АТО: "І пішов я тоді до Петлюри, бо у мене штанів не було..."
Держава повинна забезпечити вояків в зоні АТО всім необхідним: зброєю, їжею, медичною допомогою, соціальними гарантіями для сімей військовослужбовців. Волонтерська допомога була необхідною на початку АТО, але зараз державний апарат мусить оговтатися і почати самостійно забезпечувати армію.
Кілька днів тому у закарпатському Виноградові я зустрівся з прикордонником, який щойно повернувся з зони проведення АТО. На місці бойових дій він сумарно пробув 38 діб. І ось його відпустили на кілька днів додому - у ротаційну відпустку. Люди, що повертаються з місць бойових дій, перебувають у дещо іншій системі координат, їхня психіка ламка й натягнена, як линва. Зіткнувшись з небезпекою смерті, вони стають філософами, що з іронією ставляться до мирських благ, мудро вважаючи всі буденні клопоти марнотою марнот і ловленням вітру.
І ось прикордонник повернувся додому, де люди зайняті щоденними проблемами й мурашиною метушнею. Все б нічого, та в нього двійко дітей, яких треба було зібрати в школу. Купити все необхідне: від зошитів - до нового одягу, адже з минулорічного діти виросли. Дружина чекала повернення чоловіка, якому обіцяли в зоні АТО платити принаймні вдвічі більше, ніж на роботі в мирний час і в мирному регіоні.
український поет, перекладач і есеїст.
Автор збірок поезій «Вісім місяців шизофренії» (2007) та «ТЕРОРИЗМ» (2008). Лауреат літературних премій «Дебют» (2007) та «Київські лаври» (2011). Учасник багатьох українських та європейських літературних акцій та фестивалів. Окремі твори перекладені угорською, чеською, португальською, німецькою, англійською, російською та польською мовами.
Але виявилося, що чоловікові заплатили всього 1280 гривень. За 38 діб, протягом кожної з яких на нього чигала смерть. Обіцяли перерахувати на картку ще дві тисячі, але перед першим вереснем цього так і не сталося. Як відомо, до бідних і нужденних скрута не ходить поодинці. Чоловікові знову треба було збиратися в зону АТО, а значить - купити собі про всяк випадок ліки, шкарпетки, поповнення рахунку, консерви, цигарки і ще тисячу дрібниць, які разом коштують усіх грошей родини. Дітям наразі вирішили купити лише найголовніше, адже батькові все потрібніше.
Як не дивно, чоловік не нарікає й не скаржиться на державу. Після горнила бою ця війна для нього стала особистою справою - він рветься в бій, щоб відомстити за вбитих побратимів, щоб показати зайдам-окупантам, що їм слід якнайшвидше забратися з чужої землі. Натомість його дружина кляне все, на чому світ стоїть - останні тижні вона не має ні сну, ні спокою. А до цього ще й додалася матеріальна скрута. Порошенко обіцяв, що вояки зароблятимуть по кілька тисяч. Зрештою, як і те, що АТО триватиме кілька годин, а не днів.
Україна - не така вже й бідна держава: досить вивести на світло тіньову економіку, щоб з'явилися гроші на армію. Держава повинна гідно винагороджувати тих, хто за неї бореться. Платити вояку в зоні бойових дій менше тисячі гривень у день - це сором і знущання. В сумі з усіма поточними витратами вояк у такому разі зароблятиме приблизно тисячу доларів у місяць. Це менше, ніж отримують заробітчани на будівництвах у Москві чи Празі.
Сто років тому романтичний патріот Володимир Сосюра писав:
"І пішов я тоді до Петлюри,
бо у мене штанів не було.
Скільки нас, отаких, попід мури
од червоної кулі лягло..."
З тією лише поправкою, що тоді української держави не існувало. А тепер вона є - і це соромно, що наші вояки знову йдуть у бій за Батьківщину без нічого. Сумнівне перемир'я треба використати для того, щоб налагодити систему гідного забезпечення українських військовослужбовців. Вони на собі мають відчути, що держава, за яку вони доблесно воюють, існує насправді.
