15 березня 1939-го року на карті Європи з’явилася нова держава – Карпатська Україна. Якщо бути точнішим, то постала, але таки не з’явилася – бо Європа в той час забула вже й своє власне обличчя.
Історія Карпатської України могла б придатися для цікавого й захоплюючого роману. Держава, що проіснувала заледве три дні заслуговує як мінімум на подив і увагу. Але для нас вона є більшим, ніж просто історія, адже підкреслює тяглість боротьби українців за власну державу. Якби у нас була потужна історіографічна наука, то ми б давно вже довели всьому світові, що Друга світова війна почалася не 1 вересня нападом Німеччини на Польщу, а 13-18 березня нападом гортистької Угорщини, союзника гітлерівської Німеччини, на новонароджену Карпатську Україну (до проголошення незалежності ці землі належали демократичній Чесько-Словацькій державі, яка теж незабаром по цьому буде стерта з мапи).
український поет, перекладач і есеїст.
Автор збірок поезій «Вісім місяців шизофренії» (2007) та «ТЕРОРИЗМ» (2008). Лауреат літературних премій «Дебют» (2007) та «Київські лаври» (2011). Учасник багатьох українських та європейських літературних акцій та фестивалів. Окремі твори перекладені угорською, чеською, португальською, німецькою, англійською, російською та польською мовами.
Закарпаття – це не просто найзахідніша область України, це регіон, який руйнує уявлення про Західну Україну як осердя найпалкішого патріотизму. Бо за такою логікою що далі на Захід, тим «українськішою» мала б бути область. Здобуток Закарпаття якраз у тому, що майже тисяча років панування угорців і румунів, цілковита відірваність від решти українських земель не змогли зденаціоналізувати тутешнє населення. І 15 березня Сойм (щось на кшталт парламенту, вибори до нього були демократичними!) Карпатської України проголошує незалежність держави, гімном затверджує пісню «Ще не вмерла Україна», прапор – жовто-блакитний, державна мова – українська.
Про Карпатську Україну ми знаємо настільки мало, настільки непомітною є вона в нашій сучасній свідомості! Збереглося напрочуд мало відеоматеріалів із того часу, але є один, який вражає мене найбільше. Отець Августин Волошин, якого Сойм обрав Президентом, на ньому виходить з будинку і знімає капелюх. Цей жест не просто промовистий, він для мене пояснює весь той розлом, який наш континент пережив у часі Другої світової. Подивіться на нього і спробуйте через призму маленької і забутої Карпатської України зрозуміти весь жах тогочасної Європи, сприйміть його як універсальну метафору...
Отож Волошин виходить із будинку в Хусті, де щойно відбулося проголошення Карпатсьої України. Проголошено незалежність, заспівано гімн, дано кілька першочергових наказів, і Авґустинові Волошину треба покидати свою столицю, бо угорські війська вже повним ходом ґвалтують новопроголошену республіку. І ось Авґустин Волошин виходить з дверей, і двоє січовиків, що стоять обабіч, зводять гвинтівки догори, віддаючи військову честь, а він, щойно обраний Президентом Карпатської України, старенький інтелігент в окулярах і довгому чорному пальті, священик, трохи розгублено правою рукою ледь підіймає капелюха, не звиклий до військових почестей. Було в тому старомодному, але й вишуканому піднятті шляпи щось таке зворушливе, вишукане. У тому мимовільно-розгубленому жесті Волошина криється вся історія цих п’яти років. Старий священик підіймає капелюх, по-дитячому обеззброєний військовою честю, і це є ніби прощанням зі спокоєм і Європою минулого, бо цей жест символізує прощання з рідним краєм, з українською незалежністю, проголошеною годину тому, з цього жесту й починається Друга світова – фашистська армія окуповує самостійну республіку Карпатська Україна, показуючи свої звірячі пазурі всьому континенту. Це прощальне підняття капелюха – прощавай, спокійне минуле, священицька місія, рідна земле, привіт, війно, еміграціє і смерте в московській Луб’янці! – в цьому й відкривається ключик до метафори всієї війни. Саме так: інтелігент Волошин старомодно підіймає капелюха у відповідь на надання йому військової честі – і починається Друга світова війна.