«Незалежні»: портрети українських військових із передової
«Незалежні» – це серія портретів українських військових, які народилися у вже незалежній Україні. Їм немає ще і 30-ти, але вже шість років вони захищають території сходу України у гібридній війні з Росією. Ще вчора безтурботна молодь перетворилася на зрілих воїнів, які чітко усвідомлюють, чому і за що вони воюють.
Антон, 23 роки. На прифронтовій позиції на зруйнованій фермі поблизу міста Мар’їнка Донецької області, 13 серпня 2019 року. Антон народився у Старобільську Луганської області. У 2014 році багато його друзів пішли на війну за «Новоросію» і погрожували йому та його родині, бо він не підтримав сепаратистський «референдум». Антон несе службу понад три роки і втратив на війні своїх кількох друзів, які воювали за Україну
Аліна, 22 роки, родом із Білої Церкви Київської області. На позиції поблизу Мар’їнки, 18 січня 2019 року. Аліна воює п’ять років. У 17 років вона пішла добровольцем до батальйону «Айдар»; у 18 років вона підписала контракт зі Збройними силами України. Також вона дистанційно вивчає театр і драму в Київському університеті культури і мистецтв
Олексій («Малий»), 20 років, родом з Чернігівської області. Позиція на лінії фронту, на околицях селища Миронівське, що на Світлодарській дузі, 19 червня 2018 року. Він вступив до армії як доброволець у 18 років. До війни він працював зварювальником. На Донбасі він зустрів свою дівчину, з якою живе у цивільному шлюбі. Пара має півторамісячну доньку
Віталій («Ганс»), 22 роки, родом із Запоріжжя. Позиція поблизу селища Жолобок, Луганська область, 18 січня 2020 року. Віталію було 16 років, коли почалася війна. Він декілька разів телефонував до призовних пунктів та військового комісаріату, але йому завжди відмовляли. Його також не прийняли до складу добровольчих батальйонів. Коли Віталію виповнилось 18 років, він підписав п’ятирічний контракт. Віталій каже, що несе службу, щоб захистити свою Батьківщину
Володимир («Шева»), 21 рік, уродженець Дніпропетровської області. Поблизу села Водяне, що поряд з Маріуполем, 11 червня 2018 року. Володимир на передовій вже три роки. Він пішов в армію у 18 років і відсвяткував свій 19-й день народження у військовому навчальному центрі
Ірина, 24 роки, народилася у Львові. Позиція на лінії фронту поблизу селища Луганське, Донецька область, 3 червня 2020 року. Ірина має освіту філолога. На фотографії вона перебуває на своєму третьому бойовому чергуванні. Вона пішла в армію, тому що вирішила, що їй не вистачає життєвого досвіду. Ірина вважає, що вона є достатньо сильною, щоб захистити свій рідний край
Євген, 24 роки, медик роти. На прифронтовій позиції на шахті «Бутівка» поблизу міста Авдіївка Донецької області, 7 листопада 2019 року. Провів кілька місяців на війні. В армію пішов після знайомства з тещею, яка жила в Красногорівці. Він каже: бачив негаразди та труднощі мирних жителів, які жили неподалік від лінії фронту
Владислав, 19 років. На прифронтовій позиції біля міста Мар'їнка Донецької області, 15 червня 2019 року. Старший брат Владислава раніше був в армії, і Владислав каже, що «зайняв його місце». Він любить зброю і швидко схоплює військові справи
Давид, 24 роки, родом із Запоріжжя. Позиція на лінії фронту поблизу селища Новотошківське, Луганська область, 22 січня 2020 року. Давид планував піти до армії на строкову службу, але через недостатній зріст (бракувало 1 сантиметру) не зміг вступити до десанту. Він мріяв про армію з дитинства та вирішив підписати контракт, щоб війна не дісталася до його домівки
Анатолій, з Білої Церкви, 20 років. 23 серпня 2018 року. Позиції на Світлодарці. Воює другий рік. На війну пішов після загибелі свого друга – бійця «Азову». На «промці» навесні 2017 року втратив ще одного друга – Сергія Кобченка. 11 серпня 2017 року був тяжко поранений під час «вилазки» до супротивника на «промці», а ще один його друг загинув. Після поранення повернувся до своєї роти і воює далі
Олександра, 20 років, родом з Харкова. На блокпосту поблизу селища Новотошківське Луганської області, 20 вересня 2018 року. Олександра з дитинства мріяла піти в армію. Навчалась у кадетському коледжі, вступила до армії у 18 років
Віталій («Кіса»), 22 роки, уродженець Житомирської області. На шахті «Бутівка», 10 травня 2017 року. Віталій брав участь у важких боях на околиці Авдіївки взимку та навесні 2017 року. Сьогодні він завершив військову службу та працює в Польщі
Василь («Шпилька»), 19 років, уродженець Житомирської області. На позиції «Орел», околиці Авдіївки, Донецька область, 4 квітня 2017 року. Василь брав участь у важких боях поблизу «промзони» Авдіївки взимку та навесні 2017 року
Віталій («Ампер»), 25 років, народився у Дніпрі. На позиції поблизу «промзони» Авдіївки, Донецька область, 21 січня 2018 року. Віталій – сирота, якого виховувала бабуся. Воює з 2014 року. У січні 2015 року брав участь у штурмі шахти «Бутівка». Він каже: ніколи не забуде, «як завантажував на броню розірвані тіла своїх загиблих товаришів після бою за шахту, яку взяли лише з восьмої спроби»
Іван, 20 років, родом із Сєвєродонецька. На шахті «Бутівка» поблизу міста Авдіївка Донецької області, 7 листопада 2018 року. Він пішов на війну у 18 років. Зараз старший солдат командує взводом. Іван каже: ніколи не пробачить вбивства снайпером у жовтні 2018 року своєї товаришки Лесі Бакланової, якій було 19 років
Владислав («Скорпіон»), 21 рік, киянин. На позиції біля шахти «Бутівка», 10 травня 2017 року. Брав участь у важких боях на околиці Авдіївки Донецької області взимку та навесні 2017 року
Олексій, 23 роки, із Житомира. На позиції «Орел» в околицях Авдіївки, Донецька область. Олексій брав участь у важких боях поблизу «промзони» Авдіївки взимку та навесні 2017 року
Іван («Ваха»), 25 років, уродженець Хмельницького. На позиції поблизу «промзони» Авдіївки, 21 січня 2018 року. Після служби в українських військах протиповітряної оборони, Іван підписав контракт зі Збройними силами України
Олександр («Алмаз»), 24 роки, уродженець Слов’янська. До антитерористичної операції Олександр працював барменом. Побачивши, що відбувається в його рідному окупованому Слов’янську, він вступив до лав добровольчого батальйону в червні 2014 року. Олександр розлучився зі своєю дружиною, тому що вона не змогла прийняти його вибір
Дмитро, 21 рік, народився у місті Сніжне Донецької області. Дмитро несе службу на фронті протягом двох з половиною років. Коли він дізнався, каже, що «в його країну вторглися іноземні війська, він завербувався у Збройні сили України». Дмитро, народжений в незалежній Україні, відмовляється жити під чужим прапором. Він сподівається, що прапор України буде майоріти над звільненим Донбасом
Вибухи в Бучі на Київщині організував 21-річний місцевий житель.
У Бучі правоохоронці затримали виконавця сьогоднішнього подвійного теракту, внаслідок якого дістали поранення двоє правоохоронців. Пише ТСН.
Про це повідомив Офіс генпрокурора.
«Встановлено та затримано безпосереднього виконавця — громадянина України 2004 року народження. Слідство також володіє інформацією про інших осіб, причетних до цього злочину. Тривають заходи для їхнього встановлення і затримання», — йдеться у повідомленні.
За фактом теракту розпочато досудове розслідування за ч. 2 ст. 258 КК України. Завдяки злагодженій роботі прокуратури, СБУ та Національної поліції злочин вдалося розкрити.
Що відомо про затриманого
У Службі безпеки України повідомили, що за попередньою інформацією, його завербували російські спецслужби через Інтернет.
Від них він отримав інструкцію з виготовлення двох саморобних вибухових пристроїв. Для дистанційної активації кожну з бомб агент спорядив мобільним телефоном.
Далі зловмисник заклав вибухівки на місці запланованого теракту: одну заховав під лавкою біля входу до під’їзду житлового будинку, іншу — поблизу сміттєвого контейнера.
З його слів, він познайомився з невідомим через комп’ютерну гру. Через деякий час новий знайомий почав шантажувати хлопця та погрожувати йому.
Невідомий начебто казав, що знає, де перебуває мама хлопця і що нібито веде спостереження за нею з дрону. Тож аби вона залишилась живою, йому необхідно закласти вибухівку, повідомили деталі правоохоронці.
Теракт у Бучі 23 березня
За даними слідства, вранці о 5:34 надійшло повідомлення про вибух у Бучі. Саморобний вибуховий пристрій було закладено поблизу житлового будинку. Після прибуття на місце екстрених служб і правоохоронців під час проведення першочергових слідчих дій близько 7:35 стався другий вибух.
Перший вибуховий пристрій був закладений під лавкою біля багатоповерхового будинку. Вибухом вибито вікна, пошкоджено фасад і газові мережі. Пожежі вдалося уникнути.
За попередніми даними, другий пристрій також перебував поруч, і його підірвали дистанційно.
Очевидці події розповідають, що прокинулися від вибуху, ударна хвиля була відчутною.
Одразу зʼявилася підозра про теракт, тому що на землі побачили вирву, а навколо багато нових, невикористаних гайок, розповів один зі свідків у відео Бучанської міської ради. 23.03.2026 — 4 — 441
Філарета поховають у Володимирському кафедральному соборі.
Прощання зі святійшим патріархом Філаретом, який помер 20 березня, триватиме до ранку неділі, 22 березня, у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі Києва. Пише ТСН.Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це сказано на сайті Православної церкви України.
Церемонія прощання
Церемонія прощання з Філаретом розпочалася о 20:00 20 березня. Вранці у суботу, 21 березня, над гробом з тілом патріарха проведуть заупокійну Божественну літургію і панахиду.
Прощання триватиме протягом сьогоднішнього дня. У ПЦУ зазначили, що доступ загалом буде вільним, але «може на деякий час обмежуватися з поважних причин».
Поховання
Приблизно об 11:00 від Михайлівського монастиря через Софіївську площу до Володимирського кафедрального собору вирушить жалобна процесія з тілом Філарета. У Володимирському соборі буде довершене відспівування та відбудеться поховання патріарха.
Помер патріарх Філарет
20 березня у Києві на 98-му році життя помер колишній предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет. Причиною смерті стали наслідки загострення хронічних хвороб.
9 березня в УПЦ (КП) опублікували повідомлення про те, що Філарета госпіталізували у зв’язку з погіршенням стану здоров’я.
Президент України Володимир Зеленський повідомив, що говорив із митрополитом ПЦУ Епіфанієм і висловив співчуття йому та всім вірянам у зв’язку зі смертю патріарха Філарета.
«Велика втрата для українців. Він був сильною особистістю та одним із найбільш міцних захисників української церкви, самостійності та державності. Український народ завжди шануватиме його внесок у розбудову помісної церкви. І без енергії, характеру та сміливості патріарха Філарета просто не було би багатьох здобутків України», — наголосив президент. 21.03.2026 — 4 — 750
У водах поблизу української станції в Антарктиді кит влаштував серію з понад 50 стрибків.
Поблизу української антарктичної станції «Академік Вернадський» горбатий кит вразив учасників 30-ї Української антарктичної експедиції серією з понад 50 стрибків поспіль. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це повідомив Національний антарктичний науковий центр.
Зустріч сталася під час фінальних виходів полярників в океан — команда 30-ї УАЕ завершує свою роботу на станції.
Того дня дослідники вирушили двома човнами на південь від острова Галіндез. Один екіпаж працював у районі островів Берселот і Дарбу, де вченим вдалося зафіксувати групу горбатих китів та відібрати біопсію для досліджень.
На зворотному шляху полярники помітили ще двох китів. Поки біологи готувалися до роботи, один із них почав активно вистрибувати з води та виконав десятки стрибків різних типів — повних, часткових і бокових.
За словами біологині Зої Швидкої, таке видовище стало унікальним навіть для досвідчених дослідників. Протягом зимівлі команда регулярно спостерігала китоподібних, однак настільки тривалої та інтенсивної активності раніше не фіксували.
Спостереження тривали близько години. За цей час науковці встигли зробити фото і відео, зокрема з дрона, а також задокументувати хвіст кита для подальшої ідентифікації у світовій базі даних.
У Національному антарктичному науковому центрі зазначають, що невдовзі оприлюднять відео цієї зустрічі та пояснять, чому горбаті кити здійснюють такі стрибки.
Нагадаємо, раніше вчені розкрили, як одна тварина живе більше двох століть і майже не старіє. «Ген довголіття» виявили у гренландських китів. 17.03.2026 — 4 — 1583
Дві з них — персональні, і, за збігом, присвячені художникам з однаковими прізвищами: Анатолію Марчуку та Івану Марчуку.
Обидва мають звання спочатку Залуженого, а згодом і Народного художника України. Обидва є членами Національної спілки художників України. Обидва експериментували з техніками та стилями. В обох виставки приурочені до їх ювілеїв — 70-тиріччю першого та 90-торіччю другого. Можливо через більш тривалу практику Іван Марчук є лауреатом Шевченківської премії. А можливо тому, що створив унікальну техніку пльонтанізму, це коли зображення складається ніби з численних кольорових ниток.
Виставка Анатолія Марчука «Земне у сув'язі з небесним» відкрилася 9 березня у Національному музеї Тараса Шевченка і займає хол та зали правого крила першого поверху. Виставка Івана Марчука «Я сколихнув цей світ» відкрилася 12 березня в Музейно-виставковому центрі «Музей історії міста Києва» та займає майже всі виставкові приміщення його чотирьох поверхів.
А з 7 березня в Національному музеї «Київська картинна галерея» працює виставка «Карпати. Ці гори не знають покори». Її презентація відбулася 10 березня. Складається вона з творів українських художників, що присвячені цим горам та які створені переважно у період з п’ятдесятих по сімдесяті роки минулого сторіччя. Це майже п’ятдесят імен різних шкіл та різних регіонів країни.
Текст та фото — Олександр Зубко 15.03.2026 — 18 — 2939
Так називається виставка, що проходить в Національному центрі «Український Дім» з 5 березня по 12 квітня. Це друга масштабна експозиція творів цього стилю, перша відбувалася взимку 2017–2018 років, про неї теж був наш фоторепортаж.
Організатори розказують, що не старалися потрапити на свято 8 березня, це випадковість, а хотіли вони окремо розказати про жінок українського монументалізму, тому що їм слави дісталося ще менше, ніж чоловікам — майже всі представники школи або загинули, або опинилися в таборах, а твори їх планомірно знищувалися.
Тим не менш, для виставки вдалося зібрати не лише живописні та графічні твори, а також скульптури, книжки з ілюстраціями бойчукістів, фотографії мозаїк, фресок і самих художників.
Текст та фото — Олександр Зубко 14.03.2026 — 21 — 2935
