Історичні фотографії відображають історію соціалістичної Югославії з моменту її заснування 75 років тому, 29 листопада 1945 року, до її катастрофічного краху в 1990-х роках
Тисячі людей зібралися, щоб відсвяткувати перемогу над нацистською Німеччиною в Загребі, Югославія, в 1945 році. 29 листопада того ж року вигнаний югославський король Петро ІІ Карагеоргієвич був усунений, а комуністичний уряд оголосив про створення Федеративної Народної Республіки Югославія
У 1947 році за два дні до ратифікації мирного договору з Італією фермер на своїй підводі, запряженій волами, перевіз все своє майно з території, яку мали передати Югославії, в район, що перебував під контролем Італії. Згідно з мирним договором з Італією, кілька островів і регіонів були передані Югославії після поразки країн Вісі у Другій світовій війні
Новий лідер Югославії Йосип Броз Тіто за своїм столом у 1947 році. Авторитарний правитель спочатку наслідував політичний приклад СРСР під проводом Йосипа Сталіна, але незабаром два комуністи стали запеклими ворогами. Після того, як Сталін відправив вбивць до Югославії, Тіто написав в листі: «Припиніть посилати людей, щоб убити мене. Ми вже захопили п’ятьох із них, одного – з бомбою, іншого – з гвинтівкою… Якщо ви не перестанете відправляти вбивць, я пришлю одного в Москву, і мені не доведеться відправляти другого»
Белградський ринок в 1950 році, коли напруженість у відносинах із Радянським Союзом призвела до торгової блокади, нестачі продовольства і побоювань військового вторгнення. У той час Тіто проводив безжальні репресії проти тих, хто співчував Радянському Союзові. Сотні людей були вбиті під час політичних репресій, ще тисячі були відправлені у виправно-трудові табори
Місцеві жителі в Белграді шикуються в чергу біля «Інформаційного центру США», щоб прочитати газети, які повідомляють про смерть Сталіна, в 1953 році
Люди насолоджуються літнім днем у Загребі у 1955 році
Діти насолоджуються відпочинком на Адріатиці неподалік селища Ловран, Хорватія. 1955 рік
Радянський лідер Микита Хрущов (ліворуч) і Тіто (праворуч) танцюють із місцевими жителями в місті Цетинє, Чорногорія, в 1963 році. Югославія в той час планувала отримати сотні мільйонів доларів у вигляді позик від західних країн і Радянського Союзу. Великі позики забезпечили б помітний, але короткочасний стрибок якості життя в Югославії
Дівчата працюють у комуністичному молодіжному «трудовому таборі» в 1963 році (місце зйомки невідоме). Такі табори використовувалися для того, щоб допомогти створенню інфраструктури, а також виконували пропагандистську роль. Юних працівників навчали гаслам на кшталт: «Товаришу Тіто, ти – біла фіалка. Вся молодь тебе любить!» і «В тунелі, в темряві, сяє п’ятикутна [комуністична] зірка!»
Літо в Оміші, Хорватія. 1965 рік
Люди гуляють вулицями Спліту, Хорватія. 1965 рік
Люди насолоджуються в ресторані просто неба у місті Ровінь, Хорватія. 1969 рік
Місцеві жителі спілкуються на ринку в Тетові, Македонія, в 1971 році. Гасло «братерство і єдність» було керівним принципом багатонаціональної Югославії. На тлі репресій таємної поліції в Югославії почали з’являтися проблеми за етнічною ознакою
Член «молодіжного добровольчого загону» на чергуванні в Рієці, Хорватія, «стежить за громадським порядком». 1975 рік
Довгі черги вишикувались до будівлі парламенту Белградц в травні 1980 року, де лежало тіло Тіто, який помер 4 травня 1980 року
Глядачі та спортсмени з усього світу спостерігають за церемонією відкриття XIV зимових Олімпійських ігор 7 лютого 1984 року в Сараєві
Робота на заводі (місце невідоме) в Югославії. Коли була зроблена ця фотографія 1985 року, Югославія зіткнулася зі складною економічною кризою, частково через те, що робітники мали «самоврядування» на своїх заводах. Незвична економічна модель зазвичай призводила до того, що прибуток розподілявся між робітниками, а не інвестувався в бізнес. Югославська продукція стрімко відставала на міжнародному ринку
Переповнений трамвай у Сараєві. 1987 рік
Чиновник на фермі в Хорватії у 1988 році. До 1980-х років економічні проблеми Югославії посилились через величезні борги з іноземних позик, узятих в епоху Тіто
Подружжя йде центром Белграду. 1988 рік
Лідер сербських комуністів Слободан Мілошевич звертається до робітників у парламенті в Белграді в 1988 році. У 1987 році, коли етнічна напруженість загострювалася на тлі економічних потрясінь, Мілошевич відкрито став на бік націоналістичних сербів у Косові, які скаржилися на переслідування з боку більшості місцевих албанців. Багато хто сприйняв рішення Мілошевича внести історичні етнічні невдоволення в югославську політику як порушення табу. Косово було небезпечно вразливим регіоном частково через його історії міжетнічних сутичок. Це було початком кінця для Югославії
Хорватське місто Дубровник горить після бомбардування його ВПС Югославії в 1991 році. Від 1991-го до 2001 року колишню Югославію охопила серія міжетнічних воєн і заколотів, що закінчилися загибеллю щонайменше 130 тисяч людей і утворенням декількох незалежних держав-наступниць Югославії
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1274
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3476
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3540
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3623
Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою.
В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ.
Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA.
НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга".
Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово.
Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних.
"Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело.
Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України.
Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ.
Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи. 23.04.2026 — 4 — 3935
