Контракты.ua

8196  —  27.06.15
"Бей хохлов, спасай Россию": гол Шевченка збірній Росії, або Як я став русофобом

Мої геополітичні погляди сформувалися протягом 13 хвилин. Сталося це жовтневого вечора 1999 року під час футбольного матчу Україна-Росія. Це був останній вечір дитинства й перший вечір юності; маркером порогу стало те, що тоді я востаннє в житті плакав перед телевізором. А все через те, що збірна Україна програвала Росії 1:0. Більшої катастрофи годі було й уявити.

 

Ясна річ, йшлося вже не так про футбол, як і не про вихід із відбіркової групи, ставки були значно вищими - на кону стояла національна гідність. Напруга перед тим матчем зашкалювала з обох сторін: у попередньому поєдинку виграли українці, але це ще не гарантувало виходу з групи. Росію цікавила тільки перемога, Україна ж проходила далі й за умови нічиєї. Матч був таким важливим і обіцяв бути настільки видовищним, що на московський стадіон "Лужники" приїхали тодішні Прем'єр-міністри України Валерій Пустовойтенко і Російської Федерації Владімір Путін. А одна з російських газет навіть надрукувала статтю з заголовком "Бей хохлов, спасай Россию!".

Про всі національні й політичні напруження я ще тоді не відав, оскільки цікавився більше футболом і рибаловлею, ніж новинами й історією. Та й важко було запідозрити мою родину в бодай тіні негативного ставлення до Росії: моя бабуся була шкільною вчителькою російської мови й літератури, абсолютну більшість нашої домашньої бібліотеки складали книжки російських авторів чи російською мовою; ніколи лихого слова ніхто в нас про Росію не казав.

Тож першим антиросійськи нлаштованим членом нашої родини став я - і відбулося це на 75-й хвилині того доленосного матчу. Саме тоді росіяни забили нам гол і повели в рахунку. Моє серце зупинилося, а з очей мимоволі побігли сльози. Мене не цікавили шанси на вихід на Чемпіонат Європи, зрештою, мені по барабану був би й цей матч, якби в ньому ми не грали з московською збірною. Поразку від будь-якої іншої країни я сприйняв би нормально, мені було б байдуже до програшу Угорщині чи Румунії, до яких з мого дому можна дійти пішки, але програш Росії ввижався мені трагедією, колапсом української державності, приниженням такого рівня, що після нього виходом є хіба самогубство. Раніше я не думав про політику й історію, але після російського голу у голові моїй  раптом зринули знищення Козацької Січі російським царизмом, Голодомор і русифікація. Несподівано прийшло розуміння, що саме Росія є головним ворогом України, вбивцею, що посягає на основу основ - сам факт існування українства, української мови й держави Україна. "Вони століттями нас знищували й забороняли, а тепер ми програємо їм матч!", - думав я на межі інфаркту й нервового зриву.

Того разу трапилося чудо, і Андрій Шевченко з позиції штрафного забив гол Росії всього за сто секунд до закінчення матчу - на 88 хвилині. Пізніше багато хто казав, що ми зрівняли рахунок через помилку воротаря, але особисто я досі вважаю цей політ м'яча неперевершеним і прекрасним. Ще довго опісля цей гол мені снився, а в дитячих мріях я сам ставав Шевченком і забивав росіянам. Тисячі й тисячі разів. Хоч той матч і закінчився нічиєю, але насправді це була блискуча перемога, що дозволила Україні не лише продовжити боротьбу у футбольній першості, а й стала вишуканою помстою країни, яку вбивали століттями. Так між 75 й 88 хвилинами цього матчу в моїй голові сформувалася картина світу, а в свідомості народилося розуміння найбільшої загрози для існування України - Росії.

Після голу Шевченка я заплаканий і щасливий бігав по хаті, а ще тоді неботоксний Путін з кислою міною покидав стадіон. Воїстину, одна з найщасливіших митей у житті! До речі, після того матчу росіяни демонтували нещасні для них ворота - мабуть, щоб не нагадували цим забобонним язичникам про пережитий сором. Що ще раз підтверджує: це була зовсім не нічия, а справжня перемога!

Статьи по теме
Прощання з літом: Зима буде довгою
Прощання з літом: Зима буде довгою

Після того випадку в готелі ще довго панував переполох. Манекенного типу рецепціоністки хоч і намагалися створити хорошу міну при поганій грі, усміхалися й робили вигляд, буцімто нічого не сталося, але ВСІ про це вже знали. Знали старші пані, літні німкені, які у своїх величезних капелюхах походжали терасами – тепер вони не дивилися навколо, а лише собі під ноги.
29.08.15 — 22071

Політична премія Дарвіна:
Політична премія Дарвіна: "гасконці" Коломойського і "Правий сектор" змагаються в електоральному самогубстві

  Колись їхня історія може увійти до підручників з політології, політичного піару і словника літературознвчих термінів (стаття про трагікомедію). Справді, треба мати неабиякий талант і здібності, щоб так швидко вбити себе і свої перспективи. Раніше здавалося, що найбездарнішим політичним проектом в історії України є "Наша Україна" Ющенка. Тепер місце на п'єдесталі політичної премії Дарвіна впевнено здобувають "Правий сектор" і липкорукі "гасконці" Коломойського.
27.07.15 — 8529

Двадцять років різанині в Сребрениці: Росія знову на боці зла
Двадцять років різанині в Сребрениці: Росія знову на боці зла

20 років тому, посеред спекотного липня 1995-го, відбувся найбільший злочин після закінчення Другої світової війни – етнічна чистка в боснійському місті Сребрениця. За різними підрахунками, військові і парамілітарні підрозділи Республіки Сербської тоді вбили 8 000 боснійських чоловіків (мусульман), тобто все чоловіче населення міста у віці від 12 до 70 років.
11.07.15 — 4402