Гегемонія проти об’єднання
Нам потрібне не об’єднання, а гегемонія. Суть об’єднання завжди в неприємних компромісах та прихованих образах. Об’єднання завжди пожирає своїх дітей. Воно може принести тимчасовий результат, але рахунок за цей успіх ще ніколи ніхто не зміг сплатити сповна. І не важливо чи мова про сьогоднішніх політиків чи про союзи Хмельницького з татарами та москалями.
Натомість гегемонія – це і є об’єднання через домінування: ідеї, лідера, організації або всього разом. Гегемонія – це концентрація більшості навколо найсильнішого. Ця концентрація створює можливість потужної колективної дії, або простіше реформ. Яку б успішну історію модернізації ви не брали від Японії Мейдзи до Сингапуру ви не знайдете приклад, де модернізація починалась через якесь рівноправне об’єднання всіх політичних акторів. Завжди це ставало наслідком гегемонії ідеї, лідера або організації. І тільки після цього реформи набирали колосальної швидкості, а не грузли в безкінечних компромісах та спорах.
Гегемонія вимагає перемогти конкурентів. Перемогти ідеологічно і організаційно. Вона направляє сили на мобілізацію підтримки в суспільстві і на протистояння конкурентам, замість безкінечних круглих столі і меморандумів. Гегемонія вимагає спроможності і дії, а об’єднання вимагає багато розмов і бездіяльності. Гегемонія кує свій майбутній успіх, розчищаючи можливості для магістральних реформ, об’єднання кує свій тимчасовий успіх, прирікаючи майбутню роботу над модернізацією.
Тому спочатку ми повинні подолати безкінечну роздробленість суспільства шляхом створення монолітної більшості за модернізацію, і тільки після того будь-які реформи будуть можливими. І саме це має бути основою політичного порядку денного справжньої політичної сили.
Автор: Віктор Андрусів, блогер, Український інститут майбутнього
