«Треба було виїхати раніше»: військові рятують цивільних у зоні бойових дій на сході України
Кровопролитна битва за Бахмут триває. Місто майже зруйноване. Українські військові та волонтери намагаються рятувати цивільних, які опинилися у зоні бойових дій. Джерело: AP, AFP, Reuters. Російські сили не припиняють масовано штурмувати Бахмут та прилеглі до нього населені пункти з липня 2022 року. У грудні наступ посилився – передусім за рахунок частин, які відступили з правобережжя Херсонської області. Крім того, місто стало головною ціллю ПВК «Вагнер» Євгенія Пригожина, відомого як «кухар Путіна».
05.04.2023 — 13 — 7590
Як працюють мінометники, аеророзвідники та волонтери у найгарячішій точці фронту. Фоторепортаж з Бахмута
Після відводу українських військ із Соледара основне протистояння з армією Росії та її найманцями у лютому точаться на околицях міста Бахмут в Донецькій області. Мінометники 93-ої окремої механізованої бригади "Холодний Яр", які ще влітку обороняли місто, а потім були перекинуті на Харківщину та Соледар, нині знову стали в оборону Бахмута. Росіяни штурмують Бахмут щодня. Завдання українських мінометників – захистити піхоту. У день вони випускають по сотні снарядів. Самих же мінометників захищають і допомагають аеророзвідники. Вони цілодобово відстежують дронами розбите на сектори місто і його околиці. Як тільки бачать загрозу — повідомляють у штаб, куди в режимі реального часу потрапляє і картинка з дрона-розвідника. На заваді злагодженій роботі підрозділів інколи стає погода. Дощ, сніг і вітер не найкращі супутники для аеророзвідки. Про роботу мінометників, аеророзвідників, а також волонтерів, які продовжують з ризиком для власного життя кожного дня їздити в Бахмут та інші прифронтові містечка і села, щоб вивезти цивільних та їхніх домашніх тварин — у фоторепортажі Тараса Ібрагімова.
23.02.2023 — 13 — 14701
Ризикуючи життям, намагаються полегшити життя інших – покинутих через війну тварин
Через війну, яку в Україні розв'язала Росія, страждають також тварини. У Дружківці, що за 70 км від Донецька, волонтери, ризикуючи своїм життям під російськими обстрілами, намагаються полегшити життя інших – покинутих тварин.
22.02.2023 — 9 — 14228
Волонтери – міцний тил України
Як українські волонтери під час російського вторгнення працюють над створенням необхідного для ЗСУ.
07.11.2022 — 14 — 5458
Робота над прикриттям: як львіські волонтери плетуть маскувальні сітки
Із перших днів вторгнення львівські волонтери виготовляють маскувальні сітки для потреб фронту. Охочі збираються у школах, дитячих садках, церквах, театрах. Коли до навчальних закладів повернулися учні, а дорослі вийшли на роботу, сітки стали плести все менше. Однак, за словами волонтерів, вони так само потрібні військовим. Фотографка Катерина Москалюк спостерігає за процесом їх виготовлення. Катерина Москалюк. Журналістка, документальна фотографка. Закінчила Школу журналістики Українського католицького університету. Роботи були опубліковані у виданнях Geo, Bird in Flight, «Заборона», The Ukrainians тощо, а також представлені на міжнародних виставках в Україні, США, Японії, Гонконзі. Живе і працює у Львові. — 24 лютого я була вдома, у Львові. У квартирі залишатися було складно — хотілося поспілкуватися з людьми, якось допомогти, тож я взяла камеру і вийшла на вулицю. У перші дні повномасштабної війни мешканці Львова організували гуманітарні осередки, куди звозили одяг, медикаменти і продукти, притулки для вимушених переселенців, а також почали масово плести маскувальні сітки. Мені було цікаво спостерігати за цим медитативним дійством, яке приносило не лише користь військовим, але й заспокоювало. Такі осередки спонтанно виникали при школах, гуртожитках, храмах, мистецьких галереях, театрах — усюди, де могла зібратися велика кількість людей. На початку багато підприємств не працювали, а виші та школи вийшли на імпровізовані канікули; відповідно, був час приходити і плести сітки. У виставкових залах Центру архітектури, дизайну та урбаністики «Порохова вежа» волонтери плели сітки з перших днів вторгнення. Це одна із небагатьох збережених до сьогодні фортифікаційних споруд Львова із метровими стінами, тож працювати тут можна навіть під час повітряної тривоги. Волонтерка Марта, чий батько в лавах ЗСУ, приходила сюди плести сітки майже кожного дня. Зараз «Порохова вежа» відновила свою роботу, а волонтерський штаб переїхав у сусідню будівлю. У приміщенні Львівської обласної бібліотеки для юнацтва імені Романа Іваничука волонтери й досі плетуть сітки. Координує все Віталій, який разом із родиною евакуювався з Донецької області. Зараз Віталій мешкає у Львові, а його доньки та кішка — за кордоном. Акторка театру «І люди, і ляльки» Людмила Зборовська не лише плете маскувальні сітки, а й бере участь у благодійних виставах для дітей вимушених переселенців, які живуть у притулках та модульних містечках. Сіткам, створеним у театрі, дають назви на зразок «Коза-дереза» чи «Лісова пісня». Зараз артіль виготовляє сітки в іншому осередку, оскільки в театрі вже показують вистави. Акторки беруть із собою дітей, які також допомагають плести. Студентський штаб Львівської політехніки об’єднав мережу волонтерських центрів міста. Сюди привозять частини сіток, які волонтери зв’язують до потрібного розміру та відправляють військовим. Почалося все з того, що 24 лютого голова профкому Настя Вакарчук разом із колегами згуртувала студентів, які залишилися у Львові: вони стали створювати осередки для плетіння маскувальних сіток. Аспірант Іван Брусак у свою чергу об’єднав мережу волонтерів, щоб спільно вирішувати логістичні питання. У студентському осередку Іван познайомився із Надією, і тепер вони — пара. Спочатку у Львові було майже сто осередків, сьогодні залишилася, мабуть, чверть — переважно при церквах та студентських гуртожитках. «У нашому осередку ми налаштовані виготовляти сітки до перемоги», — говорить Іван. Після занять плести сітки приходить Марина. Вона мешкає у гуртожитку, на першому поверсі якого розташований волонтерський штаб. Тетяна разом із чоловіком переїхали з Запоріжжя більше семи років тому. Вони не хотіли, щоб їхній син жив у місті, поруч із яким точаться активні бойові дії. В інтернеті знайшли оголошення про продаж будинку в селі Подусільна Львівської області. Там у них народилася ще донька. Сьогодні Тетяна у вільний час плете маскувальні сітки для військових у себе вдома, а потім відвозить їх до осередку в Рогатині.
26.10.2022 — 26 — 12395
Рейв у кожну хату: як волонтери відбудовують села на Чернігівщині
Чернігівщина уже майже чотири місяці як звільнена, але там досі лишаються сліди перебування російської армії. Волонтери з Repair Together проводять у селах області рейв-толоки, щоб залучити до відбудови більше людей. Село Ягідне на Чернігівщині було окуповане 29 днів: з 5 березня до 2 квітня. У місцевому Будинку культури росіяни облаштували склад боєприпасів, у школі — штаб. У її підвалі окупанти зачинили понад 300 людей, 11 з яких там і померли. Коли українські військові зайшли в село, на деяких вулицях уже не лишалося вцілілих будинків. Тепер за їх відновлення взялися волонтери. Об’єднання Repair Together провело вже вісім толок у селі Ягідному та сусідній Лукашівці, останній захід — під діджейські сети цими вихідними. 23 липня рейв-прибирання проходило на залишках Будинку культури Ягідного. Там під музику понад 200 волонтерів розбирали завали та виносили сміття. На те, щоб за увесь цей час полагодити 15 будинків у Ягідному — замінити вікна, залатати дах чи провести внутрішні роботи — їм знадобилося близько 300 тисяч гривень, які зібрали в інстаграмі. Там же Repair Together і знаходять однодумці — в основному працівники креативної сфери. Про це Bird in Flight розповіла одна з засновниць проєкту Тетяна Бур’янова. Зазвичай волонтери радяться з головою села про те, які сім’ї не мають змоги самотужки полагодити будинок, і в першу чергу приходять до них. Спочатку вони зверталися до будівельної компанії та винаймали майстрів, але з часом до ініціативи приєдналося багато охочих із досвідом ремонту, тому внутрішні роботи у житлах почали виконувати своїми силами. Об’єднання людей, які прибирають сміття та розгрібають завали під музику, вийшло таким видовищним, що потрапило на камеру представників HBO — зараз ті знімають в Україні фільм про електронну музику. До зими волонтери планують відремонтувати ще кілька десятків будинків, слідкувати за анонсами можна інстаграмі Repair Together.
Фото: Слава Ратинський, Катя Москалюк
27.07.2022 — 40 — 17610
Понівечений Ірпінь. Розповідь волонтера
"- Дивіться, Ви вже піднялися на 5-ту сходинку. Так і на олімпіаду вже можна їхати.- Ой, мені сімдесять. Куди вже...- Розумію, що тре ще потренуватись. Нічо, от за 4 роки підготуєтесь і в 74 поїдете.- Поїду, онучку. Поїду. Тільки живою мене звідси вивезіть.Вона сиділа у підвалі 2 тижні. Разом з іншими мешканцями її під'їзду.Останні дні в Ірпені йшли страшні бої. Приватні садиби снаряди зносили вщент, а висотні будівлі - підпалювалися так, що вони вигорали квартира за квартирою наче величезні свічки.Цим мешканцям пощастило найменше. Вони втрапили в район, де росіяни були від самого початку і аж допоки наші красені з ЗСУ не помножили їх на нуль. Рузкі інколи виводили усіх пожильців до стінки на дворі і засвічуючи ліхтариком обличчя кожного, під дулами автоматів, шукали корегувальника, що нібито допомагає нашій спецурі мінусувати ваньок темними ночами. Аби з підвалу виходили точно всі - окупанти закочували туди гранату. На зауваження, що тут лежачі, старенькі та інваліди - казали: а нам пох..й. Тепер їхні х...ї гниють в ірпінській землі. Ну, може ще собаки поїли. Це не жарт, якщо шо.Ми знову капітально сьогодні зайшли в це багатостраждальне місто. Працювали багато наших колег-волонтерів. Вони просто богі евакуації - чітко, злагоджено, будинок за будинком, підвал за підвалом - вивозили людей саме з екс-окупованих територій. Евакуйовані сотні ірпінців. Ушкоджені фізично та/або психологічно, але живі. Коли вони зарядять свої телефони - багато хто сьогодні видихне з полегшенням.Важко сказати, що було найтяжчим в цей день. Чи-то бачити машини таких волонтерів як ми - з простреленими лобовими вікнами та підголівниками і величезними плямами засохлої крові на асфальті - які так і не повернулися в Романівку і невідомо було, що з ними сталося. Чи-то усвідомлювати, що люди, яких ми сьогодні вивозили, більше схожі на тіні людей. Нуль емоцій. Ані плачу, ані радості. Мені здається, так виглядають ті, хто втратив надію і просто тягнув до якогось фіналу. Чи-то з жахом розуміти, що хтось таки продовжує відмовлятися від евакуації. Скляні очі, піна біля рота і оце "я звідси не поїду, бо найгірше вже позаду". І все це на фоні тотальних руїн, мертвих котів, собак, уламків мін та свіжоспечених могил на подвір'ях, де лежать сусіди. До речі, особливо тяжко було ходити з місцевими і фіксувати могили хлопців, яких русня постріляла. Стріляли просто так, шоб було. Чи шоб не було. Фіксували ми для юристів. Дітям та онукам русні ще належить продавати свої нирки, аби компенсувати те, що компенсувати в принципі неможливо.Ірпінь дуже змінився. Ми їздили майже всюди і не лишилося жодної вулиці чи кварталу, де щось би не прилітало, не горіло. Гради, що стирчать з асфальту, вирви, згорілі авта, снаряди, трупи цивільних, яких їдять собаки, танк, якась висяча хрінь на парашуті, цілі вулиці, перегорожені зрубаними вибухами деревами, переламані стовпи, всюди дроти і діри, біль, морок, зграї тварин. Ні. Таки я знаю, що було сьогодні найтяжчим. Два тижні тому ми з Andrii Piven благали цілий натовп людей виїхати з величезного приватного сектору. Вони нам усміхалися та бадьоро запевняли, що все буде добре, а онде їхні автівки з повними баками - якщо що, то виїдуть миттю. Сьогодні ми з отетерінням ходили тим кварталом серед вигорілих будинків та кістяків згорілих автівок. У яких колись були повні баки.Також важко було їхати назад, на Київ, і читати пожовклі біг-борди про місто-мрії, де дуже круто придбати за вигідними умовами квартиру. Сюрреалізм як він є. А місто достобіса красиве. Навіть зараз. Понівечене, згвалтоване, з вивернутою назовні душею. Але красиве. Дякую Збройним силам України за чудову роботу. Вони продовжують дотискати орків. Коли дотиснуть - настане час скорботи за полеглими. І настане час вертати життя на вулиці міста в лісі. Ірпінь - житиме. Переможемо".Автор: Антон Сененко, волонтер
30.03.2022 — 41 — 14983
Від виготовлення броні до випікання хліба: як українці допомагають своїй армії
Українські волонтери допомагають своїй армії та територіальній обороні у відсічі російській широкомасштабній агресії, забезпечуючи їх усім необхідним. Одні готують гарячі обіди для бійців, інші шиють одяг, треті роблять деталі для бронежилетів – кожен волонтер займається тим, що йому під силу.
26.03.2022 — 12 — 6733
Кордон України та Польщі: «гуманітарний коридор» для біженців на пункті пропуску «Краковець»
На пункті пропуску «Краковець» у Львівській області облаштували так званий «гуманітарний коридор» для громадян, які перетинають українсько-польський кордон. Тут біженці можуть відпочити, поїсти, зігрітись, переодягнути дітей, зарядити телефон і навіть переночувати перед перетином кордону. Встановлено намети, де волонтери роздають їжу та гарячі напої. Цілодобово чергує бригада швидкої допомоги. На всіх пунктах пропуску на українсько-польському кордоні облаштували пункти обігріву, де чергують волонтери та медики.
16.03.2022 — 15 — 10604
На спеціальному візку «джульєтці» в Карпати підняли ветерана АТО та хлопця з ДЦП
Двоє чоловіків, які не можуть самостійно ходити, змогли піднятися на гору Пікуй (1405 м). Волонтери з організації «On 3 wheels», яка опікується людьми з інвалідністю, та благодійного об'єднання ветеранів «Veterans go» підняли в Карпати за допомогою спеціальних візків «джульєтка» ветерана АТО та хлопця з ДЦП. Один з цих візків виготовили у Львові. Іван Маслюк має ДЦП, та це не завадило йому здійснити свою мрію – у 2016 році на адаптованому велосипеді він замандрував до Атлантичного океану. Після втілення своєї мрії Іван започаткував проект «On 3 wheels» (На трьох колесах), в якому організовують гірські походи та активний відпочинок для людей з інвалідністю. Волонтери почали збирати гроші на візок, завдяки якому люди з інвалідністю можуть піднятися на гірські вершини. Таку оригінальну «джульєтку» волонтери придбали у Франції. Та згодом хлопці вирішили спробувати виготовити ще один в Україні. Представник «On 3 wheels» Сашко Луцик розповів ZAXID.NET, що креслення візка замовили у Львівській політехніці. Перші спроби самостійного виробництва були провальні, та згодом вони познайомилися з львівським підприємцем Романом Романюком, який займається розробкою велосипедів. Він погодився виготовити таку «джульєтку», навіть вдосконалив конструкцію: візок вийшов на 2 кг легший. Вперше його протестували у суботу на горі Пікуй. Цього дня дві благодійні організації «On 3 wheels» і «Veterans go» та близько 90 волонтерів влаштували сходження для Івана Маслюка та ветерана АТО Олексія Скриби. Сашко Луцик розповідає, що метою їхнього проекту є змінити ставлення до людей з інвалідністю. Під час таких походів в гори кожен має спілкування з людьми з інвалідністю, інтеграційні ігри для того, щоб краще познайомитися і здружитися. А «джульєтка» полегшує цей процес, адже її несуть одночасно кілька сильних чоловіків. Кожне таке сходження навіть на 25 учасників обходиться організаторам в близько 10 тис. грн, тому вони потребують фінансової підтримки. Допомогти можна переказом на картку ПриватБанку 5169 3305 1184 0628 (ГО «On3Wheels - Фонд здійснення мрій»).
07.07.2020 — 15 — 14889