Непропорційна система: все вирішать мажоритарники
Ми ще не знаємо точних результатів виборів, але вже зрозуміло, що загальна картина не буде оптимістичною. І першу скрипку в поразці демократичних сил грають мажоритарні кандидати. А чому б не обирати «мажоритарників» у два тури?!
Опозиція погодилася програти вибори, коли разом із Партією Регіонів проголосувала новий виборчий закон. Тим самим буквально зв’язавши собі руки: як сьогодні можна серйозно говорити про фальсифікації, якщо основні спікери демократичних партій публічно раділи новим правилам гри?
Попередні оцінки соціологів свідчать, що Партія регіонів і комуністи за списками наберуть менше, ніж сумарно «Батьківщина», «Свобода» і «УДАР». Що, втім, не завадить владі сформувати свою більшість у майбутньому парламенті, адже все вирішать депутати, обрані за мажоритарними округами. У різний спосіб: грошима, адміністративним ресурсом, обманом, технічними кандидатами, фальсифікаціями, залякуванням і тиском після виборів, - але владі таки вдасться «переконати» і виборців проголосувати за потрібного кандидата, і вже обраного депутата вступити в ряди більшості.
Ясна річ, що мажоритарна система дає більше шансів для так званого «соціального ліфту», коли саме суспільство виносить на вершини кар’єри успішну й популярну особистість. Але це тільки в ідеальному варіанті. Багато українських експертів наголошували на тому, що саме завдяки «мажоритарці» у Верховну Раду можуть потрапити представники громадянського суспільства, яких не підтримують великий капітал і владна вертикаль. На жаль, сьогоднішній день покаже, що це не так: більшість із відомих нам громадських активістів таки не потраплять у парламент. Тверезо оцінивши свої шанси, знявся ще до виборів один із символів становлення громадянського суспільства в Україні – Ігор Луценко. Його підтримували сотні свідомих громадян, десятки відомих особистостей, але цього – сто разів на жаль! – недостатньо. Потрібна підтримка «бабульок», яка купується харчовими наборами й відвертим підкупом.
український поет, перекладач і есеїст.
Автор збірок поезій «Вісім місяців шизофренії» (2007) та «ТЕРОРИЗМ» (2008). Лауреат літературних премій «Дебют» (2007) та «Київські лаври» (2011). Учасник багатьох українських та європейських літературних акцій та фестивалів. Окремі твори перекладені угорською, чеською, португальською, німецькою, англійською, російською та польською мовами.
Мажоритарна система виборів добра, але у розвинених суспільствах. В Україні голоси купують, виставляють технічних кандидатів-«двійників», а якщо й це не допомагає, то просто фальсифікують результати. Мені здається, що в сьогоднішніх умовах єдиним способом повернути мажоритарним виборам сенс є введення двох турів голосування. Саме того, що багатьма й віддавна пропонується зробити з виборами мерів. Якщо мер чи кандидат-мажоритарник не отримують абсолютну більшість голосів у першому турі виборів, то проводиться другий тур, в який виходять два найрейтинговіші кандидати. В такому разі зникає спокуса висунути 20 технічних кандидатів, а виборцям у підсумку значно легше вибрати. Впевнений, що за такої системи сьогоднішні вибори мали б зовсім інший результат, а Янукович не відкоркував би ввечері пляшку шампанського.
У незрілих суспільствах демократичними інструментами найбільше користуються якраз антидемократи. Партія Регіонів беззастережно підтримала перехід на «змішану» систему виборів (половина – списки, половина – мажоритарними), бо знала, що тільки в такий спосіб може зібрати собі більшість. Опозиція її в цьому підтримала. Ось такі сьогодні й вибори: блеф у «змішану» систему, коли все вирішують мажоритарними. Наперед визначені у більшості округів.
