Контракти.ua

Чернігівщина: садиби, які ми не помічаємо

Чернігівщина: садиби, які ми не помічаємо

Чи не найбільш популярним серед жителів столиці «обласним» напрямком туризму є сусідня Чернігівщина. При цьому глибинка області ще залишається місцевістю незвіданою. Тому в цьому нарисі свідомо не згадується садибне тріо «Качанівка - Сокиринці - Тростянець», рівно як і пам’ятки Батурина. Контракти.ua познайомлять вас з іншими садибами регіону.  Першою адресою буде Білорічиця або ж Вейсбахівка. Вейсбахівкою звалося це село з 1717 по 1945 роки, бо свого часу належало воно німцю, графу Вейсбаху. 1873 року воно перейшло до Олени Волконської-Рахманової (1835-1916), доньки відомого декабриста Сергія Волконського і його дружини Марії. Подружжя Рахманових звело тут садибний комплекс. Архітектором був, знов-таки, німець - Олександр-Едуард Ягн (1848-1922): він збудував не тільки палац, але і готель, і пекарню, і храм. На жаль, після руйнувань Другої Світової залишки палацу розібрали, а пізніше зламали й церкву. Однак навіть єдиний об'єкт, що зберігся від Вейсбахівкі, вражає. Це - колишній гостьовий флігель, переобладнаний нині в храм Св. Миколая. Своєрідність будівлі надають майолікові вставки і колони, наличники та інші візерунки з теракоти. Вони були створені товаришем Ягна по навчанню - В. Соколовим.  В селі Вишеньки на березі Десни стоїть палац, який дивує своєю химерною формою. Зведений він був на замовлення президента Малоросійської колегії (фактичного правителя скасованої Гетьманщини), фельдмаршала Петра Рум’янцева-Задунайського (1725-1796). Архітектором вважається Василь Баженов (1738-1799). Палац раніше був вдвічі більшим, але половина його була розібрана на початку XIX ст. сином Румянцева – нібито таким чином той хотів скасувати угоді про продаж маєтку. За радянських часів палац став піонертабором. В деяких приміщеннях, а особливо ж – у центральній залі (зараз – їдальня) зберіглося ліплення – арабески у романтизованому східному стилі. Рум’янцев також звів в Вишеньках Успенську церкву (1787 р.) - фактично, цілий собор, який зробив би честь будь-якому місту. Наступна садиба – Дігтярі, одна з резиденцій відомого роду Галаганів. Цю садибу Петро Галаган (1792-1855) - брат власника знаменитих Сокиринців, придбав в 1820-х. Палац в Дігтярях менш пафосний, ніж в Сокиринцях, хоча і створений за тим же планом. Інтер'єри збереглися у вигляді відреставрованої ліпнини в декількох кімнатах. У 1876 р. племінник Петра Галагана подарував садибу Полтавському земству, яке розмістило тут ремісниче училище. Навчальний заклад тут знаходиться й досі - правда, тепер це аграрний ліцей.  А ось невеличкий маєток в селі Дідівці біля Прилук став на 10 років домом вченого-історика, члена Кирило-Мефодіївського братства, Миколи Костомарова (1817-1885). Він прожив тут після весілля з Аліною Крагельською (1830-1908), з якою він свого часу не встиг побратися через арешт 1845 року. Вони об’єднали долі тільки в середині 1870-х. До Костомарова приїздила культурна еліта його часу, включаючи Галаганів. В радянські часи в будиночку історика облаштували школу. Храм, в якому вінчалося подружжя, згорів в 1920-му. Відродження пам’яті про перебування тут Костомарова почалося тільки в нашому тисячолітті. Тепер тут діє виставка, присвячена йому. Храм був відтворений, але не в історичному вигляді. В с. Заньки розташований музей великої акторки Марії Заньковецької (Адасовської; 1854-1934). Поміщицький будинок Адасовських (її батько був генералом) уцілів, багато в чому, завдяки тому, що акторка визнавалася радянською владою «матір’ю української сцени». На початку 1960-х його, через поганий стан, довелося розібрати, і перенести на нове місце, порядком оновивши. Але експозиція музею наповнена справжніми речами Адасовських, в першу чергу, пов'язаних з самою Марією.  Ще один музей - композитора Левка Ревуцького (1889-1977) - знаходиться в с. Іржавець біля Качановки. Його старший брат Дмитро (1881-1941) був мистецтво- та літературознавцем, фольклористом і перекладачем, репресованим радянською владою та вбитим в окупованому німцями Києві агентом НКВС. Про нього також розповідається в експозиції. Будинок, в якому знаходиться музей, побудований ще прадідом Ревуцьких 1789 року! Тобто, це справжній родовий маєток, на диво вцілілий, як для наших земель. Відвідати садибу Ревуцьких потрібно для того, щоб отримати уявлення про побут української інтелігенції кінця ХІХ-го і початку ХХ століть.  Наступна адреса - хутір Мотронівка, або ж Ганина Пустинь, пов’язана з письменником, членом Кирило-Мефодіївського братства, Пантелеймоном Кулішем (1819-1897). Він, його дружина - письменниця та громадська діячка Ганна Барвінок (Олександра Білозерська; 1828-1911), і брат Ганни, також діяч Кирило-Мефодіївського братства, Василь Білозерський (1825-1899), й поховані тут. Куліш оселився в Мотронівці, на хуторі Білозерських, в середині 1870-х, і створив тут більшу частину величезного корпусу своїх творів.  Тепер відправимося до містечка Седнів. Центральне місце в ньому займає садиба Лизогубів - одного з найвідоміших козацьких родів. У парку навколо будинку встановлено численні пам'ятники, в т.ч. Іллі та Андрію Лизогубам - відомим меценатам. Є і пам’ятник письменнику Леоніду Глібову (1827-1893), який любив творити в альтанці над пагорбами річки Снов. У будівлі садиби до 2012 року розташовувалася школа, поки її не перевели в грандіозну нову будівлю по сусідству. Нині в приміщеннях палацу - виставка, яка розповідає і про історію міста. Крім садиби, в Седніві знаходиться Воскресенська церква (1690 р.), що була усипальницею Лизогубів. Поруч з церквою стоїть кам'яниця, ровесниця храму - найстарша на усьому Лівобережжі цивільна будівля, яка дійшла до наших днів. А, мабуть, найвідомішою пам'яткою Седнева, крім садиби, є приголомшлива Георгіївська церква. Кілька разів розібрана і перебудована, вона нині відтворена у вигляді XVIII століття. Саме її в 1960-х кіношники облюбували для зйомок кульмінаційних сцен фільму «Вій». І хоча, в результаті, польоти в труні знімалися вже в декораціях, в фільм частково увійшли кадри, зняті і в інтер'єрах храму. Маленьке сільце Тиниця відома рештками садиби Кочубеїв, а пізніше - Галаганів. Крім старовинного будинку 300-річної давності (кілька разів перебудованого), в колишньому маєтку зберіглася скарбниця Кочубеїв - рідкісний зразок цивільної архітектури початку XVIII в. Її також неодноразово реконструювали, і тепер будівля має риси «романтичного стилю». Обидві споруди перебувають у занедбаному стані. Село Чемер відоме тим, що тут колись співав в церковному хорі Олексій Розумовський (1709-1771) – майбутній морганатичний чоловік імператриці Єлизавети. Дерев'яна церква, в якій співав юний Олекса, була розібрана ще в 1880-х роках. На її місці поставили іншу, також з дерева. На жаль, стан її нині дуже сумний. Ще можна побачити різьблену огорожу хорів і частину розписів на стінах. Більше пощастило будинку поміщиків Пашковських, фабрикантів кінця ХІХ століття. Це єдиний в Україні зразок цивільної дерев’яної неоготики. Повну версію статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/112535 Павло Ковальов
03.12.2020 — 37 — 20639 — 1

Митинг противников и сторонников вакцинации под Радой

Митинг противников и сторонников вакцинации под Радой

Сторонники и противники закона об общественном здоровье митингуют под Радой. Противникам вакцин очень не понравилось, что в новом законопроекте есть норма о презумпции согласия на вакцинацию.
02.12.2020 — 18 — 15792 — 1

Порвав всуху: «Шахтар» вдруге обіграв «Реал» у ЛЧ

Порвав всуху: «Шахтар» вдруге обіграв «Реал» у ЛЧ

Донецький "Шахтар" вдруге поспіль у розіграші групового етапу Ліги чемпіонів переміг чемпіона Іспанії мадридський "Реал". На домашньому стадіоні у Києві гірники перемогли з рахунком 2:0. На виїзді у жовтні "Шахтар" виграв 2:3. Перший гол у домашньому матчі в другому таймі забив Дентіньйо на 56-й хвилині, а подвоїв перевагу Соломон на 82-й. Іспанці атакували до кінця матчу, але гірники не дали їм забити. Загалом іспанці переважали у грі весь матч, але не змогли нічого зробити біля воріт Трубіна. "Шахтар" у цьому розіграші групового етапу Ліги чемпіонів виступає у групі В. У ній гірники грають з мадридським "Реалом", італійським "Інтером" та німецькою "Борусією Менхенгладбах". Раніше "Шахтар" двічі розгромно програв "Борусії" - 6:0 та 4:0. Також зіграв унічию з "Інтером" та один раз переміг "Реал". Наразі після домашньої перемоги над "Реалом" "Шахтар" вийшов на друге місце у групі з 7 очками. Стільки ж має "Реал", а лідером є "Борусія" з 8 очками. "Інтер", з яким "Шахтар" гратиме в останньому турі, має 5 пунктів. Італійці ввечері 1 грудня драматично обіграли "Борусію" 2:3. Перше та друге місце у групі дає право продовжити виступи у Лізі чемпіонів у плей-офф, а третє - у Лізі Європи. Доля усіх чотирьох команд вирішуватиметься в останньому турі. "Шахтар" у разі перемоги над "Інтером" точно гарантує собі подальші виступи у Лізі чемпіонів, а у разі програшу може лишитись навіть без Ліги Європи. У нинішньому сезоні вперше з 2015 року Україну в груповому етапі ЛЧ представляють одразу два клуби: донецький "Шахтар" та київське "Динамо". Обидві команди свої домашні матчі проводять у Києві на "Олімпійському". Ігри розводять, щоб одна команда грала вдома, а інша у цей тиждень на виїзді.
02.12.2020 — 39 — 22260

Податковий майдан: як це було і що з цього вийшло

Податковий майдан: як це було і що з цього вийшло

Від ранку біля будівлі Верховної Ради відбувається мітинг підприємців. Протестувальники виступають за відтермінування введення РРО для ФОПів. Протестувальники стверджують, що запровадження РРО для більшості ФОПів знищить їхній бізнес в умовах карантину. Представники бізнесу наполягають, що повна фіскалізація може знищити їхній бізнес. Хоча багато експертів наголошують, що запровадження РРО допоможе здолати сірий ринок та полегшить роботу білого бізнесу. І сьогодні Верховна Рада схвалила компромісний проєкт закону, який відкладає запровадження РРО (реєстраторів розрахункових операцій) для більшості категорій фізичних осіб підприємців щонайменше на рік. Це відбулось після кількох невдалих спроб досягти компромісу у парламенті, масових акцій протесту під стінами Верховної Ради і навіть втручання у ситуацію Володимира Зеленського. Спочатку монобільшість не хотіла відкладати запровадження РРО, проте врешті пішла на компроміс. У парламенті за згоди усіх фракцій за один день розробили та ухвалили спільний документ. Усі фракції погодились застосувати процедуру ad hoc - тобто ухвалили за один день без усіх передбачених регламентом процедур проходження проєкту. "За" проголосували 319 депутатів. Закон передбачає відтермінування до 1 січня 2022 року обов’язкового застосування реєстраторів розрахункових операцій (програмних реєстраторів розрахункових операцій) для фізичних осіб – підприємців, які є платниками єдиного податку другої – четвертої груп та обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує граничного обсягу доходу, встановленого для першої групи платників єдиного податку, крім тих, які провадять діяльність у сферах з істотними ризиками ухилення від оподаткування. Документ подовжує на рік, до 1 січня 2022 року, застосування понижених розмірів фінансових санкцій за порушення суб’єктами господарювання окремих вимог закону щодо використання РРО (ПРРО) під час проведення розрахункових операцій. Закон також скасовує штрафні санкції за невідповідність готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, зазначеній у денному звіті РРО, та за відсутність попереднього програмування товарів в РРО (ПРРО). Ухвалений документ виключає норми щодо застосування механізму компенсації покупцям (споживачам) за скаргами щодо порушення встановленого порядку проведення розрахункових операцій частини суми застосованих до суб’єктів господарювання штрафних (фінансових) санкцій. Законом визначаються граничні обсяги доходів, неперевищення яких є однією з умов застосування суб’єктами спрощеної системи оподаткування відповідних груп платників єдиного податку, виходячи зі встановлених законом розмірів мінімальної заробітної плати, що дасть змогу враховувати під час реалізації відповідних норм зміни в економічній ситуації.
01.12.2020 — 39 — 25281

Toyota Mirai: «зелений» седан на водні

Toyota Mirai: «зелений» седан на водні

Японський автовиробник Toyota представив новий седан 2021 Toyota Mirai, повідомляє портал Car Buzz. Зазначається, що в середині автомобіля встановлені три баки, які разом можуть тримати до 56 кг водню, що дозволяє седану проїхати понад 644 км без підзарядки. Загальна потужність двигуна становить 179 к.с., а крутний момент дорівнює 221 Нм. «Зелений» седан може розігнатися до «сотні» за 9,2 секунди, а його максимальна швидкість не перевищує 174 км за годину. Вартість однієї моделі 2021 Toyota Mirai - до 50 тисяч доларів США.
30.11.2020 — 19 — 17548

75-а річниця: життя в соціалістичній Югославії

75-а річниця: життя в соціалістичній Югославії

Історичні фотографії відображають історію соціалістичної Югославії з моменту її заснування 75 років тому, 29 листопада 1945 року, до її катастрофічного краху в 1990-х роках
30.11.2020 — 22 — 13222

Студенти створили онлайн-ресторан зі стравами, які допомогли українцям вижити у Голодомор

Студенти створили онлайн-ресторан зі стравами, які допомогли українцям вижити у Голодомор

До 28 листопада, у День пам'яті жертв Голодомору, студенти Української академії лідерства запустили онлайн-ресторан зі стравами з продуктів, якими українці харчувалися під час Голодомору 1932-33 років. До «меню сайту» увійшли: затеруха з кори дерев, паляниці з картопляних відходів, хлібці з запеченої соломи тощо. У графі «Дізнатися ціну» замість вартості – інформація про те, як кожна з цих страв допомогла свого часу тисячам людей вижити. Також на сайті можна подивитися відео з історіями очевидців, яким вдалося вціліти, і прочитати історії постраждалих сімей. Онлайн-ресторан є мультимедійним продовженням проєкту «Uncounted since 1932», метою якого є поширення знань про Голодомор, геноцид української нації та злочини радянської влади. Минулі три роки студенти організовували вуличні поп-ап ресторани зі стравами часів Голодомору і пригощали всіх охочих у семи містах країни, а також в Ізраїлі та Бельгії. Світлини проєкту «Uncounted since 1932», надані Українською академією лідерства.
27.11.2020 — 9 — 9701

Вперед, Дієго Армандо! Життя легенди у фото

Вперед, Дієго Армандо! Життя легенди у фото

Дієго Марадона помер 25 листопада вранці за місцевим часом у місті Тігре через зупинку серцево-судинної системи. 11 листопада Марадону було госпіталізовано, лікарі провели йому операцію через субдуральну гематому в мозку. Після виписки його знову відправили до клініки, щоб лікувати від алкогольної залежності. Марадона був одним із найкращих футболістів ХХ століття, чемпіоном світу і найкращим гравцем чемпіонату світу 1986 року. На його рахунку понад 550 матчів у професійній кар’єрі, в яких він забив 292 голи. Дієго Армандо Марадона назавжди залишиться великим футболістом. Незважаючи на «Руку Бога» (злодійкуватий гол рукою у ворота Англії на ЧС-86), кокаїн, лівацьку маячню, важкі стосунки з дітьми та купу сумнівних друзів. Марадону усі ми запам’ятаємо, як неймовірно універсального гравця, генія голів з інопланетним володіння м’ячем. Чому невисокий і міцно збитий Марадона був унікальним футболістом? Він міг робити на полі усе. Мав фантастичну техніку як Пеле. Мав ігрову мудрість як Кройф. Мав футбольну елегантність як Беккенбауер. Забивав неймовірні переможні голи як Платіні. Марадона пізнав велику футбольну таємницю, як робити свої команди переможцями, а вболівальників найщасливішими людьми на планеті. "Якщо я помру, я знову з'явлюся на світ Дієго Армандо Марадоною. Я футболіст, який приносить щастя людям, і цього для мене більш ніж достатньо", - так казав Марадона про свою смерть.
26.11.2020 — 21 — 20320

Цікава Чернігівщина: монастирі, величезний екопарк і навіть кенгуру

Цікава Чернігівщина: монастирі, величезний екопарк і навіть кенгуру

Чернігівщина пропонує пам'ятки майже на всі смаки - від міст з багатою історією (наприклад, Ніжин або Прилуки) до заповідників і чудових парків. Є тут і славні монастирі, і старовинні садиби, і невеликі містечка, в яких не очікуєш побачити щось більше, аніж районний будинок культури - але відкриваєш для себе тутешню провінцію в усе новому й новому світлі. Незважаючи на значні втрати, область залишається однією з найбільш туристично привабливих в країні. Отже, Контракти.uа запрошують познайомитися з несподіваною Чернігівщиною. Почнемо з Густинського монастиря, який виник 1600 року на острові, оточеному болотами. Сюди прийшли декілька ченців з Києво-Печерської лаври. Вже невдовзі новий скит став користуватися шануванням місцевих жителів, а потім його узяли під опіку багаті роди, як-от Самойловичів, Вишневецьких, а пізніше - Горленків. 1671 року в обителі звели існуючий Троїцький собор. До кінця XVIII в. монастир досяг піку слави - тоді його називали «другою Лаврою». І саме тому за часів Катерини II він, одним з перших на Гетьманщині, був скасований - надто вже нелояльною вважалася тутешня братія. Монастир відродили в середині ХІХ ст., але при цьому позбавили усіх згадок про «мазепинське», тобто козацьке, минуле: знищили або вивезли «не ті» ікони, книги тощо. Далі його зачиняли в 1924-1941 рр., та з 1959-го по 1993-й. Нині територія монастиря підтримується в зразковому порядку. Крім собору, можна побачити надбрамну Петропавлівську церкву, трапезну з Воскресенської церквою (відтворену, щоправда, в «російською стилі», бо це монастир МПЦ), пройтися уздовж монастирських стін довжиною 558 м. З боку річки слід оглянути цікавий інженерний об'єкт - «Густинську гать». Це єдина в Україні насипна дамба, що збереглася до наших днів. Споруда сягала 8 м в ширину і 3 м у висоту, спираючись на 6 дубових мостів. Її насипали як шлях до головних воріт обителі в ті часи, коли вхід був саме з боку річки. Про історію споруди можна прочитати на встановленому поруч стенді. Перше містечко в нашому нарисі – Ічня. Тут народилися письменник Степан Васильченко (Панасенко; 1878-1932) і скульптор Іван Мартос (1754-1835), автор одеського монумента Дюку де Рішельє та скульптур Мініна і Пожарського в Москві, а також літературознавці, етнографи і історики брати Маслови - Сергій (1880-1957) і Василь (1884-1959). Про всіх них можна дізнатися в краєзнавчому музеї. Окрема експозиція в ньому присвячена відомому художнику Миколі Ге (1831-1894), який з 1876 р. жив на хуторі Іванівському біля Ічні, де й похований. Будинок художника спалили в більшовицьке лихоліття, але пов'язані з ним матеріали частково вціліли. Центральна частина міста цікава для любителів провінційної архітектури - тут багато старовинних будиночків, деякі з яких доволі імпозантні. Зберіглися й три церкви. Найстаршою вважається Воскресенська (1810 р.) Приблизно в ті ж часи збудована й Преображенська. Але найбільш незвичайним є Миколаївський храм-дзвіниця - залишок великого храму, знесеного в 1930-х. Дзвіниця 70 років слугувала пожежною каланчею.  А ось сільце Жукля в Корюківському районі близько кордону з РФ «ховає» справжній шедевр - храм Покрова (1913 р.). Його стиль визначають як суміш неоруського з українськими елементами. До слова, цей «російський» храм першим на Чернігівщині, 2009 року, перейшов з Московського патріархату до Київського. Автором проекту вважається член імператорської родини, великий князь Петро Миколайович Романов (1864-1931), який був непоганим архітектором-аматором й другом господаря Жуклі - барона Миколи Комстадіуса (1864-1917). Безпосередній нагляд над будівництвом здійснювали архітектори А. Білогруд та П. Княгинецький. Внутрішнє оздоблення в більшовицькі часи було втрачено. Крім храму, в селі збереглася і будівля школи, зведена Комстадіусом. Містечко Короп приваблює тим, що тут зберіглося чотири храми і синагога, й також майже недоторканим залишився центр міста. Головною пам'яткою Коропа вважається Іллінська церква-фортеця. Її аналогів в країні немає! Навіть незважаючи на руїнований стан, вона справляє незвичайне враження. Деякі дослідники відносять її найдавнішу частину до XV-XVII ст., вважаючи частиною оборонних споруд. Пізніше над початковим корпусом будівлі була зведена масивна вежа, де знаходилися гармати, і прибудований корпус для складу снарядів. І тільки в середині XVII ст. звели баню, а бійниці переробили в вікна.  Навпроти Іллінської - Вознесенська церква (1764 р.) в стилі козацького бароко. Ще одна церква, Феодосіївська, досі не повернута віруючим - в ній знаходиться краєзнавчий музей. А в Успенській церкві (1894 р.) настоятелем був батько революціонера та винахідника реактивного двигуна Миколи Кибальчича (1853-1891). Останньому в місті присвячений окремий музей. Наступне містечко, куди ми зазирнемо – давній Любеч, що знаходиться на річковому кордоні з Білоруссю. Тут народився преподобний Антоній - майбутній засновник давньоруського організованого чернецтва і Києво-Печерської лаври. Тут він вирив дві перші печери, в яких і мешкав, тренуючи дух і тіло. Печери знайти нескладно: по центру встановлені покажчики в напрямку всіх пам'яток. Найцікавіший період розвитку Любеча припадає на період, коли в місті облаштував резиденцію Павло Полуботок - наступник Мазепи. Від нього залишилася будівля кам'яниці – одна з лічених такого типу споруд цивільної архітектури на Лівобережжі. В кінці XVIII ст. Полуботки поріднився з сербами Милорадовичами, які володіли містечком до 1917 року. За радянських часів Любечу сильно не пощастило – було розібрано усі 5 його дерев'яних храмів. Вцілів лише класицистичний Преображенський собор, який будувався як усипальниця Милорадовичів.  Відправимося далі до Міжрічінського природного парку, створеного 2002 року на місці військового полігону. Свого часу звідси в три етапи виселили людей, ліквідувавши до 30 населених пунктів. Вільхові ліси, що ростуть серед болотних драговин, дюни, соснові ліси із заростями оленячого моху, вересові пустки - тутешні ландшафти являють собою ілюстрацію для підручника про природу Східного Полісся. В парку мешкають рисі, лосі, олені, кабани, вовки, бобри тощо, а рівно й безліч птахів, серед яких журавель, орлан і лелека.  В селах, що лишилися на території парку, збереглися старі хати, два дерев'яних храми, будівлі дерев'яних шкіл. Величезний інтерес представляє й музей лісового побуту – по суті, краєзнавчий для цього величезного району Чернігівщини. Ще один природний парк в нашому нарисі - Мезинський. У нього входять 8 окремих заказників, два місцевих пам'ятника природи - дуб віком 800 років і 150-річна ялинова алея. Напрочуд мальовничим є заплавне озеро Підкова, що входить в список найбільш незвичайних і обов'язкових до відвідування озер в Україні. 1908 року в Мезині було відкрито значну стоянку давньої людини. Найцікавішими виявилися 5 куполоподібних жител, споруджених з кісток мамонта та жердин, й накритих шкурами. Модель такого житла можна побачити в археологічному музеї Академії наук. Будівля Мезинського музею є пам'яткою архітектури ХVIII ст. Крім археологічних знахідок, в ньому представлені і експонати з історії місцевості. А в місті Мена знаходиться колись єдиний на весь СРСР зоопарк в районному центрі. Засновано його було 1976 року зусиллями місцевих амбітних можновладців. Тільки за перші п'ять років існування зоопарк прийняв майже мільйон відвідувачів. У 1990-х частина тварин довелося продати, але основний «кістяк» видів (зараз їх понад 130) вдалося зберегти. Тепер на 3 га мешкають леви, тигри, бізон, верблюд, ведмідь, кінь Пржевальського, кенгуру, камерунська коза, мавпи, численні птиці й всі види домашніх тварин, наявні на території України. І при цьому нормально розмножуються вже в багатьох поколіннях. Радимо відвідати й старовинне місто Остер. В першу чергу, воно відоме рештками давньоруського храму – т.зв. Юр'євою божницею 1098 року. Колись храм цей височів в центрі фортеці. Нині він - єдиний зразок архітектурної школи Переяславського князівства, і один з 19 пам'яток архітектури Стародавньої Русі на території України. За 900 років церква майже зруйнувалася в результаті пожеж і зсувів, і більшу її частину розібрали. В 1990-х споруду віддали Київському патріархату. На стінах є цінні фрагменти давньоруських розписів.  Є в Острі і ще одна церква - Воскресенська, нині головна. Вона була зведена в 1845 році. Навколо неї - церковне кладовище. Крім того, Остер ще з царських часів був дачно-курортним місцем для чернігівської і київської еліти. Одним із зразків дачно-садибної архітектури є будинок генерала В. Солонини (1897 р.) З 1919 р. в ньому міститься краєзнавчий музей, де представлено багато речей, які належали роду Солонін - світильник, гобелен і крісло XVII ст., а рівно й інші раритетні експонати, як-от панагія Святої Варвари - пам'ятник ювелірного мистецтва XII ст. Нарешті, зазирнемо до Сосниці - місця народження Олександра Довженка (1894-1956). Музей в рідному будинку митця відкрився ще 1960 року. У ньому все відтворено так, як описано в «Зачарованій Десні». Поруч встановлено пам'ятник режисерові. Але Сосниця не обмежується тільки пам'яттю про Довженка. Колись значний повітовий центр, місто зберегло цікаві пам'ятки архітектури – в першу чергу, представницьку будівлю жіночої гімназії в стилі модерн. Цікавою є й будівля краєзнавчого музею, що знаходиться в будинку лікаря Щербатова (1870 р.)  Повний текст статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/114117 Павло Ковальов
26.11.2020 — 40 — 22564 — 1

Революция — это женщина: Портреты протестующих белорусок

Революция — это женщина: Портреты протестующих белорусок

С первых дней белорусских протестов на улицы выходит много женщин — они выстраиваются в цепи солидарности, приносят цветы и, кажется, совсем не боятся жесткой реакции силовиков. Белорусская журналистка Юлия Шабловская снимает своих соотечественниц, которые хотят наконец быть услышанными. — С первых дней протестов вместе с мужчинами на улицы выходили и сотни женщин. Красивые, смелые и отважные, они говорили о том, что выборы сфальсифицированы, а их голоса украдены. Многие за это попали в тюрьму: мирные акции протеста режим признал несанкционированными и незаконными. Омоновцы и сотрудники милиции не выбирали слов и не жалели безоружных людей при задержании. Женщин в том числе жестоко «винтили» и избивали, некоторых даже насиловали милицейской дубинкой, унижали, держали сутками без еды, воды и возможности попасть в уборную. Но это не испугало белорусок, а наоборот — разозлило и мотивировало их. Они решили бороться за свои идеалы и убеждения. С цветами в руках они выстроились в цепи солидарности, защищая детей и мужей, отцов и братьев, друзей и себя. «С нас хватит! Нас много, и это наша страна. Всех в тюрьму не посадишь!» — кричат они Лукашенко на каждом митинге. Никогда раньше белорусы, а тем более белоруски не выходили на улицы, чтобы объединиться и говорить об изменениях в своей стране. Это исключительный и прекрасный момент в истории современной Беларуси. «Я могу сделать ваш портрет?» — «Да, конечно!» Впервые за 10 лет работы журналистом я почувствовала: люди перестали бояться. Я не спрашивала тех, кого снимала, о возрасте, о том, где они работают и чем занимаются в свободное время — не было на это времени. Каждая хотела рассказать, как после 9 августа 2020 года изменилась ее страна, как изменилась она сама. Я прекрасно понимаю это воодушевление. Много лет белорусская женщина должна была тихо играть свою роль: работать и заботиться о доме и детях, быть умной, обаятельной и красивой подругой, женой и матерью. Теперь у каждой из них есть голос. И они не собираются молчать. Вместе они говорят четко и громко. И все потому, что в Беларуси революция — это женщина.
25.11.2020 — 31 — 22776