Життя для себе: ким найкраще бути і де в Європі насправді варто жити
Якщо найкраща професія – диригент, а найкраще для життя місто – Братіслава, то варто бути диригентом у Братіславі.
Ще в школі обов’язкова для вивчення напам’ять фраза з вірша Василя Симоненка «Можна все на світі обирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину» видавалася мені фатальною. Це фраза-покарання. За цією логікою моєю улюбленою газетою мала б стати районка «Прапор комунізму», бо тільки вона виходила в нашому місті, коли я народився. Вірш Симоненка тоді міг би звучати так: «Можна читати всі на світі газети, сину, але передплачувати маєш тільки улюблену – «Прапор комунізму». Батьківщину слід любити за щось інше, тільки не за те, що ані від тебе, ані від неї не залежить – місце ж народження належить до вибору Фатуму. Невже в моєї Батьківщини немає жодної позитивної риси, за яку її можна любити?
Мені додає снаги дискутувати з Симоненком і той факт, що сам я народився в латвійській Ризі. То що мені тепер, вважати Батьківщиною Латвію, зронювати скупу чоловічу сльозу на кожен повів холодного балтійського вітру, писати латвійською, не любити литовців і естонців?! Навпаки, місце народження дало мені своєрідну свободу – усвідомлення свободи вибору і Батьківщини, і рідної мови, і місця, де я б хотів жити. І якщо з Батьківщиною й рідною мовою проблем у мене не виникає, то з місцем проживання, а радше – містом проживанням певні сумніви таки ятрять душу.
Але, як правильно каже моя дівчина: мало знати де хочеш жити, треба ще й знати ким там хочеш бути. Так от: вчора я ходив у київську оперу на балет «Баядерка». Чудовий, блискучий балет, але я не міг відірвати погляду від диригента – цього повелителя музики, володаря найбездоганнішої грації й пластики. Мені завжди подобалося те, чим займаюся я: жонглювання словами; тепер же чітко розумію, що існує ще ефемерніша робота – праця диригента. Вона заворожує, тому й зрозуміло, що в театрах оркестр садять в оркестрову яму. Бо якби оркестр і диригент були на видноті, то склали б незлецьку конкуренцію тому, що відбувається на сцені. Диригент грає якусь свою особливу роль, адже він не працює ані з музичним інструментом, ані з музикою – він працює з повітрям, з його провідністю. І тепер я точно знаю, ким я хотів би бути, ким я хотів би колись стати – крім поета і кілера – диригентом. Працювати з повітрям, тремтіти від звуків.
український поет, перекладач і есеїст.
Автор збірок поезій «Вісім місяців шизофренії» (2007) та «ТЕРОРИЗМ» (2008). Лауреат літературних премій «Дебют» (2007) та «Київські лаври» (2011). Учасник багатьох українських та європейських літературних акцій та фестивалів. Окремі твори перекладені угорською, чеською, португальською, німецькою, англійською, російською та польською мовами.
А тепер повернемося до міста. Звузимо вибір до континенту: Європа. В Європі є кілька міст, в яких я в різний час мріяв жити (з українських у цьому списку опинилися б Ужгород, Львів і Чернівці). Довгий час ідеальним містом я вважав Люксембург – столицю такої ж ідеальної держави Люксембург. Потім наївно хотів пожити в Амстердамі – але це бажання протрималося не довше місяця після відвідин столиці Нідерландів. Я досі хочу жити в Берліні. Але вже знаю, що найкраще мені буде в місті, розташованому в басейні Дунаю. Але вже знаю, що в Європі є ідеальне для життя місто – Братіслава, столиця Словаччини.
По-перше, Братіслава – слов’янське місто з близькою й легкою для нас мовою. По-друге, це – столиця з усіма її перевагами й атрибутами. По-третє, Братіслава – маленьке місто з населенням в 450 тисяч людей. Далі аргументи на користь словацької столиці можна наводити годинами: це дешеве місто (значно дешевше за Київ), з доброю екологією, зручне для пересування. Але є два основні плюси – Дунай і Відень. Братіслава розташована по обидва боки Дунаю на відстані 60 км від Відня. Тобто можна жити в спокійному, маленькому слов’янському містечку з замком і Дунаєм, і всього за годину, в разі потреби, доїздити до Відня, цієї імперської столиці з розмахом і величчю. З Братіслави до Відня можна їхати автом, потягом, а можна плисти й пароплавом по Дунаю. Наприклад, недільного вечора плисти з сім’єю на концерт до віденської опери. Так мені зараз уявляється щастя – жити в Братіславі й працювати диригентом. Плавати Дунаєм до Відня, аби пообідати. Працювати з повітрям, тремтіти від звуків. Господи, я ж не так багато прошу, хіба ні?
