вже знали. Знали старші пані, літні німкені, які у своїх величезних капелюхах походжали терасами – тепер вони не дивилися навколо, а лише собі під ноги.
29.08.15 — 23642

Політична премія Дарвіна:
Політична премія Дарвіна: "гасконці" Коломойського і "Правий сектор" змагаються в електоральному самогубстві

  Колись їхня історія може увійти до підручників з політології, політичного піару і словника літературознвчих термінів (стаття про трагікомедію). Справді, треба мати неабиякий талант і здібності, щоб так швидко вбити себе і свої перспективи. Раніше здавалося, що найбездарнішим політичним проектом в історії України є "Наша Україна" Ющенка. Тепер місце на п'єдесталі політичної премії Дарвіна впевнено здобувають "Правий сектор" і липкорукі "гасконці" Коломойського.
27.07.15 — 8649

Двадцять років різанині в Сребрениці: Росія знову на боці зла
Двадцять років різанині в Сребрениці: Росія знову на боці зла

20 років тому, посеред спекотного липня 1995-го, відбувся найбільший злочин після закінчення Другої світової війни – етнічна чистка в боснійському місті Сребрениця. За різними підрахунками, військові і парамілітарні підрозділи Республіки Сербської тоді вбили 8 000 боснійських чоловіків (мусульман), тобто все чоловіче населення міста у віці від 12 до 70 років.
11.07.15 — 4567