Відповідальність за країну тільки на нас: «їх» і «папєрєдніків» більше немає
Після Майдану українці вже не мають права звинувачувати в проблемах ані Путіна, ані «папєрєдніків», ані навіть нову владу – тепер відповідальність за країну на всіх нас. Це раніше можна було зневажливо ставитися до державного апарату й нарікати на даїшників, митників чи жіночок у віконцях ЖЕКів. Але тепер усе змінилося, Україна стала справді нашою країною. Це нове для нас відчуття.
Кілька днів тому я зустрічався з кількома знайомими закарпатськими бізнесменами, які навперебій розхвалювали ситуацію на митниці, бо «зараз митники принишкли й не беруть хабарів, все можна перевозити законно й по-чесному». Безумовно, це радісна новина, але мене здивувало – і прикро – інше: ці бізнесмени стояли на Майдані, підтримували Майдан фінансово й організаційно. А зараз тішаться, як діти, бо державний апарат перестав від них вимагати хабарі. А треба пам’ятати, що таке затишшя завжди тимчасове, що скоро, зовсім скоро даїшники, митники, податківці знову почнуть легенько нащупувати – чи можна відновити стару практику поборів. І саме тоді їм треба дати рішучу відсіч. Це й буде моментом істини для всіх нас – показати, що після Майдану ми змінилися й із нами по-старому вже не вийде. Саме з цієї причини я волів би чути розповіді, як бізнесмени провозять свої фури через кордон і ще й приглядаються до митників: чи, бува, ніде немає натяку на вимагання, підтасовку, фальшування документів? Державний апарат треба тримати в тонусі весь час, а корупційну стіну можна пробити лише собою.
український поет, перекладач і есеїст.
Автор збірок поезій «Вісім місяців шизофренії» (2007) та «ТЕРОРИЗМ» (2008). Лауреат літературних премій «Дебют» (2007) та «Київські лаври» (2011). Учасник багатьох українських та європейських літературних акцій та фестивалів. Окремі твори перекладені угорською, чеською, португальською, німецькою, англійською, російською та польською мовами.
І що головне – собою в прямому сенсі. Більше немає їх, «влади», клану чи апарату, ми виграли, провели успішну революцію і держава опинилася в наших руках. І тепер саме ми несемо за неї відповідальність. Уже не можна сказати, що ми ненавидимо цю державу, намагаємося десятою дорогою обходити кожен можливий контакт із державою, бо це завжди приниження й стрес. Тепер ця держава – це ми.
Я зрозумів це, прочитавши указ Турчинова про призначення головою Міжгірської райдержадміністрації Закарпатської області Андрія Шекету. Андрій – мій дуже близький друг, якого я знаю багато років і з яким нам багато чого вдалося зробити разом. Тому можу впевнено стверджувати, що він міг би бути класним міністром, а посада голови РДА – зовсім не відповідає його знанням і організаційним талантам. Зрештою, для нього це майже заслання – у гірському районі не будеш давати прес-конференцій, займатися політикою чи бавитися в улюблене до цього моменту заняття українців – критику. Там треба засукати рукави й працювати, часто показуючи просто свій приклад.
Поважаю рішення Андрія не відмовлятися від цієї роботи й погодитися очолити РДА свого рідного району. До Майдану усі ми були дуже розумні – знали що і як треба змінювати, робити й організовувати. А тепер ситуація змінилася – і якщо ти такий розумний, то досить пащекувати, йди й працюй. Навіть якщо це не міністерська посада. Бо якщо ти патріот, то мусиш закусити язика й поїхати розбудовувати свій район, на конкретній ділянці роботи показувати результат.
Тепер усе залежить від нас. Немає «папєрєдніків» і «їх», які нібито влада, а «ми» ‒ простий народ, який потерпає. Якщо хочемо змінити країну – мусимо її змінювати самі, інших охочих це зробити немає й не буде. Це для нас дуже нове – припинити критикувати й самим взятися за реформування країни. Просто не даючи хабарі, прости йдучи працювати на роботу, від якої краще б відмовитись, просто пікетуючи кожне «нечисте» призначення у владі. Найближчі кілька місяців будуть найважливішими. І якщо кожен, підкреслюю – кожен буде поводитися гідно і так, як на Майдані, то й держава наша відповідно зміниться. Ніхто інший за нас цю роботу не зробить.
