Ізмаїл після ворожого обстрілу
«Ми думали, війна – то жахіття десь подалі від наших домівок»: ізмаїльці розказали про перший обстріл міста від початку війни. У ніч на друге серпня армія РФ атакувала Ізмаїл з використанням ударних безпілотників іранського виробництва «Shahed-136/131». Суттєвих руйнувань зазнали триповерхова будівля Морвокзалу, елеватор, зернові ангари, резервуари одного з вантажних терміналів, виробничі, складські приміщення та адмінбудівля Українського Дунайського Пароплавства. Також пошкодження отримали три заклади освіти, один заклад культури, 15 квартир в багатоповерхових будинках і десяток приватних будинків. Це перша атака на місто з початку війни. У постраждалому від обстрілів місті побували кореспонденти Укрінформу. На під’їзді до міста бачимо густий чорний дим вдалині - нагадування про нічні «прильоти». Прямуємо до 11-поверхової будівлі Дунайського Пароплавства, яку місцеві називають «стакан» за схожість форми та скляний фасад. Це найвища будівля в Ізмаїлі. У «склянці» пошкоджені всі вікна та частково зруйновані стіни. Прилегла територія вщерть всипана уламками скла. Біля постраждалого будинку людно. Ізмаїльчани фотографують руйнування, роблять селфі на фоні вибитих вікон та телефонують по відеозв’язку родичам. - Бачите, й до нас докотилося…, - чуємо розмову одного чоловіка. Коли той кладе слухавку, підходимо ближче та питаємо, що ж саме «докотилося», адже «повномасштабка» триває вже майже півтора роки. - Докотилося. Зараз й по нам почнуть гатити. Ми думали, що нас не чіпатимуть, адже тут до Румунії рукою подати, до країни НАТО. Але не бояться. Ні бога, ні диявола… Я пам’ятаю, як на початку 90-х зводили цю будівлю, а зараз що від неї залишилося, подивіться?! Напишіть в свої газети, що нам потрібен захист, усі ППО що є – потрібні, бо що ж то буде? А зерно? Ви елеватор бачили? У нас же порту так не залишиться! - не стримує емоцій житель міста Юрій. Навпроти постраждалого офісу УДП – приватні будинки. В деяких пошкоджені вікна. Люди все ще прибирають скло. - Як я злякалася! Люди добрі! У нас такого жодного разу не було! Точніше, на початку війни поцілили по військовій частині у Лощинівці, це за містом. Ну і все. Лунала, звичайно, тривога, та хто на неї звертав увагу! Ну дрони інколи літали, але щоб бомбили! Я спала, коли все це почалося. Воно як жахнуло! В мене хата ходуном пішла, я сама в коридор побігла. За що це нам? А ви бачили, що з Морвокзалом наробили? - каже мешканка постраждалого будинку пані Ірина. Дійсно, будівля Морвокзалу постраждала значно більше, ніж офіс Українського Дунайського Пароплавства. Від фасаду взагалі нічого не залишилося. На площі перед будинком купа сміття. Тут і бите скло, і уламки якогось залізяччя, і просто шматки стін. Зазначимо, що будівлю Морвокзалу - гордість містян - капітально відремонтували у 2019 році, на це витратили більш 50 млн грн. Перед колишнім входом до Морвокзалу бачимо понівечену блакитну ялику – дерево повалило вибуховою хвилею. - Що знімаєте? Краще скло б прибрали, - чуємо у свій бік від комунальників, яких репортери явно дратують. Тим часом місцеві гуляють площею біля Морвокзалу цілими сім’ями. Діти бавляться з уламками будівлі. Дорослі кажуть, що «ось і в Ізмаїлі з’явилась визначна пам’ятка». Дехто йде з площі, прихопивши маленький уламок фасаду з собою - «трофей» на згадку. Дехто займається «аналітикою» та пояснює друзям причину атаки. - Це помста. Вдарили, бо зайшли три судна, які прорвали зернову блокаду. Вдарили, щоб боялись. І по елеватору теж. Будуть й надалі бити, - підслуховуємо розмову трьох юнаків. Зруйнований елеватор ми теж побачили, але здалеку. Знімати його не можна, бо це інфраструктурний об’єкт. Але навіть від думки, що там під завалами бетону та заліза лежить знищений український хліб, стає боляче. Дорогою до нашої автівки, яку ми лишили біля офісу УДП, продовжуємо спілкуватися з місцевими. Всі кажуть приблизно одне й те саме: люди не очікували удару по місту. Усі вірили в міфічний захист сусідства з країною-членом НАТО. Люди розслабилися й у них утворилося хибне враження, що війна – то жахіття десь подалі від їх домівок. Але війна стосується кожного. Автор: Ганна Бодрова, Одеса Фото: Ніна Ляшонок
03.08.2023 — 12 — 6444
Стабпункт - місце, де смерть посилають на... Два дні роботи військових медиків очима фотокора
Кореспондент Укрінформу мав нагоду спостерігати за життям стабілізаційного пункту медичної служби однієї з бригад, що воює на Півдні. Зараз, із повномасштабним вторгненням, багато топонімів втратили сенс, інші - не можна згадувати. Тому скажімо просто - «Запорізький напрямок», одне з багатьох убитих прифронтових селищ на півдні країни. Це були переддень Дня медика і, власне, професійне свято. Але ніхто не зважав на дати - рятували поранених так само, як і в інші дні війни з російським агресором. ...Завтра День медика, який, за минулорічним указом Володимира Зеленського, відзначається 27 липня. Про свято ніхто не знає, всі зайняті своїм цього спокійного полудня: хтось курить, хтось спить на розкладачці в коридорі за перегородкою, а здоровенна молода лайка Марися і двоє безіменних кошенят мчать за фельдшером Оксаною. Кошенята - чорне та біле, як Інь та Янь. Улюбленці всього персоналу стабпункту не злазять з рук медиків, але щойно побачать Оксану, летять до неї. Сідаємо з колегою біля стіни в коридорі, намагаємось нікому не заважати, проте втомлені працівники нас і так не помічають. Багато хто намагається подрімати - чи надолужують минулі «бадьорі» ночі, чи хочуть виспатися наперед. Головний, «Ромашка», з яким хотіли поговорити, сказав, що буде пізніше і приділить нам час... можливо. Думали, доведеться нудьгувати. Першим привозять водія: перекинувся у машині, майже відірвало вухо. Розрізають одяг, оглядають, обробляють садна, вухо пришивають, далі - шпиталь. Другий - боєць із осколковим пораненням правої кисті. Та сама доведена до автоматизма процедура: зрізають, оглядають, обробляють. - Стояв на бойовому чергуванні, вітер від нас, «виходу» не чув, та й не було його як такого. Жорсткий «прихід», гублюся, стрімголов лечу в окоп. Опам'ятався, озирнувся, бачу - на штанях кров. На ногу глянув - нічого, дивлюсь на руку, а тут ось це - шматок вирваний. Натягнув турнікет і дочекався евакуації. З чого прилетіло, незрозуміло, товариші кажуть - танк, я ж підозрюю, що міна 82-а була, - згадує Микола. Раптом уриває розповідь, хвилюється: з пораненої руки зникла обручка. Лікар заспокоює, каже, що зняв її і повісив на ланцюжок поруч із хрестиком. - Дружині не сподобалося б, - гордо жартує Коля. - Переживе, - відповідає лікар і шанобливо витирає велику каблучку від крові. Слідом четверо: два з осколковими у верхні кінцівки, два з контузією. З перших зрізають одяг, вкладають у спідньому на столи, ставлять катетери, міряють тиск, вливають потрібні препарати, якщо можна оперувати на місці, видаляють уламки. У лікарки, що відійшла від столу, запитую щодо її пацієнта. - Кидають всяку 120-міліметрову погань, і потім ось така х...ня залітає в організм, - перериває моє запитання усміхнений боєць із позивним «Кузя». Показує уламок розміром із середню сливу. Він радіє, розуміє, що пощастило: - Могло б залетіти і в груди. - Поступив із пораненням верхньої третини передпліччя, - додає лікарка. - Уламок знаходився досить поверхово, на щастя, не зачепив великих судин, розташованих поруч, кістки теж цілі. Уламок ми видалили, боєць почувається добре, отримав всю необхідну допомогу, дякую йому за роботу. Її звуть «Муза», хірург. Позивний подарував їй лікар у «Госпітальєрах», де вона починала. У нього був позивний «Данте». - Вийшло, що я Муза Данте, - посміхається бойовий медик. Вже рік, як вони із командою - хірург, бойовий медик, анестезіолог та водій - їздять лінією фронту. Пройшли Бахмут і Лиманський напрямок. «Музі» 29 років, до війни працювала в перинатальному центрі, де настрій, зізнається, був зовсім іншим. - Звичайно, емоції різні, коли народжується нове життя і коли це життя у смерті буквально вириваєш. Ставлю їй банальні питання про жінок на війні, про найстрашніші та щасливі випадки. - Мова не про стать. Дійсно, є речі, які жінці складніше робити і у звичайному житті, а на війні виконувати ще важче, але коли йдеться про збереження людського життя, то це не питання статі, мова про ставлення до цієї війни, до батьківщини та життя. Я до ЗСУ не маю стосунку, ми носимо мультикам, а не піксель. Піксель – це гордість! Ми ж просто цивільні лікарі та допомагаємо медикам ЗСУ, які мобілізовані. Я точно не відношу себе до військових, але у своїй голові поділяю людей на цивільних і військових, відчуваю різницю між тими, хто не бачив війни, і тими, хто тут воює. Вони інші, і в них інші пріоритети. Найстрашніше, каже, було не на війні, найстрашніше - це крик матері, яка ховає свою дитину. Перед тим, як піти на фронт медиком , «Муза» дуже багато людей поховала саме через війну... - А найкраще, що зі мною тут трапилося, - це моя команда , - ділиться хірургиня. - Я б не зустрілася з ними в цивільному житті, вони неймовірні. Погано, що познайомилися за таких обставин, але, але… Медики теж закінчуються на війні, вони гинуть, хтось має тут виконувати цю роботу. Тому поки хтось за мене сидить в окопі, я допомагатиму їм тут, це точно. «Кот» із Запоріжжя цілує натільний хрест і притискає його до серця. Цьому бійцю пощастило більше за інших, він «лише» контужений. Контужені - це окрема категорія хворих. Вони як лунатики, пʼяні-непʼяні, втрачені й розгублені, крутять головою, часто кліпають або, навпаки, вирячують очі у спробі «намацати» звичний світ… Заважають їм усім біль у скронях, нудота, втрата слуху та зору. Вони найчастіші клієнти стабпункту. Прибувають і вдень, і вночі. атемна лікарі з червоними ліхтарями ходять коридором, відкидають чорні тіні на стіни, хукають червоним димом від цигарок, зрідка білими спалахами блимають на вени при ін’єкціях в операційній - стабпункт схожий на провінційний театр, у якому змінюють декорації під час вистави. З вулиці чути, як замість сільських собак гавкає артилерія – виходи зміняються приходами. Поранених привозять з «нуля», надають допомогу та евакуюють далі в тил. Уночі ми й запопали «Ромашку». Він сидів у кутку і набивав тютюном люльку. Під люльку й розповів про роботу стабпункту. Свої обов'язки він охарактеризував так: «координую події на цьому стабілізаційному пункті». - Функція стабпункту - перша медична допомога після отримання поранення, завдання - надання медичної допомоги протягом години після отримання поранення. Так звана «золота година» – натівський стандарт. Тому що шанси на виживання та подальшу реабілітацію просто в рази піднімаються, якщо поранений встигає опинитися в руках лікарів у цю «золоту годину». І вся логістика спрямована на те, щоб ми вклалися в цей час, тому й розміщуємося так близько до фронту, тому й ви так довго до нас добиралися. Медик зазначає, що за характером та кількістю поранень можна уявити, що зараз відбувається на фронті. Це не постійний конвеєр - хоча буває і таке. Коли йдуть наступальні дії, то дуже багато ампутацій нижніх кінцівок: Війна - це ж шахи: робиться хід, іде потік поранених, далі роздумують перед наступним ходом, перебудовуються, приймають рішення, в нас у цей час відносне затишшя. - Майже опівночі, напевно, вже можна святкувати День медика, - роблю спробу привітати «Ромашку». - Та ні, це не моє свято. До 2013-го я до медицини не мав жодного відношення, моя «медична освіта» – вісім сезонів «Доктора Хауса». Вже під час Революції Гідності долучився до подій і став парамедиком. - А яке ж твоє свято? - День добровольця. Я вважаю себе добровольцем, і більшу частину війни провів на ній саме добровольцем, а не кадровим військовим, як зараз. І ось ці волонтери, дивовижні хлопці, які нам допомагають, вони мої побратими, - закінчує розмову «Ромашка». У тиші затухає й люлька. Притарахтів евакуатор на базі гусеничного М-113. Доставив двохсотих. Загиблих потрібно впізнати, підписати та оформити папери. Їх залишать тут до ранку, поки за ними не приїде «холодильник», який відвезе до моргу. Ніби стихло, проте заснути заважає трупний запах. Задня стіна вигоріла від прильоту, її немає, лежиш наче на вулиці поряд з тілами. У вікні сіріє, провалююсь у сон. Але тупіт солдатських чобіт пробуджує мене у новому дні. Група бійців заносить пораненого на ношах. Іншого, з пов'язкою на очах, яка захоплює і каску, ведуть попід руки коридором. Відчиняю двері до операційної, допомагаю зайти. Третій заходить сам - у нього осколкове в спину. Медперсонал ніби й не лягав - все чітко, злагоджений механізм, надійний годинник. Ну так, у них же професійне свято… Все по новому колу, на трьох столах йде робота. Розрізають одяг, дістають уламок зі спини. Умивають і накладають пов'язку на поки що сліпі очі. Знімають турнікет: на правій нозі вище гомілки ззаду вирваний шматок тканини, - тампонують, накладають пов'язку на рану та лангет на ногу. Мирон, той, що з перев'язаними очима і каскою в руках, сидить тихенько осторонь - чекає на своїх, з ним упоралися швидше. Запитую, як отримав поранення. - Висунулися до їхніх позицій, стежкою йшли. З лівого боку був бліндаж, закидали гранатами, підійшли, простріляли. Метрів через п'ять побачив ще бліндаж, у який теж закинув гранати. Метрів за сім далі був ще бліндаж, з якого вівся кулеметний вогонь, довелось зістрибнути в окоп. Туди й прилетіла граната, за нею друга. Згрупувався у сидяче положення, після другої потекла кров і перестав бачити. Поруч сів бородатий добряк, він щойно закінчив зі спиною побратима Мирона. Роззнайомилися. Іван із Буковини, за освітою медик, судинний хірург. Більше року тому отримав повістку, і з того часу служить у медичній роті 36-ї окремої бригади морської піхоти. Запитую, з чого почався його день. - З Днем медика тебе, вас, ваш стабпункт. Хотів побажати, щоби цього дня не було роботи, але не склалося. - Дякую, але у війни свій календар, свої червоні дати, свої жертвопринесення. Ми тут вириваємо у смерті життя наших хлопців. Ви зараз там, де смерть посилають на хєр. Поранених вантажать у машину: спочатку ноші, потім акуратно саджають Мирона, останнім, докуривши сигарету, самостійно залізає поранений у спину боєць. Їх проводжає Оксана, довкола якої звично граються собаки. - Ти напиши там, якою ціною хлопці звільняють нашу землю, та напиши, що обов'язково звільнять. - Там тільки про це і пишуть, - відповідаю на прощання. Увечері того ж дня президент України Володимир Зеленський повідомив про звільнення Старомайорського. Автор: Дмитро Смольєнко, Запоріжжя. Фото автора
02.08.2023 — 42 — 9327
Заповідні острови на обмілілих берегах Хортиці
Минулого року на острові Хортиця в Запоріжжі діяла заборона на прогулянки. Зараз обмеження вже послабили й жителі активно прогулюються заповідником. Від музею історії козацтва до комплексу «Запорозька Січ» проклали нові доріжки та поставили лавки зі смітниками. Проте другий рік сам комплекс не працює. Зараз із оглядового майданчика – як біля самої Січі, так і Кургану Єдності відкривається панорамний вид на обмілілу річку Дніпро. Через пошкодження греблі Каховської ГЕС гирло річки звузилося і з’явилися острови, які дуже полюбилися пташкам. Зараз на берегах острова можна знайти різні металеві предмети, коріння дерев, які там росли, дерев’яні опори та багато скла. Аби люди не порушували та не гуляли по заповідних островах, берег патрулюють рятувальники та поліцейські. За інформацією Запорізької міськради, з початку липня рятувальники з островів доставили на берег 77 осіб. Як виглядає оголена Хортиця, дивіться у фоторепортажі проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».
25.07.2023 — 9 — 5568
Одеса після російського ракетного удару
Під час нічної ракетної атаки на Одесу Росія вбила одну людину та поранила ще 22, пошкодила житлові будинки та пам'ятки архітектури у центрі. Великих руйнувань зазнав головний православний храм Одеси - кафедральний Спасо-Преображенський собор. Росія протягом цього тижня майже щоночі проводить масовані ракетні удари по Одесі та портовій інфраструктурі регіону. "Головна мета ракетних атак росіян на Одесу та регіон - це спроба повністю ізолювати вихід України до Чорного моря", - написав у фейсбук секретар РНБО Олексій Данілов. Він також припустив, що метою Росії є "нейтралізувати міжнародні зусилля з відновлення функціонування "зернового коридору", оскільки "після провалу ідеї "енергетичної наддержави" Путін хоче стати "зерновою надімперією". "Знищення української інфраструктури... має зробити світ залежним від російського зерна і їх логістики і можливостей. План - поставити світ на коліна і зробити Росію унікальним зерновим постачальником", - вважає секретар РНБО України. В російському міноборони заявили, що завдали удару по об'єктах, "де готувалися терористичні акти проти РФ із застосуванням безекіпажних катерів", а на самих цих об'єктах "перебували іноземні найманці". За даними Національної поліції, внаслідок нової атаки одна людина загинула, а ще 22 отримали поранення. Серед них є четверо дітей. Там також повідомляють, що крім Преображенського собору в Одесі "пошкоджень та руйнувань зазнали об'єкти цивільної інфраструктури, багатоповерхові та приватні житлові будинки, автомобілі громадян. У багатьох будинках пошкоджені фасади та дахи, вибиті вікна". Як повідомили військові з ОК "Південь", під час ракетної атаки Росія застосувала 19 ракет різних типів: 5 крилатих "Онікс" з берегового ракетного комплексу "Бастіон" (Крим); 3 крилаті ракети повітряного базування Х-22 - пуски здійснювались з літаків Ту-22МЗ (акваторія Чорного моря); 4 крилаті ракети морського базування "Калібр" - імовірно з підводного човна (акваторія Чорного моря); 5 крилатих ракет наземного базування "Іскандер-К" (Крим); 2 балістичні ракети "Іскандер-М" (Крим). Українським силам ППО вдалося знищити 9 ракет - 4 "Калібри" та 5 "Іскандерів". Міська влада повідомляє, що руйнувань зазнала портова інфраструктура та щонайменше шість житлових будинків. У центрі Одеси в охоронній зоні ЮНЕСКО зруйновані дві пам'ятки архітектури, а також Спасо-Преображенський собор УПЦ (Московського патріархату). Міська рада уточнила, що руйнування є на бульварі Жванецького, також пошкоджений Будинок вчених та споруди поруч.
24.07.2023 — 66 — 13161
Чергова російська атака: наслідки обстрілу Одеси та Миколаєва
В ніч на 20 липня російські сили вчергове атакували південь України: як повідомили в командуванні Повітряних сил ЗСУ, загалом військові РФ випустили по Україні 38 повітряних цілей, з яких 19 крилатих ракет та 19 дронів-камікадзе. Одесу російські сили атакують третю ніч поспіль. У місті внаслідок атаки 1 загиблий, зруйнована адмінбудівля, пошкоджений дитячий садок, ясла та житлові будівлі. У Миколаєві через російський обстріл, за даними місцевої влади, двоє загиблих, зруйнований триповерховий житловий будинок.
20.07.2023 — 12 — 6758
ЗСУ завдають ударів по російських позиціях під Бахмутом
Українські військові, за повідомленням Генштабу ЗСУ, змогли захопити стратегічні висоти поблизу Бахмута. Це дозволило наблизити українську артилерію на відстань удару до російських позиціях. Росія заявила, що її армія взяла під контроль Бахмут у травні 2023 року. Місто майже повністю знищене російською артилерією за час постійних боїв, що розпочалися у серпні 2022 року. Та не пройшло і двох місяців, як ЗСУ знову відтіснили російські сили і зайняли панівні висоти поблизу Бахмута. Фоторепортаж. Джерело: AP, Reuters
14.07.2023 — 10 — 6112
У Києві стартували військові навчання для цивільних
У Києві стартували навчання з підготовки до нацспротиву для жителів столиці: заняття з першими учасниками провели 5 інструкторів-волонтерів, які мають професійні навички та досвід бойових дій. Теоретичні та практичні заняття пройшли ті охочі, які першими заповнили спеціальну форму. Зокрема, працівники Департаменту муніципальної безпеки та інструктори-волонтери провели теоретичні заняття з таких напрямів:- основи мінно-вибухової безпеки, де розглядали види вибухонебезпечних предметів і правила поводження з ними;- стрілецька підготовка, де ознайомили з видами вогнепальної зброї та як поводитися з нею;- основи тактичної медицини, де вивчали дії з надання первинної медичної допомоги постраждалим.Під час практичних занять слухачі опановували навички ведення стрільби з автомата АК-74 на лазерному тренажері.«Такі навчання ми проводитимемо майже щодня, адже охочих долучитися до підготовки зареєструвалося дуже багато. Тільки за першу добу подали заявки понад 2 тисячі осіб, майже 70% із них – жінки», – розповів заступник директора Департаменту муніципальної безпеки Михайло Щербіна.Він додав, що з 15 липня в Києві розгорнуть ще дві локації, де одночасно зможуть навчатися близько 120 людей. Для зручності вони обиратимуть для тренувань робочі або вихідні дні. Фото: Олексій Самсонов
13.07.2023 — 33 — 8675
Миколаїв відвідала 10-річна волонтерка з Японії
У понеділок, 10 липня, у Миколаїв, разом із супроводжуючою делегацією, прибула 10-річна волонтерка з Японії Міраі Шіраіші в межах проєкту «Дитячий погляд на не дитячу війну». Метою проєкту є збір історій дітей, які в своєму віці пізнали всі жахи війни: вимушені були покинути свої домівки, стали сиротами, зазнали фізичних та психологічних травм.
11.07.2023 — 23 — 7782
Контрнаступ на Запоріжжі: як ЗСУ воює на американських M2Bradley
Українські військові 47-ї окремої механізованої бригади «Магура» показали і розповіли трохи про M2 Bradley. Дивіться в ексклюзивному фоторепортажі кореспондента Радіо Свобода Сергія Нужненка.
27.06.2023 — 22 — 8233
Ракетна атака на Київ: рятувальники завершили розбирати завали будинку на Солом'янці
Голова ДСНС Сергій Крук: "Незламна столиця. Аварійно-рятувальні роботи завершені у 25-поверховому будинку, який постраждав від ворожої атаки. Рятувальникам вдалося евакуювати з будинку 24 людини. На жаль 5 осіб загинули. Щирі співчуття. Дякую особовому складу за професіоналізм та відвагу!"
26.06.2023 — 14 — 5921