Ми хочемо писати не про війну, а про людей на війні. Хоча це вдається все важче і важче, бо дійсно починаємо розуміти, скільки справжнього в цих людях, скільки в них героїзму, відваги та сміливості. Яка шалена самовіддача в кожному їхньому вчинку. Вони – Герої! Про них важко писати і неможливо не писати. Але це свята тема, про неї не можна мовчати! Не можна забувати, замовчувати і обходити стороною. Тут не можна брехати. Все, що відбувається на війні – це не норма. Це – війна. Але це також і життя. Просто там воно інше. Війна – це тимчасово, рано чи пізно вона закінчиться. І тоді додому повернуться всі Герої. Більшість з них знімуть камуфльований одяг і перестануть вирізнятися серед інших. Вони стануть звичайними. Але це тільки на перший погляд. Бо звичайних на цій війні немає. Скажемо більше – вони вже почали повертатись в мирне життя. А хто вони? Що ми про них знаємо? Що вони Герої? Захисники? Так, безперечно! Але цього замало. Вони мають імена, історії, спогади і плани на майбутнє. Саме тому і виник проект «Якби не війна». 12 Героїв, які підтверджують: для того, щоб захищати свою Батьківщину, достатньо просто бути її патріотом.Що кидається в очі? Неспівпадіння ролей – там і тут: військові професії – снайпер, кулеметник, штурмовик, сапер, водій БМП, а до того вони – вчителі, шахтери, музиканти, кухарі, агрономи, бухгалтери і навіть діджеї… На війні вони почали розуміти цінність життя, зрозуміли себе, отримали можливість доторкнутися до правди, почали дорожити справжніми відносинами. Вони повернулися іншими людьми. Не кращими, не гіршими. Просто іншими. Бо пережили те, що може зламати, спалити зсередини. А вони вистояли і, як легендарний фенікс, постали оновленими. Вони змінюють своє життя, і життя тих, з ким їх зводить доля. Вони ті, хто не скиглить, не шукає виправдання своїм вчинкам, не опускають руки, а рухаються вперед і рухають світ. Вони працюють над собою, тим самим допомагаючи іншим. Вони неймовірні! В кожному з них, здається, дві людини з одним життям і спогадами. Незалежно від нашого ставлення до війни поважаймо тих, хто стоїть на захисті нашого чистого неба, спокійного сну та мирного життя. У важкі часи захищати свою країну пішли ці воїни, вони – Герої, патріоти своєї держави. Але чи все ми з вами зробили, щоб вони повернулися до мирного життя?
Підполковник Ігор Чупрун з Житомира
"Я обожнюю це – бути військовим", - підполковник з Житомира Ігор Чупрун. Батько і два брати у нього теж військові.
Після поранення в зоні АТО чоловіка на тиждень ввели в штучну кому, ампутували праву ногу і тепер він носить протез.
Кадровий військовий, підполковник, старший офіцер управління 8-го армійського корпусу Поранений в Донецькій області
У мене за плечима була військова кафедра, тож дещо я знав. Закінчив університет вже старшим лейтенантом військово-медичної служби.
Багато думав куди піти. Дізнався, що формується добровольчий батальйон «К-2». Всі наші, з Майдану, туди пішли. І став я на той момент взводним.
Михайло Зарувний, «Шерлок», Вінницька обл. Мобілізований, 18-й бТрО
В мирному житті – вчитель фізкультури
Зараз Міша звільнений в запас. В тому випадку, якби захотів би пов’язати життя з військовою справою, то міг би піти на контракт. Але як він каже «повоювати можна, але з військовою службою, вірніше з самою військовою частиною не хочеться мати будь який стосунок, бо там «цікаві» устави. А на війні, там інша справа
Що спільного між вчительством і армією? Моя професія і її специфіка – навіть на уроці завдання подаються в наказовій манері, звикаєш давати команди.
Петро Святецький, м. Київ Доброволець, батальйон ОУН-81 ОАЕМБр
В мирному житті – режисер. Результати його роботи бачили більшість українців. Саме він знімав «Міняю жінку», «Весілля для тебе», «На валізах», «Весільні битви». Реаліті- шоу – його стихія.
Про все розповідає з посмішкою й іронією: «Радянське дитинство, воно дурне. Зрозуміло, що виховували правильно. От приходять солдатики, кажуть: «Ми танкісти». От все, хочу бути танкістом. Приходять десантники – я хочу бути десантником… і в 37 років мої дитячі мрії здійснились – я став десантником».
Його мрії і плани? – «Москаля вигнати звідси. Це плани. А мрії... Я навіть не знаю, не мрію ні про що. В мене є надзавдання – з москалем пов’язане. Хоча є і мрія – поїхати подалі від людей, на місяць сховатися в якомусь лісі. Ліс, річка, море. Подалі від людей, без Інтернету. Мезотропія в мене нормально розвинулась і хочеться подалі від людей побути деякий час».
Віталій Марків, Тернопільська обл.– Італія Доброволець, батальйон імені Кульчицького
В мирному житті – діджей. Родом з м. Хорост, Тернопільської області. Після закінння 9-го класу поїхав з мамою і сестрою в Італію. Це був 2003 рік. В Італії Віталік вступив в технічний коледж, закінчив його. Дуже любить спорт.
Не думав, що все так надовго затягнуться ці події. Вважав, тиждень-два – і все вирішиться. Побачив, що почали з’їжджатися люди на Майдан. Взяв рюкзак і кажу мамі: «Їду в Україну». Вона питає: «Коли повернешся?». Кажу: «В середині січня». В мене була відпустка, тож вирішив на місяць поїхати.
продовжую службу в Національній Гвардії, підписав контракт на 5 років, я сержант, в мене іншого варіанту не було. Будую кар’єру. За музикою сумую, сумую за парашутним спортом.
Євген Гуділов, «Ворон», м. Дніпропетровськ Доброволець, Батальйон «Донбас» Був поранений під Іловайськом
В мирному житті – музикант, композитор, виконавець власних пісень
«Якщо не я, то хто?» – говорить Женя про те, що стало причиною піти на війну. Він не професійний військовий. Ніколи не хотів ним бути і ніколи не думав, що доведеться.
День, коли отримав поранення, «Ворон» вважає своїм другим Днем народження. «Так всі вважають», – додає. «Навіть, якби була б можливість змінити рішення, пішов би, не задумуючись. Я вірю в «ефект метелика» – нічого не можна змінити. Навіть якби знав, що та ракета впаде мені під ноги, все одно би пішов». 10 місяців з ним в шпиталях жила донька. Вона і зараз супроводжує його всюди – сам Женя не може пересуватись через вади з зором (лишилось тільки одне око, яке бачить на 10%).
Леонід Остальцев, м. Київ Доброволець, 30 ОМБр
В мирному житті – піцайоло, має власну піцерію.
«В червні 2014 року пішов у військкомат. Після того, як збили літак з десантниками над Луганським аеропортом. Для мене, взагалі, не стояло питання «Йти чи не йти?». Для мене стояло питання лише «Коли йти?». А літак став крайньою точкою, вдома вже просто не міг перебувати. Я прийшов у військкомат і просто сказав: «Давайте, забирайте мене!»
Мої друзі – це ті люди, які з’явились завдяки війні. А от ставлення до мене оточення, яке було до війни, змінилося. З багатьма я перестав спілкуватися, решта перестали спілкуватись зі мною. Мені нема про що з ними говорити, я їх ігнорую.
Сергій Димчук, «Золотий», м. Житомир Доброволець, полк «Азов», «Чорний корпус» Був поранений під Іловайськом
В мирному житті – художник-рестравратор. До Майдану Сергій малював. Що саме? «Все! – каже цей неймовірно світлий хлопець. – Я вчився на виконавця художньо-оформлювальних робіт в Житомирі. Звідти й родом. Можна сказати, що малюю з дитинства». На Майдані був в 24й сотні. Одразу після цього – в АТО. Воював в «Азові», в «Чорному корпусі».
10 серпня 2014 року – штурм Іловайська. 23 серпня – все той же Іловайськ, де мене було поранено. Тоді багато хлопців загинуло. Ми намагались цьому запобігти. Нас не хотіли слухати і почути. Вважаю, що це була цілеспрямована акція, аби винищити добровольчі батальйони одним махом. Ось і все. На той момент держава розуміла, що добробати можуть багато чого зробити, бо армії толком не було. Це зараз вона більш-менш взута-одягнена, щось вміє.
З того часу пройшло 1,5 року, а Сергій і досі проходить лікування. Він ще потребує ендопротезування ліктя. Хоч і буде інвалідність, але в майбутньому планує повернутися назад, на фронт. Поки йде війна, він не бачить себе в мирному житті
Станіслав Бєдарєв, м. Золотоноша Доброволець, ЗРК «ОСА»
В мирному житті – агроном. Зараз Стас повернувся додому, знову активно зайнявся тепличним виробництвом. Хоча воно й не зупинялось – допомагали молодший брат і тесть, але все одно за рік багато чого упущено. А ще вдруге став татком. Тепер планує побудувати для сина та доньки будинок.
В якийсь момент він навіть замислювався про те, щоб знов підписати контракт, але родина переважила: «Якщо я підпишу контракт, то як же дружина з малими дітьми? Та й згадую, коли приїжджав додому на ротації. Син дуже радісно зустрічав і дуже важко було, коли я їхав назад. Не хотів відпускати. Постійно просив по телефону, щоб я вже повертався. Я йому тоді придумував, що мене вусатий бородатий дядько не відпускає.
Я змінився трохи після війни. Став розсудливіше ставитись до того, що правильно, що неправильно. Варто чи не варто. А життя ж продовжується. Повернувся і слава Богу. Треба жити!
Олександр Тарасюк, м. Алчевськ Доброволець, 34 бТрО Був поранений під Острою Могилою
В мирному житті – шахтар. Закінчив гірниче училище, 15 років працював на шахті, потім їздив в Забайкалля, там добували кварц, по суті – та ж шахта. Потім, Алчевський металургійний комбінат. З Алчевська переїхав з дружиною до Станиці Луганської. Там прожив до війни 7 років. Працював спочатку на Луганському тепловозобудівному заводі, а потім – в локомотивному депо на залізниці в Станиці. Все життя в важкій металургії
«Коли Станиця плавно перейшла в руки сепарів, так і почалась моя війна. Це був березень 2014 року. Тоді, якщо пам’ятаєте, була реклама, я її називаю «Юлькин набор», коли вони говорили «Нас воює 5 тисяч…» Тоді був сюжет на телебаченні і в ньому номер телефону. Я не знав тоді куди йти, але те, що піду за Україну – сумнівів не було.
Війна змінила не тільки спосіб життя патріота, але і його самого: «Я перестав бути категоричним. Більш добрим став, чуйним. Бо ж живемо один раз і коли ходиш «під смертю», розумієш, що все те, що люди собі створюють, воно удаване, це мішура. Воно не варте наших днів».
Дмитро Крикун, «Амур», Житомирська обл. Доброволець, 95 ОАЕМБр
В мирному житті – масажист. От далі планую власний кабінет відкрити. Творити добро в вигляді масажу. Люди потрохи почали дізнаватись про мене, то є замовлення. Хоч і не багато, але все ще попереду. От є одна журналістка, вона писала про мене, потім замовила масаж. Коли записували інтерв’ю, я був на курсах, то вона сказала: «Закінчиш курси, і я йду до тебе на масаж». Так і сталось
Я в АТО з самого початку, перша хвиля мобілізації. Я навіть не знаю, як я пішов… Першого раз, коли призивали на 10 днів, мене шукали. Дзвонили з військкомату – приїдь. Мені не хотілося. Я не поїхав, не відчував, що потрібно. А наступного разу подзвонила мама, сказала, що мене чекають в військкоматі через 3 години. А я був за Білою Церквою, фізично не міг приїхати. Ну й не було в мене бажання…
Я приїхав через 3 дні. Прийшов сам. Запитав: «Що ви хотіли?» Воєнком розказав все. Каже: «Підеш?» А тоді якраз стояв автобус, забирав хлопців. «Піду» – кажу. Він: «То поїхали!» Ну я зібрав речі вдома і поїхав з хлопцями. Так що я навіть не знаю, чи доброволець я, чи мобілізований
Андрій Музиченко, «Дикий Прапор», м. Київ Мобілізований, 93 ОМБр Був поранений в районі ДАП, поблизу с. Опитне
В мирному житті – художник, актор, реконструктор. Андрія важко назвати звичайною людиною в класичному розумінні цього слова. Він, швидше, поєднує непоєднуване. Судіть самі – ще з дитинства мріяв поїхати до Арізони, бо там індіанці. Здавалося б, що дивного? Багато дітей мріють про щось подібне. Але не в усіх ця мрія переростає в щось більше…
Страх до змін треба відкинути. Бо це гальма. Якщо ти через нього не перестрибнеш, то так і проживеш усе життя ніким. Якщо тебе щось не влаштовує, то треба міняти.
І треба було пройти як чоловіку все це. Скажу, що на війні себе і знайшов і втратив. Втратив того, яким я був і знайшов того, яким мені потрібно бути!
Момент, на який ми так чекали
Прапороносці Владислав Гераскевич та Єлизавета Сидьорко вели нашу команду в Мілані та Кортіні-д’Ампеццо. Пише НОК України та олімпійська команда/NOC of Ukraine and the Olympic Team. Про це повідомляють Контракти.UA.
Українські спортсмени та спортсменки крокують під синьо-жовтим прапором, представляючи нашу країну на головній олімпійській сцені світу.
Подивіться на ці щирі емоції наших атлетів — кожна посмішка, кожен погляд сповнений гордості та енергії.
Бажаємо успіхів нашим спортсменам
Вся Україна з вами! 07.02.2026 — 9 — 330
Все управління російськими окупаційними військами на фронті в Україні лягло, на багатьох ділянках зупинено штурмові дії, зазначив Сергій «Флеш» Бескрестнов.
Перші кроки щодо обмеження несанкціонованого використання мережі Starlink у Росії вже дали результати. У противника на фронтах навіть не проблема, у противника — катастрофа. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це повідомив радник міністра оборони з питань оборонних технологій, експерт з БпЛА Сергій «Флеш» Бескрестнов у Telegram.
«У противника на фронтах навіть не проблема, у противника катастрофа. Все управління військами лягло. На багатьох ділянках зупинені штурмові дії», — написав він.
Telegram-канал Insaider пише про те, що заблоковано 550 тисяч станцій Starlink у ЗС РФ, та наводить скриншоти російських вояків.
Щодо українських військових з’ясувалося, що були проблеми у тих, хто не подав оперативно списки на приватні «Старлінки». Сергій Бескрестнов зазначив, що процес оброблення триває.
Що передувало
Нагадаємо, раніше у США бізнесмен Ілон Маск повідомив про успіхи у питанні блокування Starlink для РФ.
Міністр оборони України Михайло Федоров запевнив у подальшій співпраці зі SpaceX. За його словами, українська сторона активно співпрацює з командою Маска над наступними важливими діями. Федоров подякував Маску за підтримку.
Як відомо, Starlink від SpaceX відіграє ключову роль у забезпеченні зв’язку для України під час війни. Раніше мережа використовувалася для оперативного управління комунікаціями та підтримки безпеки на передовій. 05.02.2026 — 7 — 552
Російські окупанти в ніч на 3 лютого вдарили по одній із ТЕЦ у Києві. Унаслідок атаки її було пошкоджено.
Про це пише РБК-Україна з посиланням на першого віце-прем'єра, міністра енергетики України Дениса Шмигаля в Telegram.Про це повідомляють Контракти.UA.
Шмигаль розповів, що відвідав ТЕЦ, яку вночі атакували росіяни, разом із генеральним секретарем НАТО Марком Рютте.
"Показали пану Рютте жахливі наслідки цієї атаки. Ворог завдав ракетного удару по енергооб'єкту, який забезпечує теплом жителів міста. Це цивільний об'єкт", - зазначив міністр.
Також Шмигаль звернув увагу, що росіяни навмисно атакували енергооб'єкти Києва, коли температура опустилася до -25 градусів Цельсія.
Під час розмови з Рютте очільник Міненерго разом із міністром закордонних справ України Андрієм Сибігою наголосили на важливості посилення об'єктів тепло- та електропостачання. Мова про системи ППО та ракети для них.
"Важливо забезпечити своєчасне постачання зброї, адже Росія нарощує своє виробництво", - зазначив Шмигаль.
Окремо сторони обговорили співпрацю у протидії кіберзагрозам. Україна має працювати разом із НАТО, оскільки РФ продовжує гібридну війну і проти членів Північноатлантичного альянсу.
Удар по ТЕЦ у Києві
Нагадаємо, російські окупанти в ніч на 3 лютого застосували понад 70 ракет і понад 400 ударних дронів для масованого удару по Україні.
Зокрема, вони атакували енергооб'єкти в Києві. Мер столиці Віталій Кличко розповів, що після атаки понад 1100 будинків у Дарницькому та Дніпровському районах Києва залишилися без теплопостачання.
При цьому він уточнив, що було сильно пошкоджено енергооб'єкт, який забезпечує теплопостачання для багатоповерхівок у цих районах. 03.02.2026 — 10 — 830
У Києві внаслідок російської атаки пошкоджено зал слави Національний музей історії України у Другій світовій війні, який розташований у підніжжі монумента Батьківщина-мати. Йдеться про пам’ятку науки і техніки місцевого значення.
Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на заяву віцепрем’єр-міністра з питань гуманітарної політики - міністра культури України Тетяни Бережної. Про це повідомляють Контракти.UA.
За словами Бережної, атака має особливо цинічний і символічний характер. Держава-агресор завдала удару по місцю, що зберігає пам’ять про боротьбу з агресією у ХХ столітті, фактично повторюючи злочини вже у ХХІ столітті.
Що відомо про пошкодження
Наразі на місці працюють профільні служби - фахівці музею, технічні служби та поліція. Вони оглядають територію, фіксують пошкодження та проводять первинну оцінку завданих збитків. Після завершення обстеження стане відомий обсяг необхідних відновлювальних робіт.
У Мінкульті нагадали, що з початку повномасштабного вторгнення Росія пошкодила або зруйнувала понад 1680 пам’яток культурної спадщини та тисячі об’єктів культурної інфраструктури. За словами міністерки, це свідоме знищення культури й історичної пам’яті України.
Відновлення і міжнародна підтримка
Бережна наголосила, що така практика потребує консолідованої відповіді міжнародної спільноти - зокрема через посилення санкцій проти РФ та надання Україні додаткових засобів протиповітряної оборони. Вона також зазначила, що Україна разом із партнерами розбудовує Український фонд культурної спадщини як прозорий міжнародний інструмент для відновлення та захисту зруйнованих об’єктів.
"Ми відновимо зруйноване. Збережемо пам’ять і про злочини нацизму у 20 столітті, і про злочини Росії сьогодні", - зазначила Бережна.
Попри пошкодження, музей продовжує роботу. У міністерстві подякували Силам оборони України за захист країни, людей та культурної спадщини.
Нагадаємо, у ніч на 3 лютого РФ здійснила комбінований удар по Києву. Окупанти застосували дрони і ракети. У п’яти районах столиці зафіксовані руйнування житлових будинків, пожежі, пошкодження АЗС, дитсадка та автомобілів. Унаслідок атаки постраждали троє людей, на місцях працюють екстрені служби.
03.02.2026 — 6 — 774
Станом на зараз вже троє постраждалих у Києві.
У Києві троє людей постраждали внаслідок нічної російської атаки.
Про це повідомив начальник Київської міської військової адміністрації Тимур Ткаченко у Telegram. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Дніпровський район: на одній з адрес сталося руйнування житлової 5-поверхівки. За іншою адресою — виникла пожежа на території закладу дошкільної освіти. Також зафіксовані падіння уламків на відкритій території без загоряння.
Очевидці повідомляють, що у Дніпровському районі знову зникло опалення, вже вчетверте за сезон.
Деснянський район: зафіксовані влучання по території однієї з адмінбудівель та на відкритій території.
Дарницький район: на одній із локацій сталася пожежа та руйнування на 26 поверсі багатоповерхівки. На жаль, одна людина постраждала. Також пошкоджено фасад та скління житлового будинку. Ще на одній адресі сталося загоряння та руйнування у складській будівлі.
Печерський район: внаслідок влучання по території однієї з АЗС пошкоджена її будівля, 4 припарковані авто, лінія електропередач та дорожнє покриття.
Шевченківський район: сталося займання багатоповерхівки, двоє людей отримали травми.
За даними ДСНС, всі пожежі ліквідовані. Інформація щодо постраждалих уточнюється. На місцях працюють всі відповідні служби міста.
Зазначимо, тривога у Києві тривала 7 годин 20 хвилин.
Нагадаємо, у ніч проти 3 лютого Росія знову атакувала Київ. 03.02.2026 — 9 — 830
