Контракти.ua

23.06.2020 — Житомирська область, Житомирщина — Павло Ковальов — 22223
Житомирщина, Житомирська область, церква, музей, садиба, костел, підземелля, конрад, огієнко, Леся Українка, гульська міна, фарфор
Ще 10 цікавих місць Житомирщини: історії, які вас вразять

Містечко Баранівка колись було одним з центрів фарфорового виробництва на українських землях. Фабрику тут було засновано ще 1804 року, та протрималась вона до 2010-го. Але скарби баранівського фарфору можна побачити в музеї колишнього заводу. Тут є зразки як масової, так і елітарної продукції, зокрема, гарнітур «Олена» на 70 одиниць, чи вироби, прикрашені живими квітами, підданими спеціальній обробці, або ж порцелянові солдатські фляги, настільні лампи чи навіть набір для шашликів.  Село Брусилів пишається музеєм, присвяченим Іванові Огієнку (1882-1972) – історику, лінгвісту, етнографу, правознавцю, педагогу, політичному та церковному діячові. Музей розповідає про усе життя Огієнка, його працю в Київському, та Кам’янецькому університетах, на посадах міністра освіти та міністра віросповідань УНР, а пізніше – в сані священника аж до архієпископа та очільника усіх православних українців Канади. Частину музею займає також краєзнавча експозиція. Під час прогулянки власне Брусиловим варто побачити дерев’яну садибу Синельникових, будівлі колишніх земської лікарні та єврейської школи. Біля Бердичіва є село Гальчин, в якому зберігся будинок дуже цікавого історичного персонажа – авантюрника, революціонера, письменника, військового та дипломата - Міхала Чайковського (1802-1885). Він керував Валахією (частина сучасної Румунії з центром в Бухаресті), тричі змінював віру, намагався стати козацьким гетьманом, та застрелився в 82 роки у приступі ревнощів до дружини, яка була на 50 років молодшою. Про усе це ви дізнаєтесь в експозиції, яка знаходиться в гальчинському палацику, дивом збереженому під час війн та революцій.  Селище Гульськ ховає під старовинним городищем один з найпотужніших опорних пунктів «лінії Сталіна», яка мала прикривати західний кордон СРСР. Зветься він «Гульська міна», і це - це справжнє секретне підземне місто. На глибині 10-15 м знаходяться вогньові точки, приміщення для особового складу, командний пункт, склади, лазарет, дизель-генераторна станція, сотні метрів коридорів тощо. 1941-го частина приміщень була підірвана, але й зараз Гульська міна – один з найпривабливіших об’єктів підземного туризму в Україні.  Невеличке село Іванків відоме своє церквою Різдва Богородиці, збудованою 1794 року як костел. Величезну цінність має інтер’єр храму, прикрашений грандіозним «стереорозписом» та фресками, які вкривають усі його стіни та склепіння. Автором фресок є австрійський монах Йосиф Прехтль (1737-1799).  З «іншого боку» Бердичіва, в селі зі схожою на назвою – Іванківці -знаходиться садиба поміщиків Журовських, яка складається з палацу, флігелю, манежу та стайнь. В приміщеннях зберіглася дійсно розкішна ліпнина у трьох залах, особливо – в колишньому Білому. Село Краснопіль було колись центром маєтку магнатів Ґіжицьких. Від неї залишився костел, збудований 1906 року, але з використанням стін храму 1754-го. Зараз триває неспішна реставрація цієї гарно стилізованої споруди. Новоград-Волинський здається містом дуже сучасним, але в ньому є цікаві об’єкти, серед яких відзначимо реконструйовані рештки фортеці Звягель (так колись звалося місто), а також одразу два музеї, присвячені родині Косачів, з якої походить Леся Українка. Перший музей влаштовано в будинку, де Леся народилася і прожила перші роки. Ще більш пізнавальним є другий музей, який присвячено усій родині Косачів. В музеї можна дізнатись подробиці життя Лесиної матері – Ольги Драгоманової-Косач (Олени Пчілки), її батька – Петра Косача, сестер та їхніх чоловіків, Лесиного брата – Михайла. Експозиція облаштована у 7 кімнатах. Село Терехове відомо як місце народження англійського письменника Джозефа Конрада – власне польського шляхтича Теодора Юзефа Конрада Коженьовського (1857-1924). Музей в селі відкрився ще 1987 року. Тут розповідають про весь життєвий та творчий шлях цього романтика, контрабандиста, капітана, мандрівника та автора творів, які входять до 20 найбільш відомих художніх книг англійською мовою. Завершується наш нарис селом Троковичі, де вцілів 9-банний дерев’яний храм – один з трьох таких в Україні. Головне диво та гордість храму – 15-метровий іконостас кінця XVIII ст., хоча більшість ікону у ньому – пізніших часів.  

В одному із залів Баранівського музею фарфорових виробів. Фото - zhzh.info

Чого тільки не виробляла фабрика в Баранівці!. Фото - zhzh.info

Скарби Баранівського музею відображають всю історію фабрики. Фото - zhzh.info

В колишньому містечку Брусилів знаходиться музей Івана Огієнка (1882-1972) - історика, лінгвіста, етнографа, правознавеця, політичного та церковного діяча

Музей Огієнка в Брусилові водночас є краєзнавчим. Фото - Nin_gen

Експозиція, присвячена Огієнку. Фото - Zruchno.travel

Маєток Синельникових в Брусилові - цікавий зразок дерев'яної архітектури. Фото - Zruchno.travel

В селі Гальчин народився польський письменник, поет, військовий, революціонер, авантюрист та політичний діяч Міхал Чайковський (Садик-паша)

Родовий будинок Міхала Чайковського в Гальчині. Фото - А. Бондаренко

Підземні споруди мають декілька рівнів. Фото - Житомирський військовий інститут

Таємничі підземелля Гульської Міни. Фото - Житомирський військовий інститут

Ріка Случ поблизу Гульська. Фото - О. Сукач

Костел Різдва Богородиці в Іванкові, 1794 р. Фото - Minys140

Дивовижні розписи храму в Іванкові роботи великого Йозефа Прехтля. Фото - Р. Маленков

Садиба Журовських в Іванківцях. Фото - Мій Бердичів

Ліпнина на стелі одного з залів палацу в Іванківцях. Фото - Д. Антонюк

Костел в Краснополі, ефектно стилізований під середньовіччя. Фото - В. Іщук

Костел в Краснополі збудований 1906 року. Фото - В. Іщук

Відреставровані рештки фортеці Звягеля (стара назва Новограда-Волинського). Фото - Ю. Буряк

Рідний будинок Лесі Українки. Тут вона народилася та прожила перші роки. Фото - novograd.osp-ua.info

Один з залів музею родини Косачів в Новограді. Фото - videnovum.com

Світлиця в музеї родини Косачів відтворює побут інтелигенції 1870-90-х років. Фото - Ю. Зубрицький

Родинне дерево Косачів-Драгоманових. Музей в Новограді. Фото - ВалеріяВалеріяВалерія

Музей села Терехове, два зали в якому присвячено великому британському письменнику-романтику Джозефу Конраду (Коженьовському; 1857-1924). Фото - Мій Бердичів

Будинок, в якому народився Джозеф Конрад. Зараз - школа. Фото - Shybetsky

В одному з залів музею, присвячених Конраду. Фото - W. Abramovicz

Музей Джозефа Конрада в Тереховому. Фото - W. Abramovicz

Дев'ятибанний Троїцький храм в с. Троковичі - один з трьох подібних, що зберіглися в Україні. Фото - silske.org

15-метровий іконостас кінця XVIII ст. в Троковичах поєднує риси бароко та класицизму. Фото - silske.org

Фоторепортажі
Er. J. Orchestra на Ukrainian Design & Innovation Week

Er. J. Orchestra на Ukrainian Design & Innovation Week

6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи. Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного. Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який  триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю. Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал Текст та фото — Олександр Зубко.
07.05.2026 — 16 — 1274

XV Міжнародний день джазу у світі та в Україні

XV Міжнародний день джазу у світі та в Україні

Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року. Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою. Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці. Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club. А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США. Текст та фото — Олександр Зубко.     
03.05.2026 — 23 — 3476

Кращий сомельє України 2026

Кращий сомельє України 2026

6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках. З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє. Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї. Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге. На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок. Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3540

ЧАЕС і місто з минулого: ексклюзивні кадри із Зони відчуження, де зупинився час

ЧАЕС і місто з минулого: ексклюзивні кадри із Зони відчуження, де зупинився час

Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії. Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи. Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA. Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості. Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому. Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується. Зона: територія зупиненого часу Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося. Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір. Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу. Природа: життя після людини Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається. Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла. Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує. Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором. Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини. ЧАЕС: станція, яка не може померти Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році. На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху. Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати. Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу. І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах. Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему. Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію. Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.  фото: Дмитро Дятлов
26.04.2026 — 17 — 3623

СБУ уразила важливу НПС

СБУ уразила важливу НПС "Горький" у Росії, спалахнула масштабна пожежа

Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою. В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ. Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA. НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга". Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово. Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних. "Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело. Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України. Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ. Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи.
23.04.2026 — 4 — 3935