Центральна Полтавщина: незвична мандрівка гоголівськими місцями
В цьому фотонарисі ми розкажемо про центральну частину Полтавської області, окреслену умовним п’ятикутником «Полтава-Опішня-Великі Сорочинці-Миргород-Решетилівка». Цей регіон – «гоголівські місця», еталонна Полтавщина, ба більше – еталонна Україна, причому в уяві самих українців. Серце старої Гетьманщини, земля, де творили не тільки Котляревський та Гоголь, а й десятки інших відомих наших земляків.
Перший пункт нашої поїздки лежить на захід від Полтави. В селі Абазівка 2018 року засновано приватний музей пива та самогону. Місцева гуральня (виробництво міцних напоїв) заснована ще Михайлом Абазою – поміщиком грецького походження. Він закупив найкраще європейське обладнання та особисто комбінував інгредієнти. Алкогольні традиції Абази поновив полтавський ресторатор Василь Кожан. Він зібрав в своєму музеї кружки та склянки, глеки та самогонні апарати, а також відповідну тематичну бібліотеку. Тут знов варять пиво на самогон – нібито, за приписами старого поміщика, віднайденими Кожаном.
Подорожуючи «Гоголівщиною», неможливо оминути Диканьку. На в’їзді нас зустрічає Тріумфальна арка, яка колись відкривала алею, що прямувала до палацу, розібраного протягом 1920-70-х рр. Арка - єдиний в Україні пам’ятник на честь перемоги Російської імперії у війні з Наполеоном. Дві збережені диканські церкви є останніми прихистками членів строкатої родини Кочубеїв, резиденцією яких була Диканька. Більшовикам не вдалося витягнути велетенські мармурові саркофаги з підклету Миколаївського храму. До склепу Кочубеїв й зараз можна спуститись. Зберігся в цьому храмі і старовинний іконостас. Інша церква, що знаходиться безпосередньо у селі – Троїцька. В ній також поховано двох Кочубеїв – будівничого церкви Павла Васильовича, та його дружину Уляну. Саме ця церва описана в «Вечорах» Гоголя. Центром історичних досліджень в Диканьці є краєзнавчий музей. Тут зберігаються деякі речі з палацу. Також вам розкажуть і про дивну долю льотчика Івана Даценка – Героя Радянського Союзу, який, можливо, став вождем одного з племен індіанців у Канаді. І хоча дослідники досі сперечаються, чи був вождь племені могавків Poking Fire та Іван Доценко однією людиною, інтерес до його постаті не згасає, особливо враховуючи фільм 2013 року «ТойХтоПрошовКрізьВогонь».
Є в Диканьці і картинна галерея, названа на честь Марії Башкирцевої (1858-1884) – художниці, яка стала визначною постаттю французького мистецтва, хоча й не забувала про корені (відома низка світлин Марії в національному одязі). Марія – перша художниця українського походження, чиї роботи потрапили до Лувру.
Також Диканька є центром великого ландшафтного парку, серед визначних об’єктів якого – Кочубеївські дуби віком близько 800 років.
Малою батьківщиною Гоголя є село (колись хутір), що зараз так і зветься – Гоголево. Перші 9 років Миколи пройшли в цих ідилічних місцях. Пізніше, на винятком перебування в Римі, він кожне літо проводив в родинному маєтку. На жаль, усі споруди в селі були спалені 1943 року. Відновили садибу тільки 1984 року. Зараз можна побачити три кімнати – їдальню, вітальню, та кімнату матері Гоголя, де пізніше мешкала його сестра Ольга. Найбільша кількість прижиттєвих речей родини Гоголів знаходиться саме в цій кімнаті. У флігелі, де письменник працював під час приїздів до маєтку, відтворений його робочий кабінет, експонуються його особисті речі, цікаві документи та світлини.
Далі ми опиняємось в Миргороді. Як не дивно, до 1917 року воно було відомо хіба що завдяки творам Гоголя. Але того вікопомного року в місті утворили курорт, який існує й досі. Старовинна забудова в Миргороді зберіглася точково. Привертають увагу будинок Міської Думи (вул. Гоголя, 120; райадмніністрація), та комплекс великих будівель по інший бік мосту через річку Хорол, серед яких головним є збудована 1896 року Художньо-промислова школа (зараз - Миргородський державний керамічний технікум). Головний скарб цього навчального закладу – музей: у його залах виставлені китайські, японські, італійські керамічні вироби, порцеляна з Німеччини та Британії, фаянс з фабрики у Межигір’ї. Окремої уваги заслуговує фрагмент майолікового іконостасу з Успенського собору – головного храму міста. Поруч з будинком технікуму знаходяться кол. будинок дворянського зібрання та школа ім. П. Мирного (письменник народився у Миргороді). Для розуміння історії міста варто відвідати краєзнавчий музей: в ньому більше 15 тис. експонатів, здебільшого – зі старовинних маєтків, від яких здебільшого, окрім декількох речей та світлин, нічого не залишилось.
Решетилівка відома своєю вишивкою, стиль якої в радянські роки став репрезентувати як в СРСР, так і поза його кордонами чи не усю Україну в цілому. Тут й досі зберігаються традиції як вишивки «білим по білому» - єдиної такої техніки в Україні, так і виробництва килимів та гобеленів. Авторська копія сукні, яку замовила велика італійська акторка Софі Лорен 1970 року під час зйомки в радянсько-італійському фільмі «Соняшники», є чи не головною атракцією тутешнього музею…
Ще одне відоме місце «Гоголівщини» - Великі Сорочинці. Це село уславлене не тільки через відомі торжища, які зараз вирують тут наприкінці літа. Розквіт Сорочинців припав на часи гетьманування згаданого Данила Апостола, коли його резиденція стала, фактично, неофіційною столицею Гетьманщини. 1723 р. Апостол почав будувати Спасо-Преображенський храм, головною прикрасою якого є унікальний дерев’яний іконостас: в ньому зберіглися понад 100 ікон. Глибина різьблення колон та арок іконостасу сягає 20-25 см.
В Сорочинцях теж є музей Гоголя, збудований на місці будинку лікаря, в якому народився письменник. Хрестили Миколку в Преображенському храмі. Найбільш цікавими в колекції вбачаються перші переклади творів Гоголя українською.
Від Сорочинців прямуємо до Опішні - ще одного відомого центру народних промислів, цього разу - гончарства. Тутешній парк зі скульптурними витворами гончарного мистецтва відсилає нас до трипільських та раннєслов’янських часів. Найбільш цікавий музей Опішні знаходиться в будівлі-пам’ятці українського модерну – школі авторства художника та архітектора Василя Кричевського (1873-1952) – «батька-засновника» цього стилю. Він присвячений усій родині Кричевських. На фасаді музею відкрито «Стіну гончарної слави України».
Нарешті, приїздимо до садиби у селі Хомутець. Тутешній оригінальної архітектури палац занепадає рік за роком. Він є однією з практично офіційних «містичних» адрес України – через сюжети, присвячені йому в передачах на кшталт «Битви екстрасенсів» або «Реальної містики». Хомутець – садиба, пов’язана зі згаданою родиною Апостолів. Палац побудував в 1770-х онук гетьмана Данила Апостола. На самому початку ХІХ сторіччя Апостоли породнились через жіночу лінію з російською родиною Муравйових – так виник рід Муравйових-Апостолів. Історик, письменник та дипломат Іван Муравйов-Апостол (1768-1851) мав від першого шлюбу трьох синів, які стали членами декабристського руху. 1825 року два брати з трьох – Іполит та Сергій – очолили збройне повстання Чернігівського полку проти імператора Миколи І, а старший, Матвій, прийняв учать в виступі декабристів в Петербурзі. Сергія повісили, Іполит застрелився на полі бою, а Матвій провів багато років на каторзі. Ця сумна історія тільки додає палацу похмурої аури.
Також у Хомутці зверніть увагу на будинок кредитово-кооперативного товариства, зведений у стилі українського модерну 1914 року архітектором М. Єлагіним.
Повний текст статті читайте тут: http://kontrakty.ua/article/133643
22.08.2020 — 38 — 27778
Невідома Хмельницька область: що варто побачити туристу
В цьому фотонарисі ми запрошуємо вас відвідати нові цікаві місця Хмельницької області. Чого вартий один тільки Отроків – свого часу територію фактично автономної держави епатажного реформатора Ігнація Сцибор-Мархоцького! Ми пропонуємо завітати до кінематографічних акуратних Божиківців, до Фельштина з його костелом, який будував відомий масон, дослідити колишню прикордонну Тарноруду та неоготичну Новоселицю, де вирували справжні пристрасті, або ж зануритися у атмосферу таємниче-привабливого Чорного Острова, де програвся до спіднього композитор Ференц Ліст, та у якому живе власний привид – нещасної дівчини Лаури.
Почнемо наш нарис з Божиківців – охайної, дуже живописної садиби, що належала родині Колонна-Чесновських. Сюди варто завіти хоча б заради світлин на фоні акуратно відреставрованого будинку. В 1920-х роках в ньому розмістили школу, з якої вийшла певна кількість відомих людей, у т.ч. скульптор Василь Корчовий. Він і подарував Божиківцям скульптуру «Мислителя» - нашу «відповідь» Родену, що стоїть біля палацу. В школі діє непоганий краєзнавчий музей.
В селі Новоселиця стоїть незвичної архітектури палац у стилі британської готики. Його збудувала польська родина Гіжицьких. Найбільше уславилося з цією родини подружжя Йосипа та Елеонор Гіжицьких, які мешкали в палаці на початку ХХ ст. Елеонор була американкою, племінницею посла США в Австро-Угорщині. Молодята відрізнялися буремною вдачею: Елеонор, яка переїхала зі Штатів у новоселицьку «глушину», регулярно влаштовувала чоловікові скандали, звинувачуючи того в ігроманії та подружній зраді (і було за що), але сама подружньою вірністю також не відрізнялася, та, до того ж, була схильна до чарки. У підсумку, 1908 року, Елеонор втекла з маєтку з 3-річною донькою та сховалася у Британії, але чоловік знайшов їх там, та викрав малу за усіма правилами голлівудських сценаріїв, після чого зажадав від дружини викупу у мільйон доларів. Цей скандал тягнувся 9 років, та завершився розлученням пари. Йосип навіть втрапив до в’язниці та пізніше помер у ганьбі та забутті, а ось Елеонор стала в США відомою редакторкою та видавчинею, при цьому продовжуючи постійно втрапляти в усілякі скандали. Врешті-решт померла від алкоголізму та вживання наркотиків. Про цю історію варто згадати, перебуваючи у Новоселиці.
Не менш цікавою є історія Отрокова, де зберіглися рештки замку та «форуму» Ігнація Сцибор-Мархоцького (1755-1827) – епатажного магната, який «грався» у самостійність своїх володінь, проводячи в них доволі відчутні реформи, надавши селянам волю, займаючись різноманітним благодійництвом та навіть пропагуючи нову віру, схожу на давньогрецьке язичництво. За релігійні та політичні експерименти графа все ж таки одного разу арештували, але відпустили на прохання вдячних підданих. Хоча після смерті Ігнація усі його реформи були анульовані, пам’ять про дивакуватого магната зараз відроджується через активність місцевих ентузіастів: в Отрокові багато років проводився однойменний фестиваль, під час якого популяризують спадщину графа, і є музей, де розповідається про нього.
Тарноруда на Збручі також відома через ще одну родинну драму, але вже криваву: 1911 року власник тутешнього палацу, російський офіцер Мордвинов, застрелив в саду дружину, на 30 років молодшу за нього, через зраду останньої. Палац та сад існують і зараз. Тарноруда цікава й іншим: колись прикордонне містечко обабіч Збруча, воно тепер розташовано на одному березі – річище після 1945 року було штучно змінене. Так у селі опинилися два костели – від двох колишніх окремих поселень. Один, 1754 року, має незвичну присвяту Божої Матері Скапулярію (частина одягу ченців), інший, 1816-го – на честь Св. Станіслава. Можна побачити будівлі колишніх прикордонних застав, радянську ГЕС 1930-х років, а на місцевому цвинтарі є доволі цікаві пам’ятники. Хоча і поганому стані, ще стоїть і будинок, де народився лікар-імунолог зі світовим ім’ям Бернард Халперн (Гальперін; 1904-1978), дуже відомий у Франції, та практично забутий в Україні.
В селі Гвардійське (раніше - Фельштин) стоїть костел, зведений в середині XVIII ст. Тадеушем Граб'янкою – масоном, другом Каліостро та володарем також і Сутківців (про тамтешню церкву ми розповідали в минулому нарисі). Храм дуже ретельно реставрований, в приміщенні діє музей костелу. А поблизу села встановлений пам’ятний знак пункту геодезичної дуги Струве – грандіозного проекту ХІХ сторіччя по вимірюванню діаметру Землі. До слова, опорні пункти - свідоцтва цієї титанічної роботи, що тривала 40 років під керівництвом російського професора Струве - внесені до списку ЮНЕСКО.
Нарешті, ми опиняємось у Чорному Острові – місцевості, яка належала родині Пшездецьких. Найвідомішою з них стала юна красуня Лаура, яка померла від туберкульозу кісток у 21 рік. Її розкішний надгробок колись стояв в тутешньому костелі, але після закриття останнього був перевезений до Кам’янця, де досі стоїть в притворі вже кафедрального міського костелу. В радянську добу костел в Чорному Острові було розграбовано, поховання Пшездецьких сплюндровані. Зараз храм відроджено.
Палац в Чорному Острові вцілів, але його гостьовий флігель (колись у готичному стилі) був перебудований до невпізнання, та 2001 року зайнятий обласною бібліотекою. В старій частині палацу можна побачити грубки, дубові сходи та ліпнину в центральній залі. Тут діє музей Чорного Острова, де вам розкажуть не тільки сумну історію Лаури, що стала офіційним привидом містечка, але і про композитора Ференца Ліста, який програвся тут у карти та відробляв концертами борг її батькові – суворому Каролю, і про байкаря Леоніда Глібова, який вчителював в містечку, але розсварився все з тим самим Каролем, відчутно утискавшим селян.
Також в Чорному Острові є Преображенська церква XVIII ст. з чудотворною іконою, яка допомагає, за словами настоятеля, жінкам у питаннях вагітності та материнства. Дуже оригінальною спорудою є і колишня ратуша (вона ж – «аустерія», або ж гостинний двір). Декілька років тому споруда частково згоріла, але зараз її заходилися відновити.
Повний варіант статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/136097
29.07.2020 — 33 — 24437
Хмельницька область: 7 цікавих місць для вдумливого мандрівника
Хмельницька область у туристів популярна, але «квадратно-гніздовим» методом. Кам’янець, Меджибіж, Сатанів, Старокостянтинів, садиба у Самчиках, нацпарк Подільські Товтри доволі відомі, а ось інші цікаві місця «ховаються» в їхній тіні. Між тим, тут є й унікальне «альпійське» містечко в Антонінах, і палац, парк та водоспад у Маліївцях, і Зіньків з його могутніми руїнами замку та легендарною ковбасою, і музей Ахматової в Слобідці-Шелехівській, і оборонні церкви в Сутківцях та Шарівці. Ми вирішили розповісти вам двох фотонарисах про ці та інші пам’ятки.
Почнемо ми з садиби Потоцького в Антонінах - колишній центральній резиденції маєтностей цього розгалуженого роду в Подільській губернії. Юзеф Потоцький наприкінці ХІХ ст. побудував тут ціле містечко з будинків котеджного типу в стилі альпійських шале. І хоча палац спалено ще 1919 року, усе інше зберіглося. На територію колишньої резиденції ведуть три брами, оздоблені в стилі необароко. З палацового ансамблю залишилися флігель, стайня, возівня (нині – будинок творчості), гараж на 9 автівок (в цій будівлі зараз знаходиться сільрада), чавунна огорожа. Є тут і манеж, збудований ще у XVIII ст.
Котеджне містечко для персоналу та керівництва господарством Потоцького включає будинки для управителя маєтку, управляючого цукровим заводом, агронома, конюха, механіка, ветеринара, водіїв, а також особняк предводителя повітового дворянства.
Зі споруд суспільного призначення в Антонінах варто відзначити лікарню, контору цукрозаводу, електростанцію і т.зв. «будинок з крамницями». Всередині більшості будинків зберіглися оздоблення інтер’єрів, приміром, стелі з червоного дерева, хоча стан багатьох споруд, особливо ж відданих під житло, нагадує про наші сумні реалії. Незважаючи на це, відвідати Антоніни радимо усім. До того ж, 2018 року тут відкрився музей родини Потоцьких.
Тепер перенесемось до невеличкого села Гриців. Воно відомо тим, що крізь балкон тамтешнього палацу Грохольських проростає гігантській ясен. Терасу навколо дерева прибудували до палацу у 1870-х роках. Він став символом садиби та Грицева в цілому. В приміщеннях частково вціліла ліпнина. Зараз тут – художнє училище.
Дуже своєрідним є містечко Зіньків. Тут – практично повний «фарш» з пам’яток – є руїни замку, які більше нагадують за формами укріплення часів І Світової, Троїцький костел, невеличкий палацик родини герцогів Вюртемберзьких, які володіли містом в ХІХ ст., дерев’яна Михайлівська церква 1769 р. Інша церква, Покровська, - кам’яна. Вона стоїть у селі Адамівка, на околиці Зінькова. Окрім всього цього, в місті зберіглася, хоча і фрагментарно, забудова єврейських кварталів – тут був один з численних центрів хасидизму.
Головною «фішкою» Зінькова є смаколик – чорна свиняча ковбаса, яку випікають за місцевими рецептами та традиціями на дровах з грабу, черешні та вишні. Ви не поїдете з Зінькова без ковбаси, навіть якщо є затятим веганом, бо неодмінно придбаєте її хоча б на сувенір. Випікають тут і доволі незвичний за смаком хліб – цього смаку йому надають ті самі фруктові дрова.
З Антонінами за мальовничістю сперечаються Маліівці – садиба родини Орловських з величним палацом. В ньому знаходиться дитячий протисухотний санаторій, і це допомогло палацу непогано зберегтися: в головних залах залишилися ліпнина, кольоровий мармур, деякі фрескові панно. Найбільш цікавою є бальна зала, яку ретельно реставрували 2005 року. Садибний парк оточений огорожею з величною в’їзною брамою. Окрім чудових краєвидів та старих дерев, в ньому є фонтани, джерело питної води у вигляді лева та стилізована під замкову вежу водонапірною баштою. Але головною атракцією парку є напрочуд романтична скеля, з якої падає водоспад, штучно створений свого часу ченцями, які мешкали в скельній печері. Примітно, що це місце вважається святим і у християн, і у неоязичників.
А в Слобідці-Шелихівській існує музей поетки Ганни Ахматової. Тут була невеличка садиба її тітки, Ганни Вакар, тут останні роки жила у сестри та похована мати Ганни Андріївни - Інна. Будинок наповнений речами першої чверті ХХ століття, які належали Вакарам та самій Ахматовій. Інтер’єр максимально наближений до часів її дитинства та юності. Тут також зібрана найбільша в Україні збірка праць з ахматознавства. Неподалік садиби-музею знаходяться руїни доволі великого похмурого палацу пана Новицького – колишнього сусіда Вакарів.
В селі Сутківці на півдні області стоїть оборонна церква – одна з усього двох (!) такого типу в Європі (інша – у Франції, і є руїнами, а наша – ціла, хоча і пережидала багато перебудов та реставрацій). Колись це була окрема дозорна вежа замку (рештки якого також стоять на сусідньому пагорбі). З фортифікаційної та інженерної точки зору храм в Сутківцях є перлиною європейської архітектури, але він досі доволі маловідомий. Окрім того, Сутківці також цікаві тим, що 1775 року тут, у господаря-масона Тадеуша Граб’янки, гостював відомий авантюрист Каліостро.
Неподалік, в селі Шарівка, є ще одна оборонна церква. Її дзвіниця також перебудована з замкової вежі. Село колись належало німецький родині Претвичів (Преттвиців), найбільш відомий представник якої – Бернград – в XVI столітті на 30 років відігнав татар з Поділля, чим забезпечив розквіт регіону. В церкві похований його син Якуб. В «містичній» історії Європи Шарівка Подільська уславлена незвичною подією – саме тут Бернгардом був 1530 року нібито впольований… останній єдинорог світу. Принаймні, так стверджував сам господар села, коли відсилав дивний ріг у Відень імператору. Пізніше виявилось, що це ріг арктичного кита – нарвала, але загадку це ніяк не вирішує…
Повну версію статті можно прочитат тут: http://kontrakty.ua/article/135398
28.07.2020 — 35 — 24599 — 1
Вінниччина: маловідомі пам’ятки, які чекають на увагу туристів
На початку ХХ століття територія сучасної Вінниччини була рясно вкрита садибами польських, українських, російських, єврейських можновладців та багатіїв. Вони змагалися між собою розкошами, і якщо не зовнішнім блиском, то накопиченими скарбами. через століття їх залишилася близько 50, причому здебільшого – не в найкращому стані. Ними – стежинами та алеями старих садиб Поділля – ми й поведемо вас цього разу. «Тамплієри» та вегани Малої Ростівки, «палац-торт» Вищеольчедаєва, панські забави у «французькому замку», готичні фіали Чернятина, нарешті, музей великого композитора Леонтовича у Марківці – ось тільки декілька місць, які ми оглянемо в цьому нарисі.
У Верхівці нас одразу причаровує огорожа з брамою в стилі необарокко. в парку – елегантний палац «під Францію», збудований в 1890-х роках. У ньому знаходиться аграрний коледж. Палац належав полякам - братам Собанським. До цього часу зберіглося планування палацу з окремими виходами для кожного з братів, дві стайні, службові приміщення та парк.
Справжнім шедевром не тільки Вінничини, а і усієї України – шедевром, який перебуває на межу остаточної загибелі – є палац київського магната Нафтули Когана у Вищеольчедаєві. Палац унікальний тим, що декілька головних кімнат другого поверху повністю вкриті ліпниною та розписами (бучна ліпнина є навіть на дверях). В часи Когана це вважалося ледве не ознакою кричущого несмаку нувориша - але наразі саме цей палац є, навіть у своєму поганому стані, чи не найзбереженими з точки зору інтер'єрів в усій області. І він потребує негайної реставрації! Будьте обережними під час його відвідування, та не забутьте зафіксувати рештки цієї крихкої краси.
В Комаргороді стоїть палац у стилі альпійського шале. Він спочатку був родовим маєтком князів Четвертинських, а пізніше придбаний російським політиком та промисловцем Петром Балашовим, який кардинально перебудував його згідно модних на той час тенденцій. Так палац отримав швейцарські мотиви в оздобленні. Зараз його стан не найкращий, хоча останнім часом проведена певна реставрація. Окрім того, в Комагороді є церква Стефана початку ХХ ст., також зведена Балашовим.
Мала Ростівка стала останнім часом відома через проведення тут веганських фестивалів та інших аналогічних заходів. Вони відбуваються на галявинах біля імпозантного палацу в стилі цегляної готики, збудованого приблизно 1901 року. особливо привертають увагу статуї на фасаді палацу та біля нього. місцеві мешканці вважають, що палац в 1990-х реконструювався для зібрань якихось окультистів, масонів чи тамплієрів. і саме така репутація вабить до нього містично налаштовану публіку.
Марківка пишається своїм нещодавно реконструйованим музеєм великого композитора Миколи Леонтовича - автора всесвітньо відомого «Щедрика». В січні 1921 року його було вбито в батьківській хаті в цьому селі за таємним завданням чекістів. Композитор похований в Марківці. Музей вражає своєю сучасністю та інтерактивністю. Важливим елементом музейного супроводу є аудіо- та аудіовізуальні інсталяції. У другій та третій залах відтворені кабінет батька композитора, і інтер’єр кімнати, де було вбито Миколу Дмитровича.
В селі Соколівка було родове володіння магнатів Бжозовських. Їхній палац, який складається з двох корпусів різного часу побудови, доволі скромний, і все ще непогано збережений. Символом палацового комплексу є в’їзна брама в готичному стилі. В парку стоїть велика кам’яна альтанка. Зберігся й великий комплекс господарського двору. На площі біля сільського клубу в очі кидається пафосний, дивного проекту, пам’ятник загиблим у роки Другої Світової – найбільш великий в області.
В Чернятині популярною атракцією став палац в неоготичному стилі родини Вітославських. Незвичайності споруді надають стрункі шпилі-«фіали», запозичені з готичних соборів. Біля розкішної фасадної тераси – скульптури левів, що колись тримали родинні герби, та великі кам’яні вази з відтворенням сюжетів середньовічних богослужбових чаш. Найбільшу увагу привертає ліпний декор в першому залі, де головним елементом є т.зв. розетка, в кожній із 8 частин якої уміщено геральдичний щит з гербом гілок фамілії Вітославських. Цікавими є й інтер’єри головного залу та вітальні з ліпниною в античному стилі. Ще одним елементом старих інтер’єрів є великий камін та кахляні пічки-грубки. В палаці розташовано агроколедж та діє невеличкий музей.
Повну версію статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/137710
15.07.2020 — 34 — 24201 — 1
Ще 10 цікавих місць Житомирщини: історії, які вас вразять
Містечко Баранівка колись було одним з центрів фарфорового виробництва на українських землях. Фабрику тут було засновано ще 1804 року, та протрималась вона до 2010-го. Але скарби баранівського фарфору можна побачити в музеї колишнього заводу. Тут є зразки як масової, так і елітарної продукції, зокрема, гарнітур «Олена» на 70 одиниць, чи вироби, прикрашені живими квітами, підданими спеціальній обробці, або ж порцелянові солдатські фляги, настільні лампи чи навіть набір для шашликів.
Село Брусилів пишається музеєм, присвяченим Іванові Огієнку (1882-1972) – історику, лінгвісту, етнографу, правознавцю, педагогу, політичному та церковному діячові. Музей розповідає про усе життя Огієнка, його працю в Київському, та Кам’янецькому університетах, на посадах міністра освіти та міністра віросповідань УНР, а пізніше – в сані священника аж до архієпископа та очільника усіх православних українців Канади. Частину музею займає також краєзнавча експозиція. Під час прогулянки власне Брусиловим варто побачити дерев’яну садибу Синельникових, будівлі колишніх земської лікарні та єврейської школи.
Біля Бердичіва є село Гальчин, в якому зберігся будинок дуже цікавого історичного персонажа – авантюрника, революціонера, письменника, військового та дипломата - Міхала Чайковського (1802-1885). Він керував Валахією (частина сучасної Румунії з центром в Бухаресті), тричі змінював віру, намагався стати козацьким гетьманом, та застрелився в 82 роки у приступі ревнощів до дружини, яка була на 50 років молодшою. Про усе це ви дізнаєтесь в експозиції, яка знаходиться в гальчинському палацику, дивом збереженому під час війн та революцій.
Селище Гульськ ховає під старовинним городищем один з найпотужніших опорних пунктів «лінії Сталіна», яка мала прикривати західний кордон СРСР. Зветься він «Гульська міна», і це - це справжнє секретне підземне місто. На глибині 10-15 м знаходяться вогньові точки, приміщення для особового складу, командний пункт, склади, лазарет, дизель-генераторна станція, сотні метрів коридорів тощо. 1941-го частина приміщень була підірвана, але й зараз Гульська міна – один з найпривабливіших об’єктів підземного туризму в Україні.
Невеличке село Іванків відоме своє церквою Різдва Богородиці, збудованою 1794 року як костел. Величезну цінність має інтер’єр храму, прикрашений грандіозним «стереорозписом» та фресками, які вкривають усі його стіни та склепіння. Автором фресок є австрійський монах Йосиф Прехтль (1737-1799).
З «іншого боку» Бердичіва, в селі зі схожою на назвою – Іванківці -знаходиться садиба поміщиків Журовських, яка складається з палацу, флігелю, манежу та стайнь. В приміщеннях зберіглася дійсно розкішна ліпнина у трьох залах, особливо – в колишньому Білому.
Село Краснопіль було колись центром маєтку магнатів Ґіжицьких. Від неї залишився костел, збудований 1906 року, але з використанням стін храму 1754-го. Зараз триває неспішна реставрація цієї гарно стилізованої споруди.
Новоград-Волинський здається містом дуже сучасним, але в ньому є цікаві об’єкти, серед яких відзначимо реконструйовані рештки фортеці Звягель (так колись звалося місто), а також одразу два музеї, присвячені родині Косачів, з якої походить Леся Українка. Перший музей влаштовано в будинку, де Леся народилася і прожила перші роки. Ще більш пізнавальним є другий музей, який присвячено усій родині Косачів. В музеї можна дізнатись подробиці життя Лесиної матері – Ольги Драгоманової-Косач (Олени Пчілки), її батька – Петра Косача, сестер та їхніх чоловіків, Лесиного брата – Михайла. Експозиція облаштована у 7 кімнатах.
Село Терехове відомо як місце народження англійського письменника Джозефа Конрада – власне польського шляхтича Теодора Юзефа Конрада Коженьовського (1857-1924). Музей в селі відкрився ще 1987 року. Тут розповідають про весь життєвий та творчий шлях цього романтика, контрабандиста, капітана, мандрівника та автора творів, які входять до 20 найбільш відомих художніх книг англійською мовою.
Завершується наш нарис селом Троковичі, де вцілів 9-банний дерев’яний храм – один з трьох таких в Україні. Головне диво та гордість храму – 15-метровий іконостас кінця XVIII ст., хоча більшість ікону у ньому – пізніших часів.
23.06.2020 — 29 — 18378
Житомирщина: 10 підказок для мандрівника
В селі Барвинівка стоїть дерев’яний храм Вознесіння Христового, збудований 1794 року та відреставрований через 90 років. Окрім нього, в Україні не зберіглося храмів поліської школи такого вигляду. Храм збудований з двох видів деревини – буку та дубу. Інтер’єр зберігся: за радянських часів церкву перетворили на зерносховище, але «полінувалися» прибрати іконостас та скульптурну групу «Голгофа».
Село Городківка уславлене напрочуд фотогенічним костелом Св. Клари. Його збудовано 1913 року та стилізовано під середньовічну архітектуру. Можна побачити оригінальні двері та інші прикраси зовнішніх стін, а також пам’ятну закладу плиту. Інтер’єр відновлено за старими малюнками та фотографіями.
В селі Городське розташований монастир Св. Духа, який належить ПЦУ. Цю затишну лісову обитель засновано на початку 2000-х років. Крім головного, напівпідземного, храму, всі інші споруди в монастирі - дерев'яні. Тут можна вклонитися мощам відомих святих - Пантелеймона, Ніни, Варвари. Окремий меморіальний комплекс «Українська Голгофа» присвячено жертвам геноциду українського народу та репресій проти православного духовенства.
Городське також є місцем етнофестів та різноманітних свят. Центром цих заходів служить музей і культурно-мистецький центр «Поліська хата» - автентична споруда XIX ст., в якій нічого не змінювалося, а тільки реставрувалося.
Село Заздрівка (Нойдорф) було центром поселень «волинських німців», які прийшли на ці землі в 1850-60-х роках. Кірха в Нойдорфі через діяльність її пасторів та громади стала свого часу найвпливовішою серед Союзу баптистських церков імперії. Будівля, яку ми бачимо, зведена 1896 року, та досі є центром паломництва лютеран.
В селі Лебедівка стоїть костел з дивною історією: за одними даними, він був збудований 1920 року, за іншими - в 1927 році. За легендою, побудувати його чомусь дав дозвіл особисто Ленін. Як би там не було, це єдиний костел в Україні, про який відомо, що він зведений за радянської влади.
В Новій Чорториї можна побачити відмінно збережений палац Оржевських, який уміщує справжні інтер’єрні скарби: вітраж на античну тему, чавунні сходи, дзеркала, камін та ліпнину в центральному залі. Палац оточує парк з ажурною в’їзною брамою та службовими будівлями. В глибині парку стоїть монументальна церква - колишня родинна усипальня, на жаль, всередині сильно понищена.
Зате в Новій Чорториї не просто зберігся, а досі працює гігантський паровий млин 1870 року. За розмірами він входить до п'ятірки найбільших в Україні - з боку ставу має аж 7 поверхів!
В Овручі стоїть ще більш унікальна споруда: Василівський собор 1190 року – одна з лічених пам’яток архітектури Київської Русі в провінції. На початку ХХ ст. руйнований храм реставрував (фактично, зведши наново) відомий в майбутному архітектор О. Щусєв, а на відкриття прибув імператор Микола ІІ. Щусєв також спорудив поруч корпус монастиря в стилі новгородської архітектури. До відновлення розписів собору залучили, зокрема, К. Петрова-Водкіна, а фрагменти давньоруських фресок вміло скомпонували з новими розписами.
Елегантна садиба в античному стилі занепадає в селі Рогачі Ружинського району. Нещодавно її виставили на аукціон. Поки будинок маєтку остаточно не впав, варто відвідати це село та роздивитися рештки інтер’єрів, особливо ж – ліпнини в центральному залі.
Село Романівка є малою батьківщиною великого поета Максима Рильського. Він провів тут майже все дитинство та юність. В колишній школі, збудованій батьком Рильського – Тадеєм - влаштовано музей. На місцевому кладовищі поховані батько, мати та один з братів поета. На березі річки росте «Максимова липа», а в дні цвітіння бузку в селі проводиться свято «Романівська весна».
А село Яроповичі відомо через примхливих форм дерев'яний садибний будинок пана Котюшинского. Ще нещодавно в ньому була школа, зараз будинок стоїть пусткою, але досі має привабливий вигляд.
15.06.2020 — 28 — 18715