Контракти.ua

03.12.2020 — Чернігівська область, Чернігівщина, Седнів, Прилуки, Вишеньки, Заньки, Мотронівка, Іржавець, Дігтярі, Тиниця, Білорічиця — Павло Ковальов — 21558
Шевченко, храм, церква, музей, садиба, палац, будинок, парк, кочубей, Чернігівська область, Чернігівщина, Седнів, Прилуки, Вишеньки, Заньки, Мотронівка, Іржавець, Дігтярі, Тиниця, Білорічиця, Куліш, Костомаров, Ревуцький, Заньковецька, Лизогуб, Галаган, Розумовський
Чернігівщина: садиби, які ми не помічаємо

Чи не найбільш популярним серед жителів столиці «обласним» напрямком туризму є сусідня Чернігівщина. При цьому глибинка області ще залишається місцевістю незвіданою. Тому в цьому нарисі свідомо не згадується садибне тріо «Качанівка - Сокиринці - Тростянець», рівно як і пам’ятки Батурина. Контракти.ua познайомлять вас з іншими садибами регіону.  Першою адресою буде Білорічиця або ж Вейсбахівка. Вейсбахівкою звалося це село з 1717 по 1945 роки, бо свого часу належало воно німцю, графу Вейсбаху. 1873 року воно перейшло до Олени Волконської-Рахманової (1835-1916), доньки відомого декабриста Сергія Волконського і його дружини Марії. Подружжя Рахманових звело тут садибний комплекс. Архітектором був, знов-таки, німець - Олександр-Едуард Ягн (1848-1922): він збудував не тільки палац, але і готель, і пекарню, і храм. На жаль, після руйнувань Другої Світової залишки палацу розібрали, а пізніше зламали й церкву. Однак навіть єдиний об'єкт, що зберігся від Вейсбахівкі, вражає. Це - колишній гостьовий флігель, переобладнаний нині в храм Св. Миколая. Своєрідність будівлі надають майолікові вставки і колони, наличники та інші візерунки з теракоти. Вони були створені товаришем Ягна по навчанню - В. Соколовим.  В селі Вишеньки на березі Десни стоїть палац, який дивує своєю химерною формою. Зведений він був на замовлення президента Малоросійської колегії (фактичного правителя скасованої Гетьманщини), фельдмаршала Петра Рум’янцева-Задунайського (1725-1796). Архітектором вважається Василь Баженов (1738-1799). Палац раніше був вдвічі більшим, але половина його була розібрана на початку XIX ст. сином Румянцева – нібито таким чином той хотів скасувати угоді про продаж маєтку. За радянських часів палац став піонертабором. В деяких приміщеннях, а особливо ж – у центральній залі (зараз – їдальня) зберіглося ліплення – арабески у романтизованому східному стилі. Рум’янцев також звів в Вишеньках Успенську церкву (1787 р.) - фактично, цілий собор, який зробив би честь будь-якому місту. Наступна садиба – Дігтярі, одна з резиденцій відомого роду Галаганів. Цю садибу Петро Галаган (1792-1855) - брат власника знаменитих Сокиринців, придбав в 1820-х. Палац в Дігтярях менш пафосний, ніж в Сокиринцях, хоча і створений за тим же планом. Інтер'єри збереглися у вигляді відреставрованої ліпнини в декількох кімнатах. У 1876 р. племінник Петра Галагана подарував садибу Полтавському земству, яке розмістило тут ремісниче училище. Навчальний заклад тут знаходиться й досі - правда, тепер це аграрний ліцей.  А ось невеличкий маєток в селі Дідівці біля Прилук став на 10 років домом вченого-історика, члена Кирило-Мефодіївського братства, Миколи Костомарова (1817-1885). Він прожив тут після весілля з Аліною Крагельською (1830-1908), з якою він свого часу не встиг побратися через арешт 1845 року. Вони об’єднали долі тільки в середині 1870-х. До Костомарова приїздила культурна еліта його часу, включаючи Галаганів. В радянські часи в будиночку історика облаштували школу. Храм, в якому вінчалося подружжя, згорів в 1920-му. Відродження пам’яті про перебування тут Костомарова почалося тільки в нашому тисячолітті. Тепер тут діє виставка, присвячена йому. Храм був відтворений, але не в історичному вигляді. В с. Заньки розташований музей великої акторки Марії Заньковецької (Адасовської; 1854-1934). Поміщицький будинок Адасовських (її батько був генералом) уцілів, багато в чому, завдяки тому, що акторка визнавалася радянською владою «матір’ю української сцени». На початку 1960-х його, через поганий стан, довелося розібрати, і перенести на нове місце, порядком оновивши. Але експозиція музею наповнена справжніми речами Адасовських, в першу чергу, пов'язаних з самою Марією.  Ще один музей - композитора Левка Ревуцького (1889-1977) - знаходиться в с. Іржавець біля Качановки. Його старший брат Дмитро (1881-1941) був мистецтво- та літературознавцем, фольклористом і перекладачем, репресованим радянською владою та вбитим в окупованому німцями Києві агентом НКВС. Про нього також розповідається в експозиції. Будинок, в якому знаходиться музей, побудований ще прадідом Ревуцьких 1789 року! Тобто, це справжній родовий маєток, на диво вцілілий, як для наших земель. Відвідати садибу Ревуцьких потрібно для того, щоб отримати уявлення про побут української інтелігенції кінця ХІХ-го і початку ХХ століть.  Наступна адреса - хутір Мотронівка, або ж Ганина Пустинь, пов’язана з письменником, членом Кирило-Мефодіївського братства, Пантелеймоном Кулішем (1819-1897). Він, його дружина - письменниця та громадська діячка Ганна Барвінок (Олександра Білозерська; 1828-1911), і брат Ганни, також діяч Кирило-Мефодіївського братства, Василь Білозерський (1825-1899), й поховані тут. Куліш оселився в Мотронівці, на хуторі Білозерських, в середині 1870-х, і створив тут більшу частину величезного корпусу своїх творів.  Тепер відправимося до містечка Седнів. Центральне місце в ньому займає садиба Лизогубів - одного з найвідоміших козацьких родів. У парку навколо будинку встановлено численні пам'ятники, в т.ч. Іллі та Андрію Лизогубам - відомим меценатам. Є і пам’ятник письменнику Леоніду Глібову (1827-1893), який любив творити в альтанці над пагорбами річки Снов. У будівлі садиби до 2012 року розташовувалася школа, поки її не перевели в грандіозну нову будівлю по сусідству. Нині в приміщеннях палацу - виставка, яка розповідає і про історію міста. Крім садиби, в Седніві знаходиться Воскресенська церква (1690 р.), що була усипальницею Лизогубів. Поруч з церквою стоїть кам'яниця, ровесниця храму - найстарша на усьому Лівобережжі цивільна будівля, яка дійшла до наших днів. А, мабуть, найвідомішою пам'яткою Седнева, крім садиби, є приголомшлива Георгіївська церква. Кілька разів розібрана і перебудована, вона нині відтворена у вигляді XVIII століття. Саме її в 1960-х кіношники облюбували для зйомок кульмінаційних сцен фільму «Вій». І хоча, в результаті, польоти в труні знімалися вже в декораціях, в фільм частково увійшли кадри, зняті і в інтер'єрах храму. Маленьке сільце Тиниця відома рештками садиби Кочубеїв, а пізніше - Галаганів. Крім старовинного будинку 300-річної давності (кілька разів перебудованого), в колишньому маєтку зберіглася скарбниця Кочубеїв - рідкісний зразок цивільної архітектури початку XVIII в. Її також неодноразово реконструювали, і тепер будівля має риси «романтичного стилю». Обидві споруди перебувають у занедбаному стані. Село Чемер відоме тим, що тут колись співав в церковному хорі Олексій Розумовський (1709-1771) – майбутній морганатичний чоловік імператриці Єлизавети. Дерев'яна церква, в якій співав юний Олекса, була розібрана ще в 1880-х роках. На її місці поставили іншу, також з дерева. На жаль, стан її нині дуже сумний. Ще можна побачити різьблену огорожу хорів і частину розписів на стінах. Більше пощастило будинку поміщиків Пашковських, фабрикантів кінця ХІХ століття. Це єдиний в Україні зразок цивільної дерев’яної неоготики. Повну версію статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/112535 Павло Ковальов

Білорічиця. Казковий флігель-терем (1878 р.), наразі - Миколаївський храм. І це - лише мала частина колишньої розкоші... Фото - Mr. Brut

В кол. флігелі тепер храм - напевно, один з найбільш незвичних храмів в Україні. Фото - Mr. Brut

Архітектура другого поверху казкового терему. Фото - Mr. Brut

Дивний ганок колишнього гостьового флігеля. Фото - Mr. Brut

Вишеньки. Палац Рум'янцева на березі Десни. Фото - we.org.ua

Дивні обриси палацу в Вишеньках. Фото - Р. Маленков

Романтичні вежечки дивного палацу. Фото - Р. Маленков

Подекуди в інтер'єрах збереглася ліпнина, особливо ж - в центральній залі палацу, де зараз їдальня. Фото - siver.org.ua

Вишеньки. Успенська церква (1797 р.) Фото - IGoToWorld

Ганина Пустинь, або ж хутір Мотронівка. Будинок, в якому жив великий письменник Пантелеймон Куліш (1819-1897). Фото - Р. Маленков

Пам'ятник дружині Куліша - письменниці та громадській діячці Ганні Барвінок (1828-1911). Фото - chernihivregion.travel

Пам'ятник Пантелеймону Кулішу. Фото - museum.cult.gov.ua

Ганина Пустинь. Могили подружжя Кулішів і Василя Білозерського. Фото - siver.org.ua

Дігтярі. Садиба Галаганів (1832 р.) Акуратний парк перед палацом народжує асоціації з Кримом... Фото - mi_travel

Подвір'я садиби в Дігтярях. Фото - П. Ковальов

Флігель садиби в Дігтярях. Фото - mi_travel

Дідівці біля Прилук. Будинок Крагельських, в якому мешкав видатний історик М. Костомаров. Фото - Р. Маленков

Портрет Миколи Костомарова (1817-1885) роботи М. Ге (1870 р.) Знаходиться в Третьяковській галереї у Москві

Відбудована церква Св. Параскеви в Дідівцях, поблизу садибного будинку. Фото - FPVrazvedka

Проект відродження садиби в Дідівцях

Заньки. Родинний будинок Адасовських, в якому знаходиться музей великої акторки М. Заньковецької. Фото - В. Малишев

Бюст М. Заньковецької перед музеєм в Заньках. Фото - Vob Reihenburgh

Марія Заньковецька (1854-1934) в житті та на сцені

Іржавець. Будинок-музей родини Ревуцьких (1789 р.) Фото - IGoToWorld

Їдальня в будинку-музеї Ревуцьких. Фото - chernihiv.travel

Пам'ятник Л. Ревуцькому біля садиби в Іржавці. Фото - chernihivregion.travel

Седнів. Садибний будинок Лизогубів (сер. ХІХ ст.) Фото - В. Кошмал

Пам'ятник Іллі та Андрію Лизогубам в парку біля садибного будинку в Седневі. Фото - В. Кошмал

Седнів. Альтанка Глібова, в який любив творити відомий байкар. Фото - otg.cn.ua

Седнів. Воскресенська церква (1690 р.), кол. усипальня Лизогубів (поховання знищені). Фото - А. Бондаренко

Седнів. Кам'яниця Лизогубів (1690-ті рр., реконструкція поч. 1840-х). Фото - В. Кошмал

Седнів. Георгіївська церква (1747, фактично зібрана заново 2007 року). Фото - В. Кошмал

Розкішна школа, збудована в Седневі 2012 року. Іноді саме її приймають за головний палац. Фото - А. Бондаренко

Тиниця. Скарбниця Кочубеїв (XVIII cт.) Фото - І. Быков

Тиниця. Головний будинок садиби (кін. XVIII ст.) Фото - І. Биков

Чемер. Незвична архітектура дерев'яного будинку Пашковських. Фото - А. Бондаренко

А храм в Чемері (1880-х років) практично вже загинув... Фото - А. Бондаренко

Фоторепортажі
Теракт у Бучі: усе про затриманого підозрюваного та нові деталі

Теракт у Бучі: усе про затриманого підозрюваного та нові деталі

Вибухи в Бучі на Київщині організував 21-річний місцевий житель. У Бучі правоохоронці затримали виконавця сьогоднішнього подвійного теракту, внаслідок якого дістали поранення двоє правоохоронців. Пише ТСН. Про це повідомив Офіс генпрокурора. «Встановлено та затримано безпосереднього виконавця — громадянина України 2004 року народження. Слідство також володіє інформацією про інших осіб, причетних до цього злочину. Тривають заходи для їхнього встановлення і затримання», — йдеться у повідомленні. За фактом теракту розпочато досудове розслідування за ч. 2 ст. 258 КК України. Завдяки злагодженій роботі прокуратури, СБУ та Національної поліції злочин вдалося розкрити. Що відомо про затриманого У Службі безпеки України повідомили, що за попередньою інформацією, його завербували російські спецслужби через Інтернет. Від них він отримав інструкцію з виготовлення двох саморобних вибухових пристроїв. Для дистанційної активації кожну з бомб агент спорядив мобільним телефоном. Далі зловмисник заклав вибухівки на місці запланованого теракту: одну заховав під лавкою біля входу до під’їзду житлового будинку, іншу — поблизу сміттєвого контейнера. З його слів, він познайомився з невідомим через комп’ютерну гру. Через деякий час новий знайомий почав шантажувати хлопця та погрожувати йому. Невідомий начебто казав, що знає, де перебуває мама хлопця і що нібито веде спостереження за нею з дрону. Тож аби вона залишилась живою, йому необхідно закласти вибухівку, повідомили деталі правоохоронці. Теракт у Бучі 23 березня За даними слідства, вранці о 5:34 надійшло повідомлення про вибух у Бучі. Саморобний вибуховий пристрій було закладено поблизу житлового будинку. Після прибуття на місце екстрених служб і правоохоронців під час проведення першочергових слідчих дій близько 7:35 стався другий вибух. Перший вибуховий пристрій був закладений під лавкою біля багатоповерхового будинку. Вибухом вибито вікна, пошкоджено фасад і газові мережі. Пожежі вдалося уникнути. За попередніми даними, другий пристрій також перебував поруч, і його підірвали дистанційно. Очевидці події розповідають, що прокинулися від вибуху, ударна хвиля була відчутною. Одразу зʼявилася підозра про теракт, тому що на землі побачили вирву, а навколо багато нових, невикористаних гайок, розповів один зі свідків у відео Бучанської міської ради.
23.03.2026 — 4 — 430

Помер Філарет: прощання з патріархом триватиме до неділі

Помер Філарет: прощання з патріархом триватиме до неділі

Філарета поховають у Володимирському кафедральному соборі. Прощання зі святійшим патріархом Філаретом, який помер 20 березня, триватиме до ранку неділі, 22 березня, у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі Києва. Пише ТСН.Про це повідомляють Контракти.UA. Про це сказано на сайті Православної церкви України. Церемонія прощання Церемонія прощання з Філаретом розпочалася о 20:00 20 березня. Вранці у суботу, 21 березня, над гробом з тілом патріарха проведуть заупокійну Божественну літургію і панахиду. Прощання триватиме протягом сьогоднішнього дня. У ПЦУ зазначили, що доступ загалом буде вільним, але «може на деякий час обмежуватися з поважних причин». Поховання Приблизно об 11:00 від Михайлівського монастиря через Софіївську площу до Володимирського кафедрального собору вирушить жалобна процесія з тілом Філарета. У Володимирському соборі буде довершене відспівування та відбудеться поховання патріарха. Помер патріарх Філарет 20 березня у Києві на 98-му році життя помер колишній предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет. Причиною смерті стали наслідки загострення хронічних хвороб. 9 березня в УПЦ (КП) опублікували повідомлення про те, що Філарета госпіталізували у зв’язку з погіршенням стану здоров’я. Президент України Володимир Зеленський повідомив, що говорив із митрополитом ПЦУ Епіфанієм і висловив співчуття йому та всім вірянам у зв’язку зі смертю патріарха Філарета. «Велика втрата для українців. Він був сильною особистістю та одним із найбільш міцних захисників української церкви, самостійності та державності. Український народ завжди шануватиме його внесок у розбудову помісної церкви. І без енергії, характеру та сміливості патріарха Філарета просто не було би багатьох здобутків України», — наголосив президент.
21.03.2026 — 4 — 742

В Антарктиді кит влаштував унікальне

В Антарктиді кит влаштував унікальне "прощальне шоу" для українських науковців

У водах поблизу української станції в Антарктиді кит влаштував серію з понад 50 стрибків. Поблизу української антарктичної станції «Академік Вернадський» горбатий кит вразив учасників 30-ї Української антарктичної експедиції серією з понад 50 стрибків поспіль. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA. Про це повідомив Національний антарктичний науковий центр. Зустріч сталася під час фінальних виходів полярників в океан — команда 30-ї УАЕ завершує свою роботу на станції. Того дня дослідники вирушили двома човнами на південь від острова Галіндез. Один екіпаж працював у районі островів Берселот і Дарбу, де вченим вдалося зафіксувати групу горбатих китів та відібрати біопсію для досліджень. На зворотному шляху полярники помітили ще двох китів. Поки біологи готувалися до роботи, один із них почав активно вистрибувати з води та виконав десятки стрибків різних типів — повних, часткових і бокових. За словами біологині Зої Швидкої, таке видовище стало унікальним навіть для досвідчених дослідників. Протягом зимівлі команда регулярно спостерігала китоподібних, однак настільки тривалої та інтенсивної активності раніше не фіксували. Спостереження тривали близько години. За цей час науковці встигли зробити фото і відео, зокрема з дрона, а також задокументувати хвіст кита для подальшої ідентифікації у світовій базі даних. У Національному антарктичному науковому центрі зазначають, що невдовзі оприлюднять відео цієї зустрічі та пояснять, чому горбаті кити здійснюють такі стрибки. Нагадаємо, раніше вчені розкрили, як одна тварина живе більше двох століть і майже не старіє. «Ген довголіття» виявили у гренландських китів.
17.03.2026 — 4 — 1570

Три великих художніх виставки відкрилися у Києві протягом тижня, що минає

Три великих художніх виставки відкрилися у Києві протягом тижня, що минає

Дві з них — персональні, і, за збігом, присвячені художникам з однаковими прізвищами: Анатолію Марчуку та Івану Марчуку. Обидва мають звання спочатку Залуженого, а згодом і Народного художника України. Обидва є членами Національної спілки художників України. Обидва експериментували з техніками та стилями. В обох виставки приурочені до їх ювілеїв — 70-тиріччю першого та 90-торіччю другого. Можливо через більш тривалу практику Іван Марчук є лауреатом Шевченківської премії. А можливо тому, що створив унікальну техніку пльонтанізму, це коли зображення складається ніби з численних кольорових ниток. Виставка Анатолія Марчука «Земне у сув'язі з небесним» відкрилася 9 березня у Національному музеї Тараса Шевченка і займає хол та зали правого крила першого поверху. Виставка Івана Марчука «Я сколихнув цей світ» відкрилася 12 березня в Музейно-виставковому центрі «Музей історії міста Києва» та займає майже всі виставкові приміщення його чотирьох поверхів. А з 7 березня в Національному музеї «Київська картинна галерея» працює виставка «Карпати. Ці гори не знають покори». Її презентація відбулася 10 березня. Складається вона з творів українських художників, що присвячені цим горам та які створені переважно у період з п’ятдесятих по сімдесяті роки минулого сторіччя. Це майже п’ятдесят імен різних шкіл та різних регіонів країни. Текст та фото — Олександр Зубко
15.03.2026 — 18 — 2924

Весна. Жіночі імена бойчукізму

Весна. Жіночі імена бойчукізму

Так називається виставка, що проходить в Національному центрі «Український Дім» з 5 березня по 12 квітня. Це друга масштабна експозиція творів цього стилю, перша відбувалася взимку 2017–2018 років, про неї теж був наш фоторепортаж. Організатори розказують, що не старалися потрапити на свято 8 березня, це випадковість, а хотіли вони окремо розказати про жінок українського монументалізму, тому що їм слави дісталося ще менше, ніж чоловікам — майже всі представники школи або загинули, або опинилися в таборах, а твори їх планомірно знищувалися. Тим не менш, для виставки вдалося зібрати не лише живописні та графічні твори, а також скульптури, книжки з ілюстраціями бойчукістів, фотографії мозаїк, фресок і самих художників. Текст та фото — Олександр Зубко
14.03.2026 — 21 — 2923