Про фатальні дати і цифри
Цей пазл складається з чотирьох компонентів: Балкани, Василь Кожелянко, 28 червня, Чернівці. Візьмемо їх у руку і перемішаємо. Вийде приблизно така історія.
Для сербів, народу, без якого годі уявити Балкани, дата 28 червня не просто символічна, а фатальна. Часом у людей буває так, коли знаєш, що щороку з тобою буде щось відбуватися саме цього дня, саме в цю годину. Чи саме в цьому віці, як і в однойменній пісні Висоцького. Я, наприклад, 21 листопада завжди ламаю якийсь прилад – тому в цей день стараюся навіть телефон до рук не брати. Інколи таке стається й із цілими народами – випадають дні, в які, як сам народ і каже, навіть на вулицю краще не виходити. Для сербів таким днем є 28 червня, день святого Віта (Відовдан).
Бо 28 червня 1389 року відбулася трагічна битва на Косовому полі, після якої почалася епоха панування турків – подія, на якій сформовано сербський національний міф і яка визначила долю цілого Балканського півострова на наступні століття. Це раз. По-друге, саме в цей день Гавріло Прінціп у Сараєві вбиває Франца-Фердинанда, чим розпочинає Першу світову війну. Всі знають, що Друга світова війна «тривала один день», бо почалася 1 вересня, а закінчилася 2-го, щоправда з різницею в кілька років. Натомість мало хто звертає увагу, що й Перша світова закінчилася підписанням Версальського мирного договору в той день, коли й почалася – 28 червня (sic!), але вже 1919 року. Після цієї війни створено королівство Югославію і 28 червня 1921 року король Александр І Караджорджевич підписує Конституцію королівства, знану як «Відовданська».
Від долі не втечеш, і саме 28 червня 1948-го року прийнято так звану «Резолюцію Інформбюро», яка закріпила сварку Сталіна й Тіто, що дозволило Югославії потім мати свій власний «шлях до соціалізму», і на довгі роки залишатися раєм в уяві совєтського обивателя. Можна збитися з рахунку, але саме 28 червня 1989 року запалиться зірка Слободана Мілошевіча, який у цей день виголосив націоналістичну промову на Косовому полі, чим поклав початок своїй великій політичній кар’єрі й одночасно розпочав процес шаленого розпалювання ненависті в Югославії, який через два роки закінчився (28 червня 1991) «Випадком Холмец» і словенською війною, а потім уже й багатолітніми балканськими війнами усіх з усіма. За гіркою іронією долі, саме за Косово й стару промову Мілошевіча поплатиться і Сербія, і сам Слободан – натівським бомбардуванням і екстрадицією до Гааги. Прем’єр Зоран Джінджіч, якого пізніше за це снайпер вб’є на сходах будівлі уряду, символічно віддасть Мілошевіча Гаазі саме 28 червня 2001 року.
український поет, перекладач і есеїст.
Автор збірок поезій «Вісім місяців шизофренії» (2007) та «ТЕРОРИЗМ» (2008). Лауреат літературних премій «Дебют» (2007) та «Київські лаври» (2011). Учасник багатьох українських та європейських літературних акцій та фестивалів. Окремі твори перекладені угорською, чеською, португальською, німецькою, англійською, російською та польською мовами.
На цьому можна б і закінчити, якби останнім ударом фатуму не був прийом Чорногорії, яка від’єдналася від Сербії, у Організацію об’єднаних націй, тобто фактичне міжнародне визнання. Сталося це, як ви вже здогадалися, 28 червня 2006 року.
А тепер черга Кожелянка – одного з найкращих українських письменників, який покинув нас кілька років тому. Минулого року вийшов друком останній роман Василя – «Діти застою», блискучий текст про 90-ті роки в Україні й на Буковині зокрема, про крах романтичних патріотичних надій, про сум, зневіру, про «Рух» і прапори на вітрі, любов, рекет, човникарство, поезію, алкоголь і політику, про жінок і про зрадливих друзів, тобто про те, в чому ми всі живемо. У тексті Василь Кожелянко декілька разів пояснює палкий менталітет буковинського населення тим, що це найпівнічніший відголосок Балкан, останній повів балканського вітру вглиб європейського континенту. І мушу з ним погодитися, бо й справді – Закарпаття й Буковина і географічно, і ментально є північнобалканськими регіонами.
Настав час замкнути коло і скласти пазл. Усе це докупи склалося мені в голові кілька місяців тому в Чернівцях, стоячи на вулиці 28 червня (так, є в Чернівцях така вулиця). Бо саме 28 червня 1940 року Совєтський союз згідно з пактом Молотова-Рібентропа анексував Буковину й Бесарабію. Відірвав її від Балканського контексту, тобто зробив те, що потім продовжиться і життям Василя Кожелянка, і його творчістю, і його патріотичними надіями про нормальну Україну, і його розчаруванням, і його останнім – найкращим – романом «Діти застою».
Чи можна з цього зробити якісь висновки? Один точно можна: якнайпалкіше рекомендую прочитати роман «Діти застою», він того вартий. Ну і друге, необов’язкове: 28 червня зловіть себе на думці й увімкніть телевізор – цілком вірогідно, що з Сербії показуватимуть якісь новини. Які, як останнім часом із Сербією завжди – будуть зовсім невеселими. Бо таки існують у житті дні, коли навіть на вулицю виходити не варто.
