Ми хочемо писати не про війну, а про людей на війні. Хоча це вдається все важче і важче, бо дійсно починаємо розуміти, скільки справжнього в цих людях, скільки в них героїзму, відваги та сміливості. Яка шалена самовіддача в кожному їхньому вчинку. Вони – Герої! Про них важко писати і неможливо не писати. Але це свята тема, про неї не можна мовчати! Не можна забувати, замовчувати і обходити стороною. Тут не можна брехати. Все, що відбувається на війні – це не норма. Це – війна. Але це також і життя. Просто там воно інше. Війна – це тимчасово, рано чи пізно вона закінчиться. І тоді додому повернуться всі Герої. Більшість з них знімуть камуфльований одяг і перестануть вирізнятися серед інших. Вони стануть звичайними. Але це тільки на перший погляд. Бо звичайних на цій війні немає. Скажемо більше – вони вже почали повертатись в мирне життя. А хто вони? Що ми про них знаємо? Що вони Герої? Захисники? Так, безперечно! Але цього замало. Вони мають імена, історії, спогади і плани на майбутнє. Саме тому і виник проект «Якби не війна». 12 Героїв, які підтверджують: для того, щоб захищати свою Батьківщину, достатньо просто бути її патріотом.Що кидається в очі? Неспівпадіння ролей – там і тут: військові професії – снайпер, кулеметник, штурмовик, сапер, водій БМП, а до того вони – вчителі, шахтери, музиканти, кухарі, агрономи, бухгалтери і навіть діджеї… На війні вони почали розуміти цінність життя, зрозуміли себе, отримали можливість доторкнутися до правди, почали дорожити справжніми відносинами. Вони повернулися іншими людьми. Не кращими, не гіршими. Просто іншими. Бо пережили те, що може зламати, спалити зсередини. А вони вистояли і, як легендарний фенікс, постали оновленими. Вони змінюють своє життя, і життя тих, з ким їх зводить доля. Вони ті, хто не скиглить, не шукає виправдання своїм вчинкам, не опускають руки, а рухаються вперед і рухають світ. Вони працюють над собою, тим самим допомагаючи іншим. Вони неймовірні! В кожному з них, здається, дві людини з одним життям і спогадами. Незалежно від нашого ставлення до війни поважаймо тих, хто стоїть на захисті нашого чистого неба, спокійного сну та мирного життя. У важкі часи захищати свою країну пішли ці воїни, вони – Герої, патріоти своєї держави. Але чи все ми з вами зробили, щоб вони повернулися до мирного життя?
Підполковник Ігор Чупрун з Житомира
"Я обожнюю це – бути військовим", - підполковник з Житомира Ігор Чупрун. Батько і два брати у нього теж військові.
Після поранення в зоні АТО чоловіка на тиждень ввели в штучну кому, ампутували праву ногу і тепер він носить протез.
Кадровий військовий, підполковник, старший офіцер управління 8-го армійського корпусу Поранений в Донецькій області
У мене за плечима була військова кафедра, тож дещо я знав. Закінчив університет вже старшим лейтенантом військово-медичної служби.
Багато думав куди піти. Дізнався, що формується добровольчий батальйон «К-2». Всі наші, з Майдану, туди пішли. І став я на той момент взводним.
Михайло Зарувний, «Шерлок», Вінницька обл. Мобілізований, 18-й бТрО
В мирному житті – вчитель фізкультури
Зараз Міша звільнений в запас. В тому випадку, якби захотів би пов’язати життя з військовою справою, то міг би піти на контракт. Але як він каже «повоювати можна, але з військовою службою, вірніше з самою військовою частиною не хочеться мати будь який стосунок, бо там «цікаві» устави. А на війні, там інша справа
Що спільного між вчительством і армією? Моя професія і її специфіка – навіть на уроці завдання подаються в наказовій манері, звикаєш давати команди.
Петро Святецький, м. Київ Доброволець, батальйон ОУН-81 ОАЕМБр
В мирному житті – режисер. Результати його роботи бачили більшість українців. Саме він знімав «Міняю жінку», «Весілля для тебе», «На валізах», «Весільні битви». Реаліті- шоу – його стихія.
Про все розповідає з посмішкою й іронією: «Радянське дитинство, воно дурне. Зрозуміло, що виховували правильно. От приходять солдатики, кажуть: «Ми танкісти». От все, хочу бути танкістом. Приходять десантники – я хочу бути десантником… і в 37 років мої дитячі мрії здійснились – я став десантником».
Його мрії і плани? – «Москаля вигнати звідси. Це плани. А мрії... Я навіть не знаю, не мрію ні про що. В мене є надзавдання – з москалем пов’язане. Хоча є і мрія – поїхати подалі від людей, на місяць сховатися в якомусь лісі. Ліс, річка, море. Подалі від людей, без Інтернету. Мезотропія в мене нормально розвинулась і хочеться подалі від людей побути деякий час».
Віталій Марків, Тернопільська обл.– Італія Доброволець, батальйон імені Кульчицького
В мирному житті – діджей. Родом з м. Хорост, Тернопільської області. Після закінння 9-го класу поїхав з мамою і сестрою в Італію. Це був 2003 рік. В Італії Віталік вступив в технічний коледж, закінчив його. Дуже любить спорт.
Не думав, що все так надовго затягнуться ці події. Вважав, тиждень-два – і все вирішиться. Побачив, що почали з’їжджатися люди на Майдан. Взяв рюкзак і кажу мамі: «Їду в Україну». Вона питає: «Коли повернешся?». Кажу: «В середині січня». В мене була відпустка, тож вирішив на місяць поїхати.
продовжую службу в Національній Гвардії, підписав контракт на 5 років, я сержант, в мене іншого варіанту не було. Будую кар’єру. За музикою сумую, сумую за парашутним спортом.
Євген Гуділов, «Ворон», м. Дніпропетровськ Доброволець, Батальйон «Донбас» Був поранений під Іловайськом
В мирному житті – музикант, композитор, виконавець власних пісень
«Якщо не я, то хто?» – говорить Женя про те, що стало причиною піти на війну. Він не професійний військовий. Ніколи не хотів ним бути і ніколи не думав, що доведеться.
День, коли отримав поранення, «Ворон» вважає своїм другим Днем народження. «Так всі вважають», – додає. «Навіть, якби була б можливість змінити рішення, пішов би, не задумуючись. Я вірю в «ефект метелика» – нічого не можна змінити. Навіть якби знав, що та ракета впаде мені під ноги, все одно би пішов». 10 місяців з ним в шпиталях жила донька. Вона і зараз супроводжує його всюди – сам Женя не може пересуватись через вади з зором (лишилось тільки одне око, яке бачить на 10%).
Леонід Остальцев, м. Київ Доброволець, 30 ОМБр
В мирному житті – піцайоло, має власну піцерію.
«В червні 2014 року пішов у військкомат. Після того, як збили літак з десантниками над Луганським аеропортом. Для мене, взагалі, не стояло питання «Йти чи не йти?». Для мене стояло питання лише «Коли йти?». А літак став крайньою точкою, вдома вже просто не міг перебувати. Я прийшов у військкомат і просто сказав: «Давайте, забирайте мене!»
Мої друзі – це ті люди, які з’явились завдяки війні. А от ставлення до мене оточення, яке було до війни, змінилося. З багатьма я перестав спілкуватися, решта перестали спілкуватись зі мною. Мені нема про що з ними говорити, я їх ігнорую.
Сергій Димчук, «Золотий», м. Житомир Доброволець, полк «Азов», «Чорний корпус» Був поранений під Іловайськом
В мирному житті – художник-рестравратор. До Майдану Сергій малював. Що саме? «Все! – каже цей неймовірно світлий хлопець. – Я вчився на виконавця художньо-оформлювальних робіт в Житомирі. Звідти й родом. Можна сказати, що малюю з дитинства». На Майдані був в 24й сотні. Одразу після цього – в АТО. Воював в «Азові», в «Чорному корпусі».
10 серпня 2014 року – штурм Іловайська. 23 серпня – все той же Іловайськ, де мене було поранено. Тоді багато хлопців загинуло. Ми намагались цьому запобігти. Нас не хотіли слухати і почути. Вважаю, що це була цілеспрямована акція, аби винищити добровольчі батальйони одним махом. Ось і все. На той момент держава розуміла, що добробати можуть багато чого зробити, бо армії толком не було. Це зараз вона більш-менш взута-одягнена, щось вміє.
З того часу пройшло 1,5 року, а Сергій і досі проходить лікування. Він ще потребує ендопротезування ліктя. Хоч і буде інвалідність, але в майбутньому планує повернутися назад, на фронт. Поки йде війна, він не бачить себе в мирному житті
Станіслав Бєдарєв, м. Золотоноша Доброволець, ЗРК «ОСА»
В мирному житті – агроном. Зараз Стас повернувся додому, знову активно зайнявся тепличним виробництвом. Хоча воно й не зупинялось – допомагали молодший брат і тесть, але все одно за рік багато чого упущено. А ще вдруге став татком. Тепер планує побудувати для сина та доньки будинок.
В якийсь момент він навіть замислювався про те, щоб знов підписати контракт, але родина переважила: «Якщо я підпишу контракт, то як же дружина з малими дітьми? Та й згадую, коли приїжджав додому на ротації. Син дуже радісно зустрічав і дуже важко було, коли я їхав назад. Не хотів відпускати. Постійно просив по телефону, щоб я вже повертався. Я йому тоді придумував, що мене вусатий бородатий дядько не відпускає.
Я змінився трохи після війни. Став розсудливіше ставитись до того, що правильно, що неправильно. Варто чи не варто. А життя ж продовжується. Повернувся і слава Богу. Треба жити!
Олександр Тарасюк, м. Алчевськ Доброволець, 34 бТрО Був поранений під Острою Могилою
В мирному житті – шахтар. Закінчив гірниче училище, 15 років працював на шахті, потім їздив в Забайкалля, там добували кварц, по суті – та ж шахта. Потім, Алчевський металургійний комбінат. З Алчевська переїхав з дружиною до Станиці Луганської. Там прожив до війни 7 років. Працював спочатку на Луганському тепловозобудівному заводі, а потім – в локомотивному депо на залізниці в Станиці. Все життя в важкій металургії
«Коли Станиця плавно перейшла в руки сепарів, так і почалась моя війна. Це був березень 2014 року. Тоді, якщо пам’ятаєте, була реклама, я її називаю «Юлькин набор», коли вони говорили «Нас воює 5 тисяч…» Тоді був сюжет на телебаченні і в ньому номер телефону. Я не знав тоді куди йти, але те, що піду за Україну – сумнівів не було.
Війна змінила не тільки спосіб життя патріота, але і його самого: «Я перестав бути категоричним. Більш добрим став, чуйним. Бо ж живемо один раз і коли ходиш «під смертю», розумієш, що все те, що люди собі створюють, воно удаване, це мішура. Воно не варте наших днів».
Дмитро Крикун, «Амур», Житомирська обл. Доброволець, 95 ОАЕМБр
В мирному житті – масажист. От далі планую власний кабінет відкрити. Творити добро в вигляді масажу. Люди потрохи почали дізнаватись про мене, то є замовлення. Хоч і не багато, але все ще попереду. От є одна журналістка, вона писала про мене, потім замовила масаж. Коли записували інтерв’ю, я був на курсах, то вона сказала: «Закінчиш курси, і я йду до тебе на масаж». Так і сталось
Я в АТО з самого початку, перша хвиля мобілізації. Я навіть не знаю, як я пішов… Першого раз, коли призивали на 10 днів, мене шукали. Дзвонили з військкомату – приїдь. Мені не хотілося. Я не поїхав, не відчував, що потрібно. А наступного разу подзвонила мама, сказала, що мене чекають в військкоматі через 3 години. А я був за Білою Церквою, фізично не міг приїхати. Ну й не було в мене бажання…
Я приїхав через 3 дні. Прийшов сам. Запитав: «Що ви хотіли?» Воєнком розказав все. Каже: «Підеш?» А тоді якраз стояв автобус, забирав хлопців. «Піду» – кажу. Він: «То поїхали!» Ну я зібрав речі вдома і поїхав з хлопцями. Так що я навіть не знаю, чи доброволець я, чи мобілізований
Андрій Музиченко, «Дикий Прапор», м. Київ Мобілізований, 93 ОМБр Був поранений в районі ДАП, поблизу с. Опитне
В мирному житті – художник, актор, реконструктор. Андрія важко назвати звичайною людиною в класичному розумінні цього слова. Він, швидше, поєднує непоєднуване. Судіть самі – ще з дитинства мріяв поїхати до Арізони, бо там індіанці. Здавалося б, що дивного? Багато дітей мріють про щось подібне. Але не в усіх ця мрія переростає в щось більше…
Страх до змін треба відкинути. Бо це гальма. Якщо ти через нього не перестрибнеш, то так і проживеш усе життя ніким. Якщо тебе щось не влаштовує, то треба міняти.
І треба було пройти як чоловіку все це. Скажу, що на війні себе і знайшов і втратив. Втратив того, яким я був і знайшов того, яким мені потрібно бути!
Один з найвідоміших сучасних українських художників та великий експериментатор з кольором та абстракцією Анатолій Криволап нещодавно — 11 вересня — відзначив ювілей: 80 років від свого дня народження. Цій події і присвячено виставку «Світло і колір», що відкрилася на цьому тижні, 15 вересня, у Національному музеї «Київська картинна галерея».
Живописні полотна — доробок художника за останні чверть сторіччя, і більшість їх вперше демонструються широкому загалу — займають три дальні зали другого поверху правого крила музею, а в найостаннішому доповнюються відеопроекцією.
Також 80-річчю, але вже скульптора, присвячена інша виставка: «Аліса Забой. Наймолодша шістдесятниця». Вона розташована в залі на першому поверсі, відразу справа від входу. Роботи не монументальні, переважно на релігійну та соціальну тематику. Експозиція працює ще два тижні — до 4 жовтня.
Довше, до 25 жовтня, триватиме виставка Владислава Шерешевського «Свіже». Назва має багато значень, відвідувачі самі визначать, яке їм підійде найбільше, а одне з них — нещодавно написані картини. Тут представлені всі жанри і всі емоційні стани.
Ще одна виставка — «Анна Крюгер-Прахова. Музейна премʼєра» — деяким чином продовжує естафету півроку тому завершеної виставки Олександра Мурашка: вона розташована в тих самих залах другого поверху правого крила музею, і в першій залі є картина з тієї експозиції, а саме портрет Анни з сином авторства Олександра. Виставка показує всі етапи творчого зростання художниці: від учнівських робіт )а починала вона навчатись в школі Миколи Мурашка, дядька Олександра), до картин пізнього періоду. Час роботи цієї експозиції подовжено до 1 листопада. 19.09.2026 — 21 — 2556
OSINT-аналітики показали супутникові знімки ураженої російської авіації.
Вночі проти 17 вересня ЗСУ знищили два російські вертольоти і два літаки під час атаки по аеродрому у Ростові. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це заявили українські OSINT-аналітики.
На кадрах, опублікуваних проєктом «КіберБорошно», видно російські гелікоптери Мі-8, а також літаки Ан-12 та Ан-26, які були уражені на летовищі «Ростов-Центральний».
«В результаті атаки на аеропорт „Ростов-Центральний“ зафіксовано повне знищення двох вертольотів Мі-8, Ан-12 та Ан-26», — йдеться у повідомленні.
Нагадаємо, президент України Володимир Зеленський заявив, що Україна «вибила» кілька бортів на аеродромі в Ростові. З його слів, підрозділи СБУ провели операцію та уразили шість одиниць російської авіації. За його словами, під удар потрапили Ан-12, два Ан-26 та три гелікоптери. 19.09.2026 — 3 — 879
У РФ стартували вибори до Думи: опозицію усувають, на виборців тиснуть, а зв’язок можуть вимикати
На тлі парламентських виборів у РФ дедалі частіше говорять про порушення та тиск на тих, хто намагається контролювати перебіг голосування.
Сьогодні, 18 вересня, в Росії розпочалося триденне голосування на виборах до Державної Думи і регіональних парламентів.
Втім, ще до початку голосування фіксували ознаки тиску — влада намагається залякати спостерігачів та представників опозиції. Крім того, у регіонах можуть вимикати мобільний зв’язок і інтернет через «заходи безпеки». Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це повідомляють російські видання та різні Telegram-канали.
Напередодні виборів голова Центральної виборчої комісії РФ Елла Памфілова заявила про можливі «ненавмисні» перебої зі зв’язком і передаванням даних. Втім, за її словами, «це не привід для того, щоб скасувати голосування». Втім, ресурси дистанційного електронного голосування, каже Памфілова, нібито планують включити до «білих списків».
Усунення опозиційних спостерігачів на виборах в РФ
За даними «Верстки», у Воронежі та низці великих муніципалітетів області на виборах до Держдуми не допустили спостерігачів від опозиційних парламентських партій.
Зокрема, близько 400 спостерігачів від Комуністична партія Російської Федерації нібито відхилили через «недоліки в документах». Саме тому офіційно стежити за виборами у Воронежі зможуть лише представники путінської «Єдиної Росії» та обласної Громадської палати.
У КПРФ заявили про відмови в реєстрації спостерігачів під надуманими приводами та назвали такі дії спробою забезпечити «легітимність виборів нелегітимними методами».
«Вибори у нас стали настільки прозорими, що їх навіть непомітно», — іронічно розповів «Верстці» співробітник регіональної виборчої системи.
Порушення та тиск на виборців в Росії
Тим часом в Алтайському краї мешканців, за даними місцевого відділення КПРФ, масово включають до списків для голосування вдома без їхніх заяв. Цілком ймовірно, що людей без їхньої згоди реєструють для участі в електронному голосуванні.
Повідомлення про можливі вкидання також надходять із Білгородської області. Там, за словами місцевих жителів, під час голосування вдома члени виборчих комісій могли голосувати замість виборців.
Окремо того, повідомляють про тиск на бюджетників, яких нібито змушують звітувати про голосування за «Єдину Росію». Про такі випадки вже повідомляють в Алтайському краї, у Новосибірській, Свердловській, Білгородській і Самарській областях.
Тиск на опозиційних спостерігачів в РФ
Силовики та місцева влада продовжують чинити тиск на представників опозиційної партії «Яблуко». У Казані членів партії намагалися виселити з офісу. За словами активістів, 16 вересня одразу після зустрічі з прихильниками в офісі відключили електроенергію. Того ж дня власник приміщення вимагав від партії звільнити офіс і розірвати договори оренди.
У Тамбовській області силовики телефонують спостерігачам «Яблука» та вимагають зустрічей із ними. Поліцейські зізнаються, що мають «на руках великий список спостерігачів».
Водночас у Ростовській області одного зі спостерігачів цієї партії забрали люди в масках. Наразі місцеперебування Бориса Міклюкова невідоме.
Нагадаємо, The Economist опублікувало матеріал про те, що вибори до Держдуми в Росії перетворюються на фарс і відбуваються на тлі дедалі більшої абсурдності процесу. Політична конкуренція в країні залишається вкрай обмеженою, а тиск на опозицію, спостерігачів і виборців лише посилюється. Окрім того, вже після завершення виборів Росія також може зіткнутися з новою хвилею мобілізації для війни проти України. 18.09.2026 — 5 — 1133
В Антарктиці зафіксували перше народження тюленяти Ведделла цього сезону. Малюк з’явився на острові Вінтер, а науковці вже взялися стежити за його розвитком.
Поблизу антарктичної станції «Академік Вернадський» народилося перше цього сезону дитинча тюленя Ведделла. Малюк з’явився на світ на острові Вінтер, розташованому навпроти острова Галіндез. Науковці влаштувати детальну фотосесію та показали новонароджене тюленятко. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це пишуть у Національному антарктичному науковому центрі.
Біля «Академіка Вернадського» народилося тюленя: милі фото
Зараз в Антарктиці початок весни — період, коли самиці цього виду приводять по одному цуценяті.
Появу новонародженого зафіксував біолог 31-ї експедиції Кирило Суліма. За його словами, науковці вже певний час стежили за вагітними самицями у традиційних місцях розмноження в околицях станції.
«Днями вирушили працювати в океані, й уже з човна помітили зграю мартинів, які з криками кружляли між сусідніми островами Вінтер і Скуа. Зазвичай мартини так роблять, коли знаходять, чим поживитися. Серед іншого це може бути плацента тюленів. Тож я вирішив дослідити місце, підняв дрон і побачив самицю, яка щойно народила», — каже він.
Після виявлення тварин дослідник одразу попрямував до матері з малюком, щоб відібрати необхідні зразки. Паралельно фахівці моніторять загальний успіх щорічного гніздування тюленів.
Цей процес напряму залежить від морської криги, площа якої останніми роками активно скорочується і погіршує умови для розмноження виду.
За даними спостережень біологів, мати і малюк почуваються нормально. Одразу після народження такі тюленята важать 25–30 кг. Завдяки дуже поживному молоку самиці з жирністю 54% вони швидко ростуть і до кінця тримісячного періоду вигодовування можуть важити до 90 кг. Вага дорослих особин тюленів Ведделла досягає приблизно 400 кг.
Полярники знову оголосили традиційний конкурс на ім’я для першого новонародженого. Оскільки його стать наразі не встановили, учасникам пропонують вигадувати універсальні варіанти, які підійдуть як хлопчикові, так і дівчинці.
Свої пропозиції можна залишати в коментарях на сторінці центру до 23:59 20 вересня. Наступного тижня команда 31-ї експедиції визначить найцікавіший варіант, а його автор отримає пам’ятний подарунок — шеврон експедиції.
Тварини: останні новини
Нагадаємо, в неділю, 30 серпня, у частині озера Тахо у штаті Невада (США) річкова видра зненацька напала на інструкторку з плавання Лінетт Беллін. Тварина близько п’яти хвилин безжально переслідувала жінку у воді й на скелях, кусаючи та дряпаючи її.
Постраждалій вдалося дістатися берега, після чого її госпіталізували з численними ранами обличчя, рук, ніг і стоп. У лікарні жінці наклали 38 швів та провели профілактику сказу.
Представники Департаменту дикої природи Невади зазначили, що подібні напади вкрай рідкісні, хоча популяція видр у регіоні зростає протягом останніх 15 років. Постраждала припускає, що тварина захищала дитинчат. 17.09.2026 — 8 — 1334
У Саратові повідомляють про пожежі щонайменше на двох об’єктах.
У ніч проти 11 вересня Саратовська область Росії зазнала атаки безпілотників. Унаслідок ударів спалахнули пожежі. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це повідомляють Telegram-канал Exilenova та місцеві джерела.
Близько 2:00 губернатор Саратовської області Роман Бусаргін заявив, що отримав від Міноборони РФ інформацію про загрозу застосування безпілотників.
«Локально у місцях можливої загрози можуть працювати системи оповіщення. Усі екстрені служби приведені у повну готовність», — написав він.
Водночас уже близько 02:30 у соцмережах почали масово з’являтися відео масштабної пожежі в Саратові.
Місцеві жителі уточнювали, що внаслідок атаки безпілотників міг спалахнути місцевий нафтопереробний завод. Водночас виникла масштабна пожежа на логістичному хабі компанії Ozon.
Очевидці зняли на відео моменти ударів та їхні наслідки. Зокрема, зафіксовано момент атаки на склад Ozon: на ролику чутно вибухи і схвильовані вигуки наляканих росіян.
«Так, це українські. Є**ть! Вони що, цілеспрямовано склад бомблять?! Склад горить! Зв’язку немає!» — вигукує одна з жінок
«Ще один летить! Він над нами десь летить», — каже інша.
На відео з соцмереж також видно, що вранці після атаки над Саратовом у небо здіймаються стовпи диму, що нагадують гриби.
Пізніше також повідомлялося про вибухи та роботу ППО у Самарі та Волгограді.
Раніше повідомлялося, що Дагестан у Росії сколихнули потужні вибухи через атаку безпілотників. Очевидці заявили про «прильоти» та масштабну пожежу в районі морського торговельного порту, через який РФ та Іран постачають один одному зброю.
Ми раніше інформували, що у Новому Уренгої повідомляють про атаку на газоконденсатний завод, розташований більш ніж за 3200 км від України. 11.09.2026 — 8 — 3260
