«Моя данина пам'яті жертвам цієї війни» – художник-урбаніст з Італії TVboy
Художник-урбаніст з Італії TVboy намалював серію муралів, із посланнями надії, миру та свободи у Бучі та Ірпені – містах, у яких російська армія вчинила воєнні злочини проти цивільних у перші місяці широкомасштабного вторгнення Росії в Україну. Італійський вуличний художник-урбаніст TVboy розповів агенції Reuters, що під час організованого гуманітарною організацією тижневого відвідування України взяв участь у проєкті «Ukraine Street Art», малюючи мурали на пошкоджених обстрілами будівлях та пунктах надання гуманітарної допомоги. На своїй сторінці в Інтернеті https://www.tvboy.it/ TVboy написав, що своїми муралами він хотів віддати належне хоробрості українського народу. «Як данину пам’яті жертвам цієї війни я хотів залишити знак мого проходу вулицями Києва, Бучі та Ірпеня, міст, уражених російськими нападами. Послання, яке міститься в кожному творі мистецтва, – це повідомлення про відродження та надію, бажання, щоб війна якнайшвидше припинилася». Ті, хто бачив твори Vboy кажуть, що його малюнки піднімають настрій, але водночас нагадують про війну, яка триває, головні битви якої зараз точаться за сотні кілометрів на схід від Києва. Буча та Ірпінь, міста під Києвом, стали символом воєнних злочинів російської армії, зокрема катувань та розстрілів цивільних. Після того, як ЗСУ завдали російським підрозділам значних втрат і витіснили їх із Київщини, були виявлені масові поховання...
31.01.2023 — 9 — 7323
Вифлеємський вогонь миру прибув в Україну і вже в Києві
Вогонь традиційно доставили «пластуни». Його зустрів предстоятель ПЦУ Епіфаній. Вогонь усім охочим роздавали у Михайлівському соборі. Вже 12-13 грудня вогонь відправиться з Києва до обласних центрів, а також на схід
12.12.2022 — 14 — 8119
Розбомблене життя: як українці протистоять російській навалі
Десятий місяць триває повномасштабне вторгнення росії в Україну. Упродовж цього часу російські війська обстрілами руйнують домівки мільйонів українців, цілять ракетами в об’єкти критичної інфраструктури, позбавляючи цивільне населення світла, тепла, води, зв’язку. Ворожі війська грубо порушують права людини та звичаї війни – втілюють свідому політику вбивства українців. Під обстріли й авіаудари потрапляють житлові будинки, люди на зупинках громадського транспорту і в чергах, лікарні, школи. На окупованих територіях загарбники грабують, гвалтують, викрадають, вбивають місцеве населення. За даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ), у війні, яку росія розв’язала проти України, вже зафіксовано понад 17 тисяч жертв серед цивільного населення: 6 655 вбитих і 10 368 поранених. Водночас зараз неможливо встановити точну кількість жертв на тимчасово окупованих територіях та у зонах активних бойових дій. Серед загиблих – 440 дітей, поранено – 852 маленькі українці. Однією з наймолодших жертв війни стало 2-денне немовля. Російські загарбники вбили його ракетним ударом по Вільнянській районній лікарні у Запорізькій області у ніч проти 23 листопада. Маля разом із мамою перебувало там у пологовому відділенні. Жінка вижила і мала ховати свого сина менш як за тиждень після його народження. Росіяни активно вдаються до масованих ракетних атак, коли на Україну одночасно летить до сотні ракет. Під обстріли потрапляють об’єкти критичної інфраструктури та житлові будинки, містяни на тривалий час залишаються без світла, води, опалення, зв’язку. Та все ж більшість ракет українські сили ППО збивають. За словами голови правління Укренерго Володимира Кудрицького, після масованих атак по енергетичній інфраструктурі з боку росії в Україні майже не залишилося неушкоджених теплових та гідроелектростанцій, а також непошкоджених вузлових підстанцій Укренерго. Крім того, російські війська б'ють по газогонах. Ворог розраховує зламати опір українців, позбавивши доступу до основних благ, зануривши мільйони у темряву та холод. Однак такі умови тільки загартовують людей, які не готові здаватися. Українці закуповують генератори, щоб мав змогу працювати бізнес, облаштовують домашній затишок за допомогою свічок, на них же вчаться готувати собі їсти. А ще пристосовуються до життя в умовах аварійних та планових відключень електропостачання, обладнують пункти незламності, де можна зігрітися, підзарядити телефон. Попри російській ракетний терор українські лікарі продовжують робити надскладні операції без світла, тепла та води.
30.11.2022 — 34 — 11529
Небезпечні ігри: українські діти граються у війну
На фотографіях, зроблених під час російського вторгнення в Україну, хлопці імітують дорослих бійців із бутафорською зброєю, блокпостами та артилерією.
05.08.2022 — 15 — 10974
Дітям з деокупованого села дали камери та попросили знімати що завгодно. Ось, що з цього вийшло
Зруйновані будівлі, свійські тварини та військова техніка — діти з села Лукашівка на Чернігівщині зняли на плівку те, що бачать кожного дня. Від села Лукашівка до Чернігова п’ятнадцять хвилин автобусом. Майже три тижні у березні воно було окуповане росіянами. Як тільки село звільнили, туди почали приїздити волонтери. Серед них були Дмитро Зубков та Артем Скороходько, які запропонували місцевим дітям тиждень знімати на плівку все, що відбувається навколо. З цього вийшов проєкт Behind Blue Eyes, який уже найближчими вихідними покажуть у галереї. Що фотографують діти, які на власні очі бачили окупацію, та що на цих світлинах вразило волонтерів, вони розповіли Bird in Flight. — Як тільки Чернігівщину деокупували, ми почали привозити туди гуманітарну допомогу. Обрали три села: Ягідне, Лобода та Лукашівка. Саме в останньому ми розпочали свій проєкт. Цьому передували десь п’ять поїздок — у кожну ми привозили по два пікапи з допомогою. За цей час ми познайомилися з дітлахами, які гралися біла гуманітарного центру, та стали з ними приятелями. Про війну вони особливо не говорили. Лише один із хлопців якось розповів, що село обстрілювали з «солнцепёков», і від того, як буденно він про це говорив, стало моторошно. У мешканців села немає трауру. Здається, що їм не до туги: треба відбудовувати Лукашівку, збирати врожай, годувати рідних. Діти також не здавалися наляканими. Вони бігали, гралися, сміялися — одне слово, робили все, що й мають робити діти їхнього віку. Нам захотілося зберегти це відчуття надії, їхню безтурботну радість та поділитися з іншими. Спочатку думали, що село має зняти хтось із дорослих. Але швидко зрозуміли, що бажаного ефекту не буде — світ з висоти дорослої людини ми бачимо щодня. Тож ми запитали, кому з дітей було б цікаво познімати Лукашівку на камеру. Вони доволі безпосередні, й ті, кому це не цікаво, чесно про це сказали. Але 9 дітлахів визвалися спробувати. На власні кошти ми купили камери та плівку до них. Пояснили дітям, що це не схоже на смартфон і у них є лише 27 кадрів. Вони слухали уважно, але як тільки взяли камеру, почали знімати свої руки, друзів, усе, що впадало в око. Ніяких конкретних завдань ми не ставили й пообіцяли приїхати за тиждень. Ми були готові, що з 9 камер цілими до нас повернуться лише декілька, але діти поставилися до цього заняття відповідально, нічого не розбили та не загубили. Коли ми проявили плівки, це був, мабуть, найщасливіший день від 24 лютого. Особливо здивувало те, якими різними вийшли ці світлини. У кожного була своя «техніка»: хтось намагався знімати макро, у когось кадри виходили розмитими, у когось засвіченими. Теми також відрізнялися. Ті, хто старший, фотографували зруйновані будівлі, а молодші — переважно квіти чи тварин. Особливо вразив знімок із рукою дівчинки, яка тримає кульбабки на фоні блакиті неба. У ньому є щось напрочуд життєствердне. Зараз ми не встигаємо розбирати запити — від медіа, брендів, просто людей, які побачили проєкт в інстаграмі. Благодійна складова проєкту полягає в тому, що ми спитали кожну дитину про її бажання та опублікували ці списки в інстаграмі, аби кожний міг допомогти їх здійснити. Задонатити нам можна за посиланням або самому придбати річ чи домашню тварину, і подарувати її дитині. Перша експозиція буде представлена в галереї Avangarden у Києві вже найближчими вихідними, але ми не зупинятимемося на цьому. Наша мрія — зробити так, щоб ці фото побачили бодай по всій Україні, але краще — по всьому світові.
25.07.2022 — 18 — 10105
Біль батьків: діти, життя яких забрала війна (фотосвідчення)
Знімки відображають деякі з незліченних трагедій російського вторгнення в Україну. Матері та батьки оплакують своїх вбитих синів та дочок. Станом на ранок 21 липня 2022 року, за даними Офісу генпрокурора, внаслідок збройної агресії РФ в Україні загинули 358 дітей. В ООН станом на 18 липня підтвердили 5110 випадків загибелі цивільних людей в Україні внаслідок повномасштабного вторгнення Росії, з яких 346 – неповнолітні. При цьому в організації наголошують, що реальні цифри – значно вищі.
22.07.2022 — 11 — 9189
«Бац-бац». Як діти живуть і граються біля лінії фронту
Краматорськ. Діти мерехтять, як привиди, на порожніх дитячих майданчиках у зарослих бур’янами дворах у глибині міста, жителям якого сказали негайно виїхати. У шестирічної Тані більше не залишилося товаришів по іграх на її вулиці в місті Краматорськ на сході України. Вона сидить на лавці всього за кілька кроків від міського залізничного вокзалу, на який у квітні напала Росія, убивши понад 50 людей, які зібралися там, щоб евакуюватися. На залишках ракети від того обстрілу був напис російською мовою: «Детям». Таня та її батьки не бояться залишитися. У тіні біля нині закритої станції вони насолоджуються тишею між пострілами артилерії, яка утримує російські війська. «Бомби падають по всій країні. Втікати немає сенсу», – розповів батько Тані Олександр Рокитянський. Розмовляючи сама з собою, розташувавшись із розкішною коробкою кольорових фломастерів, Таня додала: «Бац, бац!». Незвичайним є те, що літні жителі східної України відмовляються слухати заклики евакуюватися в безпечніші місця в інших частинах країни. Однак що приголомшує, так це бачити дітей — навіть дитячу коляску — біля лінії фронту. Невідомо, скільки залишилося, оскільки росіяни продовжують наступ у регіоні.Діти не можуть уникнути війни навіть у містах, які вважаються безпечними. Російська ракета вдарила по Вінниці, далеко від фронту в центральній Україні, убивши 23 людини, включаючи трьох дітей — 4-річну дівчинку на ім’я Ліза Дмитрієва та двох хлопчиків 7 і 8 років. Доля дітей, які залишаються поблизу бойових дій, пов’язана з долею їхніх батьків, і небезпека може бути несподіваною. Біля лікарні 18-річний Саша сидить і курить із 15-річним другом. У Сашка забинтована права рука, він дивиться на світ почорнілими очима. Він має подряпини на всьому тілі після того, як його вдарила одна з військових машин, що гуркотіли регіоном, коли переходив вулицю. Українські військові допомогли знайти йому швидку допомогу, за його словами, через поранення у нього була порушена мова. Чому він досі тут живе, Сашко не знає. Мати вирішила, що сім’я не розлучатиметься. Як і дехто зі Східної України, він не називав свого прізвища, турбуючись про свою безпеку. «Я б краще залишився, тому що у мене тут є друзі», — сказав він, але якби у нього були маленькі діти, він би їх вивіз. У чотиримісній лікарняній палаті, яку Саша ділить з іншими пацієнтами, старший чоловік на ім’я Володимир має товсту бинтовану праву руку. За його словами, він був у своєму саду в селі поблизу Бахмута, коли вибухнули касетні бомби. Його родина, в тому числі 15-річна дитина, планує залишитися. Але «маленьких треба евакуювати», – сказав Володимир. «Малі, вони багато чого в житті не бачили». Погодився і поранений військовий Максим, який відновлюється після струсу мозку під час обстрілу. Вперше з моменту вторгнення Росії 24 лютого він залишив лісові траншеї та може поговорити по телефону зі своєю донькою-підлітком, яка перебуває у відносній безпеці в місті Запоріжжя, за кілька годин їзди звідси. Це також перша нагода Максима побачити, як виглядає нормальне життя в Україні майже за півроку, і він здивований, коли бачить дітей так близько до бойових дій. «Вони діти», — сказав він з тією ж грубістю, з якою називає всю війну «нісенітницею». Доктор Віталій Маланчук зазначив, що у лікарні «досить велика» кількість дітей. Йому незручно, що деякі люди, які мали б евакуюватися, сприймають його присутність як обнадійливу причину залишитися. Коли на дитячому майданчику в Краматорську завиває сирена останньої авіаційної тривоги та артилерійські стріли, дівчинка з косичками, пищаючи, біжить від рішучої погоні за маленьким хлопчиком. Крутиться маленька карусель. Дмитро та Карина Пономаренко чекають на доньку, майже 5-річну Ангеліну, разом із рожевим велосипедом із тренувальними колесами. Безпечних місць, мовляв, немає, а Краматорськ – це дім. Вони вважають, що важко піти звідти, а почати заново в іншому місці – дорого. Деякі жителі, які виїхали, тепер повертаються, кажуть вони, воліючи скористатися своїм шансом. Вони залишатимуться стільки, скільки зможуть, навіть коли росіяни підуть ближче. «Вона звикла до сирен, але вибухи їй все одно заважають», — сказав Дмитро про Ангеліну. Їй кажуть, що це грім, але вона якось навчилася боятися літаків, навіть українських. З кожним днем стає менше дітей, з якими можна гратися, але Ангеліна розважається сама, сказав її батько. «Гіперактивна», — додав він із стомленою любов’ю. З настанням вечора сім’я йде, проходячи біля пам’ятника танку. Тіні скраяють потрісканий бетонний квадрат. Сирена повітряної тривоги все ще лунає.
18.07.2022 — 13 — 9226
Відпочинок від страшних спогадів: під Києвом відкрився табір для дітей-переселенців
Скільки українських дітей постраждало та ще постраждає від війни? Можна лише здогадуватись. А великі програми допомоги дітям, адаптації їх до нових умов життя, мають розроблятися вже "на вчора". Наразі на цьому відрізку фронту найперші – волонтери. Кореспонденти УНІАН побували у приватній школі під Києвом, яка стала місцем, де психологи допомагають дітям-переселенцям. Коли країна знатиме точну статистику загиблих та поранених через російську агресію, можна буде порахувати й кількість сиріт. Наразі можемо лише здогадуватись про кількість дітей, які отримали психологічні травми під час обстрілів, евакуації, втрати близьких та просто розлуки з батьками. Адаптувати маленьких українців до нових умов життя – вкрай складне завдання. Однак вже є ті, хто намагається. "Минулої зміни у нас був хлопчик Кирило, який посивів у свої 13 років. Він з мамою та молодшим братом виїжджали з Сєвєродонецька, і на його очах розстріляли машину з друзями. Я - психолог із багаторічним досвідом, але не знала, як до нього підійти. Тиждень з ним працювали вожаті, ще декілька психологів… І потроху, потроху ми йому допомогли. Він почав гратися з іншими дітьми, повернувся до нормального стану", – розповідає директорка та засновниця літнього дитячого проекту "7fields" Оксана Волжина. Цей "табір відпочинку від війни" відкрився близько місяця тому у Київській області. Його гості – діти-переселенці. Тут були харків'яни, діти з Ірпеня та Лисичанська, з Херсонської та інших областей, ті, хто через обстріли та під обстрілами виїжджали з рідних будинків. Ми приїжджаємо на початок "години купання". Діти взяли в кільце невеликий басейн, з нетерпінням чекають, поки він наповниться свіжою водою. Ще хвилина і малюки зі щасливим сміхом плюхаються і хлюпаються у воді. Ідеальна картинка літнього відпочинку… Ось тільки у кожної дитини тут - своя сумна історія. "З нашого будинку вже всі повиїжджали - у нас район, який найбільше обстрілюється. Від мого будинку лише сотня метрів до місця, де точилися бої, а у під'їзд прилетіла ракета", - розповідає 16-річний харків'янин Кирило. Психологи в один голос попереджають: не можна розпитувати дітей про життя у сховищах, обстріли, евакуацію, ставити питання про те, що вони відчували, переживали. Необережна цікавість повертає у жахливе минуле, дитина може серйозно поранити себе спогадами. Завдання дитини - все з себе вивантажити, вона не повинна з цим жити, інакше - травма назавжди. І деякі діти самі поспішають поділитися. Пам'ять наче переповнена, тож хлопчики та дівчатка намагаються виговоритись і так позбавитись від болю. Такий і наш співрозмовник Кирило, він розповідає про обстріли Харкова, не чекаючи на запитання. Завдання дорослих – уважно слухати такі спогади. "Коротше, як почалася війна, ми пішли до своїх кумів, це на 3-4 будинки від нашого, трохи глибше. Прожили у підвалі десять днів. Без опалення, без електрики. Я боявся виходити надвір через обстріли. Губився в часі, не розумів, ранок зараз чи вечір: думаєш, що вже годин десять вечора, а на вулиці 11 ранку... Спав на підлозі, і саме лежав, коли був приліт за 10-15 метрів від нас. Все почало труситься, все в диму, всі в паніці… Нас забрали волонтери, згодом військові відвезли на вокзал. Це було так страшно, що я зараз у якихось словах можу заїкатися. Мої молодші брати і сестри - такі ж заїкані", - ділиться пережитим Кирило. Вихователі розповідають про різні наслідки, про страхи, панічні атаки, когось із малюків переслідували нічні кошмари, у когось захисна реакція вилилася в агресивність. "Один наш хлопчик навіть не міг нормально говорити, кричав, лякав інших. Питаю: "Ти чого кричиш?", а він: "Таке життя!". Але під кінець зміни був спокійний: "Я розумію, що треба себе контролювати", - розповідає адміністраторка "7fields" Аліна Кожухвіська. Дорослі тут діляться головними секретами роботи з дітьми. Це - готовність приділити увагу, вислухати, дати любов і… режим дня. "Мало хто вдома дотримується режиму, а він чудово діє на психіку", - стверджує Оксана Волжина. Здається, що в такому тихому куточку, де природа сприяє релаксу, боятися нічого. Але під час тривоги діти спускаються в укриття, а поруч є автобуси, які миттєво проведуть евакуацію у разі потреби. Треба сказати, що дітки переживають більше за батьків, які залишилися в сусідньому місті. Малеча розпитує вихователів, чи не було обстрілів поблизу (телефони у дітей забирають і видають лише на недовгий час увечері). Після басейну - уроки англійської та музики. Співати маленькі українці дуже люблять. У "7fields" навіть мають власний "хіт". "На дискотеці весь табір стояв із долонею біля грудей та співав… гімн. І це був не просто завчений жест. Діти з різних змін запитують одне: "А як ми можемо допомогти Україні?". Не буває худа без добра. Покоління, яке росте, буде дуже сильним, мудрим. Треба йому допомогти, у нас є можливість проростити гарне "насіння" для нашої землі. Дітей треба підтримувати, давати їм можливість бути самостійними. Зростання завжди йде через кризи. Так ми стаємо сильнішими", - каже Волжина. На підтвердження таких слів 13-річна дівчинка з Каховки розповідає про окупацію: "Ми ходили містом у толстовках з "російським військовим кораблем". Російські солдати казали: "Нам не подобається, що ви таке носите". Ми: "Нам не подобається, що ви наше місто окупували". А коли виїжджали, були їхні блок-пости. Вони нам цукерки давали, ми їх викидали... Росіяни тоді таку маячню несли: "Мирного неба над головою"". Зрозуміло, що 12 днів – дуже маленький період, щоб провести повноцінну психотерапію. Але й такого терміну вистачає, щоб діти позбавилися частини травм, завданих війною. Ось тільки вона не закінчилася, і несе нові та нові проблеми батькам. "Посивілий хлопчик, про якого я розповідала на початку, повернувся додому щасливим. Але незабаром мені подзвонила його мама. У Сєвєродонецьку вона мала свій успішний бізнес, але втратила роботу, гроші. Їй зараз немає, на що винайняти квартиру, і мама вирішила, що відправить Кирила до його батька, в Росію, а молодшого сина - до бабусі під Сєвєродонецьк. Як це несправедливо, боляче... Ти витягуєш, витягуєш дитину, і все руйнується в одну мить. Для хлопчика трагедія ще й у тому, що він - не розлий вода з молодшим братом, - розповідає Волжина. - Важко слухати, як діти голодували, як сиділи без води. Але коли у них немає майбутнього – найтрагічніше. Україна – це люди. Ми тимчасово втрачаємо території, але не маємо назавжди втрачати людей. Нам потрібна допомога всього світу, усієї громади, щоб налагодити життя тут". Наразі "табір відпочинку від війни" може прийняти лише 50 дітей за зміну, яка триває 12 днів, вартість перебування однієї дитини - 315 євро, усю суму сплачують меценати. Запис до табору здійснюють за допомогою місцевої влади того чи іншого району/області. Проте досвід цього закладу може бути цікавим, наприклад, приватним школам та садкам, які спорожніли через війну, але можуть у серпні прийняти у себе дітей-переселенців. А насамперед його роботою мають цікавити шкільні психологи. Якщо навчання українських школярів у новому навчальному році відбуватиметься офлайн, їм доведеться зіткнутися з новими проблемами, досвід вирішення яких, є далеко не у всіх.
12.07.2022 — 24 — 11903
Одеських школярів знайомлять з наслідками пожеж за допомогою «обгорілої» кімнати
В Одесі для школярів створили унікальний освітній проєкт – клас із «обгорілою» кімнатою, де можна побачити наслідки пожежі. Про це повідомляє пресслужба ДСНС у Фейсбуці. «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути... Саме цим гаслом керувалися автори ідеї унікального освітнього проекту – класу із «обгорілою» кімнатою. Сьогодні в пожежно-рятувальній частині Одеси рятувальники відкрили такий перший в Україні клас та провели в ньому урок для старшокласників міста. На власні очі побачити, на що вогонь може перетворити їхню домівку – нехай навіть і в змодельованому середовищі – зовсім не те, що чути про це безліч разів. І очі дітей, котрі прийшли на цей урок – були тому свідченням», - йдеться у повідомленні. Зазначається, що уроки в цьому класі проводитимуть постійно, щоб охопити якомога більше дітей.
30.12.2021 — 20 — 12817
«Ангели пам'яті»: тиха акція вшанування героїв Небесної сотні у Києві
Сьогодні на алеї Героїв Небесної сотні у Києві та в більш як тридцяти містах України ы Європи відбувається акція «Ангели пам'яті-2021». Тиха акція вшанування героїв Небесної сотні. Її ініціювали громадська активіста і співачка Анжеліка Рудницька та мистецька агенція «Територія А» у пам’ять про розстріл героїв Небесної сотні 18-20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській у Києві.
19.02.2021 — 17 — 16913