Не рубай гілку, на якій сидиш: яка різниця між Шустером і беркутівцем?
На службі режиму перебувають не тільки вояки й беркутівці, а й журналісти, спічрайтери, аналітики, політтехнологи. Вони ніби виконують різну роботу, але насправді просто з різних боків цементують режим Януковича.
Дзвонить мама і розповідає, що новини сьогодні в телевізорі кардинально різняться. «Інтер», мовляв, скурвився, а «1+1», який раніше неможливо було дивитися через чорнуху, зараз став справді інформативним, їхнім новинним програмам можна довіряти, про Майдан говорять правду. А взагалі-то, підсумовує моя колись майже аполітична мама, найзручніше за новинами стежити в інтернеті – там все одразу й коротко.
Загалом із медіями відбувається досить дивна й загрозлива штука: зараз у ефірі (байдуже, теле-, радіо-, друкованих ЗМІ чи інтернеті) існує така «поліфонія» думок, що ці думки, а з ними й канали їх передачі – взаємознищуються. Пропаганда має сенс тільки тоді, коли існує замкнена система подачі інформації, коли всі телеканали говорять, що у країні триває покращення, стабільність процвітає, а гривня міцніє. Натомість якщо два головні канали транслюють різну інформацію, то рано чи пізно вона перетвориться в фарс, в мозаїку кадрів, у якій важко відрізнити провокатора від героя, а теракт – від самооборони. Страждає від цього насамперед правда, яка нівелюється потоком фейків і неповної правди, що майже завжди стає маніпулятивною брехнею.
Крім правди страждають чи постраждають у найближчому майбутньому інші – ті, хто сьогодні цю інформацію поширює, журналісти, спічрайтери, політтехнологи, аналітики, прес-секретарі. Ім’я їм – легіон. Показовою тут є історія з колись популярним у наших палестинах гастролером Савіком Шустером. Поволі, але цілеспрямовано його журналістська діяльність перетворювалася в роботу маніпулятора, шоумена, а зрештою докотилася й до ролі прислужника, який втілює в життя задуми Банкової, зіштовхуючи лобами запропоновані з тієї ж вулиці кандидатури. Народна мудрість у цьому випадку збулася повністю: гілка, на якій так добре сиділося, не витримала ударів сокирою медіагенія Партії регіонів. В тій Україні, яку Савік допомагав будувати Януковичу й Шувалову, ток-шоу Шустера виявилося непотрібним навіть з так ретельно обрізаною свободою слова.
український поет, перекладач і есеїст.
Автор збірок поезій «Вісім місяців шизофренії» (2007) та «ТЕРОРИЗМ» (2008). Лауреат літературних премій «Дебют» (2007) та «Київські лаври» (2011). Учасник багатьох українських та європейських літературних акцій та фестивалів. Окремі твори перекладені угорською, чеською, португальською, німецькою, англійською, російською та польською мовами.
Слід визнати, що міліція й усі силові відомства придалися Януковичу вже пізніше, а до влади він прийшов завдяки цілому легіону людей, які в житті вважають себе демократами, європейцями і кажуть, що просто заробляють гроші. Суттєвої різниці між ними й беркутівцями немає, існує хіба важлива відмінність: силовики зроблять свою роботу і залишаться працювати, а працівники «пера й технологій» скоро опиняться на смітнику, бо своєю працею на узурпатора знищили потребу у своїй професії. Журналістів в Україні Януковича не буде потрібно, оскільки правда несумісна з терміном режиму, а значить – потрібні будуть тільки ретранслятори, журналісти-ксерокси. Так само відпаде потреба в крутих спічрайтерах, бо диктатури не потребують геніальних промов, адже будь-яке белькотіння «вождя» все одно всі розхвалять і захоплюватимуться. Зокрема це робитимуть «аналітики», яким залишать дуже вузьку можливість трактувати ситуацію: хвалити диктатора, критикувати підступну опозицію. Політтехнологи не потрібні тим паче, бо відпадає потреба у виборах, отож креативний політмейкер у майбутньому стане максимум примітивним фальсифікатором.
Насправді зараз немає об’єктивності, різних точок зору, відмінних думок і плюралізму – є ті, хто б’є, і ті, хто захищається. Ті, хто б’є, отримуючи за це зарплатню з кишень платників податків, і платники податків, які не хочуть бути рабами. Моральний вибір стоїть не тільки перед силовиками, він ще критичніший для гуманітаріїв, які працюють на режим. Бо не можна створювати «Нову Україну» тими ж руками, які збудували стару – байдуже, було в них перо, клавіатура чи автомат.
У книжці «Бухарест. Пил і кров» Малґожата Реймер описує останні роки комуністичної Румунії, яку Чаушеску довів до такої бідності, що навіть телеефір у країні вмикали тільки на 2 години в добу. Щось дуже подібне відбувається з Україною – тільки телевізор собі вимикають самі ж журналісти, які вирішили «просто заробити грошей» у Януковича.
