Ми хочемо писати не про війну, а про людей на війні. Хоча це вдається все важче і важче, бо дійсно починаємо розуміти, скільки справжнього в цих людях, скільки в них героїзму, відваги та сміливості. Яка шалена самовіддача в кожному їхньому вчинку. Вони – Герої! Про них важко писати і неможливо не писати. Але це свята тема, про неї не можна мовчати! Не можна забувати, замовчувати і обходити стороною. Тут не можна брехати. Все, що відбувається на війні – це не норма. Це – війна. Але це також і життя. Просто там воно інше. Війна – це тимчасово, рано чи пізно вона закінчиться. І тоді додому повернуться всі Герої. Більшість з них знімуть камуфльований одяг і перестануть вирізнятися серед інших. Вони стануть звичайними. Але це тільки на перший погляд. Бо звичайних на цій війні немає. Скажемо більше – вони вже почали повертатись в мирне життя. А хто вони? Що ми про них знаємо? Що вони Герої? Захисники? Так, безперечно! Але цього замало. Вони мають імена, історії, спогади і плани на майбутнє. Саме тому і виник проект «Якби не війна». 12 Героїв, які підтверджують: для того, щоб захищати свою Батьківщину, достатньо просто бути її патріотом.Що кидається в очі? Неспівпадіння ролей – там і тут: військові професії – снайпер, кулеметник, штурмовик, сапер, водій БМП, а до того вони – вчителі, шахтери, музиканти, кухарі, агрономи, бухгалтери і навіть діджеї… На війні вони почали розуміти цінність життя, зрозуміли себе, отримали можливість доторкнутися до правди, почали дорожити справжніми відносинами. Вони повернулися іншими людьми. Не кращими, не гіршими. Просто іншими. Бо пережили те, що може зламати, спалити зсередини. А вони вистояли і, як легендарний фенікс, постали оновленими. Вони змінюють своє життя, і життя тих, з ким їх зводить доля. Вони ті, хто не скиглить, не шукає виправдання своїм вчинкам, не опускають руки, а рухаються вперед і рухають світ. Вони працюють над собою, тим самим допомагаючи іншим. Вони неймовірні! В кожному з них, здається, дві людини з одним життям і спогадами. Незалежно від нашого ставлення до війни поважаймо тих, хто стоїть на захисті нашого чистого неба, спокійного сну та мирного життя. У важкі часи захищати свою країну пішли ці воїни, вони – Герої, патріоти своєї держави. Але чи все ми з вами зробили, щоб вони повернулися до мирного життя?
Підполковник Ігор Чупрун з Житомира
"Я обожнюю це – бути військовим", - підполковник з Житомира Ігор Чупрун. Батько і два брати у нього теж військові.
Після поранення в зоні АТО чоловіка на тиждень ввели в штучну кому, ампутували праву ногу і тепер він носить протез.
Кадровий військовий, підполковник, старший офіцер управління 8-го армійського корпусу Поранений в Донецькій області
У мене за плечима була військова кафедра, тож дещо я знав. Закінчив університет вже старшим лейтенантом військово-медичної служби.
Багато думав куди піти. Дізнався, що формується добровольчий батальйон «К-2». Всі наші, з Майдану, туди пішли. І став я на той момент взводним.
Михайло Зарувний, «Шерлок», Вінницька обл. Мобілізований, 18-й бТрО
В мирному житті – вчитель фізкультури
Зараз Міша звільнений в запас. В тому випадку, якби захотів би пов’язати життя з військовою справою, то міг би піти на контракт. Але як він каже «повоювати можна, але з військовою службою, вірніше з самою військовою частиною не хочеться мати будь який стосунок, бо там «цікаві» устави. А на війні, там інша справа
Що спільного між вчительством і армією? Моя професія і її специфіка – навіть на уроці завдання подаються в наказовій манері, звикаєш давати команди.
Петро Святецький, м. Київ Доброволець, батальйон ОУН-81 ОАЕМБр
В мирному житті – режисер. Результати його роботи бачили більшість українців. Саме він знімав «Міняю жінку», «Весілля для тебе», «На валізах», «Весільні битви». Реаліті- шоу – його стихія.
Про все розповідає з посмішкою й іронією: «Радянське дитинство, воно дурне. Зрозуміло, що виховували правильно. От приходять солдатики, кажуть: «Ми танкісти». От все, хочу бути танкістом. Приходять десантники – я хочу бути десантником… і в 37 років мої дитячі мрії здійснились – я став десантником».
Його мрії і плани? – «Москаля вигнати звідси. Це плани. А мрії... Я навіть не знаю, не мрію ні про що. В мене є надзавдання – з москалем пов’язане. Хоча є і мрія – поїхати подалі від людей, на місяць сховатися в якомусь лісі. Ліс, річка, море. Подалі від людей, без Інтернету. Мезотропія в мене нормально розвинулась і хочеться подалі від людей побути деякий час».
Віталій Марків, Тернопільська обл.– Італія Доброволець, батальйон імені Кульчицького
В мирному житті – діджей. Родом з м. Хорост, Тернопільської області. Після закінння 9-го класу поїхав з мамою і сестрою в Італію. Це був 2003 рік. В Італії Віталік вступив в технічний коледж, закінчив його. Дуже любить спорт.
Не думав, що все так надовго затягнуться ці події. Вважав, тиждень-два – і все вирішиться. Побачив, що почали з’їжджатися люди на Майдан. Взяв рюкзак і кажу мамі: «Їду в Україну». Вона питає: «Коли повернешся?». Кажу: «В середині січня». В мене була відпустка, тож вирішив на місяць поїхати.
продовжую службу в Національній Гвардії, підписав контракт на 5 років, я сержант, в мене іншого варіанту не було. Будую кар’єру. За музикою сумую, сумую за парашутним спортом.
Євген Гуділов, «Ворон», м. Дніпропетровськ Доброволець, Батальйон «Донбас» Був поранений під Іловайськом
В мирному житті – музикант, композитор, виконавець власних пісень
«Якщо не я, то хто?» – говорить Женя про те, що стало причиною піти на війну. Він не професійний військовий. Ніколи не хотів ним бути і ніколи не думав, що доведеться.
День, коли отримав поранення, «Ворон» вважає своїм другим Днем народження. «Так всі вважають», – додає. «Навіть, якби була б можливість змінити рішення, пішов би, не задумуючись. Я вірю в «ефект метелика» – нічого не можна змінити. Навіть якби знав, що та ракета впаде мені під ноги, все одно би пішов». 10 місяців з ним в шпиталях жила донька. Вона і зараз супроводжує його всюди – сам Женя не може пересуватись через вади з зором (лишилось тільки одне око, яке бачить на 10%).
Леонід Остальцев, м. Київ Доброволець, 30 ОМБр
В мирному житті – піцайоло, має власну піцерію.
«В червні 2014 року пішов у військкомат. Після того, як збили літак з десантниками над Луганським аеропортом. Для мене, взагалі, не стояло питання «Йти чи не йти?». Для мене стояло питання лише «Коли йти?». А літак став крайньою точкою, вдома вже просто не міг перебувати. Я прийшов у військкомат і просто сказав: «Давайте, забирайте мене!»
Мої друзі – це ті люди, які з’явились завдяки війні. А от ставлення до мене оточення, яке було до війни, змінилося. З багатьма я перестав спілкуватися, решта перестали спілкуватись зі мною. Мені нема про що з ними говорити, я їх ігнорую.
Сергій Димчук, «Золотий», м. Житомир Доброволець, полк «Азов», «Чорний корпус» Був поранений під Іловайськом
В мирному житті – художник-рестравратор. До Майдану Сергій малював. Що саме? «Все! – каже цей неймовірно світлий хлопець. – Я вчився на виконавця художньо-оформлювальних робіт в Житомирі. Звідти й родом. Можна сказати, що малюю з дитинства». На Майдані був в 24й сотні. Одразу після цього – в АТО. Воював в «Азові», в «Чорному корпусі».
10 серпня 2014 року – штурм Іловайська. 23 серпня – все той же Іловайськ, де мене було поранено. Тоді багато хлопців загинуло. Ми намагались цьому запобігти. Нас не хотіли слухати і почути. Вважаю, що це була цілеспрямована акція, аби винищити добровольчі батальйони одним махом. Ось і все. На той момент держава розуміла, що добробати можуть багато чого зробити, бо армії толком не було. Це зараз вона більш-менш взута-одягнена, щось вміє.
З того часу пройшло 1,5 року, а Сергій і досі проходить лікування. Він ще потребує ендопротезування ліктя. Хоч і буде інвалідність, але в майбутньому планує повернутися назад, на фронт. Поки йде війна, він не бачить себе в мирному житті
Станіслав Бєдарєв, м. Золотоноша Доброволець, ЗРК «ОСА»
В мирному житті – агроном. Зараз Стас повернувся додому, знову активно зайнявся тепличним виробництвом. Хоча воно й не зупинялось – допомагали молодший брат і тесть, але все одно за рік багато чого упущено. А ще вдруге став татком. Тепер планує побудувати для сина та доньки будинок.
В якийсь момент він навіть замислювався про те, щоб знов підписати контракт, але родина переважила: «Якщо я підпишу контракт, то як же дружина з малими дітьми? Та й згадую, коли приїжджав додому на ротації. Син дуже радісно зустрічав і дуже важко було, коли я їхав назад. Не хотів відпускати. Постійно просив по телефону, щоб я вже повертався. Я йому тоді придумував, що мене вусатий бородатий дядько не відпускає.
Я змінився трохи після війни. Став розсудливіше ставитись до того, що правильно, що неправильно. Варто чи не варто. А життя ж продовжується. Повернувся і слава Богу. Треба жити!
Олександр Тарасюк, м. Алчевськ Доброволець, 34 бТрО Був поранений під Острою Могилою
В мирному житті – шахтар. Закінчив гірниче училище, 15 років працював на шахті, потім їздив в Забайкалля, там добували кварц, по суті – та ж шахта. Потім, Алчевський металургійний комбінат. З Алчевська переїхав з дружиною до Станиці Луганської. Там прожив до війни 7 років. Працював спочатку на Луганському тепловозобудівному заводі, а потім – в локомотивному депо на залізниці в Станиці. Все життя в важкій металургії
«Коли Станиця плавно перейшла в руки сепарів, так і почалась моя війна. Це був березень 2014 року. Тоді, якщо пам’ятаєте, була реклама, я її називаю «Юлькин набор», коли вони говорили «Нас воює 5 тисяч…» Тоді був сюжет на телебаченні і в ньому номер телефону. Я не знав тоді куди йти, але те, що піду за Україну – сумнівів не було.
Війна змінила не тільки спосіб життя патріота, але і його самого: «Я перестав бути категоричним. Більш добрим став, чуйним. Бо ж живемо один раз і коли ходиш «під смертю», розумієш, що все те, що люди собі створюють, воно удаване, це мішура. Воно не варте наших днів».
Дмитро Крикун, «Амур», Житомирська обл. Доброволець, 95 ОАЕМБр
В мирному житті – масажист. От далі планую власний кабінет відкрити. Творити добро в вигляді масажу. Люди потрохи почали дізнаватись про мене, то є замовлення. Хоч і не багато, але все ще попереду. От є одна журналістка, вона писала про мене, потім замовила масаж. Коли записували інтерв’ю, я був на курсах, то вона сказала: «Закінчиш курси, і я йду до тебе на масаж». Так і сталось
Я в АТО з самого початку, перша хвиля мобілізації. Я навіть не знаю, як я пішов… Першого раз, коли призивали на 10 днів, мене шукали. Дзвонили з військкомату – приїдь. Мені не хотілося. Я не поїхав, не відчував, що потрібно. А наступного разу подзвонила мама, сказала, що мене чекають в військкоматі через 3 години. А я був за Білою Церквою, фізично не міг приїхати. Ну й не було в мене бажання…
Я приїхав через 3 дні. Прийшов сам. Запитав: «Що ви хотіли?» Воєнком розказав все. Каже: «Підеш?» А тоді якраз стояв автобус, забирав хлопців. «Піду» – кажу. Він: «То поїхали!» Ну я зібрав речі вдома і поїхав з хлопцями. Так що я навіть не знаю, чи доброволець я, чи мобілізований
Андрій Музиченко, «Дикий Прапор», м. Київ Мобілізований, 93 ОМБр Був поранений в районі ДАП, поблизу с. Опитне
В мирному житті – художник, актор, реконструктор. Андрія важко назвати звичайною людиною в класичному розумінні цього слова. Він, швидше, поєднує непоєднуване. Судіть самі – ще з дитинства мріяв поїхати до Арізони, бо там індіанці. Здавалося б, що дивного? Багато дітей мріють про щось подібне. Але не в усіх ця мрія переростає в щось більше…
Страх до змін треба відкинути. Бо це гальма. Якщо ти через нього не перестрибнеш, то так і проживеш усе життя ніким. Якщо тебе щось не влаштовує, то треба міняти.
І треба було пройти як чоловіку все це. Скажу, що на війні себе і знайшов і втратив. Втратив того, яким я був і знайшов того, яким мені потрібно бути!
Найкоротший парад у житті Путіна: без військового пафосу, з відключеннями Інтернету та в ізоляції
Президент Росії Володимир Путін провів парад на Красній площі у меншому масштабі, без демонстрації військової техніки через «поточну оперативну ситуацію».
У Москві у суботу, 9 травня, минув парад на честь російського Дня перемоги, який вперше провели без військової техніки. Парад тривав всього 45 хвилин, що зробило його найкоротшим у сучасній історії. Цього року Кремль, схоже, надав пріоритет безпеці над традиційною демонстрацією сили. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
ТСН.ua зібрав всі деталі.
Трамп оголосив про перемир’я між Україною та Росією
Президент США Дональд Трамп оголосив про триденне перемирʼя у війні між Росією та Україною на три дні, починаючи від 9 травня. З його слів, для Росії — це важливо для святкування Дня Перемоги, але для України це теж важливо.
Окрім зупинки усіх обстрілів відбудеться обмін полоненими тисяча на тисячу.
Трамп запевнив, що це він попросив про цей крок і на нього погодились Путін та Зеленський. Він сподівається, що це стане початком для закінчення великої війни і перемовини щодо миру триватимуть.
Зеленський відреагував на заяву. «Цими днями було багато звернень та сигналів щодо конфігурації завтрашнього дня в Москві у звʼязку з нашими українськими далекобійними санкціями», — прокоментував заяву Трампа президент Володимир Зеленський.
«Красна площа для нас менш важлива, ніж життя українських полонених, яких можна повернути додому», — пояснив він у своєму зверненні, подякувавши Трампу та його команді.
Зазначимо, протягом 8 травня напруга навколо параду в Москві набирала обертів — Кремль розгорнув додаткову протиповітряну оборону та продовжував погрожувати Києву відповідю у разі атаки під час святкування Дня перемоги.
Володимир Зеленський відреагував на нові погрози з боку Москви.
«Багато зараз нових погроз від Росії. Хоча ми дали цілком логічну та зрозумілу для них позицію — будемо діяти абсолютно дзеркально», — сказав Зеленський у зверненні, яке він записав з південного напрямку фронту після зустрічі з бойовими бригадами.
Зеленський окремим указом дозволив Росії провести парад
Україна офіційно дозволила Росії провести на Красній площі у Москві парад до 9 травня в рамках триденного перемир’я, яке анонсував президент США Дональд Трамп.
Відповідний указ президента Володимира Зеленського опублікували на сайті ОП в п’ятницю, 8 травня.
«Враховуючи численні прохання, з гуманітарною метою, окресленою в перемовинах з американською стороною 8 травня 2026 року, постановляю: дозволити 9 травня 2026 року провести парад в м. Москві (Російська Федерація). На час параду (від 10 години ранку за київським часом 9 травня 2026 року) територіальний квадрат Красної площі виключити з плану застосування українського озброєння», — йдеться в указі.
Реакція Кремля
Прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков, коментуючи указ Зеленського, заявив: «Нам не потрібен нічий дозвіл. Напевно, горе тому, хто намагається над Днем Перемоги кепкувати і такі дурні жарти робити. Це, напевно, скоріше, його велика біда».
Указ Зеленського про проведення параду в Москві також викликав істерику серед російських воєнкорів. В своїх постах вони назвають документ «приниженням» та «інформаційною спецоперацією».
Зокрема, пропагандист Олександр Коц поскаржився, що указ Зеленського обговорюють активніше, ніж саму підготовку до 9 травня, та назвав це «інформаційною спецоперацією».
Пропагандистський канал «Старше Эдды» заявив про «психологічний тиск» на російську ППО та учасників параду: «Зверніть увагу на координати. Вони не просто вказали площу, вони окреслили периметр. Це натяк: „Ми знаємо, де ви будете стояти“. Суто психологічний тиск на розрахунки ППО та учасників параду. Завтрашнє небо над Москвою буде найнапруженішим за всю історію».
Парад Перемоги: утиснута версія
Святкування Дня перемоги скоротили майже вдвічі, порівняно з ювілейним парадом 2025 року, який тривав 1,5 години.
Одні з найкоротших парадів відбулися 2024 року, коли процесія тривала понад 50 хвилин, та 2023 року — близько 47 хвилин.
Вперше за 19 років парад у Москві провели без військової техніки: замість ракетних установок і танків по Красній площі пройшли лише колони солдатів. Демонстрацію зброї замінили відеокадрами з БпЛА та ядерним озброєнням. На відеозаписах також показали «зразки новітньої російської техніки», зокрема безпілотники, а також атомні підводні човни «Архангельск» і «Князь Владимир».
Парад супроводжувався масштабними відключеннями Інтернету у центрі Москви. Він також минув з обмеженою кількість закордонних гостей.
Головною площею Москви промарширували військовослужбовці вищих військових навчальних закладів, учасники війни проти України, а також солдати Північної Кореї, які воювали в Курській області.
Диктатор Володимир Путін, виступаючи з промовою на Красній площі, заявив про «перемоги» на війні в Україні, попри успішні українські атаки по тилу РФ та сповільнення просування окупантів на фронті.
Хто приїхав до Путіна
У заході взяли участь лише кілька закордонних гостей — зокрема, самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко, король Малайзії Султан Ібрагім та президент Лаосу Тонглун Сісуліт.
«Цьогорічний парад відбувається на тлі хвилі занепокоєння в Москві щодо остаточного результату війни в Україні, яка забрала життя сотень тисяч людей, виснажила економіку Росії та зруйнувала відносини Кремля з Європою», — пише Reuters.
Українські дрони змушують Путіна ховатися у бункерах
Розширення її ударів за допомогою безпілотників та ракет по всій Росії буквально заганяє головнокомандувача Кремля Володимира Путіна під землю, і є ще одним свідченням зростання військової могутності України, пише Politico у статті, опублікованій 9 травня, коли в Росії традиційним парадом святкують День перемоги.
Через чотири роки після початку вторгнення до України, коли її столиця Київ та президент Зеленський мали бути захоплені за кілька днів, тепер саме Путін, схоже, тікає, переходячи з одного підземного укриття в інше, зазначає видання.
Forbes також порівнює, як український президент від початку війни з’являвся на числених відео на вулиці, відкрито заявляючи про опір російській агресії, і як російський лідер «неухильно відступає, ізолюючись всередині архіпелагу масивних підземних бункерів». 09.05.2026 — 5 — 17
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1375
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3546
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3604
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3672
