Наші на передовій: настрій на фронті
Свіжі світлини, зроблені фотографами різних агенцій на лінії розмежування між українськими військами і проросійськими бойовиками на сході України, відображають настрій та ситуацію в умовах тривалого балансування на межі війни і миру. Український фотожурналіст-фрілансер Анатолій Степанов, який зараз перебуває на передовій, розповідає: «Таке відчуття, що на передовій тихіше, ніж у Києві. Зазвичай так буває – чим далі від столиці і ближче до фронту, тим спокійніше. Тут усі знають, що треба робити. Немає нічого подібного до істерії, яку ви зараз бачите у ЗМІ. За останній місяць на передовій насправді нічого не змінилося. Хоча тут загалом спокійно, але в п’ятницю ввечері (21 січня) за пару кілометрів від позиції, де ми перебували з журналістами, зав’язався справжній бій. Працювали 82-міліметрові міномети, великокаліберний кулемет «Утьос», з обох сторін – ручні протитанкові гранатомети. Це тривало близько 90 хвилин, але лінія фронту при цьому залишалася спокійною. Було схоже просто на суперечку між двома сторонами. Під час спілкування з десантниками один з офіцерів сказав: якщо розпочнеться російське вторгнення, то, швидше за все, вони всі тут загинуть. Він сказав також, що солдати на фронті – це щит, який під час вторгнення дозволить виграти час для наступної лінії оборони. Я не думав про план втечі, якщо станеться вторгнення. Моя робота – фотографувати все, що відбуватиметься. Я маю намір залишатися тут, на сході. Я припускаю, що існують різні плани вторгнення. Але сумніваюся, що навіть Росія знає, який сценарій вона використає, якщо взагалі має намір використовувати будь-який з них. Від кордону з Білоруссю до Києва – менше ніж 100 кілометрів. Влітку були артилерійські обстріли, а зараз використовується переважно стрілецька зброя, це дрібниці. Війна зараз у сплячці». Український фотожурналіст Андрій Дубчак, засновник проєкту Donbas Frontliner Media: Зараз на лінії фронту відчувається спокій – лише звичайні поодинокі перестрілки. Але настрій панує інший, ніж кілька тижнів тому, коли люди були байдужими до розмов про вторгнення. Тоді вони не вірили в таку можливість. Вони думали, що буде така ж ситуація з нарощуванням військ і техніки, як навесні. Натомість тепер чутки про вторгнення безперечно зачіпають як військових, так і цивільних. Важко лишатися осторонь новин в інтернеті та на телебаченні. Нещодавно я працював на ринку в Маріуполі, саме в тому місці, яке в 2015 році потрапило під інтенсивний обстріл з реактивних систем «Град». Якісь бабусі почали на мене кричати. Це було неочікувано і вказувало на напругу, яку відчувають люди. Також курс гривні падає, натомість зростає ціна на бензин. Один солдат сказав мені, що він «втомився чекати» російського вторгнення, і сказав, що «нарешті б це вже трапилося». На його думку, шанси повномасштабної війни приблизно 50 на 50. Я маю великий досвід ведення статичної окопної війни, але, чесно кажучи, я не володію знаннями про стрімкі конфлікти. Якщо станеться вторгнення, я буду настільки близький до бою, допоки відчуватиму себе в безпеці. Але хто ж знає, що це означає. Нещодавно один журналіст запитав солдата біля лінії фронту: «Тут безпечно?». Солдат був збентежений таким запитанням, він голосно розсміявся і відповів: «Це місце абсолютно несумісне з безпекою».
28.01.2022 — 25 — 17113
«Незалежні»: портрети українських військових із передової
«Незалежні» – це серія портретів українських військових, які народилися у вже незалежній Україні. Їм немає ще і 30-ти, але вже шість років вони захищають території сходу України у гібридній війні з Росією. Ще вчора безтурботна молодь перетворилася на зрілих воїнів, які чітко усвідомлюють, чому і за що вони воюють.
05.12.2021 — 20 — 12705
З Днем Піхоти!
Ті, хто першими дають відсіч ворогу та постійно укріплюють свої позиції. Вгризаючись у землю кілометрами окопів, не зважаючи на спеку та холод, піхотинці стримують російську окупацію та метр за метром ведуть нас до перемоги.Третій рік поспіль ми відзначаємо День піхоти.Ця дата була обрана невипадково. Саме 6 травня 1648 року українські козаки перемогли у битві під Жовтими Водами, яка вважається першою перемогою в добу національно-визвольної боротьби під проводом Богдана Хмельницького. Крім того, 6 травня відзначають і релігійне свято — День Юрія Змієборця, який був одним із покровителів українського війська. Саме ви, піхотинці, першими дали бій окупантам у степах українського Донбасу! Саме завдяки вам, піхотинці, з кожним днем ми стаємо більш сильними, згуртованими і досвідченими! Знаємо: війна ще не закінчилася, ворогів ще багато, тож сил і терпіння має вистачити на всіх! Піхота - це рід військ, який виконує найважчу роботу. В умовах сучасної війни піхотинці несуть найбільші навантаження. Вдячні за вашу мужність, стійкість та героїзм, який ви демонструєте щодня!Піхота – сила! Піхоті – слава!
06.05.2021 — 40 — 19726
Обличчя пам’яті: Портрети родин солдатів, які загинули на Донбасі
Війна на Донбасі триває вже сьомий рік. За цей час у зоні бойових дій загинули щонайменше 4 305 солдатів і добровольців. Їх іменами називають вулиці та школи, на їх честь влаштовують забіги, відкривають меморіали та алеї пам’яті. Днем пам’яті захисників України стало 29 серпня. Ігор Єфімов створив проєкт «Обличчя пам’яті» про тих, хто залишився після, про рідних і близьких солдатів, які загинули на війні. Ігор Єфімов, фотограф, живе в Черкасах. Автор персональних і колективних виставок в Україні, Білорусі, Молдові, Росії, Узбекистані, Хорватії, Польщі, Естонії, Німеччині, Франції, Австрії, Бельгії. Співпрацював з ОБСЄ, результатом чого стала персональна виставка у Хофбурзі (Відень, Австрія). Переможець фестивалю вуличної фотографії Eastreet (Люблін, Польща). Лауреат премії «Прометей» Національної спілки журналістів України. — Ці проєкт і виставка присвячені родинам, які втратили своїх рідних чоловіків на війні. На знімках їхні дружини, батьки, діти. Усі вони сфотографовані у військовому кітелі. Він один для всіх як символ загальної для країни втрати, адже трагедія торкнулася і родичів, і друзів, і сусідів; це травма, яка об’єднує весь український народ. Військовий мундир також служить нагадуванням, що війна все ще триває. Разом з тим мені хотілося залишити місце надії та світлим спогадам, тому що життя все-таки продовжується. На кількох фотографіях присутні квіти, які в мистецтві уособлюють прекрасне, але водночас скороминуще життя. Зрізані квіти — як метафора перерваних життів, які дали нам можливість насолоджуватися світом і красою. Розмірковуючи про задум проєкту, я вирішив, що варто якось об’єднати всіх героїв зйомки, символічно поставити їх в рівне становище. Але так, щоб глядачі не відразу звернули увагу на кітель: головний акцент був зроблений на людину. Я вибирав з однотонних кітелів, непомітних, так і зупинився на парадній формі Збройних сил України. Пізніше з’ясувалося, що дістати такий кітель по-справжньому важко. Той, що на фото, я позичив у військкоматі. Пошуком героїв займалася волонтерська організація «Об’єднання жінок і матерів бійців — учасників АТО», за що їй велика подяка. Багато прізвищ я чув раніше, на честь воїнів уже названі вулиці в Черкасах, їх дійсно пам’ятають. Декого із загиблих знав особисто. Коли приходили героїні зйомки, часто я не відразу розумів, чия це родичка. Тільки з часом, у ході бесіди здогадувався, чия це мама, дружина, дочка. Усього відзняв близько тридцяти осіб. Я завжди цікавився і займався документальною фотографією. Торік у мене з’явилася студія, і я почав знімати людей у ній. У якийсь момент мені захотілося об’єднати студійну роботу з документальною фотографією, і мені здається, що проєкт вийшов на стику жанрів. Психологічно це була важка зйомка. Не хочеться порівнювати емоційну тяжкість, але мені і раніше доводилося робити складні в цьому плані проєкти. Це корисний струс і перевірка на людяність — вони допомагають переглянути пріоритети. У цій зйомці були і сльози, і щемливі історії. Іноді доводилося припиняти процес. Але всі учасники проєкту розуміли мету виставки, приуроченої до Дня пам’яті. Усі, хто прийшов на зйомку, хочуть, щоб їхніх рідних пам’ятали, щоб їх смерть не була марною. Тому вони і погодилися брати участь, ми всі разом були на одному боці.
23.09.2020 — 30 — 20370
У Львові поховали заступника командувача Української добровольчої армії Андрія Гергерта
Сьогодні, 3 серпня, у Львові поховали 42-річного комбата 8 добровольчого батальйону «Аратта» Андрія Гергерта (позивний «Червень»). Гергерт помер 1 серпня від важкої онкологічної хвороби, яку у нього діагностували у лютому цього року. Попрощатись із бійцем і провести його до місця спочинку прийшли побратими з різних міст України. Похоронна процесія до Личаківського цвинтаря пройшла вулицями Львова. «Ми формували «Правий сектор» і тоді, у 2014 році, зустрілись із Андрієм. З Майдану ще знались. Створилась Українська добровольча армія і він став командиром 8 батальйону. Воював, був надзвичайною людиною. Це була людина на своєму місці і якби всі так, як він, любили державу, то ми мали б відповідну українську державу», – пригадує Богдан Вербицький. На похорон приїхало багато добровольців і волонтерів із Маріуполя, де Андрій Гергерт перебував із батальйоном. «Широкіне, Бердянськ, Водяне... Скрізь був Андрій. У Маріуполі всі акції спільно готували. 5 років... Скільки воював і тримав батальйон завдяки допомозі людей і не отримував жодних коштів від держави. Ми були спокійні у Маріуполі, бо знали, що у нас стоїть 8-й батальйон», – говорить волонтер із Маріуполя Галина Однорог. Комбат чеченського батальйону «Муслім» теж розповів про Андрія Гергерта: «Ми з Андрієм знайомі з 2014 року. Україна втратила надійного патріота, ми разом йшли 6 років і стояли на передовій. Війна не забрала, а ось хвороба забирає, і вона могла стати наслідком пережитого. Ми весь час були на одних позиціях. Україна втратила справжнього патріота», – каже комбат. Андрій Гергерт народився у Миколаєві на Львівщині 22 травня 1978 року. За фахом він ветеринар, але з березня 2014 року пішов воювати на Донбас і потрапив спершу у 5-й батальйон. Невдовзі став заступником командира Української добровольчої армії. У чоловіка залишилася дружина та четверо дітей. Андрій Гергерт нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня «За особисту мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України».
03.08.2020 — 15 — 28679
Весілля важко пораненого бійця у військовому госпіталі
На території Національного військово-медичного клінічного центру "ГВКГ" відбулася виїзна шлюбна церемонія для пораненого військового Збройних Сил України та його нареченої. Про це повідомляє Командування Медичних сил ЗСУ у Facebook. Зазначається, що 10 квітня цього року, під Авдіївкою майбутній наречений отримав вкрай тяжке пораненням з ушкодженням печінки, нирки та кишківника. "На його щастя у районі проведення операції Об’єднаних сил на той час перебував командувач Медичних сил ЗСУ генерал-майор медичної служби Ігор Хоменко, який має величезний досвід та незважаючи на високу посаду продовжує хірургічну практику", - йдеться у повідомленні. У найкоротший термін після поранення, на базі Авдіївської центральної міської лікарні, хлопець отримав висококваліфіковану хірургічну допомогу, після чого його вертольотом одразу доправили до Військово-медичного клінічного центру Північного регіону, а згодом до Головного військового клінічного госпіталю у Києві. "Ігор та Анна познайомилися кілька років тому неподалік від Водяного на Донеччині, де дівчина мешкала зі своєю родиною, а хлопець виконував завдання з відсічи російської збройної агресії. Згодом він забрав її разом з 8 річним сином до себе на Миколаївщину. У 2018 році у них народилася спільна донька. Так сталося що своє весілля вони планували вже кілька років, і 11 квітня Ігор повинен був піти у відпустку та нарешті здійснити їх спільну з Анною мрію, але доля розпорядилася трохи інакше. Тож як тільки він прийшов до тями після операції та додзвонився до коханої вони вирішили, що одружаться як тільки хлопець зможе самостійно стояти на ногах", - повідомляє Командування Медичних сил. Минуло лише три тижні після операції, а хлопець вже готовий повести свою наречену під вінець. І хоча попереду у хлопця ще тривала медична реабілітація він повний оптимізму та з посмішкою каже: "Якщо я враховуючи отримані 2 кулі досі живий, значить потрібен ще на цьому світі, а особливо своїй родині! Тому щиро дякую усім хто брав участь у моєму порятунку та допомагає і підтримує мене зараз. Запевняю, що зроблю ще багато корисного!".
04.05.2020 — 15 — 14551 — 1
«Всі ми різні. Та всі ми об’єднані одним прагненням». Rapid Trident в обличчях
«Всі ми різні. Носимо різні однострої, належимо до Збройних Сил різних країн. У кожного нас свої завдання і своє покликання. Та всі ми об’єднані одним прагненням – миру і спокою в наших домівках. У Міжнародному центрі мироворчості та безпеки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, що на Львівщині тривають міжнародні командно-штабні навчання «Rapid Trident-2019»», - прес-служба Міністерства оборони України. Фото: Володимир Скоростецький, Тарас Грень
27.09.2019 — 36 — 23368
Війна триває: емоційні фото українських бійців з передової
Фото українських воїнів на передовій були оприлюднені в Facebook-спільноті In the army now UA
11.05.2019 — 12 — 15097
46-й окремий штурмовий батальйон «Донбас-Україна»: фото з передової
Військовий фотограф Олександр Клименко: «Кожного дня і кожної ночі тисячі українців стоять на передовій під обстрілами і живуть в землянках. Бережуть нас для того, щоб ми, мільйони нерозумних на диванах біля телевізорів, гралися долею країни. 54 окрема механізована бригада, 46-й окремий батальйон спеціального призначення «Донбас-Україна»».
15.04.2019 — 8 — 18085
Дякуємо, що вижили: марш на честь захисників Дебальцевського плацдарму
У Києві відбулася акція на честь захисників Дебальцевського плацдарму. Близько 100 колишніх і нинішніх військових, а також члени їхніх родин зібралися поблизу будівлі КМДА. Вони пройшли маршем від Хрещатика до Софійської площі. За офіційними даними, на початку 2015 року під час виходу з Дебальцевого загинули не менш ніж 179 українських військових, не рахуючи десятків поранених і зниклих безвісти.
18.02.2019 — 15 — 16522