Контракти.ua

Вознесеньск: тут відпочивали царі та спочив «король»

З міст Миколаївщини Вознесенськ має найбільшу кількість історичних пам’яток. Їх набагато, але кожна з них заслуговує на характеристику «унікальний». В цілому Вознесенськ – типовий повітовий, а потім, районний, центр (хоча колись трохи побув навіть центром намісництва – тобто рангом він перевищував Миколаїв чи Херсон), й по ньому ґрунтовно «пройшлося» ХХ сторіччя з усіма його «радощами». Тим більше дивно, що два найцікавіших об’єкти міста, пов’язаних з російськими імператорами, не знищили.

Царська ротонда-альтанка стоїть в міському парку. Її збудували 1837 року, коли на південь зволив прибути Микола І. Тоді ж для государя збудували і Шляховий палац (фактично – невеликий особняк), який поставили на околиці, в лісовому масиві «Мар’їн гай» (адреса – вул. Київська, 224, а сама вулиця є міською частиною шосе Н24, яке проходить Вознесенськ наскрізь). Імператору тут мало бути приємно відпочити на тоді доволі ще «голому» півдні.

Царська ротонда в Вознесенську. Фото з порталу міської адміністрації

Цікавий факт:

Для створенная гаю з Новомиргорода було завезено 1 млн 200 тис. дерев – одразу з землею на корені. Дерева прижилися стрімко.

Зараз в царському палаці – місцеве лісництво. За люб’язності адміністрації можна подивитися на оздоблення деяких кімнат, де тричі зупинявся Микола та один раз – його син, Олександр ІІ.

Якщо пройти від палацу на південь, то на виході з гаю ми побачимо меморіальний знак на місці, де нібито поховано було тіло найвідомішого бандита свого часу – Мішки Япончика (Мойші Вінницького; 1891-1919)

Цікаві факти:

Існує декілька версій загибелі короля одеських нальотчиків. Істориками визнається єдино вірним звіт про ліквідацію Япончика, складений повітовим воєнкомом Синюковим. Згідно йому, ешелон з Мішкіним загоном, який тікав з фронту в районі Вапнярки (сучасна Вінниччина), був зупинений за семафором трохи далі залізничної станції Вознесенськ.

А ось далы починаються питання - з визначення місця та обставин, де та як саме був застрілений Мішка. За одними даними, це сталося біля паровозу, як тільки він вийшов з вагону. За іншими – безпосередньо на пероні вокзалу (версія Синюкова) - але це як раз протирічить тому, що потяг зупинили не на станції, а перед нею. В цих обох версіях Япончик відмовився здати зброю, намагався втекти або ж накинувся на Синюкова. Третя версія говорить, що Япончика, його «польову дружину» - таку собі Лізу, та ад’ютанта застрелили з засідки біля будки стрілочника. За четвертою версію, його вбили прямо в штабному вагоні, знов-таки, без попередження. Зрештою, п’ята версія говорить про те, що короля злочинців відвели «на розмову» - та натомість застрелили в глиняному кар’єрі неподалік.

Пам'ятний знак Мішці Япончику. Фото - v-n-zb

Ще одна загадка – де похований Мішка. Він точно не лежить під пам’ятним знаком: тіло або одразу наказали спалити більшовики, або ж воно було викрадено та кудись перепоховано соратниками «короля». Але меморіальний камінь, за твердженнями краєзнавців, все ж таки позначає місце якщо не загибелі, то першого поховання легендарного бандита.

Що ще цікавого є у Вознесенську? Можна подивитися особняки на вулиці Пушкінській (під № 15 розміщається культурно-виставковий центр «Райдуга»), церкву Казанської Божої Матері на вул. Болгарській (1891 р.), а також оригінальної архітектури церкву Ольги, збудовану наприкінці 1990-х у модифікованій варіації українського модерну.

На розі вулиці Мозолевського та пров. Дельвіга знаходиться надгробок генерала Данила Герштенцвейга (1790-1848). Це не єдиний залишинець якогось булого кладовища, а місце поховання самогубця – генерал застрелився «в приступі душевного збудження», тому його поховали поза цвинтарем.

Шляховий царський палац в Вознесенську (зараз - лісництво). Фото - О. Васільєв

Ольвія: Щасливиця Причорномор’я

Біля села Парутине знаходиться румовище античного міста, яке понад дві тисячі років тому суперничало з Тірою (Білгородом-Дністровським) за контроль над регіоном. За площею (понад 50 га) Ольвія («Щаслива» з грецької) – найбільше античне місто в материковій Україні, та друге в Північному Причорномор’ї після Херсонесу.

Цікаві факти:

Ольвія була дуже великим полісом: він складався з трьох частин – верхнього, терасного та нижнього міста. Понад 25 га нижньої приморської частини та порт затоплені лиманом, а понад 300 га (що важко уявити) зайнято некрополем.

Розмір ольвійської агори – центральної ділянки міста, зайнятої храмами та адміністративними спорудами – 2 кв. км.

Населення Ольвії під час розквіту сягало 25 тис. осіб.

Ольвійські знахідки. Фото А. Мірошниченко

На даний час розкопано тільки 5 га території.

Досі не знайдений місцевий амфітеатр, який мав бути в кожному грецькому місті. Можливо, він знаходився в затопленій частині.

Музей Ольвії знаходиться в приміщені колишнього маяка. Тут представлено понад 96 тис. (!) експонатів.

До складу заповідника входить острів Березань, де так само було античне поселення.

Ольвія стоїть на узбережжі Бузько-Дністровського лиману. Територія типово степова – руїни просто неба. Окрім решток житлових кварталів та майстерень, можна побачити фундаменти торгових рядів, цивільних споруд (наприклад, гімнасію та суду), храмів, т.зв. «колодязь щастя», два поховальних кургани (в яких можна побувати), резервуари для води, частини міських стін.

Заснована в 640-х роках до н.е., Ольвія невдовзі стала центром змішаної скіфо-грецької цивілізації, та, де-факто, було підпорядковано Скіфському царству. Під час своїх мандрів на північ тут побував Геродот – тож його опис міста зроблений за особистим враженнями. Остаточно поліс загинув під час Великого переселення народів – вважається, що це сталося внаслідок пограбування гунами 370-х роках н.е.

Символічна стела біля центрального розкопу. Фото - Д. Михайлов

Після того, як на цій території отаборився турецький гарнізон, руїни почали розбирати для будівництва фортеці в Очакові. В добу Російської Імперії нові поселенці продовжували розтягувати Ольвію на каміння. Наукові розкопки почалися у 1848 році, причому більшість цінних знахідок відправлялася добре щоб до Археологічного музею Одеси, але, здебільшого, - одразу до Петербургу чи Москви. В радянську добу подібну практику, ясна річ, продовжили, але найбільш драматичним стало те, що на місці руїн утворили поселення для колишніх ув’язнених, які й започаткували нелегальні розкопки. Піком діяльності «чорних археологів» стали 1990-ті. Водночас наукові дослідження велися повільно, та постійно призупинялися через нестачу фінансування. Але зараз тут все спокійно, заповідник охороняється, на руїнах навіть працюють археологи з Польщі та Німеччини.

В селі Парутиному мешкає подружжя художників Володимира та Тетяни Бахтових, які в різний спосіб популяризують античний доробок вже понад чверть століття. Їхня оселя – додаткова ольвійська атракція.

Як дістатися: маршруткою на Парутино з приміського вокзалу Миколаєва, або ж автобусом на Очаків.

Телефон: 05154-92453. Сайт: https://olbio.org.ua/. Часи роботи: 9.00-16.30, крім понеділка.

Очаків: митці приморської фортеці

Якщо не занурюватися далеко в античні віки, то історія Очакова прослідковується від нетривалого сторожового пункту, який заснували литовці часів князя Вітовта. Місце бо стратегічне – тут Дніпро-Бузький лиман вливається в море. Кримські хани побудували тут фортецю Очаків, яку, вже як турецький форпост, узяли штурмом російські вояки 1788 року. Фортецю після цього розібрали, проте Очаків став (подібно до Ізмаїлу) містом, де безупинно прославлялися перемоги російської зброї. З царських часів в ньому стоїть пам’ятник Суворову, а в радянський період виник військово-історичний музей, який нещодавно так само називався музеєм Суворова.

Очаківський музей. Фото з сайту міськради

Зараз він перепрофільований на краєзнавчий, та розповідає, крім історії власне Очакова (експозиція «Очаків – порт п’яти морів»), ще й про поселення на косі Кінбурні та острові Березань (а там були свої, дуже цікаві, особливості). Звичайно, в музеї значну частину приділено мілітарній історії міста, але представлені й інші теми: зокрема, розповідається про творчість видатного ілюстратора, уродженця міста Амвросія Ждахи (1855-1929), а окрема експозиція представляє дивовижні піскові витвори з «майстерні» моря та вітру.

Цікавий факт:

Музей знаходиться в будівлі колишнього райкому Компартії, а до того багато років перебував в приміщенні Миколаївського собору – колишньої мечеті, пересвяченій 1794 року. Саме цим фактом, власне, собор і унікальний.

Ще один музей Очакова присвячений художнику-мариністу Руфіну Судковському (1850-1885). Цей митець незаслужено забутий в наш час - можливо, через ранню смерть - але півтора століття тому вважався одним з провідних мариністів Європи. Музей починався з меморіальної експозиції, створеної братом художника, потім картини довго перебували в Миколаївському художному музеї, а 1982-го самостійний музей Судковського був створений заново.

Поховання Р. Судковського біля присвяченого йому музея. Фото - Я.Вереск

Музей має два зали. В одному показана творчість Судковського, в другому – інших мариністів, у т.ч. три картини Айвазовського.

Цікаві факти:

Айвазовський, побачивши ще учнівський малюнок Судковського, зауважив, що це гідний суперник, який в майбутньому зможе навіть перевершити його.

За неповних 35 років життя Судковський намалював понад 700 творів, більша частина яких знаходиться саме в Очакові.

Одну з картин Судковського намагалися підробити у напрочуд дивний спосіб: шахраї «стерли» з картини данського художника Ліберта рибальські будиночки, та видавали її за пейзаж Судковського «Берег моря».

Удова Судковського, Олена (1862-1924), другий шлюб узяла з іншим митцем – відомим баталістом М. Самокішем (1860-1944). Вона так само відома як місткиня: була ілюстраторкою та дизайнеркою афіш, казок, поштівок, створювала панно на Вітебському вокзалі Петербургу тощо.

Зал, в якому представлена творчість Судковського. Фото - «Очаківський портал»

З примітних будинків у місті відзначимо комплекс колишніх поштової станції та заїжджого двору (Лоцманська вул., 6), будинок по вул. Миру, 31 (антикварний магазин Гофмана), та Офіцерське зібрання, де відбувався суд над відомими революціонером лейтенантом П. Шмідтом.

Цікавий факт:

Антиквар Гофман, який володів будинком по вул. Миру, 31, збирав античні речі з усього Причорноморського узбережжя, і при цьому виготовляв майстерні підробки з каменю та металу. Вершиною його афер став продаж Лувру в 1896 році за 50 тис. золотих рублів т.зв. «золотої тіари царя Сайтоферна», виготовленої на замовлення Гофмана одеським ювеліром Рухимовським.

На перехресті вулиць Шмідта і Лоцманської стоїть пам'ятник бригадиру (військовий чин в царській армії) Іванові Горичу (скульптор Б. Едуардс). Це друга версія монументу. Перша, встановлена нащадками цього військового, загиблого при штурмі фортеці Очаків, розвалилася на початку 1920-х: п’єдестал не витримав ваги 30 чавунних ядр. 1978-го його відновили – і навіть з орлом зверху. Вже в ХХІ сторіччі були поцуплені таблички з пам’ятника.

Пам'ятник Горичу до 2010-х років (поки не вкрали таблички). Фото - «Очаківський портал»

Приінгульський ландшафтний парк: садиба, монастир, водоспад та неприборканий степ

Заповідні природні території на Миколаївщині, як згадувалося на початку нарису, є дуже великими, та створюють головну славу цього регіону. На тлі більш відомих дещо «заховався» Приінгульський ландшафтний парк навколо штучного Софіївського водосховища. Між тим, саме з цієї території починалося заповідання цінних природних комплексів регіону – власне, з місцевості «Пелагеївська балка».

Інгул проривається тут, на останній ділянці своєї течії, через гранітні породи. Кожна примітна скеля має власну назву - «Пугач», «Стовп» («Кам’яні богатирі» та ін.), «Спляча красуня», «Воронова скеля», «Чортів міст» «Берег кам'яних химер». Фотогенічність цих краєвидів є чи не головною «родзинкою» парку.

На території Приінгульського парку розташовані й історичні пам’ятки. По-перше, це садиба Тропіних - будинок 1912 року, де зараз знаходяться адміністрація та еколого-освітній центр. Поруч з маєтком – окремий ботанічний сад та льох, де колись зберігалися продукти, а зараз, в спекотні дні, можуть пообідати туристи.

Фото - kinder.mksat.net

Інша історична локація Приінгульського парку - жіночий Михайлівський монастир в селі Пелагіївка. Це так само дуже привабливе з точки зору пейзажів місце на березі Інгулу. Храм збудовано 1904 року на кошти місцевих поміщиків Дуриліних, яким належала Пелагіївка, та чий родовий склеп був в монастирі. Звичайно ж, в 1930-х труни були викинуті, порцелянові іконостаси розбиті, майно – розграбоване. Пізніше сплюндрований храм був зерносховищем. Відновлений монастир належить МПЦ.

Також варті уваги штучний водоспад та дерев’яний міст через Інгул. В цілому, парк зацікавлений в туристах – на фоні конкуренції з боку більш «розкручених» сусідів. Тут можна подорожувати велосипедами, вудити рибу, кататися на човнах, купатися тощо. Є ділянки для розміщення наметів.

Німецька спадщина Миколаївщини: рештки пощезлої цивілізації

Катеринівка, Краснопілля, Новоселівка, Піщаний Брід, Степове, Широколанівка, Шляхове – все це села, які колись були осередками німецької колонізації на півдні України. Це – частина великої сукупності степових землеробських колоній, які протягнулися по колишньому Дикому полю від Бессарабії до Донбасу, та й далі, понад Доном, – аж до російського Поволжя. Події ХХ сторіччя повністю знищили німецьку етнічну складову Півдня, а матеріальне надбання колоністів, здебільшого, перебуває у поруйнованому стані. І якщо міцні німецькі будинки, хоча й до невпізнання перебудовані, ще стоять по усіх цих десятках сіл, так само як і шкільні приміщення, то релігійні споруди скніють у закинутому недбальстві. Усілякі МТС, зерносховища та клуби виїхали з них з закінченням ери колгоспів – і з того часу ці велети стоять, як покинуті кораблі іншої цивілізації, та, звичайно, розбираються поступово по камінчику. На Миколаївщині, переважно, це костели – адже в цій частині німецьких колоній мешкали саме католики.

Костел в Краснопіллі. Фото - М. Перегрим

Краснопілля (Блюменфельд) засноване 1862 року вихідцями з поселень на території сучасної Одещини. Тут стоїть остов Георгіївського костелу 1900 року. Закинутий він вже понад 40 років, хоча визнаний пам’яткою архітектури місцевого значення. В Новоселівці (Гальбштадт) знаходиться костел Антонія Падуанського (1893 р.). Стан його приблизно той самий, а на папері він – така сама пам’ятка місцевого значення. В Степовому (Карслруе) варто побачити рештки гігантського Петропавлівського костелу 1880-х років – колись одного з найбільших на усьому нашому Півдні. Його стіни ще міцні, всередині навіть є рештки розписів, але побачити їх неможливо – вінка та двері закладені каменем. Може, це й непогано, але у будівлі все одно нема даху – тобто, вона приречена на повільне руйнування.

При цьому в Степовому є музей, який варто відвідати усім, хто цікавиться німецькою спадщиною наших південних територій.

Костел в Степовому. Фото - К. Панасова

З-проміж німецьких колоній, безумовно, можна та потрібно виділити сучасну Широколанівку (Ландау), яка була в 1920-30-х центром німецького національного району. Тут зберіглася доволі велика кількість старої колоністської забудови – лікарня, ратуша, пошта, житлові будинки. Навіть православну церкву в селі, нібито, збудували німці. Бути б селу музеєм того пощезлого світу просто неба, але ж ні: рештки того, що колоністи будували з безумовною тевтонською ретельністю, зараз або вже розібрані (до прикладу, обидві гімназії – жіноча та чоловіча), або перебувають у не найкращому стані. Ну а про долю величного костелу Св. Рафаїла (1896 р.), де в радянську добу перебувало ПТУ, й поготів говорити не доводиться – він так само стоїть покинутий.

Напіврозібрана і єдина кірха в цьому переліку – у селі Шляхове (Ное Карлсруе). А ось костел Св. Мартина (1863 р.) в с. Піщаний Брід (Шпеєр) перебудований на ошатну православну церкву. Ну хоча б так!

Музей німців-колоністів в Катеринівці. Фото - IGoToWorld

Тож, здається, все напрочуд сумно, і дізнатися про колишнє німецьке життя на цих теренах вже неможливо. Проте в області є декілька музеїв, присвячених саме німецько-колоністській тематиці. Це вже згаданий музей в Степовому, а також ще більш детально сформовані експозиції в обласному краєзнавчому музеї в Миколаєві та в с. Катеринівка (Катериненталь). Він називається «Садиба німця-колоніста», і знаходиться в автентичному будинку пастора. В музеї ретельно відтворено побут «степових німців» XIX ст., усі експонати – шафи, ліжка, посуд, швейна машинка, піаніно фірми «Schroder», іграшки – справжні. Біля входу в садибу стоїть меморіал колоністам.

Адреса музею: Катеринівка, вул. Миру, 35

Які ще цікаві будівлі можна побачити на Миколаївщині?

В с. Мостове стоїть садибний будинок Ерделі, в якому знаходиться школа. Це – справжня перлина Миколаївщини, та взагалі Півдня, де більшість панських маєтків перебуває у останній стадії руйнації. Ерделі – трансільванський (сучасна північно-західна Румунія) рід, який поступив на службу російським монархам в 1755 році. З початку ХІХ ст. вони отримали землі в цій місцевості, а в 1881 році був зведений існуючий палац, навколо якого розбито парк. Ерделі розбудували інфраструктуру Мостового, влаштували тут лікарню, поштову станцію тощо. Все це існує й досі. Крім палацу, в селі стоїть і Миколаївська церква 1812 року побудови.

Садиба Ерделі. Фото - Zruchno.travel

Не менш цікавим є і палац родини Окснерів (знов німці!) в селі Тімірязєвка. В ній зберіглися рештки розписів та оздоблення, тому для «мисливців за інтер’єрами» ця садиба має бути однією з головних точок відвідування. Її навіть можна поставити на почесне друге місце після руйнованого та ще багатющего за внутрішнім оздобленням палацу Когана у Вищеольчедаєві на Вінниччині!

Не менш цікавою є і радянська забудова села. Наприкінці 1950-х це був центр передового колгоспу, і тут збудували комплекс споруд в пафосному стилі того часу – готель, будинок культури, декілька гуртожитків, окремі будинки для агрономічної еліти тощо. Незважаючи на те, що сталінський стиль в ті ж роки був офіційно підданий «анахтемі», комплекс добудовували до 1963 року, коли подібна стилістка здавалася вже просто архаїчною та невідповідною добі. Незважаючи на те, що й ці будівлі в наші часи значно поруйновані та занедбані, вони створюють додаткову архітектурну привабливість Тімірязєвки.

Інтер'єри палацу Окснерів. Фото - Р. Маленков

Насамкінець, відправимось до заповідного Єланецького степу. Посередині його теренів стоїть схожа на замок споруда в кращих традиціях пізнього радянського модернізму – Будинок природи. Він збудований наприкінці 1970-х років, коли тут створили першу заповідну ділянку. Всередині будівлі, яка виконувала як адміністративні, так в просвітницькі функції, в першу чергу, для дітей (тут були обсерваторія, їдальня, душові тощо), створили мистецький дивосвіт з чудернацьки виплетених скульптур та фресок – звичайно ж, на тему природи. Але є тут і незвичне для часів СРСР зображення… Адама і Єви під яблуневим деревом.

Цікаві факти:

В Єланецькому степу на окремо огородженій території в 70 га можна побачити бізонів, куланів та муфлонів. Окремий вольєр є і у байбаків.

В природній екосистемі тут мешкають лисиці, козулі, зайці, борсуки, іноді можна зустріти вовка або кабана.

Телефон адміністрації заповідника: 05159-9-72-14.

Будинок природи в Єланецькому степу. Фото - М. Назаренко

Тож, якщо ви плануєте завітати влітку на Миколаївщину, і хочете при цьому побачити щось маловідоме, але цікаве, враховуйте місця та об’єкти, описані в цьому нарисі. Гарного вам відпочинку!

Павло Ковальов