Ми хочемо писати не про війну, а про людей на війні. Хоча це вдається все важче і важче, бо дійсно починаємо розуміти, скільки справжнього в цих людях, скільки в них героїзму, відваги та сміливості. Яка шалена самовіддача в кожному їхньому вчинку. Вони – Герої! Про них важко писати і неможливо не писати. Але це свята тема, про неї не можна мовчати! Не можна забувати, замовчувати і обходити стороною. Тут не можна брехати. Все, що відбувається на війні – це не норма. Це – війна. Але це також і життя. Просто там воно інше. Війна – це тимчасово, рано чи пізно вона закінчиться. І тоді додому повернуться всі Герої. Більшість з них знімуть камуфльований одяг і перестануть вирізнятися серед інших. Вони стануть звичайними. Але це тільки на перший погляд. Бо звичайних на цій війні немає. Скажемо більше – вони вже почали повертатись в мирне життя. А хто вони? Що ми про них знаємо? Що вони Герої? Захисники? Так, безперечно! Але цього замало. Вони мають імена, історії, спогади і плани на майбутнє. Саме тому і виник проект «Якби не війна». 12 Героїв, які підтверджують: для того, щоб захищати свою Батьківщину, достатньо просто бути її патріотом.Що кидається в очі? Неспівпадіння ролей – там і тут: військові професії – снайпер, кулеметник, штурмовик, сапер, водій БМП, а до того вони – вчителі, шахтери, музиканти, кухарі, агрономи, бухгалтери і навіть діджеї… На війні вони почали розуміти цінність життя, зрозуміли себе, отримали можливість доторкнутися до правди, почали дорожити справжніми відносинами. Вони повернулися іншими людьми. Не кращими, не гіршими. Просто іншими. Бо пережили те, що може зламати, спалити зсередини. А вони вистояли і, як легендарний фенікс, постали оновленими. Вони змінюють своє життя, і життя тих, з ким їх зводить доля. Вони ті, хто не скиглить, не шукає виправдання своїм вчинкам, не опускають руки, а рухаються вперед і рухають світ. Вони працюють над собою, тим самим допомагаючи іншим. Вони неймовірні! В кожному з них, здається, дві людини з одним життям і спогадами. Незалежно від нашого ставлення до війни поважаймо тих, хто стоїть на захисті нашого чистого неба, спокійного сну та мирного життя. У важкі часи захищати свою країну пішли ці воїни, вони – Герої, патріоти своєї держави. Але чи все ми з вами зробили, щоб вони повернулися до мирного життя?
Підполковник Ігор Чупрун з Житомира
"Я обожнюю це – бути військовим", - підполковник з Житомира Ігор Чупрун. Батько і два брати у нього теж військові.
Після поранення в зоні АТО чоловіка на тиждень ввели в штучну кому, ампутували праву ногу і тепер він носить протез.
Кадровий військовий, підполковник, старший офіцер управління 8-го армійського корпусу Поранений в Донецькій області
У мене за плечима була військова кафедра, тож дещо я знав. Закінчив університет вже старшим лейтенантом військово-медичної служби.
Багато думав куди піти. Дізнався, що формується добровольчий батальйон «К-2». Всі наші, з Майдану, туди пішли. І став я на той момент взводним.
Михайло Зарувний, «Шерлок», Вінницька обл. Мобілізований, 18-й бТрО
В мирному житті – вчитель фізкультури
Зараз Міша звільнений в запас. В тому випадку, якби захотів би пов’язати життя з військовою справою, то міг би піти на контракт. Але як він каже «повоювати можна, але з військовою службою, вірніше з самою військовою частиною не хочеться мати будь який стосунок, бо там «цікаві» устави. А на війні, там інша справа
Що спільного між вчительством і армією? Моя професія і її специфіка – навіть на уроці завдання подаються в наказовій манері, звикаєш давати команди.
Петро Святецький, м. Київ Доброволець, батальйон ОУН-81 ОАЕМБр
В мирному житті – режисер. Результати його роботи бачили більшість українців. Саме він знімав «Міняю жінку», «Весілля для тебе», «На валізах», «Весільні битви». Реаліті- шоу – його стихія.
Про все розповідає з посмішкою й іронією: «Радянське дитинство, воно дурне. Зрозуміло, що виховували правильно. От приходять солдатики, кажуть: «Ми танкісти». От все, хочу бути танкістом. Приходять десантники – я хочу бути десантником… і в 37 років мої дитячі мрії здійснились – я став десантником».
Його мрії і плани? – «Москаля вигнати звідси. Це плани. А мрії... Я навіть не знаю, не мрію ні про що. В мене є надзавдання – з москалем пов’язане. Хоча є і мрія – поїхати подалі від людей, на місяць сховатися в якомусь лісі. Ліс, річка, море. Подалі від людей, без Інтернету. Мезотропія в мене нормально розвинулась і хочеться подалі від людей побути деякий час».
Віталій Марків, Тернопільська обл.– Італія Доброволець, батальйон імені Кульчицького
В мирному житті – діджей. Родом з м. Хорост, Тернопільської області. Після закінння 9-го класу поїхав з мамою і сестрою в Італію. Це був 2003 рік. В Італії Віталік вступив в технічний коледж, закінчив його. Дуже любить спорт.
Не думав, що все так надовго затягнуться ці події. Вважав, тиждень-два – і все вирішиться. Побачив, що почали з’їжджатися люди на Майдан. Взяв рюкзак і кажу мамі: «Їду в Україну». Вона питає: «Коли повернешся?». Кажу: «В середині січня». В мене була відпустка, тож вирішив на місяць поїхати.
продовжую службу в Національній Гвардії, підписав контракт на 5 років, я сержант, в мене іншого варіанту не було. Будую кар’єру. За музикою сумую, сумую за парашутним спортом.
Євген Гуділов, «Ворон», м. Дніпропетровськ Доброволець, Батальйон «Донбас» Був поранений під Іловайськом
В мирному житті – музикант, композитор, виконавець власних пісень
«Якщо не я, то хто?» – говорить Женя про те, що стало причиною піти на війну. Він не професійний військовий. Ніколи не хотів ним бути і ніколи не думав, що доведеться.
День, коли отримав поранення, «Ворон» вважає своїм другим Днем народження. «Так всі вважають», – додає. «Навіть, якби була б можливість змінити рішення, пішов би, не задумуючись. Я вірю в «ефект метелика» – нічого не можна змінити. Навіть якби знав, що та ракета впаде мені під ноги, все одно би пішов». 10 місяців з ним в шпиталях жила донька. Вона і зараз супроводжує його всюди – сам Женя не може пересуватись через вади з зором (лишилось тільки одне око, яке бачить на 10%).
Леонід Остальцев, м. Київ Доброволець, 30 ОМБр
В мирному житті – піцайоло, має власну піцерію.
«В червні 2014 року пішов у військкомат. Після того, як збили літак з десантниками над Луганським аеропортом. Для мене, взагалі, не стояло питання «Йти чи не йти?». Для мене стояло питання лише «Коли йти?». А літак став крайньою точкою, вдома вже просто не міг перебувати. Я прийшов у військкомат і просто сказав: «Давайте, забирайте мене!»
Мої друзі – це ті люди, які з’явились завдяки війні. А от ставлення до мене оточення, яке було до війни, змінилося. З багатьма я перестав спілкуватися, решта перестали спілкуватись зі мною. Мені нема про що з ними говорити, я їх ігнорую.
Сергій Димчук, «Золотий», м. Житомир Доброволець, полк «Азов», «Чорний корпус» Був поранений під Іловайськом
В мирному житті – художник-рестравратор. До Майдану Сергій малював. Що саме? «Все! – каже цей неймовірно світлий хлопець. – Я вчився на виконавця художньо-оформлювальних робіт в Житомирі. Звідти й родом. Можна сказати, що малюю з дитинства». На Майдані був в 24й сотні. Одразу після цього – в АТО. Воював в «Азові», в «Чорному корпусі».
10 серпня 2014 року – штурм Іловайська. 23 серпня – все той же Іловайськ, де мене було поранено. Тоді багато хлопців загинуло. Ми намагались цьому запобігти. Нас не хотіли слухати і почути. Вважаю, що це була цілеспрямована акція, аби винищити добровольчі батальйони одним махом. Ось і все. На той момент держава розуміла, що добробати можуть багато чого зробити, бо армії толком не було. Це зараз вона більш-менш взута-одягнена, щось вміє.
З того часу пройшло 1,5 року, а Сергій і досі проходить лікування. Він ще потребує ендопротезування ліктя. Хоч і буде інвалідність, але в майбутньому планує повернутися назад, на фронт. Поки йде війна, він не бачить себе в мирному житті
Станіслав Бєдарєв, м. Золотоноша Доброволець, ЗРК «ОСА»
В мирному житті – агроном. Зараз Стас повернувся додому, знову активно зайнявся тепличним виробництвом. Хоча воно й не зупинялось – допомагали молодший брат і тесть, але все одно за рік багато чого упущено. А ще вдруге став татком. Тепер планує побудувати для сина та доньки будинок.
В якийсь момент він навіть замислювався про те, щоб знов підписати контракт, але родина переважила: «Якщо я підпишу контракт, то як же дружина з малими дітьми? Та й згадую, коли приїжджав додому на ротації. Син дуже радісно зустрічав і дуже важко було, коли я їхав назад. Не хотів відпускати. Постійно просив по телефону, щоб я вже повертався. Я йому тоді придумував, що мене вусатий бородатий дядько не відпускає.
Я змінився трохи після війни. Став розсудливіше ставитись до того, що правильно, що неправильно. Варто чи не варто. А життя ж продовжується. Повернувся і слава Богу. Треба жити!
Олександр Тарасюк, м. Алчевськ Доброволець, 34 бТрО Був поранений під Острою Могилою
В мирному житті – шахтар. Закінчив гірниче училище, 15 років працював на шахті, потім їздив в Забайкалля, там добували кварц, по суті – та ж шахта. Потім, Алчевський металургійний комбінат. З Алчевська переїхав з дружиною до Станиці Луганської. Там прожив до війни 7 років. Працював спочатку на Луганському тепловозобудівному заводі, а потім – в локомотивному депо на залізниці в Станиці. Все життя в важкій металургії
«Коли Станиця плавно перейшла в руки сепарів, так і почалась моя війна. Це був березень 2014 року. Тоді, якщо пам’ятаєте, була реклама, я її називаю «Юлькин набор», коли вони говорили «Нас воює 5 тисяч…» Тоді був сюжет на телебаченні і в ньому номер телефону. Я не знав тоді куди йти, але те, що піду за Україну – сумнівів не було.
Війна змінила не тільки спосіб життя патріота, але і його самого: «Я перестав бути категоричним. Більш добрим став, чуйним. Бо ж живемо один раз і коли ходиш «під смертю», розумієш, що все те, що люди собі створюють, воно удаване, це мішура. Воно не варте наших днів».
Дмитро Крикун, «Амур», Житомирська обл. Доброволець, 95 ОАЕМБр
В мирному житті – масажист. От далі планую власний кабінет відкрити. Творити добро в вигляді масажу. Люди потрохи почали дізнаватись про мене, то є замовлення. Хоч і не багато, але все ще попереду. От є одна журналістка, вона писала про мене, потім замовила масаж. Коли записували інтерв’ю, я був на курсах, то вона сказала: «Закінчиш курси, і я йду до тебе на масаж». Так і сталось
Я в АТО з самого початку, перша хвиля мобілізації. Я навіть не знаю, як я пішов… Першого раз, коли призивали на 10 днів, мене шукали. Дзвонили з військкомату – приїдь. Мені не хотілося. Я не поїхав, не відчував, що потрібно. А наступного разу подзвонила мама, сказала, що мене чекають в військкоматі через 3 години. А я був за Білою Церквою, фізично не міг приїхати. Ну й не було в мене бажання…
Я приїхав через 3 дні. Прийшов сам. Запитав: «Що ви хотіли?» Воєнком розказав все. Каже: «Підеш?» А тоді якраз стояв автобус, забирав хлопців. «Піду» – кажу. Він: «То поїхали!» Ну я зібрав речі вдома і поїхав з хлопцями. Так що я навіть не знаю, чи доброволець я, чи мобілізований
Андрій Музиченко, «Дикий Прапор», м. Київ Мобілізований, 93 ОМБр Був поранений в районі ДАП, поблизу с. Опитне
В мирному житті – художник, актор, реконструктор. Андрія важко назвати звичайною людиною в класичному розумінні цього слова. Він, швидше, поєднує непоєднуване. Судіть самі – ще з дитинства мріяв поїхати до Арізони, бо там індіанці. Здавалося б, що дивного? Багато дітей мріють про щось подібне. Але не в усіх ця мрія переростає в щось більше…
Страх до змін треба відкинути. Бо це гальма. Якщо ти через нього не перестрибнеш, то так і проживеш усе життя ніким. Якщо тебе щось не влаштовує, то треба міняти.
І треба було пройти як чоловіку все це. Скажу, що на війні себе і знайшов і втратив. Втратив того, яким я був і знайшов того, яким мені потрібно бути!
Там, де сталася одна з найбільших техногенних катастроф в історії, сьогодні квітнуть безліч рослин. У ДАЗВ показали, який вигляд має Чорнобильська АЕС влітку.
На території Чорнобильської АЕС нині квітнуть троянди, лілеї та безліч інших рослин. На тлі промислових об’єктів, пов’язаних із місцем однієї з найбільших техногенних катастроф в історії людства, яскраві клумби створюють незвичний контраст. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це повідомило Державне агентство України з управління зоною відчуження.
«Там, де колись сталася одна з найбільших техногенних катастроф в історії людства, сьогодні цвітуть троянди, лілеї та безліч інших рослин. Цей контраст особливо вражає: суворі промислові споруди на тлі яскравих клумб нагадують, що життя завжди знаходить шлях», — йдеться в повідомленні.
У відомстві наголосили, що квіти нестирають пам’ять про трагедію Чорнобиля, однак стали символом відродження, стійкості та надії.
Нагадаємо, раніше в Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику помітили шакала звичайного, або золотистого. 23.06.2026 — 14 — 152
Атакована нафтобаза розташована менше ніж за 1 км від ділянки з’єднання Керченського мосту. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
У Мережі з’явилися фото та відео наслідків влучання по нафтобазі, яка розташована недалеко від Кримського мосту, та порту «Кавказ» в окупованому Керчі. Станом на ранок об’єкти продовжують горіти.
Наслідки атаки показали OSINT-аналіз ASTRA.
Як видно з відеозаписів, горить нафтобаза Керченського торгового порту на Таманській вулиці в окупованій Росією Керчі. Кадри опубліковані із вулиць Петра Алексєєва та Свердлова.
Аналітики додають, що ця нафтобаза розташована менше ніж за 1 км від ділянки з’єднання Керченського мосту. Окупаційна армія використовує її для зберігання та перевалки нафтопродуктів через Керченську протоку. Він важливий тим, що паливний термінал забезпечує паливом судна та обслуговує поромну переправу «Крим — Кавказ».
Окрім того, під ударом був порт «Кавказ» на російському березі Керченської протоки. Пожежу виявили за допомогою супутникового сервісу відстеження температурних аномалій NASA Firms. Цей порт приймає автомобільні та залізничні пороми. Він є одним із найбільших пасажирських портів у РФ.
Вибухи у Керчі 21 червня — що відомо
У ніч проти 21 червня в районі Керчі лунала серія вибухів через масштабну атаку ударних БПЛА. Під ударом опинився порт, який російські війська активно використовують для військової логістики та постачання на південний напрямок фронту.
Додамо, що ЗСУ посилили удари по стратегічних об’єктах росіян у Криму, зокрема по логістичних маршрутах, паливних базах та транспортних вузлах, які забезпечують російське угруповання на окупованому півострові. 21.06.2026 — 5 — 863
Супутникові знімки показали руйнування після атаки на НПЗ у столиці країни-агресорки.
Українські безпілотники 18 червня вдруге вдарили по Московському нафтопереробному заводі у Капотні. З’явилися супутникові знімки пошкоджень. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Знімки опублікувала російська служба «Радіо Свобода».
На фотографіях видно пошкодження резервуарів. Серед них і той, що став мемом, кришку якого зірвало і підняло на десятки метрів вгору вибухом через влучання.
Окрім того, на знімках видно пошкоджені установки з первинної переробки нафти АВТ-6, а також сліди пожежі в інших частинах НПЗ, а також на ринку «Садовод», що розташований поруч.
Атака на НПЗ у Москві 18 червня
Українські сили завдавали ударів по нафтопереробному заводі «Газпромнефть» у Москві 18 червня. Reuters пише про те, що внаслідок влучних ударів виникли критичні руйнування: уражено важливі установки. Це призвело до повного зупинення виробництва пального.
Президент Володимир Зеленський підтвердив удар по Московському НПЗ. Він наголосив, що вже вдруге за тиждень «далекобійні санкції» України знову дійшли до московського регіону, уразивши нафтопереробний завод у столиці РФ.
Водночас у Міноборони країни-агресорки розсмішили кількістю збитих дронів та ракет. Там звітують, нібито за добу ППО збила аж 992 БпЛА, а ще ракети і авіабомби. 20.06.2026 — 5 — 920
Російські системи ППО, на які виділили мільярди, не змогли зупинити атаку дронів на Москву.
Під час атаки дронами на Москву 18 червня російська ППО вкотре продемонструвала свою недієздатність. Замість захисту стратегічних об’єктів, «Панцирі» промахувалися та спричинили масштабну пожежу на ринку. З окремих районів Москви проводять евакуацію. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це повідомили телеграм-канали.
Росія вклала мільярди в ППО для Москви, але вона не змогла зупинити навіть дрони. Безпілотники продовжують вільно курсувати в небі над столицею ворога. Росіяни намагаються їх збити, однак безрезультатно.
На відео з соцмереж видно, як цілий рій дронів FP-1 прямує до охопленого московського НПЗ, перебуваючи під вогневим впливом російської протиповітряної оборони. Один із ЗРК «Панцир» відкриває вогонь, але промахується.
Варто зауважили, що ворожа ППО та засоби РЕБ не були зовсім безрезультатні, просто вони «зіграли у свої ворота»: через роботу російських систем загорівся «Садовод» — один із найбільших ринків Москви, де розташовані численні магазини електроніки.
Наслідки атаки на Москву 18 червня
«Ти що, довб**об, що горить, бл*ть? Пів Капотні немає, на*уй! Капотні пи*да конткретна взагалі по всіх фронтах! Ну от це все — це просто пи*дець!» — ділиться на відео враженнями один із жителів російської столиці.
Варто зазначити, що росіяни розміщують ЗРК просто на житлових будинках, а згодом скаржаться на наслідки. Через неточну роботу ППО, яка регулярно промахується, ситуація може мати трагічні наслідки. Особливо з огляду на те, що в Москві досі жодного разу не вмикали сирени повітряної тривоги.
Російські медіа також повідомляють про евакуацію мешканців з окремих районів Москви через густе задимлення. За їхньою інформацією, після атаки дронів у місті зафіксували щонайменше п’ять осередків займання. Місцеві жителі скаржаться, що в окремих районах «нічим дихати». Влада РФ офіційно заявляє лише про роботу ППО та «ліквідацію наслідків».
Нагадаємо, ранок 18 червня у Москві розпочався з масованої атаки дронів, які спричинили паніку серед місцевих та паралізували роботу аеропортів «Внуково», «Шереметьєво», «Домодедово», «Жуковський». Мер Сергій Собянін відзвітував про нібито збиття 43 БпЛА, проте мешканці масово скаржаться на вибухи, «прильоти» та пожежі, зокрема на території московського НПЗ. Відео у Мережі фіксують густий дим та вогонь над містом, а удар по нафтопереробному заводу підтвердив радник міністра оборони України Сергій Стерненко, зазначивши, що це повторне ураження об’єкта Силами оборони. 18.06.2026 — 12 — 1550
Знову місцем проведення став павільйон №4 Національного експоцентру України, знову столи та ятки з їжею розташувалися перед ним — навколо басейну. Все було як завжди: стенди з напоями, лекції з дегустаціями, майстер-класи з малювання, винний забіг у неділю — Kyiv Wine Run.
Учасників було півсотні: близько тридцяти виноробень, винокурень та виробників інших спиртних напоїв, а також більше двадцяти сироварень. Відбулося нагородження переможців конкурсу Uwines Awards, який вже знову традиційно відбувається в рамках фестивалю. Дегустаційні зразки були доступні для вживання в окремій зоні для власників квитків серії PRO+.
Були зібрані гроші на потреби військових, про що організатори відзвітували на Facebook-сторінці фестивалю.
Через день після закінчення, в ніч з 1 на 2 червня, від обстрілу постраждали приміщення двох учасників фестивалю: виробника настоянок та наливок «Хані Баджер» та бальзамів «Рута». Втрати величезні, проте незламні українці продовжують роботу та дякують всім, хто словом чи ділом їм допоміг.
Текст та фото — Олександр Зубко
Всі фотографії зроблені 30.05.2026 17.06.2026 — 45 — 3095
