Kyiv чи Kiev: в якому з цих міст ми живемо?
Як корабель назвеш, так він і попливе, або основоположне право мати власне ім’я.
Ось і знову: на пошту приходять переклади для авторизації, і поміж усіх тих іноземних слів натрапляєш на ще одне чуже: Kiev (типу lives in Kiev чи lebt in Kiev). Щоразу доводиться відписувати з проханням назвати столицю України правильно, принагідно вдаючись до пояснень про Кия, особливості української фонетики і теде.
Здавалось би, а яка різниця, адже всім і так зрозуміло про яке місто йдеться?! На мій погляд, різниця величезна і принципова. Бо ж насправді існують два зовсім різні міста: Kyiv і Kiev, і я, наприклад, живу саме в Kyiv. Назва — це не лише набір літер, а й характер, суть, душа. Є люди, скажімо, які без проблем і наслідків для психіки можуть ходити в заклади з назвою «Козьірная дама» (це якраз в Kiev), інші ж не переступлять такий поріг саме через назву. Не знаю як кому, а мені нестерпно важко було сідати втомленому в таксі і називати свою колишню київську адресу, вулицю маршала Малиновського. Жити на вулиці з такою назвою — вже непоганий привід для самогубства. Край землі, безмежна печаль, ніч, депресія, повна поразка і капітуляція, вулиця маршала Малиновського.
український поет, перекладач і есеїст.
Автор збірок поезій «Вісім місяців шизофренії» (2007) та «ТЕРОРИЗМ» (2008). Лауреат літературних премій «Дебют» (2007) та «Київські лаври» (2011). Учасник багатьох українських та європейських літературних акцій та фестивалів. Окремі твори перекладені угорською, чеською, португальською, німецькою, англійською, російською та польською мовами.
Щастя ж насправді складається з речей простих, часто примітивних, а одне з найбільших задоволень — чути як тебе називають на ім’я. Це вияв особливої інтимності і довіри, в розмовах з іноземцями ви подаруєте співрозмовнику нестримну радість, вимовивши його ім’я хай навіть трохи кумедно, але правильно.
Пам’ятаю як під час Бієнале поетів в Москві мені довелося переконувати організаторів, що я саме Андрій, хай навіть Андрий, але аж ніяк не Андрєй. Англійське Ендрю, угорське Ондраш, польське Анджей, білоруське Андрей, російське Андрєй і українське Андрій — це імена споріднені, але не однакові. Назвіть мені ім’я письменника Анджея Стасюка і я розумітиму, що йдеться про польського літератора, натомість в імені Андрєя Вознєсєнського я відчую його російськість, відчую його справжнього, врешті-решт.
Ім’я — це твоя карма, твоє тавро. Твій персональний код доступу до світу і його таємниць, до прихованих сенсів і потаємних, але від того не менш дієвих, законів метафізики. Що в імені мені твоєму?
Право наполягати на власному імені, на правильних назвах своїх міст — зовсім не шовіністичне, як дехто прагне його потрактувати. Це радше потреба наголосити на власній неповторності, на власному праві жити, праві існувати у цьому такому різному світі під своїм особистим нікнеймом. Невипадково у творах класиків ім’я й прізвище часто визначають характер персонажа, його поведінку і його кінець. Недарма древні наділяли іменами дуже делікатно, знаючи, що Софія, наприклад, - це мудрість. Навіть богів люди називали відповідно до їхніх небесних сфер впливу.
Коли у нас буде своя країна і своє міністерство іноземних справ, чи не першою нотою, яку ми маємо розіслати всьому світовому товариству, має бути люб’язне прохання надалі називати нашу столицю саме Kyiv, бо ж це саме про нього йдеться — про наш Київ. А далі дамо раду й з іншим. Бо ж хіба можлива у місті з такою прекрасною назвою Kyiv вулиця маршала Малиновського?
