«Екстремісти» з руками піаністів: три історії про арештованих героїв Майдану
Одна з найбільших помилок влади – арешти людей, яких зовсім не можна назвати екстремістами, яких друзі вважають тихими, скромними й вихованими інтелігентами. Саме такі одіозні арешти переконують раніше байдужих до політики людей, що треба підтримати революцію, адже диктаторські закони й поліцейська держава можуть безпідставно знищити будь-кого.
У п’ятницю в польському портовому місті Ґданську, де на доках утворилася колись легендарна «Солідарність», відбулася публічна дискусія про події в Україні. Збіґнєв Буяк, один із засновників «Солідарності», якому кілька днів тому СБУ заборонила в’їзд в Україну, захоплено розповідав про свої враження з Євромайдану, але також висловив думку, що саджати за ґрати екстремістів у влади є всі підстави. Мені довелося йому заперечити, розказавши, що влада арештовує цілком випадкових людей, і ця відверта відсутність правосуддя змушує українців лише посилювати свою боротьбу за зміну не тільки прізвищ найвищої влади, а й системи загалом. На підтвердження я розповів три історії про своїх друзів, яким влада «шиє» організацію (!) масових протестів.
Перша з них – про студента театрального інституту Карпенка-Карого Остапа Вакулюка. Його з друзями тітушки захопили вночі навіть не на території Майдану. Хлопці поверталися з Майдану додому, з вигляду можна було зрозуміти, що це протестувальники. Ще зовсім недавно Остап просив мене допомогти вибрати йому вірш для читання на екзамені з акторської майстерності. А сьогодні він – організатор масових заворушень. У житті цей тендітний юнак позитивний і навіть трохи кумедний – веселий сангвінік, який жартує з усього навколо. У цього «екстреміста» - руки піаніста.
Юхим Дишкант. Молодий український поет, якого суд запроторив на 2 місяці до в’язниці, а в підсумку йому світить до 15 років ув’язнення за організацію масових заворушень. Згадується судовий процес над Нобелівським лауреатом Іосіфом Бродським, який на запитання судді про рід занять відповів просто: «Поет». Найбільший екстремізм Юхима, мабуть, також полягає в таких рядках з його ж вірша:
В мене у цьому світі – небо і пів-Вітчизни,
брови твої зелені, озера маленькі на тілі.
Я би злиняв в державу, де більше ніхто не визнає
смертей і гірких портвейнів і все буде тільки білим.
Володимир Карагуяр, журналіст, волонтер міжнародного поетичного фестивалю в Чернівцях. Його взагалі схопили на автозавправці, де він купував бензин для генераторів намету «Спільнобачення», з яким співпрацює. Восени Володя довго й натхненно розповідав про свій домашній виноградник в Одеській області – про море, небо, і горизонт, за яким сідає сонце. Про те, як чавить ногами виноград у бочці, як вечорами, втомлений, сідає під деревом і читає книжки; він розповідав так чудесно, що хотілося це намалювати. Володя – один із найщиріших та найдобріших людей, яких мені доводилося зустрічати, але сьогодні він сидить у тюремній камері, а система чавить його молоде життя.
Я розповів ці три історії про українських «екстремістів» і раптом зрозумів що їх об’єднує, за що насправді вони сидять. Усі троє – молоді, талановиті, розумні, сучасні, патріотичні, натхненні, кльові, тобто становлять собою абсолютну протилежність до того, чим є українська влада й українська державна машина. «Беркут», Янукович, уся їхня кримінально олігархічна кліка найбільше боїться не армій, а таких простих і прекрасних Громадян, молодих і романтичних, як сама Україна. Їхній екстремізм полягає у їхній красі, інтелігентності й щирості. І тому їхній екстремізм переможе.
