Що залишилося від «Мрії» та інших літаків у Гостомелі
27 лютого 2022 року в результаті повітряної атаки російських військ на аеропорт "Гостомель" під Києвом був спалений один з найбільших і найпотужніших літаків у світі українського виробництва АН-225 "Мрія". Фотокореспондент УНІАН побував в аеропорту через кілька днів після звільнення Гостомеля і показав, що залишилося від "Мрії" та інших літаків, що знаходилися тут на початку війни. Зазначається, що росіяни "продирявили" своєю стрілецькою зброєю всі літаки на аеродромі "Гостомеля". Вони продовжували стріляти вже по знищеній "Мрії". Ворог також наніс істотні пошкодження фюзеляжу Ан-22 "Антей". Під удар потрапив і один з літаків Ан-124-100 "Руслан". Пошкодження отримав і дослідний зразок Ан-132D. А літаки "технічного флоту" "Авіаліній Антонова" – Ан-26 і Ан-74Т – буквально спалені дотла.
05.04.2022 — 16 — 9681
Війна, день 39-й. Жахливі знахідки після відступу орків
Фотохроніка 39-го дня війны. Одного з найбільш емоційно важких днів.
04.04.2022 — 14 — 9311
Володимир Зеленський побував у Бучі
Президент України Володимир Зеленський відвідав місто Бучу на Київщині, де під час окупації російськими військами відбулися масові вбивства мирних жителів. Глава держави побував у центрі надання гуманітарної допомоги та поспілкувався з місцевими мешканцями. Міський голова Бучі Анатолій Федорук розповів Президентові про гуманітарну ситуацію в місті, перебіг робіт із пошуку тіл загиблих, оцінку шкоди, завданої окупантами приватному та комунальному майну, і темпи відновлення міста. Володимир Зеленський вручив Анатолію Федоруку орден «За мужність» ІІІ ступеня. Глава держави також поспілкувався з міжнародними та українськими журналістами, які приїхали до Бучі документувати воєнні злочини Росії. «Для нас дуже важливо, що тут перебувають журналісти. Ми хочемо, щоб ви показали світові, що відбувалося тут, що робили російські військові, що робила Російська Федерація в мирній Україні», – сказав Президент, звертаючись до представників ЗМІ. Як зауважив Володимир Зеленський, те, що зробили російські окупанти із цим сучасним містечком, – це геноцид. «Це військові злочини, і це буде визнано світом як геноцид. Ми знаємо про тисячі вбитих і закатованих людей, з відрубаними кінцівками. Зґвалтовані жінки, вбиті діти. Думаю, що це і є геноцид», – заявив Глава держави. Крім того, Президент оглянув дорогу зі знищеною технікою російської армії, а також зруйнований міст через р. Ірпінь на трасі М-06 Київ – Чоп. Президент зазначив, що частину мосту через річку Ірпінь відремонтують та відкриють за декілька місяців. Наразі почалася підготовка до будівництва тимчасової переправи. Її відкриють приблизно за два тижні, повідомив міністр інфраструктури Олександр Кубраков. За його словами, повноцінний рух одним проїздом мосту можна буде запустити вже за два місяці, обома проїздами – за три-чотири місяці. Володимир Зеленський також відвідав зруйнований міст через р. Ірпінь на трасі Р-30. Тут для зведення тимчасової переправи знадобиться десять днів, а повноцінний ремонт триватиме два-три місяці.
04.04.2022 — 50 — 16811
Київщина після окупантів
Увечері 2 квітня у Міністерстві оборони офіційно повідомили, що усі населені пункти Київської області звільнили від російських військових. Останні російські військові вийшли з Бучі. Раніше ЗСУ звільнили Ірпінь. Це 25 кілометрів від Києва. Бої там було добре чути в столиці. Коли у містечка зайшли росіяни — почали з'являтись повідомлення про загиблих, тіла яких просто на вулиці, і які неможливо забрати через постійні обстріли. Згодом це підтвердили міська влада і військові. Тіла загиблих досі на вулицях. Після загибелі американського журналіста Брента Рено — мер Ірпеня заборонив журналістам працювати в місті задля їхньої безпеки. Через понад 2 тижні журналісти разом із військовими й поліцією потрапили в Ірпінь та Бучу. Попри те, що містечка звільнені від росіян — влада закликає тих, хто виїхав поки не повертатись. Ті ж, хто залишився і не виїхав — змушені були жити і переховуватись від обстрілів. Журналістів та військових зустрічають люди, деякі з них сьогодні уперше за кілька тижнів вийшли з власних будинків. Радник глави Офісу президента Олексій Арестович повідомив, що на Київщині єдиною небезпекою зараз є снаряди та міни, що не розірвались. За запитання, чому він приїхав в Ірпінь, каже: "Просто побачити приїхав. Я думаю, вони не повернуться точно сюди. Щоб їм сюди повернутися, потрібно щонайменше створити таке саме угруповування. На що вони не здатні. У них немає мобілізаційного потенціалу. А до того з чисто військової точки зараз вони переносять зусилля на схід, Маріуполь. Буде важка битва на сході. Маріуполь треба звільнити, ми не можемо його кинути. І певні дії ми застосовуємо вже", — додає Арестович.
03.04.2022 — 32 — 13903
Українсько-польський кордон: Історії українських біженців
За п’ять тижнів війни, за даними ООН, Україну покинули чотири мільйони біженців. Разом із сім’ями, наодинці, з тваринами. Радіо Свобода задокументувало обличчя людей, які тікають від війни одразу після перетину українсько-польського кордону на пункті пропуску «Шегині-Медика».
03.04.2022 — 14 — 8079
Вогонь на ураження: як працюють мінометники ЗСУ в Київській області
Генеральний штаб ЗСУ 1 квітня повідомив, що Збройні сили України відновили контроль над 15 селами в Київській області. За інформацією голови Київської ОВА Олександра Павлюка, на Київщині повністю звільнений Броварський район і більша частина Бучанського району. Генштаб Збройних сил України повідомляє про продовження часткового відведення підрозділів російських військ із півночі Київської області в бік державного кордону з Білоруссю. ЗСУ продовжують стримувати російські війська на північному напрямку, бійці ведуть вогонь на ураження по скупченню військової техніки РФ. Голова ОВА 1 квітня повідомив, що українська армія намагається максимально знищити війська Росії і не допустити їхнього виходу, щоб завадити перегрупуванню. Кореспондент Радіо Свобода побував на півночі Київської області і побачив роботу мінометного розрахунку ЗСУ.
02.04.2022 — 14 — 6350
Б’є — отже любить: Патріотичні тату українців часів війни
Руський корабель, паляниця, карта України, тризуб, «джавеліни» — в тату-салонах по всій країні беззаперечний тренд на патріотичні та воєнні татуювання. Попросили майстрів із різних міст поділитися фото тату, зроблених за цей місяць, а також розповісти про клієнтів. У містах, де не точаться активні бойові дії, тату-салони відчинені. Тим більше деякі з них розташовані якраз у підвалах, інші ж намагаються працювати лише за записом чи у години, коли повітряна тривога буває найрідше. Майстри розповідають, що охочих щось набити зараз зазвичай менше, ніж до війни, але більше, ніж можна було очікувати. Здається, що татуювання — те, без чого можна обійтися у такий складний час, але багато людей саме цими днями приходять робити своє перше. Пояснюють тим, що «або зараз, або ніколи», бо ж невідомо, що буде далі. Крім того, багато хто нарешті точно визначився, що саме хоче набити: більшість ескізів обирають на воєнну чи патріотичну тематику. Це можуть бути як популярні сюжети, наприклад корабель, що йде відомим маршрутом, так і класичні українські символи — колосок, тризуб, прапор. Створюючи подібні малюнки, майстри часто можуть брати гроші лише за матеріали або ж донатити оплату на армію. Master&Margarita Tattoo, Вінниця. Дівчина прийшла з листочком, на якому її бабуся та дідусь написали декілька слів. Вони знаходяться в окупованій Новій Каховці. — Часто робимо карту України, цитати з українських віршів та пісень, народні мотиви, як то вишиванка, колоски, калина, і, звичайно, гасло військових з острова Зміїний. Але є і дуже індивідуальні запити. Наприклад, дівчина, яка змогла врятуватися з міста Ірпінь, вирішила набити дату від’їзду та назву міста. Інша дівчина прийшла з листочком, на якому її бабуся та дідусь написали декілька слів. Зараз вони знаходяться в окупованій Новій Каховці. Дуже часто дружини наших солдатів набивають собі слова про підтримку та віру у своїх чоловіків. dobriy_kolshik_tattooing, Дніпро. Найбільше запам’ятовуються історії клієнтів, що приїхали з Харкова чи Маріуполя. — В основному зараз усі обирають такі татуювання, які показують, що Україна — наш дім. Усе це від любові та гордості за свою країну. Найбільше запам’ятовуються історії клієнтів, що приїхали з Харкова чи Маріуполя: вони розповідають, як були зруйновані їхні будинки, як пощастило звідти виїхати. bezlad.tattoo, Львів. Такі сеанси підіймають дух, змушують далі вірити у перемогу. — Спершу я не розуміла, чи варто взагалі повертатися до роботи, бо кому зараз потрібне татуювання. Але люди пишуть, пропонують свої цікаві ідеї або ж просто приходять із запитом набити фразу про «русский корабль» чи щось подібне. Такі сеанси підіймають дух, змушують далі вірити у перемогу, допомагати країні та не втрачати сили. Рухатися вперед. Каріна Демінцева, Karatattoo, Черкаси. Багато клієнтів приходять і жартують, що, не дай боже, кінець світу, а вони все життя хотіли тату. — Усі завжди відкладали все на потім, всі свої бажання, потреби, своє життя в цілому. Завжди було «не зараз», «пізніше» — і так кожного разу. Сьогодні всі зрозуміли, як важливо жити тут і зараз, використовувати ту можливість, яка є. Багато клієнтів приходять і жартують, що, не дай боже, кінець світу, а вони все життя хотіли тату і не зробили, то тепер хоч не будуть шкодувати про це. Історії в основному однакові, змінюються лише деталі, але майже всі говорять, що хочеться, щоб ми скоріше вибороли перемогу, і це тату буде нагадувати про неї. Крістіна, ch.f_tattoo. Южне, Одеська область. Роблять тату наші військові із ЗСУ й тероборони — на згадку. — Режим роботи залежить від сповіщень про тривогу та справ клієнтів. Бувають переноси сеансів, тому що кожен зараз допомагає, наскільки це можливо, нашій країні. За березень набила 29 патріотичних тату — як на мене, це дуже багато. Із них, здається, вісім клієнтів робили тату уперше в житті. Вони розповідали, що мріяли про це довго, але не було ескізів для татуювань, з якими вони хотіли б ходити все життя, і ось саме патріотичний запав у душу. Також роблять тату наші військові із ЗСУ й тероборони — на згадку, для підняття духу й настрою у цей нелегкий час. Аліна Лєнц, lenz.tattoo, Луцьк. Комусь просто хочеться забути усе це як страшний сон і не ловити тривожних флешбеків через тату. — Людина, що била Привида Києва, близько року тому прийшла до мене на своє перше тату, а там і до другого недалеко. Клієнт звернувся в перші дні війни з запитом на індивідуальний ескіз, через кілька днів зробили. Розповів особисту трагічну історію про свого друга із ЗСУ. Усі по-своєму переживають війну. Хтось хоче залишити згадку, висловити підтримку і свою належність. Хтось може хотіти собі розіп’ятого путіна у крові на всю спину, а хтось робить тематичні тату як символ єдності. А комусь просто хочеться забути усе це як страшний сон і не ловити тривожних флешбеків через тату. Ніна, Кам’янець-Подільський. Антивоєнних тату набагато менше, ніж патріотичних, тобто загалом люди б’ють тату за мир, а не проти війни. — Раніше найчастіше набивали квіти чи надписи. Сьогодні — герб України, пшеницю, вишиванку. Набивали навіть «байрактар» із «джавеліном», як і знамениту фразу «Русский корабль, иди на***!». Але антивоєнних тату набагато менше, ніж патріотичних, тобтозагалом люди б’ють тату за мир, а не проти війни. Я багато думала над тим, чи доречна зараз моя робота. Але коли бачу клієнта, який радіє своєму татуюванню, розумію, що всьому своє місце. Особливо коли це переселенці з гарячих точок, які пережили важкі дні війни. Частину коштів пересилаю на підтримку ЗСУ і гуманітарну допомогу постраждалим українцям. Анна Ходькова, Etching Room 1, Київ. Друг із кримськотатарської родини і захотів набити тату з датою депортації його народу. — Тату є моїм хобі, зазвичай у мене немає записів. Але є подруга, яка допомагає волонтерам, і вони захотіли собі тату. Тож я набивала їм їх прямо у волонтерському штабі — це таке підвальне приміщення, де вони жили і видавали допомогу. Комусь набила уривок з Іздрика, комусь «паляниця», комусь гранату і їжака, а собі навіть «коктейль Молотова». Гадаю, для всіх це важливі зображення. Ще одне я робила за ескізом мого друга: він із кримськотатарської родини і захотів набити тату з датою депортації його народу з Криму.
01.04.2022 — 40 — 37928
Понівечений Ірпінь. Розповідь волонтера
"- Дивіться, Ви вже піднялися на 5-ту сходинку. Так і на олімпіаду вже можна їхати.- Ой, мені сімдесять. Куди вже...- Розумію, що тре ще потренуватись. Нічо, от за 4 роки підготуєтесь і в 74 поїдете.- Поїду, онучку. Поїду. Тільки живою мене звідси вивезіть.Вона сиділа у підвалі 2 тижні. Разом з іншими мешканцями її під'їзду.Останні дні в Ірпені йшли страшні бої. Приватні садиби снаряди зносили вщент, а висотні будівлі - підпалювалися так, що вони вигорали квартира за квартирою наче величезні свічки.Цим мешканцям пощастило найменше. Вони втрапили в район, де росіяни були від самого початку і аж допоки наші красені з ЗСУ не помножили їх на нуль. Рузкі інколи виводили усіх пожильців до стінки на дворі і засвічуючи ліхтариком обличчя кожного, під дулами автоматів, шукали корегувальника, що нібито допомагає нашій спецурі мінусувати ваньок темними ночами. Аби з підвалу виходили точно всі - окупанти закочували туди гранату. На зауваження, що тут лежачі, старенькі та інваліди - казали: а нам пох..й. Тепер їхні х...ї гниють в ірпінській землі. Ну, може ще собаки поїли. Це не жарт, якщо шо.Ми знову капітально сьогодні зайшли в це багатостраждальне місто. Працювали багато наших колег-волонтерів. Вони просто богі евакуації - чітко, злагоджено, будинок за будинком, підвал за підвалом - вивозили людей саме з екс-окупованих територій. Евакуйовані сотні ірпінців. Ушкоджені фізично та/або психологічно, але живі. Коли вони зарядять свої телефони - багато хто сьогодні видихне з полегшенням.Важко сказати, що було найтяжчим в цей день. Чи-то бачити машини таких волонтерів як ми - з простреленими лобовими вікнами та підголівниками і величезними плямами засохлої крові на асфальті - які так і не повернулися в Романівку і невідомо було, що з ними сталося. Чи-то усвідомлювати, що люди, яких ми сьогодні вивозили, більше схожі на тіні людей. Нуль емоцій. Ані плачу, ані радості. Мені здається, так виглядають ті, хто втратив надію і просто тягнув до якогось фіналу. Чи-то з жахом розуміти, що хтось таки продовжує відмовлятися від евакуації. Скляні очі, піна біля рота і оце "я звідси не поїду, бо найгірше вже позаду". І все це на фоні тотальних руїн, мертвих котів, собак, уламків мін та свіжоспечених могил на подвір'ях, де лежать сусіди. До речі, особливо тяжко було ходити з місцевими і фіксувати могили хлопців, яких русня постріляла. Стріляли просто так, шоб було. Чи шоб не було. Фіксували ми для юристів. Дітям та онукам русні ще належить продавати свої нирки, аби компенсувати те, що компенсувати в принципі неможливо.Ірпінь дуже змінився. Ми їздили майже всюди і не лишилося жодної вулиці чи кварталу, де щось би не прилітало, не горіло. Гради, що стирчать з асфальту, вирви, згорілі авта, снаряди, трупи цивільних, яких їдять собаки, танк, якась висяча хрінь на парашуті, цілі вулиці, перегорожені зрубаними вибухами деревами, переламані стовпи, всюди дроти і діри, біль, морок, зграї тварин. Ні. Таки я знаю, що було сьогодні найтяжчим. Два тижні тому ми з Andrii Piven благали цілий натовп людей виїхати з величезного приватного сектору. Вони нам усміхалися та бадьоро запевняли, що все буде добре, а онде їхні автівки з повними баками - якщо що, то виїдуть миттю. Сьогодні ми з отетерінням ходили тим кварталом серед вигорілих будинків та кістяків згорілих автівок. У яких колись були повні баки.Також важко було їхати назад, на Київ, і читати пожовклі біг-борди про місто-мрії, де дуже круто придбати за вигідними умовами квартиру. Сюрреалізм як він є. А місто достобіса красиве. Навіть зараз. Понівечене, згвалтоване, з вивернутою назовні душею. Але красиве. Дякую Збройним силам України за чудову роботу. Вони продовжують дотискати орків. Коли дотиснуть - настане час скорботи за полеглими. І настане час вертати життя на вулиці міста в лісі. Ірпінь - житиме. Переможемо".Автор: Антон Сененко, волонтер
30.03.2022 — 41 — 14981
Звільнене від російських військових село Лук'янівка
24 березня українські сили звільнили село Лук'янівка, що в Баришівському районі на Київщині. За словами заступника голови Кіровоградської облради Дмитра Лінька, який брав участь у операції, у результаті боїв втрати росіян склали близько 40 чоловік. В бою також знешкоджено кілька одиниць бронетехніки РФ. Щонайменше три танки були захоплені українськими бійцями у якості трофеїв. Росіяни відступили, проте продовжують обстрілювати населений пункт, руйнуючи будинки місцевих мешканців.
29.03.2022 — 25 — 10601
По всьому Києву пам’ятники укріплюють від можливих ворожих обстрілів
Департамент охорони культурної спадщини КМДА спільно з небайдужою громадськістю та за підтримки бізнесу продовжує роботи із захисту й укріплення пам’яток, які можуть потрапити під вогонь російських окупантів. Зокрема, завершили укріплення пам’ятника Петру Сагайдачному. Наразі проводять роботи на пам’ятниках Богдану Хмельницькому, Княгині Ользі та Миколі Лисенку. Днями стартує укріплення пам’ятника Григорію Сковороді. Також 24 березня були завершені роботи біля пам’ятника Самсону, експозиції музею Михайлівського собору, на Кам’яниці київського війта, біля пам’ятника Володимиру. У Святошинському районі захистили пам’ятник Преподобному Миколі Святоші, великому подвижникові, ченцю Києво-Печерської Лаври, встановлений 2006 року та пам’ятник Володимиру Вернадському. Рішення, які матеріали та технології використовувати приймаються щоразу індивідуально, пояснили в Департаменті. В залежності від типу та матеріалу постаменту, його висоти, надійності фундаменту, оптимальності вартості робіт тощо. Наприклад, у випадку з пам’ятником Володимира Великого застосування піску є неможливим. Нижня частина пам’ятки закрита плитами опалубки, що досить надійно від уламків вибуху. А верхня частина частково закрита щитами, частково шарами матеріалу, що є протипожежним, та демпером від уламків. При захисті, враховували матеріал скульптури, він досить міцний проти малих уламків. Неможливість сильного навантаження фундаментів зробили це рішення єдиним можливим в цьому випадку. «Я дякую колективам Департаменту охорони культурної спадщини та Київського науково-методичного центру за самовіддану роботу. Окрема подяка всім небайдужим киянам, бізнесу, які за ці кілька днів неймовірно допомогли і продовжують нам допомагати. За два дні ми отримали понад 80 дзвінків із пропозиціями надати будматеріали, свою фахову роботу, техніку. Нам передали два генератори. Робота кипить, а ваша допомога надихає. Українці, ви — неймовірні!» — наголосив директор Департаменту Олександр Никоряк. Усіх небайдужих представників будівельного бізнесу запрошують долучитися до захисту пам’яток Києва: тим, хто може надати фахівців із монтажу будівельних лісів та опалубки, будівельних альпіністів, водіїв маніпулятора — необхідно звертатись за телефоном +38 098 689 6322; хто може допомогти із лісами будівельними металевими, опалубною фанерою, дошкою, супердифузійною мембраною вогнестійкою, маніпуляторами — звертатись за телефоном +38 097 828 0627.
28.03.2022 — 32 — 12648