Настав той день, коли театр з Одеси показує у Києві виставу про Карпати
Такі слова перед початком постановки промовив зі сцени її режисер Віталій Сініков. А йшлося про популярну в українських театрах оперету «Гуцулка Ксеня».
Виросла вона з однойменної пісні, хіту на всі часи, і саме за мотивами цієї оперети у 2019 році було знято фільм, що став подією у вітчизняному кінематографі. Але ж твір від початку театральний, він йде на різних сценах і трактується досить вільно.
Своє бачення «Гуцулки Ксені» столичному глядачеві запропонував Одеський академічний театр музичної комедії імені Михайла Водяного 11 червня на сцені Міжнародного центру культури і мистецтв Федерації профспілок України (Жовтневого палацу). З шістнадцятьма акторами, з майже двома десятками танцюристів і навіть з оркестром у десять осіб. Бенд розмістили не в ямі, а на другому ярусі чи пак довжелезному балконі над сценою. Музиканти хоча і не виходили наперед, були учасниками подій, оскільки все починається в готелі «Говерля» (вивіска, що світилася над балконом — Goverla), а чому б у готелі не бути оркестру? І вже надалі музики органічно лишалися частиною вистави.
Оперети чи мюзиклу? На сторінці Тетру музкомедії, що присвячений виставі, вказано ще точніше: фолк-мюзикл. Офіційна дата створення — 1938 рік, Станіслав (нині — Івано-Франківськ). Мюзикл як жанр тільки-но сформувався. У Сполучених Штатах. Тобто вплинути безпосередньо на Ярослава Барнича, автора музики та лібрето, він не міг. Але на нього точно вплинули класична та нововіденська оперети, бо таких вистав чимало поставив сам Барнич. Вокальні партії в його виставі не надто складні, але вони все ж таки для співаків з академічною школою. Яку, до речі, демонстрували одесити. Танці, парні та групові, якими часто закінчуються вокальні номери, а також великі танцювальні номери з кількома учасниками, простий сюжет (а хіба складна драматургія в творах Й.Штрауса чи І.Кальмана?), щасливий фінал, однозначні та обов’язкові персонажі — герой, простак, т.п. — це все є риси оперети.
До речі, комічний персонаж — професор Зілинський, не просто ентомолог, а лепідоптеролог, тобто вчений, який вивчає метеликів, костюмом та поведінкою «ботаніка» дуже схожий на персонажа з відомого фільму польського режисера Юліуша Махульскього «Дежа вю», який, за дивним збігом, знімався в Одесі. Але значно пізніше за виставу — наприкінці 80-их років минулого сторіччя. А можливо, прообразом Зілинського був Бенедикт з книги француза Жюля Верна «П'ятнадцятирічний капітан», також ентомолог і теж одинак. Скоріш за все, таким є архетип вченого, який цілком занурений у свою, геть незрозумілу нормальним людям справу і не дуже цікавиться реальністю. І, як і повинно бути за правилами оперети, персонаж простак у виконанні Андрія Мирошниченка голосу не має, проте співає дуже душевно.
Але. У справді гуцульский музичний колорит внесений дуже популярний на момент створення п’єси жанр — танго. Власне, лейтмотив вистави — пісня «Гуцулка Ксеня», що була створена задовго до оперети — то є танго. І тут вже проступають риси мюзиклу, одна з них — здатність легко приймати нові музичні стилі. В США це був насамперед джаз. Так от, аранжування для цієї постановки виконав відомий одеський джазовий піаніст та композитор Олексій Петухов. І оркестр теж має естрадно-джазовий склад. А от виконання пісні «Гуцулка Ксеня» Марічкою (актриса Ірина Ковальська) — прямо рок-балада. Ще характеристика мюзиклу: ця арія виконується не просто в танці, а прямо під час акробатичних номерів, тобто у дуже незручному положенні для вокаліскти. Наявність радіомікрофонів теж сприймається як риса мюзиклу, хоча на сьогодні це скоріше необхідне технічне рішення. Не виникає сумнівів, що виконання живе: про це свідчить і звучання оркестру і багато деталей у співу акторів.
Варто згадати контекст, епоху, коли створювалася та виконувалася вистава. Він так чи інакше проступає у розважальній оповіді. Ця частина України тоді входила до складу Польської Республіки, держави, де кар’єрні перспективи мали насамперед етнічні поляки. Прем’єра оперети мала відбутися в Косові, але польський староста заборонив, бо: «… гуцули це польське плем’я і їх невільно показувати на підмостках українського театру». І активний рекрутинг емігрантів для США в цих краях теж мав місце.
Ці аспекти не дуже помітні, але вони є. Наскільки надавати вагу тому чи іншому — вирішувати постановнику. В цьому п’єса виявляє високу пластичність. Насамперед, ми знаємо другу її версію, ту, що була відновлена Ярославом Барничем вже після еміграції, а перша ж не збереглася. У другій редакції Ксеня їде з коханим, а у першій, побувши в Сполучених Штатах, вертається додому. Дослідники проводять багато інших паралелей між творчістю та особистим життям автора. Образ головної героїні, найімовірніше, списаний з Ксенії Клиновській, в яку був закоханий одружений музикант, їй була присвячена і пісня. Героя звуть Яро, повне ім’я — Ярослав, як і в Барнича. Дядько головного героя Майкл Деделюк був січовим стрільцем, композитор — теж. Тож рівнів складності, глибин та різноманіття смислів в кожну постановку можна внести багато та різних. Звичайно, наскільки це дозволять правонаступники Барнича, оскільки автора не стало у 1967 році і термін переходу твору у суспільне надбання (70 років) ще не сплив.
В оригінальному лібретто три дії, а в постановці Театру музкомедії — дві, і кожна починалася зі звуків трембіти, на якій грав гуцул з лівої ложі. Виконавець дуже фактурний, його варто роздивитись на фінальному поклоні. Одесити обрали суто оперетковий жанр: вистава сприймається дуже легко, що, можливо, і найкраще в теперішній час. В ній представлені лише універсальні, позачасові суперечності та проблеми: духовне чи матеріальне, кохання чи гроші. Вірність. Небезпека побуту для любовних стосунків. І не те, щоб вони глибоко досліджувалися. От задекларовано бажання головного героя лишитися на історичній батьківщині. Але наскільки переконливо? А чому Ксеня повірила, що йому потрібна саме вона, а не гроші, які він через укладання шлюбу з українкою має отримати? І чи він справді від них відмовився чи ж потім не передумає? Всі ці непрості питання перекриває музика і темпераментна безпосередність того, що відбувається на сцені. Актори грають опукло, яскраво, часто до гротеску. Може саме така однозначність сьогодні бажана для сприйняття. Партер та амфітеатр Жовтневого був повний. І глядачі після закінчення вистави аплодували стоячи.
Текст та фото — Олександр Зубко
18.06.2025 — 33 — 8489
7 та 8 червня відбувся XXII Kyiv Food and Wine Festival
Як і минулого разу — в Національному експоцентрі України (ВДНГ), у головному, першому корпусі. Як завжди, найбільше стендів виноробень (серед яких з’явилося кілька нових), далі за кількістю йдуть сироварні, далі — фудкорти, останні всі на вулиці. І трошки всіх інших: ятки сувенірів, аксесуарів, майданчики з розвагами. Такими, як живопис, рукоділля, ігрові розваги, концертна та (перед нею) танцювальна площадки.
Традиційно працювали дві лекційні аудиторії, де доповіді теж традиційно супроводжувалися дегустаціями. Відродився винний конкурс, що проводиться в рамках фестивалю. Кілька років тому він наробив шурхоту серед винного ком’юніті, тому що результати сильно не співпадали з усталеними поглядами та результатами інших конкурсів. Тепер він зветься «Uwines award», і в головному залі першого корпусу, в спеціальній зоні були представлені переможні зразки, які могли куштувати спеціальні гості та володарі квитків «PRO +».
Текст та фото — Олександр Зубко
Фото зроблені 7 червня 2025 року
08.06.2025 — 55 — 10622
Книжковий Арсенал 2025
29 травня, як і завжди, в головному приміщенні Національного культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький Арсенал» (Київ), відбулося відкриття XIII Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал». Він такий саме великий, як минулорічний та позаминулорічний: весь перший поверх заповнений, а зовні облаштована ділянка літературного саду та розгорнуто намет над вуличною сценою.
Більшу частину території займає книжковий ярмарок, у якому беруть участь більше ста видавництв та книгарень та де розташовано стенди військових і громадських організацій. Півтора десятки виставок представляють художні роботи та ілюстрації. Обов’язковими є літературні та музичні виступи, лекції, прес-конференції, дискусії, круглі столи, майстер-класи та воркшопи.
Деякі з подій транслюються онлайн та потім доступні у запису, плейліст нижче. А сама виставка-ярмарок працюватиме до 1 червня включно.
31.05.2025 — 45 — 10282
Про Зорі та не лише про них
22 травня в Українському домі відбулося відкриття виставки «ПроЗорі». На ній зібрано більше двохсот арт-об’єктів: живописних полотен, ескізів, скульптур, колажів, аплікацій, мультимедійних інсталяцій, а також фотографій архітектурних споруд та предметів оздоблення, які ще існують чи вже зникли. Їх авторами є відомі українські митці: Ада Рибачук та Володимир Мельніченко (спільні роботи підписували «АРВМ»), Федір Тетянич, Валерій Ламах, Флоріан Юр’єв. Художні роботи супроводжуються біографічними довідками, висловлюваннями художників, поясненням контексту, в якому їм довелося існувати та творити. Це була друга половина XX сторіччя, і якісь експерименти лишись лише в проектах, якісь вдавалося втілити, проте частина була знищена ще за Радянської влади, частина була зруйнована в часи незалежності, щось, як концертно-конференційна зала Українського інституту науково-технічної та економічної інформації МОН України авторства Флоріана Юр’єва, зникає прямо зараз.
Виставка в Українському домі триватиме з 23 травня по 29 червня. Паралельно на інших майданчиках проходять три експозиції, що присвячені деяким з заявлених авторів:виставка «Приснився мені сон. Федір Тетянич» в артфундації «Дукат», з 29 травня по 30 липня;документальний виставковий проект «Коли руйнується світ» у виставковому центрі «Жива пам’ять», присвячений трагедії Бабиного Яру, що був розроблений АРВМ, з 29 травня по 31 липня;виставка «Щоденник Ади Рибачук» в музеї АРВМ, з 21 травня по 15 жовтня.
Текст та фото — Олександр Зубко
23.05.2025 — 25 — 9061
Цвітіння у Національному ботанічному саду імені Миколи Гришка
Більше, ніж половину року і без того прекрасна Велика ботаніка (так його часто називають) прикрашена різними квітами. Каледар цвітіння показує, що першим розквітає чарівний горіх або ж гамамеліс, але то треба знати, де його шукати. Власне, як і крокуси з пролісками, які мають з’являтися у середині березня. Добре помітними є деякі сорти рододендронів, магнолій та вереску. Початок цвітіння кожен рік міняється, це така розвага: чатувати, коли з’являться перші квіти. Трохи згодом настає час форзиції — вона помітна також по всьому місту: гілки дерев та кущів ще голі, і раптом серед загальної сірості спалахують жовті квіти. Далі настає черга сакур. Найбільш відомі тут дві алеї по обидва боки колекційно-експозиційної ділянки «Гірський сад». Насправді, сакурою в побуті називають різноманітні декоративні вишневі дерева, а ті, в свою чергу, входять до роду слив... Проте найбільш відомий Ботанічний сад бузком. Він переважно зібраний в одному місці — у «Сірінгарію». Протягом його цвітіння щоб потрапити всередину треба вистояти довжелезну чергу, а вже на доріжках штовхатися з іншими відвідувачами. Досвідчені гості стараються приходити в дощову погоду, тоді натовп буде трохи меншим. Одночасно з бузком починається цвітіння півоній. Поруч з «Сірінгарієм» розташована ділянка жасмину, чубушнику та дейцій. Вони легко впізнаються — такі кущі часто можна побачити на вулицях та у парках. Але ж подивіться, які різноманітні ці білі квіти!
З весни до осені цвітіння різних рослин відбувається майже безперервно: це і всім знайомі, ніби обсипані снігом кущі спіреї, і карагна, яку часто помилково називають жовтою акацією, і різні сорти гортензій, і символ міста — каштан (а тут є навіть їстівні сорти) і багато фруктових дерев. Все літо буяє «Сад троянд», а на ділянці «Пори року» декоративні квіти ростуть до пізньої осені. Варто згадати, що значна кількість рослин опилюється вітром, тож їхні квіти пересічною людиною не визначаються як власне квіти. Деякі рослини ховаються буквально в хащах, їх побачити буде великою удачею. Серед магнолій є такі, що квітнуть аж у липні. В різний час розпускаються рододендрони. Є вічнозелені сорти, і дивно зараз спостерігати листя та бруньки серед снігу. Проте в багатьох рослинах вегетація запустилася ще на початку цього року. Сподіваємось, вони не померзнуть. І вже майже місяць, як почали розпускатися азалії в оранжереї. Зазвичай цвітіння триває від середини лютого до середини березня, тож особливо багато людей тут на День закоханих та 8 березня.
Фото і текст — Олександр Зубко
11.02.2025 — 41 — 9670
У Національному музеї «Київська картинна галерея» наразі проходять одночасно три виставки
Дві живописні: «Олексій Шовкуненко. Херсон – Київ» та «Всесвіт Володимира Микити», одна — фотографічна, колективна експозиція трьох авторів під назвою «Прямуючи до свого /Я/».
Ми повсякчасно знаходимось під загрозою авіаційного бомбардування або ракетного обстрілу, але 10 жовтня 2022 року ракета впала на дитячий майданчик між музеєм та Червоним корпусом Університету імені Шевченка. Тому після початку великої війни «Київська картинна галерея», як і всі музеї України, змушена була внести кардинальні зміни до своєї виставкової діяльності. Роботи з колекції музею приймають участь у міжнародних проектах, а головне приміщення «Київської картинної галереї» функціонує насамперед як виставковий простір, де представлені вітчизняні митці, від класиків до зовсім молодих. Таких подій за час повномасштабної війни відбулося вже кілька десятків.
Відкриття найновішої виставки відбулося вчора, 28 січня, і на ній був присутній сам майстер — Володимир Микита, мешканець Закарпаття, йому днями виповниться 94 роки. Друга живописна виставка, Олексія Шовкуненка, триває з 24 січня, на ній представлені роботи майстра, який покинув нас ще у 1974 році. А народився він аж 1884 року, тобто він був сучасником революційних перетворень у мистецтві та суспільному ладі. Всі полотна Володимира Микити присвячені Закарпаттю, Карпатам та мешканцям цих країв, а от Олексій Шовкуненко не має такої міцної прив’язки до малої батьківщини. Особливо на ранніх картинах багато пейзажів його рідного Херсону та околиць, пізніше їх заміняють індустріальні об’єкти Одеси та Запоріжжя, далі видно, що автор мандрував по усьому СРСР. Багато в нього портретів, натюрмортів. Експозиції цих митців можна розглядати і окремо, слідкуючи за змінами у їх техніці та світогляді, а можна і паралельно, оскільки кожен є представником різних живописних шкіл, різних регіонів України і різних епох.
Третя і найменша експозиція відкрилася 21 січня і складається з фотоекспериментів Тетяни Потоцької, Дмитра Труша, Олександра Сергієнка. Тут і амбротипія, і колажі, і зовсім неочікувані поєднання технік.
Таким чином зайнята майже третина приміщень музею, що донедавна використовувалися для демонстрації предметів мистецтва. Музей працює, і варто пам’ятати, що не припиняються також інші, не такі помітні аспекти його діяльності: науковий, реставраційний, впорядкування колекції та багато іншого.
Текст та фото — Олександр Зубко
29.01.2025 — 19 — 8321
Офіційна позиція керівництва Національного ботанічного саду ім. М.М.Гришка стосовно заяви Державної аудиторської служби України
Оголошена вона була 14 січня, на прес-конференції для засобів масової інформації, яка відбулася в адміністративному корпусі цієї науково-дослідної установи. Йшлося про те, що земельні ділянки ботанічного саду нікому не передаються і не можуть передаватися. З компанією «КСМ-Девелопментаїни» укладена угода про те, що буде проведено реконструкцію адміністративного корпусу, в якому (під час прес-конференції це було ясно) ведеться поточний ремонт, а також реконструкцію гаражу, гуртожитку, та найголовніше — корпусу №1, однієї з найстаріших споруд, які є на території ботанічного саду. Зараз вона в знаходиться в жахливому стані, оскільки кілька років тому реконструкція вже розпочиналась, і для того з нею було знято дах. Наступні події (епідемія, велика війна) та брак коштів процес зупинили, а будівля продовжує руйнуватись. В ній планувалося розмістити насіннєвий фонд.
За це інвестор мав отримати кілька приміщень в адміністративному корпусі під офіси. Все це є в угоді, але пред’явити її ботсад не має права, аби не порушувати комерційну таємницю. Дивує також науковців відтермінованість заяви Держаудитслужби, оскільки аудит відбувся ще рік тому.
Протягом прес-конференції Наталья Заіменко, директор Національного ботанічного саду, та її заступник, Микола Шумик, розповіли про інші проблеми, що непокоять установу, нагадали про функції, які їй притаманні, відповіли на питання журналістів.
Наступного дня, 15 січня, на Facebook-сторінці Національного ботанічного саду було оприлюднено заяву з уточненями.
Текст та фото — Олександр Зубко
15.01.2025 — 7 — 5625
9 та 10 листопада пройшов ювілейний Kyiv Food and Wine Festival
Фестиваль рівно десять років і один місяць тому відбувся вперше. Наступний стався через півроку, далі він проходив усе частіше, якось навіть шість разів за рік. Він змінював локації: найпершою була G13 project studio, потім він переїхав до галереї «Лавра», п’ятий пройшов у «Д12», шостий розташувався у Гідропарку, і на ці дві локації він більше не повертався. Потім він надовго розташувався у Національному експоцентрі України (ВДНГ), проходив тут не весь час, але найчастіше.
Головна мета фестивалю — пропагувати українське вино. Тому більшу частину ярмарку займають стенди вітчизняних виробників. Крім цього тут обов’язково проходить «школа вина», де розказується про різні алкогольні напої, як їх виробляють, як їх правильно споживати. Пізніше до неї додалася «школа сиру». В рамках фестивалю відбувся перший великий конкурс на краще українське вино, в якому якість оцінювали не лише професіонали, але й підготовлені аматори. Його результати тоді суттєво вплинули на ставлення до вітчизняних вин. Тут відбувалося багато різних активностей: і винні забіги, і конкурси на швидкість відкриття устриць, і створювалося фестивальне вино. Кілька разів фестивалю передував «Тиждень вина». Він містив лекції, дегустації — показові або ж оціночні, а з останніх і складалося дегустаційне змагання. Ці події відбувалися на інших локаціях, причому не лише в столиці. З початком великої війни фестиваль «став на паузу», але ті ж самі люди робили трохи менший «Brave Wine: вікенд найкращого українського вина» у приміщеннях колишнього заводу «Арсенал». А вже в травні цього року і знову на ВДНГ пройшов XX Kyiv Food&Wine Festival.
Зараз на фестиваль приходять тисячі людей. Багато відвідувачів знають один одного не один рік. Утворився своєрідний відкритий клуб поціновувачів українського вина. Фестиваль змінив ставлення багатьох людей до вітчизняних продуктів. Ці роки українське ставало все більш модним та якісним. За ці десять років вітчизняне виноробство пройшло величезний шлях: суттєво змінилося законодавство, кількість виноробень виросла багатократно і все частіше вони отримують ліцензію. Суттєво зросла підготовка виноробів: вони охоче вчаться, і на коротких курсах, і у вітчизняних інститутах, і часто за кордоном. Попри те, що вони мали б бути конкурентами, вони охоче діляться досвідом. Все менше лишається областей України, де ще нема офіційних виробів. Велика заслуга в цьому фестивалю Kyiv Food and Wine.
Текст та фото — Олександр Зубко
Фото зроблені 10 листопада 2024 року.
21.11.2024 — 31 — 10503
Осінній вернісаж у Ботанічному саду
Благодійна виставка-ярмарок проходила у Національному ботанічному саду імені М. М. Гришка Національної академії наук України 12 та 13 жовтня.
Розташувалася вона у Старій купольній оранжереї та новій, що має №6. Крім власне продажу рослин відбувалися консультації з догляду за ними, пропонувалися насіння та посадковий матеріал, продавалася плодова продукція. Можна було також обмінятися рослинами. Продовжувалися екскурсії оранжереями. Проходили дві художні виставки: ботанічні ілюстрації наукової співробітниці саду Наталії Кушнір та картини художника Любомира Мартинюка. Останній давно і плідно працює у ботанічному саду.Ще вернісаж включав «Перший український ботанік WEEKEND 4.0». Фото зроблені 13 жовтня.
19.10.2024 — 21 — 7293
Другий БойчукFest відбувся у Києві
З 11 по 15 вересня у Київській державній академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука проходив другий культурно-мистецький захід «БойчукFest». Про це повідомляють Контракти.UA.
Він включав кілька художніх виставок, більшість — на території інституту, одну — у Літературно-меморіальному музеї-квартирі П. Г. Тичини і одну — у Національному музеї декоративного мистецтва України. Проводилися лекції, було показано кілька кінокартини і спектакль «Алла Горська: вітражі долі». Проходили і майстер-класи.
25 березня цього року на головний корпус академії впали уламки ракети, внаслідок чого був повністю зруйнований спортивний зал та частково пошкоджено актовий зал. Тоді ніхто не постраждав. Навчання тривають.
Текст та фото — Олександр Зубко
Всі фотографії зроблені 15 вересня, в день закриття фестивалю.
16.09.2024 — 28 — 288034