Україна всіяна пам’ятниками різних епох, які часто суперечать одні одним. Історичні пам’ятники є тими елементами ландшафту, що формують свідомість й ідентичність. Що коїться в головах людей, які у радіусі ста метрів щодня бачать пам’ятники воїнам-визволителям Червоної Армії і воякам визвольної армії України – УПА?
Протягом останніх двох тижнів професор Варшавського університету Казимир Вуйціцький і автор цих рядків здійснили наукову експедицію місцями УПА на Західній Україні. Пан Казимир займається проблемами формування історичної пам’яті і зокрема є фахівцем з німецького повоєнного періоду розрахунку з минулим. Тобто до сфери його наукових зацікавлень входять процеси пояснення державою власною історії в найрізноманітніший спосіб: від викладення спрощеної версії в шкільних підручниках, створення художніх фільмів, що популяризують певні історичні постаті чи події, до вшанування на державному рівні важливих історичних дат, встановлення пам’ятників, називання вулиць тощо. Все це в сумі формує свідомість людини, її національну ідентичність, геополітичний світогляд.
Отож, нас цікавило формування історичної пам’яті на теренах, де діяла Українська Повстанська Армія. У польській свідомості УПА передусім асоціюється з етнічними конфліктами з місцевим польським населенням Волині, в результаті якого було вбито кілька тисяч людей. Настав час змінити цей звужений і зманіпульований комуністичною пропагандою польський стереотип про визвольну боротьбу українців. Якщо коротко підсумувати результати нашої дослідницької експедиції, то висновок простий: пам’ять про УПА і визвольну боротьбу українців є певним віддзеркаленням комуністичних символів, банальним і несистематичним запереченням комуністичної пропаганди. У цьому сенсі націоналізм і комунізм є близнюками, а пам’ять про них є карикатурною й позбавленою глибокого аналізу й продуманої політики. Найгірше, що ці два «близнюки» всюди присутні разом, що сприяє не вихованню патріотизму чи зміцненню патріотичної свідомості, а створює хаос у голові, своєрідну історичну шизофренію.
український поет, перекладач і есеїст.
Автор збірок поезій «Вісім місяців шизофренії» (2007) та «ТЕРОРИЗМ» (2008). Лауреат літературних премій «Дебют» (2007) та «Київські лаври» (2011). Учасник багатьох українських та європейських літературних акцій та фестивалів. Окремі твори перекладені угорською, чеською, португальською, німецькою, англійською, російською та польською мовами.
Яскравим цьому прикладом є місто Колки Рівненської області, колишня столиця Колківської республіки. Цю державу у 1943 році створили відділи УПА, вибивши звідти німців. Республіка проіснувала півроку і на той момент фактично була Українською Державою, звільненою від окупантів. Охоплювала території трьох областей і навіть частини білоруської Берестейщини. Восени 1943 республіку було знищено, упівців убито. Радянська влада після війни зробила все, щоб місто Колки деградувало й люди звідти виїхали, бо роботи й кар’єрних можливостей там не існувало. В результаті сьогодні це щось середнє між селом і селищем міського типу, бідна провінція.
Ми в’їхали в Колки й у скверику побачили величезний меморіал радянським воїнам. На цьому напис: «Радянським воїнам-визволителям, що померли від рук українських буржуазних націоналістів». За десять метрів у цьому ж скверику – дерев’яний хрест, обв’язаний вишитим рушником. Це пам’ятка людям, що загинули у боротьбі за волю України. Ще за сто метрів на перехресті – маленький пам’ятник Колківській республіці.
Як можуть ці два пам’ятники існувати в одному місті? Адже совєтські «воїни-визволителі» ‒ це ті, що вбивали повстанців і мирне населення Колківської республіки. А українські «буржуазні націоналісти» ‒ це самі колчани, місто яких було знищено, а населення вбито чи розселено в інші регіони. На обох пам’ятниках – вінки й старі квіти. Невже колчани 9 травня приходять до совєтського пам’ятника й покладають квіти? Пам’ятника тим, що в жорстоких боях майже вщент спалили Колки й навколишні села? А потім повертаються додому повз пам’ятник Колківській республіці, створеній УПА? Це шизофренія вкупі з мазохізмом і самоприниженням. Отак і живемо.