Ми хочемо писати не про війну, а про людей на війні. Хоча це вдається все важче і важче, бо дійсно починаємо розуміти, скільки справжнього в цих людях, скільки в них героїзму, відваги та сміливості. Яка шалена самовіддача в кожному їхньому вчинку. Вони – Герої! Про них важко писати і неможливо не писати. Але це свята тема, про неї не можна мовчати! Не можна забувати, замовчувати і обходити стороною. Тут не можна брехати. Все, що відбувається на війні – це не норма. Це – війна. Але це також і життя. Просто там воно інше. Війна – це тимчасово, рано чи пізно вона закінчиться. І тоді додому повернуться всі Герої. Більшість з них знімуть камуфльований одяг і перестануть вирізнятися серед інших. Вони стануть звичайними. Але це тільки на перший погляд. Бо звичайних на цій війні немає. Скажемо більше – вони вже почали повертатись в мирне життя. А хто вони? Що ми про них знаємо? Що вони Герої? Захисники? Так, безперечно! Але цього замало. Вони мають імена, історії, спогади і плани на майбутнє. Саме тому і виник проект «Якби не війна». 12 Героїв, які підтверджують: для того, щоб захищати свою Батьківщину, достатньо просто бути її патріотом.Що кидається в очі? Неспівпадіння ролей – там і тут: військові професії – снайпер, кулеметник, штурмовик, сапер, водій БМП, а до того вони – вчителі, шахтери, музиканти, кухарі, агрономи, бухгалтери і навіть діджеї… На війні вони почали розуміти цінність життя, зрозуміли себе, отримали можливість доторкнутися до правди, почали дорожити справжніми відносинами. Вони повернулися іншими людьми. Не кращими, не гіршими. Просто іншими. Бо пережили те, що може зламати, спалити зсередини. А вони вистояли і, як легендарний фенікс, постали оновленими. Вони змінюють своє життя, і життя тих, з ким їх зводить доля. Вони ті, хто не скиглить, не шукає виправдання своїм вчинкам, не опускають руки, а рухаються вперед і рухають світ. Вони працюють над собою, тим самим допомагаючи іншим. Вони неймовірні! В кожному з них, здається, дві людини з одним життям і спогадами. Незалежно від нашого ставлення до війни поважаймо тих, хто стоїть на захисті нашого чистого неба, спокійного сну та мирного життя. У важкі часи захищати свою країну пішли ці воїни, вони – Герої, патріоти своєї держави. Але чи все ми з вами зробили, щоб вони повернулися до мирного життя?
Підполковник Ігор Чупрун з Житомира
"Я обожнюю це – бути військовим", - підполковник з Житомира Ігор Чупрун. Батько і два брати у нього теж військові.
Після поранення в зоні АТО чоловіка на тиждень ввели в штучну кому, ампутували праву ногу і тепер він носить протез.
Кадровий військовий, підполковник, старший офіцер управління 8-го армійського корпусу Поранений в Донецькій області
У мене за плечима була військова кафедра, тож дещо я знав. Закінчив університет вже старшим лейтенантом військово-медичної служби.
Багато думав куди піти. Дізнався, що формується добровольчий батальйон «К-2». Всі наші, з Майдану, туди пішли. І став я на той момент взводним.
Михайло Зарувний, «Шерлок», Вінницька обл. Мобілізований, 18-й бТрО
В мирному житті – вчитель фізкультури
Зараз Міша звільнений в запас. В тому випадку, якби захотів би пов’язати життя з військовою справою, то міг би піти на контракт. Але як він каже «повоювати можна, але з військовою службою, вірніше з самою військовою частиною не хочеться мати будь який стосунок, бо там «цікаві» устави. А на війні, там інша справа
Що спільного між вчительством і армією? Моя професія і її специфіка – навіть на уроці завдання подаються в наказовій манері, звикаєш давати команди.
Петро Святецький, м. Київ Доброволець, батальйон ОУН-81 ОАЕМБр
В мирному житті – режисер. Результати його роботи бачили більшість українців. Саме він знімав «Міняю жінку», «Весілля для тебе», «На валізах», «Весільні битви». Реаліті- шоу – його стихія.
Про все розповідає з посмішкою й іронією: «Радянське дитинство, воно дурне. Зрозуміло, що виховували правильно. От приходять солдатики, кажуть: «Ми танкісти». От все, хочу бути танкістом. Приходять десантники – я хочу бути десантником… і в 37 років мої дитячі мрії здійснились – я став десантником».
Його мрії і плани? – «Москаля вигнати звідси. Це плани. А мрії... Я навіть не знаю, не мрію ні про що. В мене є надзавдання – з москалем пов’язане. Хоча є і мрія – поїхати подалі від людей, на місяць сховатися в якомусь лісі. Ліс, річка, море. Подалі від людей, без Інтернету. Мезотропія в мене нормально розвинулась і хочеться подалі від людей побути деякий час».
Віталій Марків, Тернопільська обл.– Італія Доброволець, батальйон імені Кульчицького
В мирному житті – діджей. Родом з м. Хорост, Тернопільської області. Після закінння 9-го класу поїхав з мамою і сестрою в Італію. Це був 2003 рік. В Італії Віталік вступив в технічний коледж, закінчив його. Дуже любить спорт.
Не думав, що все так надовго затягнуться ці події. Вважав, тиждень-два – і все вирішиться. Побачив, що почали з’їжджатися люди на Майдан. Взяв рюкзак і кажу мамі: «Їду в Україну». Вона питає: «Коли повернешся?». Кажу: «В середині січня». В мене була відпустка, тож вирішив на місяць поїхати.
продовжую службу в Національній Гвардії, підписав контракт на 5 років, я сержант, в мене іншого варіанту не було. Будую кар’єру. За музикою сумую, сумую за парашутним спортом.
Євген Гуділов, «Ворон», м. Дніпропетровськ Доброволець, Батальйон «Донбас» Був поранений під Іловайськом
В мирному житті – музикант, композитор, виконавець власних пісень
«Якщо не я, то хто?» – говорить Женя про те, що стало причиною піти на війну. Він не професійний військовий. Ніколи не хотів ним бути і ніколи не думав, що доведеться.
День, коли отримав поранення, «Ворон» вважає своїм другим Днем народження. «Так всі вважають», – додає. «Навіть, якби була б можливість змінити рішення, пішов би, не задумуючись. Я вірю в «ефект метелика» – нічого не можна змінити. Навіть якби знав, що та ракета впаде мені під ноги, все одно би пішов». 10 місяців з ним в шпиталях жила донька. Вона і зараз супроводжує його всюди – сам Женя не може пересуватись через вади з зором (лишилось тільки одне око, яке бачить на 10%).
Леонід Остальцев, м. Київ Доброволець, 30 ОМБр
В мирному житті – піцайоло, має власну піцерію.
«В червні 2014 року пішов у військкомат. Після того, як збили літак з десантниками над Луганським аеропортом. Для мене, взагалі, не стояло питання «Йти чи не йти?». Для мене стояло питання лише «Коли йти?». А літак став крайньою точкою, вдома вже просто не міг перебувати. Я прийшов у військкомат і просто сказав: «Давайте, забирайте мене!»
Мої друзі – це ті люди, які з’явились завдяки війні. А от ставлення до мене оточення, яке було до війни, змінилося. З багатьма я перестав спілкуватися, решта перестали спілкуватись зі мною. Мені нема про що з ними говорити, я їх ігнорую.
Сергій Димчук, «Золотий», м. Житомир Доброволець, полк «Азов», «Чорний корпус» Був поранений під Іловайськом
В мирному житті – художник-рестравратор. До Майдану Сергій малював. Що саме? «Все! – каже цей неймовірно світлий хлопець. – Я вчився на виконавця художньо-оформлювальних робіт в Житомирі. Звідти й родом. Можна сказати, що малюю з дитинства». На Майдані був в 24й сотні. Одразу після цього – в АТО. Воював в «Азові», в «Чорному корпусі».
10 серпня 2014 року – штурм Іловайська. 23 серпня – все той же Іловайськ, де мене було поранено. Тоді багато хлопців загинуло. Ми намагались цьому запобігти. Нас не хотіли слухати і почути. Вважаю, що це була цілеспрямована акція, аби винищити добровольчі батальйони одним махом. Ось і все. На той момент держава розуміла, що добробати можуть багато чого зробити, бо армії толком не було. Це зараз вона більш-менш взута-одягнена, щось вміє.
З того часу пройшло 1,5 року, а Сергій і досі проходить лікування. Він ще потребує ендопротезування ліктя. Хоч і буде інвалідність, але в майбутньому планує повернутися назад, на фронт. Поки йде війна, він не бачить себе в мирному житті
Станіслав Бєдарєв, м. Золотоноша Доброволець, ЗРК «ОСА»
В мирному житті – агроном. Зараз Стас повернувся додому, знову активно зайнявся тепличним виробництвом. Хоча воно й не зупинялось – допомагали молодший брат і тесть, але все одно за рік багато чого упущено. А ще вдруге став татком. Тепер планує побудувати для сина та доньки будинок.
В якийсь момент він навіть замислювався про те, щоб знов підписати контракт, але родина переважила: «Якщо я підпишу контракт, то як же дружина з малими дітьми? Та й згадую, коли приїжджав додому на ротації. Син дуже радісно зустрічав і дуже важко було, коли я їхав назад. Не хотів відпускати. Постійно просив по телефону, щоб я вже повертався. Я йому тоді придумував, що мене вусатий бородатий дядько не відпускає.
Я змінився трохи після війни. Став розсудливіше ставитись до того, що правильно, що неправильно. Варто чи не варто. А життя ж продовжується. Повернувся і слава Богу. Треба жити!
Олександр Тарасюк, м. Алчевськ Доброволець, 34 бТрО Був поранений під Острою Могилою
В мирному житті – шахтар. Закінчив гірниче училище, 15 років працював на шахті, потім їздив в Забайкалля, там добували кварц, по суті – та ж шахта. Потім, Алчевський металургійний комбінат. З Алчевська переїхав з дружиною до Станиці Луганської. Там прожив до війни 7 років. Працював спочатку на Луганському тепловозобудівному заводі, а потім – в локомотивному депо на залізниці в Станиці. Все життя в важкій металургії
«Коли Станиця плавно перейшла в руки сепарів, так і почалась моя війна. Це був березень 2014 року. Тоді, якщо пам’ятаєте, була реклама, я її називаю «Юлькин набор», коли вони говорили «Нас воює 5 тисяч…» Тоді був сюжет на телебаченні і в ньому номер телефону. Я не знав тоді куди йти, але те, що піду за Україну – сумнівів не було.
Війна змінила не тільки спосіб життя патріота, але і його самого: «Я перестав бути категоричним. Більш добрим став, чуйним. Бо ж живемо один раз і коли ходиш «під смертю», розумієш, що все те, що люди собі створюють, воно удаване, це мішура. Воно не варте наших днів».
Дмитро Крикун, «Амур», Житомирська обл. Доброволець, 95 ОАЕМБр
В мирному житті – масажист. От далі планую власний кабінет відкрити. Творити добро в вигляді масажу. Люди потрохи почали дізнаватись про мене, то є замовлення. Хоч і не багато, але все ще попереду. От є одна журналістка, вона писала про мене, потім замовила масаж. Коли записували інтерв’ю, я був на курсах, то вона сказала: «Закінчиш курси, і я йду до тебе на масаж». Так і сталось
Я в АТО з самого початку, перша хвиля мобілізації. Я навіть не знаю, як я пішов… Першого раз, коли призивали на 10 днів, мене шукали. Дзвонили з військкомату – приїдь. Мені не хотілося. Я не поїхав, не відчував, що потрібно. А наступного разу подзвонила мама, сказала, що мене чекають в військкоматі через 3 години. А я був за Білою Церквою, фізично не міг приїхати. Ну й не було в мене бажання…
Я приїхав через 3 дні. Прийшов сам. Запитав: «Що ви хотіли?» Воєнком розказав все. Каже: «Підеш?» А тоді якраз стояв автобус, забирав хлопців. «Піду» – кажу. Він: «То поїхали!» Ну я зібрав речі вдома і поїхав з хлопцями. Так що я навіть не знаю, чи доброволець я, чи мобілізований
Андрій Музиченко, «Дикий Прапор», м. Київ Мобілізований, 93 ОМБр Був поранений в районі ДАП, поблизу с. Опитне
В мирному житті – художник, актор, реконструктор. Андрія важко назвати звичайною людиною в класичному розумінні цього слова. Він, швидше, поєднує непоєднуване. Судіть самі – ще з дитинства мріяв поїхати до Арізони, бо там індіанці. Здавалося б, що дивного? Багато дітей мріють про щось подібне. Але не в усіх ця мрія переростає в щось більше…
Страх до змін треба відкинути. Бо це гальма. Якщо ти через нього не перестрибнеш, то так і проживеш усе життя ніким. Якщо тебе щось не влаштовує, то треба міняти.
І треба було пройти як чоловіку все це. Скажу, що на війні себе і знайшов і втратив. Втратив того, яким я був і знайшов того, яким мені потрібно бути!
Фестиваль рівно десять років і один місяць тому відбувся вперше. Наступний стався через півроку, далі він проходив усе частіше, якось навіть шість разів за рік. Він змінював локації: найпершою була G13 project studio, потім він переїхав до галереї «Лавра», п’ятий пройшов у «Д12», шостий розташувався у Гідропарку, і на ці дві локації він більше не повертався. Потім він надовго розташувався у Національному експоцентрі України (ВДНГ), проходив тут не весь час, але найчастіше.
Головна мета фестивалю — пропагувати українське вино. Тому більшу частину ярмарку займають стенди вітчизняних виробників. Крім цього тут обов’язково проходить «школа вина», де розказується про різні алкогольні напої, як їх виробляють, як їх правильно споживати. Пізніше до неї додалася «школа сиру». В рамках фестивалю відбувся перший великий конкурс на краще українське вино, в якому якість оцінювали не лише професіонали, але й підготовлені аматори. Його результати тоді суттєво вплинули на ставлення до вітчизняних вин. Тут відбувалося багато різних активностей: і винні забіги, і конкурси на швидкість відкриття устриць, і створювалося фестивальне вино. Кілька разів фестивалю передував «Тиждень вина». Він містив лекції, дегустації — показові або ж оціночні, а з останніх і складалося дегустаційне змагання. Ці події відбувалися на інших локаціях, причому не лише в столиці. З початком великої війни фестиваль «став на паузу», але ті ж самі люди робили трохи менший «Brave Wine: вікенд найкращого українського вина» у приміщеннях колишнього заводу «Арсенал». А вже в травні цього року і знову на ВДНГ пройшов XX Kyiv Food&Wine Festival.
Зараз на фестиваль приходять тисячі людей. Багато відвідувачів знають один одного не один рік. Утворився своєрідний відкритий клуб поціновувачів українського вина. Фестиваль змінив ставлення багатьох людей до вітчизняних продуктів. Ці роки українське ставало все більш модним та якісним. За ці десять років вітчизняне виноробство пройшло величезний шлях: суттєво змінилося законодавство, кількість виноробень виросла багатократно і все частіше вони отримують ліцензію. Суттєво зросла підготовка виноробів: вони охоче вчаться, і на коротких курсах, і у вітчизняних інститутах, і часто за кордоном. Попри те, що вони мали б бути конкурентами, вони охоче діляться досвідом. Все менше лишається областей України, де ще нема офіційних виробів. Велика заслуга в цьому фестивалю Kyiv Food and Wine.
Фото зроблені 10 листопада 2024 року.
21.11.2024 — 31 — 1006
20 листопада у Дніпровському районі Києва спалахнула багатоповерхівка. Постраждали двоє людей, в том числі дитина.
Про це пише РБК-Україна з посиланням на ДСНС Києва. Про це повідомляють Контракти.UA.
"20 листопада о 07:59 надійшло повідомлення про пожежу на проспекті Соборності, 17/2. Горіла квартира на четвертому поверсі 8-поверхового житлового будинку", - йдеться у повідомленні.
До прибуття перших пожежно-рятувальних підрозділів, з квартири де виникла пожежа, самостійно евакуювались жінка та дитина.
"Їх було передано медикам для огляду. Також, в ході гасіння та розвідки, з верхніх поверхів було виведено 20 осіб на свіже повітря", - зазначили у ДСНС.
Причину та обставини виникнення пожежі встановлюватимуть правоохоронці. 20.11.2024 — 6 — 535
В Подільському районі Києва водій автомобіля насмерть збив жінку. Вона йшла по пішохідному переходу.
Про це пише РБК-Україна з посиланням на повідомлення поліції Києва 20 листопада. Про це повідомляють Контракти.UA.
Дорожньо-транспортна пригода відбулась вчора вранці, 19 листопада.
"58-річний водій автомобіля Nissan, рухаючись по вулиці Івана Вигівського, скоїв наїзд на жінку, яка перетинала дорогу по нерегульованому пішохідному переходу", - йдеться у повідомленні.
Як зазначили у поліції, внаслідок автопригоди 52-річна потерпіла отримала травми несумісні з життям та загинула на місці.
"Поліцейські затримали керманича авто, він був тверезий. За скоєне йому загрожує до восьми років позбавлення волі", - зазначили у відомстві.
Як повідомлялося, на початку листопада в Києві на Теремках автобус на великій швидкості протаранив авто, після чого вилетів на тротуар і врізався в кіоск. Загинули люди.
Крім того, днями у Хмельницькому сталася аварія, в якій автомобіль влетів у зупинку громадського транспорту. Загинуло троє людей. 20.11.2024 — 3 — 431
Російська Федерація веде будівництво на п’яти заводах, які виробляють твердопаливні ракетні двигуни. Про це свідчать супутникові знімки, зроблені протягом 2024 року.
Про це пише РБК-Україна з посиланням на Міжнародний інститут стратегічних досліджень (IISS).Про це повідомляють Контракти.UA.
Як заявив співробітник IISS Фабіан Гінц, це будівництво може бути найамбітнішим розширенням військового виробництва Росії з часів СРСР. Зокрема, супутникові знімки свідчать про те, що роботи ведуться на кількох об'єктах.
Ймовірно, мова йде про модернізацію занедбаних радянських підприємств та спорудження нової інфраструктури. Знімки вказують на те, що виробництво твердопаливних ракетних двигунів розташоване в Алтайському краї, Ростові-на-Дону, поблизу Москви, Санкт-Петербурга, а також у Пермі.
"Така діяльність заслуговує на увагу, адже протягом останніх 30 років її не було. Лише у 2023 році, через три десятиліття після розпаду СРСР, було зафіксовано суттєві інвестиції у сфери розширення та модернізації", - зазначив Гінц.
Він зауважив, що наразі немає достовірної інформації про типи двигунів, які виробляються на території комплексу Бійськ II, що в Алтайському краї. Однак дані однієї з компаній РФ свідчать про те, що там виробляють двигуни як для радянських балістичних ракет, так і для нових ракет "Булава", що можуть нести ядерну зброю.
"У розсекреченому документі ЦРУ згадується, що на цьому об'єкті могли виробляти верхню частину корпусу двигуна для ракетного комплексу Тополь", - додає Гінц.
Нагадаємо, РБК-Україна писало про те, що Росія цієї осені розробила безпілотник під назвою "Гарпія-3". Зокрема провела його льотні випробування за участю китайських фахівців. 19.11.2024 — 5 — 771
Російський дрон "Гербера" імітує "популярний" у окупантів "Шахед". Він часто використовується для перевантаження української ППО.
Про це пише РБК-Україна з посиланням на ГУР. Про це повідомляють Контракти.UA.
За даними розвідників, Росія складає такі багатозадачні БПЛА на заводі у місті Єлабуга. "Апарат "Гербера" може нести бойову частину як камікадзе та проводити радіоелектронну розвідку, зокрема для виявлення позицій ППО та фіксації влучань інших ударних дронів", - йдеться у повідомленні.
Імітація "Шахеда"
Цей БПЛА імітує Shahed-136/Герань-2 та масово використовується Росією для перевантаження української протиповітряної оборони. "За рахунок використання простих матеріалів (фанера, пінопласт) "Гербера" в десятки разів дешевша за Shahed/Герань. Утім будова цього дрона містить вже звичний для російської зброї набір компонентів іноземних виробників", - зазначили в ГУР.
З чого складаються ці БПЛА
Дослідження збитих зразків засвідчили, що росіяни виготовляють "Герберу" за китайським прототипом з використанням завезених з Китаю іноземних компонентів.
"Розробник БПЛА - китайський виробник авіамоделей Skywalker Technology Co., Ltd., який також виробляє фюзеляжі та організовує поставки комплектів в Росію. Постачання відбувається за посередництва третіх компаній", - розповіли в ГУР.
Крім того:
Завадозахищена антена (CRPA) дрона містить чіпи Analog Devices та Texas Instruments (США), NXP Semiconductors (Нідерланди).
В універсальному польотному контролері - також компоненти, виготовлені компаніями Texas Instruments, Atmel (США), STMicroelectronics, U-Blox (Швейцарія), NXP Semiconductors (Нідерланди), XLSEMI (КНР).
Для наведення на ціль пілотом (за принципом FPV-дрона) баражуючої версії БПЛА та ведення повітряної розвідки "Гербера" оснащена китайськими камерою з трьохосьовим підвісом Topotek KHY10S90 та модемом Xingkai Tech Mesh Network XK-F358.
Двигун DLE60 - виробництва китайської Mile Hao Xiang Technology Co, Ltd. Влітку 2024 року ця компанія потрапила під санкції США за постачання до Росії.
Використання дронів Росією у війні в Україні
Російські війська постійно використовують дрони для атак по Україні. Наприклад, 17 листопада під час ракетно-дронового удару РФ використала 90 безпілотників.
При цьому загарбники постійно намагаються перевантажити українську ППО, використовуючи різні види БПЛА. Наприклад, нещодавно повідомлялося, що Росія почала використовувати дрони-приманки під час атак по Україні. Вони також імітують "Шахеди".
Крім того, росіяни мають у планах вийти на цілодобові атаки безпілотниками.
18.11.2024 — 3 — 904
