Україна-НАТО: чому нас не беруть
Микола Бєлєсков: Будь-який збройний альянс можна дійсно сприймати як певну форму страхування, коли вартість оборони і ризики перерозподіляються більш рівномірно зменшуючи навантаження на кожну окрему країну.
При цьому навіть в Альянсі є дилема союзника – одночасний страх що тебе можуть втягнути в конфлікт який не відповідатиме твоїм інтересам і страх, що союзники не прийдуть на допомогу належним чином в критичний момент. Тому і в союзі активно слідкують за політичними розрахунками союзників.
Жодна страхова компанія не видасть страховий поліс, коли страховий випадок вже стався.
Так само жодна страхова компанія не наважиться видавати страховий поліс, якщо ймовірність настання страхового випадку висока, так само як і необхідні виплатити значну компенсацію по цьому випадку.
Так, це не ті категорії і фреймінг, які мав би використовувати політолог-міжнародник описуючи стан і перспективи відносин Україна-НАТО. Але так легше доносити думку.
Варто вже звикнутися з тим, що світ міжнародних відносин дуже далекий від ідеалу і дуже цинічний.
Коли в основному керуються розрахунками ціна/ризик певного кроку – в той час, як довгострокові ціна/ризик бездіяльності часто менш очевидні, і, як наслідок, набагато менше впливають на рішення.
Так само вже варто вивчити, що в партнерів власні інтереси і пріоритети, які ніколи не будуть дотичні до наших на 100%.
В принципі, США досягли ключового для себе – збройний конвенційний потенціал Московії ослаблений на роки вперед за мінімального використання американських ресурсів, при цьому значна частина ризиків по протидії Московії перекладена на Україну, а ризики прямого зіткнення США/НАТО і Московії зведені до мінімуму, так само як погроза неконвенційної ескалації Московії. Не дарма наші американські партнери кажуть про стратегічний провал (strategic failure) Московії.
При цьому адекватне сприйняття реальності – це не причина для песимізму. Наші партнери після 24.02.22 таки здійснили прогрес щодо того, що безпека України важлива для безпеки Європи і світу, а також, що в безпеку України треба інвестувати. Інша справа, що робитимуть це не через членство НАТО, а через передачу озброєння і військової техніки, боєприпасів, розвідувальних даних, тренування і підготовку солдат.
Так, це не ідеально, але таки краще, ніж до 24.02.22 коли не було ні гарантій безпеки, ні серйозного важкого озброєння. При цьому питання престижу та іміджу країн НАТО гарантуватимуть те, що країни НАТО щонайменше зберігатимуть підтримку на нинішніх рівнях, коли мова про воєнну складову.
Не менш важливим запобіжником є те, що Україна тепер знаходиться в системі координат більшості громадян країн НАТО, разом із розумінням чому Україні варто допомагати і підтримувати.
Нам же зі свого боку варто нарешті почати говорити про реалістичне оборонне планування і військове будівництво – те чого ми так і не змогли протягом 1992-2021. Щоб вийти на новий рівень – коли не лише якісно воюємо із зброєю яку дали нам країни НАТО, але створили за підтримки партнерів дієві сили оборони, які здатні гарантувати ефект стримування через заборону (deterrence by denial).
Те на скільки наші американські партнери обережні показує те як термін strategic failure щодо Московії замінив термін strategic defeat.
Автор: Микола Бєлесков, військовий експерт, старший аналітик ГО «Повернись живим!»
