Зло у вишиванці – все одно зло: трагедія української інтелігенції
Геннадій Друзенко: Насправді плівки генерала Кондратюка (більш відомі як "плівки Медведчука" чи "плівки Бігуса") – це судний день для української інтелігенції. Вона настільки довго і наполегливо плекала ідентичність коштом етичності, що тепер не може оговтатись від того, яке лайно ховалось під вишиванкою, яку вона так натхненно оспівувала. І за інерцією ця сама інтелігенція досі виправдовує негідника тільки тому, що він – "свій".
"Сучий син, але свій сучий син" – погана максима для тих, хто претендує бути совістю і розумом нації. Олександр Доній слушно наголошує, що єдиний шанс перемогти для слабших – це мати за собою моральну правду. Саме завдякі моральній перевазі української справи українство стало вибором для багатьох, хто не був етнічним українцем: від Липинського і Фітільова до Жизневського і Нігояна.
Втративши моральну перевагу у нашій борні проти русского мира, в якому "ніщо не правда і все можливе", в якому "русские бабы еще нарожають", ми виймаємо наріжний камінь з української справи. Без моральної переваги вона просто розсипається і перетворюється на "техас мають грабувати техасці". От тільки як відомо техаська вольниця тривала недовго...
Звичайно, я не сподіваюсь, що Оксана Забужко перепросить українців за "хакнутий мозок" чи Євген Бистрицький визнає, що "на всякого мудреця досить простоти" – і просте етичне чуття більшості українців виявилось вірнішим дороговказом за всі мудрагельства його сліпих та зарозумілих поводирів.
Мені цікаво, чи тисячі щирих і назагал розумних "бійців ідеологічного фронту" ім. Петра Олексійовича, яким нічого не платили з партійної каси, а просто переконали, що "або Порошенко або Путін", знайдуть в собі мужність визнати свою помилку...
Українській інтелігенції на часі пригадати мудрі слова одного зі своїх найкращих представників Бориса Антоненка-Давидовича: «зло, навіть під українським національним прапором, виголошене українською мовою, все ж лишається злом…».
Зацикленість на національній ідентичності зіграла з українською інтелігенцією злий жарт. Виявилось, що під вишиванками може чудово ховатись моральний розклад та абсолютна безпринципнцість. Час повертати в політику мораль. Час боротись не тільки за своє, а за етичну вищість цього свого перед чужим. Час повертати на прапор моральну правду української справи. Але це апріорі неможливо, доки українська інтелегенція не визнає, що 2019 вона помилилась...
Для цього не потрібно посипати голову попелом чи рвати на собі волосся – достатньо просто припинити виправдовувати того, хто прикриваючись патріотичними гаслами цинічно торгував Україною.
Але доки цього не відбулось, мені з українською інтелігенцією не по дорозі. Бо в моїй системі цінностей свій "сучин син" насамперед "сучиний син". Ба більше, з свого більший попит...
Автор: Геннадій Друзенко, правник, публіцист та громадський активіст
