Круглий стіл і установка «Град» завжди дають кращий результат на переговорах, ніж просто круглий стіл
Перемир’я закінчилося, антитерористична операція відновилася, активізувалися дипломатичні переговори, щоб знову відкласти зброю і спробувати домовитися. Але домовлятися можна лише з тими, хто приймає рішення. Немає сенсу вести переговори з донбаськими терористами, адже останнє слово все одно за Путіним. Тому хай собі триває АТО, а світ і Україна паралельно намагаються взаємовигідно домовитися з Росією. Формула з «або» Україну не влаштовує, ми зацікавлені тільки в «і-і»: і АТО, і переговори – одночасно.
Після знищення бойовиків можна вести переговори з так званими місцевими елітами, домовлятися про органи влади, повноваження керівників, права регіонів. Європейська Україна безумовно надасть права областям – цілком можливо, що включно з правом на проведення місцевих референдумів, правом самовизначення свого адміністративно-державного майбутнього. Проведення АТО і поява чуток про можливе введення військ РФ показує, що Росію таки дуже дражнять новини про українські успіхи зі звільнення населених пунктів. Зрештою, чим більше невдоволення Росії – тим зрозуміліше, що Україна рухається у правильному напрямку.
Але в жодному разі не можна проводити переговори з терористами, «ополченцями», найманцями – в першу чергу через те, що вони приїхали не будувати республіки, а заробляти гроші. Які вони отримують за один убивство/день, тобто це найзацікавленіші особи в продовженні бойових дій. Домовлятися про мир треба з людьми, що зацікавлені в мирі – бізнесменами, підприємства яких знищуються, політиками, які бачать своє майбутнє в Україні, а головне – з мирними жителями, що хочуть спокійно й нормально жити.
український поет, перекладач і есеїст.
Автор збірок поезій «Вісім місяців шизофренії» (2007) та «ТЕРОРИЗМ» (2008). Лауреат літературних премій «Дебют» (2007) та «Київські лаври» (2011). Учасник багатьох українських та європейських літературних акцій та фестивалів. Окремі твори перекладені угорською, чеською, португальською, німецькою, англійською, російською та польською мовами.
Переговори завжди вигідніше вести з позиції сили, диктуючи свої умови й самотужки малюючи лінію кордону. У цьому контексті тепер нарешті Україна опинилася на виграшному коні – поки тривають переговори в Берліні чи Мінську, наші сили звільняють метр за метром, населений пункт за населеним пунктом. Якщо сторони конфлікту за посередництвом Заходу домовляться про нове перемир’я, то влада України вже залишиться на нових рубежах. Іншими словами кажучи, а нам своє робить: затягувати переговори, паралельно звільняючи від терористів міста. Коли справа дійде до підписання якогось кінцевого документу, то в ньому вже обговорюватимуться лише умови коридору для втечі терористів.
Фейкова новина про можливість введення миротворчих військ РФ оголює й іншу перспективу – короткої війни з Росією. Ясно, що якщо російські війська перетнуть український кордон, то ніхто не вважатиме їх миротворчими (для цього потрібні рішення міжнародних організацій) – весь світ вважатиме такий крок початком повномасштабної війни. Українські війська дадуть відсіч, але навіть в найгіршому випадку – якщо російські «миротворці» займуть всю територію, яку сьогодні контролює Стрєлков – Росію чекає третій рівень санкцій, міжнародна ізоляція, відповідальність за Донбас. Що зміниться для України? Конкретно – нічого: непідконтрольні території й надалі будуть непідконтрольними, а головний ворог – Росія – отримає нові видатки, проблеми, санкції й ізоляцію.
Тож цілком можливо, що Росія зараз теж ховатиметься за переговорами, імітуватиме турботу й занепокоєння долею ЛНР і ДНР, а насправді дасть можливість українській владі зачистити свою територію. Навіть якщо це не так, то в будь-якому разі кожен відвойований метр залишиться тільки нашим. І його треба відвойовувати, граючись у мирні наміри на міжнародній арені. Успішна дипломатія в цьому й полягає: робити вигляд, що одна рука не знає того, що робить друга.
