In vino veritas: у чому секрет популярності чилійських вин?
Відкриття винних магазинів і зростання популярності вина – одна з найістотніших ознак просування цивілізації на українські території. Бо вино – не стільки алкоголь, скільки висока культура. Недарма ж цей напій вважається метафорою мудрості й якості.
Протягом останніх кількох років з особливою приємністю спостерігаю за просуванням винної культури в Україні. Поет і дисидент Ігор Померанцев, відомий також своєю пристрастю до вина, годинами може розповідати (і навіть книжку про це написав, яка так і називається – «Винарні») про різницю між горілчаною й винною культурами. Для вина потрібен теплий клімат, сонце, добрий ґрунт – і земляний, і людський, терпіння і багаторічна витримка, виноробні школи, знання, які передаються з покоління в покоління. Вино – це тяглість традиції, розкошування відтінками й букетами, зрештою, недарма вино – метафора мудрості. Вином смакують, горілкою впиваються, вино роками витримують, дбаючи навіть про бочки, про келихи з тонкого скла, горілка ж, а краще назвати її водкою, допоможе забутися в лютий сибірський мороз після чергового вбивства чи більшовицької революції. Вино – це дегустація, торжество смаку, гурманство і гедонізм. У розумних дозах, ясна річ.
Тому поява в Україні винних супермаркетів, винарень, фестивалів вина, розширення винного асортименту в ресторанах – усе це події, які не можуть не тішити. Особливу увагу провокує шалений успіх і популярність на українському ринку чилійських вин. Я спостерігав за цим у кількох центральноєвропейських країнах – усюди вина з Чилі міцно посідають четверту сходинку популярності (після традиційних – європейських – вин Франції, Італії й Іспанії). У чому секрет такого успіху, адже ще років 20-30 тому чилійське вино було рідкісним і радше екзотичним товаром?
український поет, перекладач і есеїст.
Автор збірок поезій «Вісім місяців шизофренії» (2007) та «ТЕРОРИЗМ» (2008). Лауреат літературних премій «Дебют» (2007) та «Київські лаври» (2011). Учасник багатьох українських та європейських літературних акцій та фестивалів. Окремі твори перекладені угорською, чеською, португальською, німецькою, англійською, російською та польською мовами.
На користь чилійського вина яскраво промовляє співвідношення «ціна-якість». За 3-5 євро ви отримуєте пляшку вина доброї якості, з вишуканим букетом і виготовленого з традиційних для європейського смаку сортів (Шардоне, Каберне-Совіньйон, Мерло, тільки у Чилі чудом збережений сорт Карменере). Звідки така низька ціна і водночас пристойна якість? Зрозуміло, що цей феномен, названий фахівцями винним «чилійським чудом», не міг відбутися без підтримки держави. Чилі має ідеальний клімат для виноробства, але ще на початку 70-х років минулого століття уряд забороняв розширення виноградних плантацій. Справжній винний бум відбувся вже за десять років, коли всі урядові обмеження було скасовано, а також створено умови для іноземного інвестування в галузь. За 20 років майже всі 100% виноградників було пересаджено й оновлено, засновано винні заводи, обладнані сучасним устаткуванням, кілька сотень виноробів поїхали навчатися до найкращих європейських винних домів, а держава якийсь час навіть оплачувала доставку вина через океан на європейські ринки, що суттєво знижувало ціну. Важливим є й державний контроль за якістю продукції – так, у Чилі діє закон, завдяки якому ви можете бути певними того, що у вині точно міститься мінімум 85% того сорту винограду, що вказаний на етикетці. Про податкові пільги й канікули взагалі волію не згадувати, у нормальній країні це очевидна справа для профільної галузі.
В Україні теж маємо два виноробні регіони – Крим і Закарпаття. Втім, значну частину наших виноградників у часи «сухого закону» було викорчувано, а для того, щоб посадити нові й розвинути галузь – немає ані інвестицій, ані політичної волі. Взагалі складається враження, що в Україні діє якась державна горілчана монополія. Приватне виноробство, яке могло б бути виходом у час браку інвестицій, підлягає драконському ліцензуванню, а ліцензія коштує стільки, що лише одиниці виноробів на свій страх і ризик беруться за цей «бізнес». Маючи добрі кліматичні умови для виноробства, ми навіть власні льохи наповнюємо імпортними винами. Хоча саме Україна, а не Чилі, могла б посідати четверте місце в Європі за продажем вин. Як бачимо з чилійського рецепту, для такого «винного чуда» вистачає 20-30 років. Клімат маємо, 20 років у молодої держави теж знайдуться, залишилося тільки обрати розумний уряд, який зможе забезпечити таке чудо державною підтримкою.
