Контракты.ua

232  —  07.06
Дитячі запитання про олігархів: чому багатії йдуть у політику
Дитячі запитання про олігархів: чому багатії йдуть у політику

Євген Якунов, журналіст: Чому крупні бізнесмени й багаті люди, якщо вони не вважають себе олігархами, лізуть у політику? Чому б їм просто не займатися спокійно своїм бізнесом і не жити у власне задоволення з отриманих доходів?

Бо ж як сказав колись один з таких бізнесменів (який тоді не вважався олігархом): "Можна, в принципі, якось прожити й на мільйон доларів. А на 100 мільйонів можна жити, ні в чому собі не відмовляючи – і сім'ю забезпечити й дітям стартовий капітал дати"...

Чому ж не живуть? Відповідь на це дав інший відомий олігарх: "Перший мільйон заробляється на безбідне життя. Всі наступні мільйони й мільярди – на те, щоб захистити цей, перший мільйон".

Справа в тому, що всі наші мультимільйонщики колись були молодими, ненаситними хижаками. І свої перші мільйони отримали рекетом чи рейдерством, скуповуючи за безцінь державну власність.

У всіх у шафах – численні скелети, причому в багатьох – в прямому сенсі цього слова. І всі знають, що таке бізнес-війна не на життя, а на смерть.

І, аби уберегтися від нових молодих вовків, стара гвардія мільйонерів змушена відчайдушно захищатися.

А для того, щоб захиститися – потрібно заплатити.

Хабарі поліції і прокурорам – щоб не кошмарили. Гонорари адвокатам, щоб знаходили щілини в законах, куди можна втиснутися, аби не платити податки.

Суддям, щоб допомогли рейдернути конкурента і не стали на бік тих, хто хоче рейдернути тебе самого.

А ще на власні ЗМІ – бо це надійніше, ніж платити гроші незалежним журналістам. Бо ж потрібні пропагандисти, аби без страху й докору, неусипно стрясати інформпростір історіями про грабіжницьку державу, яка відбирає в тебе останні чесно зароблені мільйони.

Багато грошей потрібно на власну партію – бо важливо вчасно заблокувати спроби твоїх конкурентів ухвалити закон, який зруйнує твою монополію.

А ще – на гречку електорату, що обрав тебе чи твоїх висуванців у владу.

На блогерів-лідерів суспільної думки і моральних авторитетів, які підтримуватимуть твою політичну силу. І на ботоферму у соцмережах, яка дегуманізуватиме твоїх політичних противників.

А ще – на тітушок, власні громадські організації і приватні охоронні структури, щоб розбиратися з чужим електоратом і чужими братками.

І ще треба не пожмотитися й розкласти яйця у різні кошики – на утримання не однієї партії, а кількох – від радикальних націоналістів до прихильників Путіна.

І треба ще мати великий штаб політтехнологів, які знають собі ціну.

А ще закордонних лобістів, які присягатимуться на біблії, торі і бхагавад-гіті на весь світ, що ви ніякий не корупціонер, а чистий як скельце.

І тільки ти встигнеш закрити усі ці гештальти своїми, кровавими мозолями заробленими мільярдами, як – опа! – тебе вже називають олігархом...

...Можна, звичайно, сказати, що у політику багатії ідуть зовсім з інших причин – вони, мовляв, усвідомили свій високий обов'язок перед суспільством і прагнуть зробити наше життя краще.

Чому тоді просто не побудувати на ті кошти школи, лікарні, музеї й театри?

Хоча б так, як Семеренко – який 40 років поспіль десяту частину всіх доходів віддавав на українську культуру. А краще б як Терещенки, яким глава роду заповів витрачати на громадські цілі 80% власних прибутків. Не кажучи вже про Мазепу, який вклав у доброчинність кошти, рівні бюджету Гетьманщини за 10 років.

То чому ж серед наших, вітчизняних рокфеллерів немає бажаючих жертвувати 80% прибутків на суспільно корисні справи?

Бо немає у наших олігархів зайвих грошів. Нема і все! Усі – покладені на олтар боротьби за владну ренту.

Ту саму, яка, спочатку пояснювалася лише необхідністю захисту бізнесу від несправедливої держави, але з часом стала чи не єдиним джерелом надприбутків. Ренту – яка дозволяє робити гроші з повітря, на схемах, на дерибані бюджету, на монопольному становищі на ринку. І нема потреби інвестувати в ризиковані галузі в ризикованих масштабах, впроваджувати ноу-хау, конкурувати якістю.

Навіщо все це, якщо можна жити за модифікованою марксівською формулою: гроші-влада-гроші.

І якщо цей ланцюжок, не дай боже, обірветься, тебе, тебе з твоїми мільярдами викине з цього круговороту грошей і влади у природі. І вся величезна й могутня олігархічна імперія лусне як мильна бульбашка.

Був олігарх – і нема...

Автор: Євген Якунов

Статьи по теме
Зло у вишиванці – все одно зло: трагедія української інтелігенції
Зло у вишиванці – все одно зло: трагедія української інтелігенції

Геннадій Друзенко: Насправді плівки генерала Кондратюка (більш відомі як "плівки Медведчука" чи "плівки Бігуса") – це судний день для української інтелігенції. Вона настільки довго і наполегливо плекала ідентичність коштом етичності, що тепер не може оговтатись від того, яке лайно ховалось під вишиванкою, яку вона так натхненно оспівувала. І за інерцією ця сама інтелігенція досі виправдовує негідника тільки тому, що він – "свій".
14.06 — 203

Встреча Байдена и Путина: глобальный расклад на среднесрочный период
Встреча Байдена и Путина: глобальный расклад на среднесрочный период

Александр Кочетков: Текст для думающих: рисую диспозицию играющих сторон, а уж выводы извольте самостоятельно. Ключевое событие — встреча Владимира Путина и Джозефа Байдена. Главные обсуждаемые темы: система безопасности и влияний в Европе (интересует Путина) и сдерживание Китая (интересует Байдена). Остальное — либо вытекает из этих двух, либо к ним примыкает, как вопрос Украины.
09.06 — 560

"США – хорошие, а европейцы – не очень. Я считаю, это опасная практика"

Илья Куса: Интервью президента В. Зеленского немецкому изданию Frankfurter Allgemeine Zeitung, а затем его комментарии во время встречи с сенаторами США, имеют несколько общих проблем.
03.06 — 272