Позитиви мобілізації, або Чому Москва намагається зірвати її всіма способами
Нові хвилі мобілізації та призову до української армії щоденно стають головними темами суспільного обговорення. Намагання Російської Федерації всіляко зірвати поповнення та ротацію українських сил АТО насамперед свідчать про важливість та ефективність мобілізації.
Ще влітку минулого року українські ЗМІ широко висвітлювали діяльність мережі священиків Московського патріархату, які закликали своїх прихожан саботувати мобілізацію, розповідали про важкий гріх убивства та закликали втікати з сіл, коли в них з’являються працівники військкоматів. У новому році, зі стартом чергової хвилі мобілізації, Москва для зриву цього процесу залучила всі наявні ресурси – як зовнішні, так і внутрішні (п’яту колону). По-перше, ні сіло ні впало «добросердий» Путін запропонував збільшити дозволений термін перебування на території РФ для українських чоловіків призовного віку. Потім Лавров заявив, що РФ дозволить українцям і надалі в’їжджати в Росію за внутрішнім паспортом. Крім того, по всій Західній Україні несамовито активізувалися рекрути будівельників: коли ми чуємо, що з карпатського села поїхав цілий автобус чоловіків, то слід розуміти, що поїхали вони не переховуватися, а просто їм запропонували роботу в Росії. Невідомо, щоправда, чи їм потім за неї заплатять, але спробу показати українських заробітчан ледь не політичними втікачами російська пропагандистська машина вчинила.
Чому ж у Кремлі так бояться мобілізації? Головною причиною є не воєнні дії, навпаки, як стверджує відома приказка, хочеш миру – готуйся до війни. Отож, мобілізація дає українській владі два додаткові козирі. Першим і головним є козир дипломатичний: коли українська армія багаточисельна та боєздатна, то й переговори можна вести зовсім по-іншому. Тоді годі уявити ситуацію, коли Лавров погрожує черговим вторгненням та окупацією ще однієї області, оскільки Україна може поставити такий опір, що «ціна питання» для Росії виявиться непідйомною. Без армії представників української влади навіть не пускали б за стіл переговорів, намагаючись домовитися лише з Заходом. Із боєздатними збройними силами – ми також сторона, від якої багато чого залежить.
Другим козирем є власне воєнний. У разі ескалації конфлікту Україна матиме підготовлені бойові сили для захисту. Мобілізовані сьогодні не обов’язково потраплять в зону АТО – насамперед йдеться про військовий вишкіл, про актуалізацію вмінь та навичок. В умовах зростаючої напруги такий комплекс знань не буде зайвим і дасть відчуття безпеки й впевненості у власних силах не лише державі, а й конкретному військовому. Повернувшись додому після мобілізаційного періоду, такий боєць буде готовим у кожен момент захистити свою родину чи стати до лав Збройних сил.
український поет, перекладач і есеїст.
Автор збірок поезій «Вісім місяців шизофренії» (2007) та «ТЕРОРИЗМ» (2008). Лауреат літературних премій «Дебют» (2007) та «Київські лаври» (2011). Учасник багатьох українських та європейських літературних акцій та фестивалів. Окремі твори перекладені угорською, чеською, португальською, німецькою, англійською, російською та польською мовами.
У цьому світлі яскраво проявляються всі приховані російські агенти, що намагаються зірвати мобілізацію: це і так звані «громадські рухи», і деякі народні депутати, фальшиві «комітети матерів» та проросійські ЗМІ. Дивує поведінка українського Міністерства оборони, яке замість показувати країні найкращих добровольців і сумлінних призовників, зайняло позицію ображеної дитини, що рюмсає й скаржиться на неявку за повістками.
У кожному разі саме мобілізація є логічним, мудрим і вчасним кроком української влади. Хоча й варто наголосити, що переважну частину вояків слід мобілізувати з силових структур – митниці, податкової, ДАІ, прокуратори, держохорони, а решті запропонувати привабливі фінансові умови служби. Бо ж є загроза? Є. Потрібно навчити чоловіків користуватися зброєю? Так. Треба замінити вояків, що вже кілька місяців перебувають в зоні АТО? Безперечно. Сильні й чисельні Збройні сили забезпечать тверду переговорну позицію для України? Так. Тож чи потрібна така мобілізація? Відповідь проста й без жодних але: так.
