Место, где делают чудеса: Центр Реабилитации Ребенка с диагнозом ДЦП Вільний Рух
Блогер asket: "В мае этого года я писал про совершенно потрясающее место и людей - Центр Реабилитации Ребенка с диагнозом ДЦП "Вільний Рух". Яркий случай, когда любители могут сделать (и делать) лучше, чем профессионалы. Ниже будет пара примеров про лечение, которые меня просто шокировали. Если помните, в то время часть помещений Центра, включая бассейн, была еще в разгаре ремонта, а построенный хостел на десять номеров не мог получить документы от чиновников.По текущей ситуации в Центре:Ситуация с документами на хостел решилась, надеюсь не без помощи поднятого всеми нами шума в сети и не только. О Центре сняли несколько репортажей по телевидению, писали в газетах. Мэр Борисполя старается помогать, и не только он. Но текущих денег хватало или на ремонт помещений и бассейн, или на хостел, выбрали, как видите помещения, и это, конечно, верно. Поэтому деньги нужны еще.Ниже - номер счета Фонда, который создан при Центре.Там все официально, строго прописано, куда и на что можно тратить из него деньги.Да и то сказать - вряд ли люди, за свои деньги построившие этот Центр сделают с деньгами что-то не то, правда?МФО 321842ЕГРПОУ 40231829р/с 26002053170163ПАТ КБ "ПриватБанк"Помогая Центру вы точно делаете благое дело. Но можете помочь и просто репостом. Чем больше людей узнают о Центре, тем больше детей он спасёт.ВАЖНО! Интересно, что нашлись мерзавцы из коммерческого предприятия, которое за большие деньги обещает вылечить ребенка от ДЦП, которые стали давать рекламу себя, прикрываясь именем Центра"
а той неделе меня снова пригласили в Центр, чтобы показать, что у них нового, и я с удовольствием приехал.
Одна из последних фотографий в прошлом посте про Центр была эта:
Теперь можно сравнить было-стало - на месте ремонта появился шикарный вестибюль, бассейн, огромная приемная и еще несколько кабинетов.
Врачи занимаются с пациентами. В этот раз так получилось, что дети не только улыбались, но и плакали. Но чудес не бывает и ничего не бывает просто так. Хотя это как посмотреть. Многие родители как раз уверены, что в Центре могут буквально творить чудеса - и небезосновательно.
Это новый кабинет - с клеткой и вертикализатором (уже, кажется, третьим), он еще не полностью закончен
Стенд с фотографиями и с о многом говорящем названием.
В коридорах - удобные лавочки и кое-какое оборудование.
Про вертикализатор я рассказывал в прошлом посте. Работать на нем ребенку не просто. Надо взять палку, поднять над головой и опустить - и все сам.
Учимся бросать мячик в корзинку.
Врач-логопед делает массаж лицевых мышц.
И хотя ее юная пациентка относится к незнакомцу с камерой неулыбчиво, оптимизма в кабинете хватает.
Массажные кабинеты
Парень очень хотел улыбнуться мне в ответ, хотя процедура достаточно болезненная.
Но он все-таки это сделал!
Кабинет психолога. Сейчас тут никого нет, но скоро мы вернемся.
Все эти врачи и руководители Центра каждый делают так, чтобы происходили чудеса. Мальчик Назар рассекает по коридорам Центра на велосипеде. Назара привела в Центр бабушка - от него отказались все врачи, сказали, что сделать ничего нельзя и он будет "овощем". Через несколько занятий в Центре он освоил велосипед. Хотелось бы посмотреть этим врачам в глаза...
А это Володя и его замечательная жена Марина. Марина работает в Центре, а Володя пригласил меня туда, чтобы я сделал репортаж, за что ему огромное спасибо.
А это - бассейн.
Так он выглядел еще весной. Как видите, в нем три ступени. Одна из основных задач Центра - это, по-возможности, поставить ребенка на ноги - в прямом смысле. Чтобы он сам ходил. Многие пациенты в два года, три, пять делают свои первые шаги. Это очень тяжело для них - рефлексы неразвиты, ноги слушаются с трудом. Тут бассейн может здорово помочь - ребенок становится на ту ступень, где вода ему где-то по шею, вес его в воде небольшой и он начинает пробовать ходить. Потом - на ступень выше, потом еще, потом уже на суше.
Ну и в бассейне можно еще проводить разные процедуры - как на фото.
Обычная сцена для центра - маленькая пациентка идет после процедур, ее все знают, она всех знает, и все обязательно общаются друг с другом. Кстати, в честь праздника врачи центра решили подарить пациентам бесплатные процедуры - за свой счет. Это просто невероятно в наше время. В немалой степени желание ходить для маленького пациента - вопрос стимула. Пока ребенку шаги даются с трудом, пока он еще не понимает зачем это ему надо, нужны дополнительные усилия со стороны.
А вот и занятия у психолога - подсвеченный стол с песком. Можно рисовать, а можно просто поиграть.
Коллектив центра - но не весь, потому что выходной. В центре - Светлана Арефьева, создательница и директор Центра.
Когда я был в центре как раз был день людей с особыми потребностями и детям раздавали шарики.
А это - Ева. После двух занятий она стала ходить. Мы специально задержались в Центре, чтобы подождать, пока ее приведут родители и посмотреть на это чудо.
Сперва Ева не сильно хотела ходить, но шарики сделали свое дело и она стала носить их по ковру маме.
Тут будет много фотографий Евы, потому что мне очень тяжело отобрать их - и так тут далеко не все. Слишком много эмоций.
Сперва Ева ходила с соской
Но потом удовольствие от свободного движения затмило все.
Мы бежим к папе
А сверху шарики и мир прекрасен. Дети есть дети и свое "внезапное" умение ходить они воспринимают как просто нечто новое. Но видели бы вы лица родителей...
Если бы у Центра не было логотипа, я бы очень посоветовал им сделать его по мотивам фотографии ниже - ребенок первый раз в жизни выходит сам из кабинета. Первый раз в жизни, он сам, без чужой помощи, идет туда, куда хочет - исследовать этот прекрасный мир. То есть вообще сам. Родители чем-то заняты, но они ему уже не нужны, чтобы передвигаться. И только Марина, сотрудница Центра, провожает его взглядом. Для меня это очень символичное фото.
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1277
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3480
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3544
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3625
Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою.
В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ.
Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA.
НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга".
Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово.
Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних.
"Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело.
Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України.
Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ.
Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи. 23.04.2026 — 4 — 3937
