Ведмежа послуга: чи існувала в Україні проституція до Femen?
Стереотипне бачення України на Заході складалося з постсовєтсько-російського простору, корупції, політичних переслідувань, Чорнобиля, трохи меншою мірою з прізвищ Шевченка й братів Кличків. За останній рік зусиллями руху Femen до цього списку додалася ще й проституція.
Ні для кого не секрет, що Україна в західні мас-медії найчастіше потрапляє завдяки скандалам. Кожне восьме повідомлення про нашу країну в європейських ЗМІ — негативне. Існує більш-менш сталий перелік стереотипних уявлень про Україну: «щось таке розмите й незрозуміле поряд з Росією», «постсовєтська республіка», Чорнобиль, Помаранчева революція, Київ (Kiev), кілька прізвищ спортсменів, політиків, митців.
Проституція в Україні ніколи не входила навіть в першу десятку іміджетворчих компонентів. Так, українських повій часто можна зустріти в Європі, але це суто український стереотип, що, мовляв, «наших там найбільше». «Наших» так само багато, як і вихідців з інших не дуже заможних країн Центрально-Східної Європи: Румунії, Угорщини, Білорусі, Росії, Польщі чи Чехії.
Так само Україна не має іміджу країни, в якій процвітає проституція. Розмови про секс-туризм в Україну — грубе перебільшення. Будьмо відвертими, до нас взагалі приїздять одиниці, а частка секс-туристів серед них — зовсім не визначальна.
За останній рік про Україну найчастіше згадували (крім Євро2012) в контексті політичних переслідувань опозиції і долі Тимошенко, вбивства безпритульних тварин і проституції. Але якщо перші два факти мають під собою реальне підґрунтя, то тема проституції виглядає трохи перебільшеною і часто-густо створеною штучно. Власне, до того, щоб густою фарбою нанести Україну на мапу проституції найбільше доклався «феміністичний» рух Femen. Фемістичний я спеціально взяв у лапки, бо цей контекст передбачає значно ширші рамки, ніж їх собі уявляють наші запальні дівчата. Вочевидь, сучасний фемінізм не обмежується тільки сексуальною експлуатацією (особливо — добровільною), а найперше звертає увагу на проблему рівноправності жінки й чоловіка, на викорінення дискримінації прав жінок у сферах бізнесу, мистецтва, влади й політики, на переосмислення ролі й становища жінки у сучасному світі.
український поет, перекладач і есеїст.
Автор збірок поезій «Вісім місяців шизофренії» (2007) та «ТЕРОРИЗМ» (2008). Лауреат літературних премій «Дебют» (2007) та «Київські лаври» (2011). Учасник багатьох українських та європейських літературних акцій та фестивалів. Окремі твори перекладені угорською, чеською, португальською, німецькою, англійською, російською та польською мовами.
Femen, безумовно, не тільки має право на існування, а й потрібен Україні, - зрештою, як і кожен інший епатажний, провокативний рух, що примушує переосмислювати усталені поняття, розбурхує патріархальне суспільство. Але, сконцентрувавшись переважно на темі проституції і вхопившись за топову тему Євро, дівчата зробили Україні погану послугу. Акції Femen завдяки своїй видовищності й простоті месиджу тиражувалися величезною кількістю іноземних ЗМІ. І саме завдяки цьому месиджу багато європейців чи не вперше змогли прийти до висновку, що Україна — суцільний бордель. Проблема проституції для України значною мірою притягнена за вуха. Як і думка, що всі футбольні вболівальники їздять за кордон тільки для того, щоб скористатися послугами повій. Спортивний туризм і секс-туризм — дуже різні явища, які перетинаються всього на 5-7%.
Мені образливо, що завдяки Femen українські жінки й Україна загалом набули такої сумнівної репутації. Ну немає в Україні 100 тисяч проституток (та це ж величезне місто — 100 тисяч!), це по-перше; по-друге, у нашого партнера по Євро — Польщі — проституція легалізована, а секс-послуги теж коштують значно дешевше, ніж, наприклад, у Німеччині. І значного піднесення секс-індустрія в Польщі не зазнала, бо вболівальники приїхали все ж дивитися футбол, пити пиво й співати, а не гарячково шукати тілесних задоволень.
Словом, про проблему проституції варто говорити, але все ж без таких очевидних перебільшень і однобокості. Можна, наприклад, поборотися й за те, щоб у наших потягах були розділено купе для жінок і чоловіків, можна спробувати перерахувати у скількох публічних місцях є обладнані місця для перевивання немовлят, варто подумати про законодавчу підтримку одиноких матерів, сучасні лікарні для матері і дитини, встановлення квоти на мінімальне представництво жінок у парламенті й так далі, і так далі.
І наостанок: у сучасному світі феміністки борються, користуючись переважно розумом, аргументованістю й успішністю, а не демонструванням частин свого тіла. Це я так, між іншим.
