Ми хочемо писати не про війну, а про людей на війні. Хоча це вдається все важче і важче, бо дійсно починаємо розуміти, скільки справжнього в цих людях, скільки в них героїзму, відваги та сміливості. Яка шалена самовіддача в кожному їхньому вчинку. Вони – Герої! Про них важко писати і неможливо не писати. Але це свята тема, про неї не можна мовчати! Не можна забувати, замовчувати і обходити стороною. Тут не можна брехати. Все, що відбувається на війні – це не норма. Це – війна. Але це також і життя. Просто там воно інше. Війна – це тимчасово, рано чи пізно вона закінчиться. І тоді додому повернуться всі Герої. Більшість з них знімуть камуфльований одяг і перестануть вирізнятися серед інших. Вони стануть звичайними. Але це тільки на перший погляд. Бо звичайних на цій війні немає. Скажемо більше – вони вже почали повертатись в мирне життя. А хто вони? Що ми про них знаємо? Що вони Герої? Захисники? Так, безперечно! Але цього замало. Вони мають імена, історії, спогади і плани на майбутнє. Саме тому і виник проект «Якби не війна». 12 Героїв, які підтверджують: для того, щоб захищати свою Батьківщину, достатньо просто бути її патріотом.Що кидається в очі? Неспівпадіння ролей – там і тут: військові професії – снайпер, кулеметник, штурмовик, сапер, водій БМП, а до того вони – вчителі, шахтери, музиканти, кухарі, агрономи, бухгалтери і навіть діджеї… На війні вони почали розуміти цінність життя, зрозуміли себе, отримали можливість доторкнутися до правди, почали дорожити справжніми відносинами. Вони повернулися іншими людьми. Не кращими, не гіршими. Просто іншими. Бо пережили те, що може зламати, спалити зсередини. А вони вистояли і, як легендарний фенікс, постали оновленими. Вони змінюють своє життя, і життя тих, з ким їх зводить доля. Вони ті, хто не скиглить, не шукає виправдання своїм вчинкам, не опускають руки, а рухаються вперед і рухають світ. Вони працюють над собою, тим самим допомагаючи іншим. Вони неймовірні! В кожному з них, здається, дві людини з одним життям і спогадами. Незалежно від нашого ставлення до війни поважаймо тих, хто стоїть на захисті нашого чистого неба, спокійного сну та мирного життя. У важкі часи захищати свою країну пішли ці воїни, вони – Герої, патріоти своєї держави. Але чи все ми з вами зробили, щоб вони повернулися до мирного життя?
Підполковник Ігор Чупрун з Житомира
"Я обожнюю це – бути військовим", - підполковник з Житомира Ігор Чупрун. Батько і два брати у нього теж військові.
Після поранення в зоні АТО чоловіка на тиждень ввели в штучну кому, ампутували праву ногу і тепер він носить протез.
Кадровий військовий, підполковник, старший офіцер управління 8-го армійського корпусу Поранений в Донецькій області
У мене за плечима була військова кафедра, тож дещо я знав. Закінчив університет вже старшим лейтенантом військово-медичної служби.
Багато думав куди піти. Дізнався, що формується добровольчий батальйон «К-2». Всі наші, з Майдану, туди пішли. І став я на той момент взводним.
Михайло Зарувний, «Шерлок», Вінницька обл. Мобілізований, 18-й бТрО
В мирному житті – вчитель фізкультури
Зараз Міша звільнений в запас. В тому випадку, якби захотів би пов’язати життя з військовою справою, то міг би піти на контракт. Але як він каже «повоювати можна, але з військовою службою, вірніше з самою військовою частиною не хочеться мати будь який стосунок, бо там «цікаві» устави. А на війні, там інша справа
Що спільного між вчительством і армією? Моя професія і її специфіка – навіть на уроці завдання подаються в наказовій манері, звикаєш давати команди.
Петро Святецький, м. Київ Доброволець, батальйон ОУН-81 ОАЕМБр
В мирному житті – режисер. Результати його роботи бачили більшість українців. Саме він знімав «Міняю жінку», «Весілля для тебе», «На валізах», «Весільні битви». Реаліті- шоу – його стихія.
Про все розповідає з посмішкою й іронією: «Радянське дитинство, воно дурне. Зрозуміло, що виховували правильно. От приходять солдатики, кажуть: «Ми танкісти». От все, хочу бути танкістом. Приходять десантники – я хочу бути десантником… і в 37 років мої дитячі мрії здійснились – я став десантником».
Його мрії і плани? – «Москаля вигнати звідси. Це плани. А мрії... Я навіть не знаю, не мрію ні про що. В мене є надзавдання – з москалем пов’язане. Хоча є і мрія – поїхати подалі від людей, на місяць сховатися в якомусь лісі. Ліс, річка, море. Подалі від людей, без Інтернету. Мезотропія в мене нормально розвинулась і хочеться подалі від людей побути деякий час».
Віталій Марків, Тернопільська обл.– Італія Доброволець, батальйон імені Кульчицького
В мирному житті – діджей. Родом з м. Хорост, Тернопільської області. Після закінння 9-го класу поїхав з мамою і сестрою в Італію. Це був 2003 рік. В Італії Віталік вступив в технічний коледж, закінчив його. Дуже любить спорт.
Не думав, що все так надовго затягнуться ці події. Вважав, тиждень-два – і все вирішиться. Побачив, що почали з’їжджатися люди на Майдан. Взяв рюкзак і кажу мамі: «Їду в Україну». Вона питає: «Коли повернешся?». Кажу: «В середині січня». В мене була відпустка, тож вирішив на місяць поїхати.
продовжую службу в Національній Гвардії, підписав контракт на 5 років, я сержант, в мене іншого варіанту не було. Будую кар’єру. За музикою сумую, сумую за парашутним спортом.
Євген Гуділов, «Ворон», м. Дніпропетровськ Доброволець, Батальйон «Донбас» Був поранений під Іловайськом
В мирному житті – музикант, композитор, виконавець власних пісень
«Якщо не я, то хто?» – говорить Женя про те, що стало причиною піти на війну. Він не професійний військовий. Ніколи не хотів ним бути і ніколи не думав, що доведеться.
День, коли отримав поранення, «Ворон» вважає своїм другим Днем народження. «Так всі вважають», – додає. «Навіть, якби була б можливість змінити рішення, пішов би, не задумуючись. Я вірю в «ефект метелика» – нічого не можна змінити. Навіть якби знав, що та ракета впаде мені під ноги, все одно би пішов». 10 місяців з ним в шпиталях жила донька. Вона і зараз супроводжує його всюди – сам Женя не може пересуватись через вади з зором (лишилось тільки одне око, яке бачить на 10%).
Леонід Остальцев, м. Київ Доброволець, 30 ОМБр
В мирному житті – піцайоло, має власну піцерію.
«В червні 2014 року пішов у військкомат. Після того, як збили літак з десантниками над Луганським аеропортом. Для мене, взагалі, не стояло питання «Йти чи не йти?». Для мене стояло питання лише «Коли йти?». А літак став крайньою точкою, вдома вже просто не міг перебувати. Я прийшов у військкомат і просто сказав: «Давайте, забирайте мене!»
Мої друзі – це ті люди, які з’явились завдяки війні. А от ставлення до мене оточення, яке було до війни, змінилося. З багатьма я перестав спілкуватися, решта перестали спілкуватись зі мною. Мені нема про що з ними говорити, я їх ігнорую.
Сергій Димчук, «Золотий», м. Житомир Доброволець, полк «Азов», «Чорний корпус» Був поранений під Іловайськом
В мирному житті – художник-рестравратор. До Майдану Сергій малював. Що саме? «Все! – каже цей неймовірно світлий хлопець. – Я вчився на виконавця художньо-оформлювальних робіт в Житомирі. Звідти й родом. Можна сказати, що малюю з дитинства». На Майдані був в 24й сотні. Одразу після цього – в АТО. Воював в «Азові», в «Чорному корпусі».
10 серпня 2014 року – штурм Іловайська. 23 серпня – все той же Іловайськ, де мене було поранено. Тоді багато хлопців загинуло. Ми намагались цьому запобігти. Нас не хотіли слухати і почути. Вважаю, що це була цілеспрямована акція, аби винищити добровольчі батальйони одним махом. Ось і все. На той момент держава розуміла, що добробати можуть багато чого зробити, бо армії толком не було. Це зараз вона більш-менш взута-одягнена, щось вміє.
З того часу пройшло 1,5 року, а Сергій і досі проходить лікування. Він ще потребує ендопротезування ліктя. Хоч і буде інвалідність, але в майбутньому планує повернутися назад, на фронт. Поки йде війна, він не бачить себе в мирному житті
Станіслав Бєдарєв, м. Золотоноша Доброволець, ЗРК «ОСА»
В мирному житті – агроном. Зараз Стас повернувся додому, знову активно зайнявся тепличним виробництвом. Хоча воно й не зупинялось – допомагали молодший брат і тесть, але все одно за рік багато чого упущено. А ще вдруге став татком. Тепер планує побудувати для сина та доньки будинок.
В якийсь момент він навіть замислювався про те, щоб знов підписати контракт, але родина переважила: «Якщо я підпишу контракт, то як же дружина з малими дітьми? Та й згадую, коли приїжджав додому на ротації. Син дуже радісно зустрічав і дуже важко було, коли я їхав назад. Не хотів відпускати. Постійно просив по телефону, щоб я вже повертався. Я йому тоді придумував, що мене вусатий бородатий дядько не відпускає.
Я змінився трохи після війни. Став розсудливіше ставитись до того, що правильно, що неправильно. Варто чи не варто. А життя ж продовжується. Повернувся і слава Богу. Треба жити!
Олександр Тарасюк, м. Алчевськ Доброволець, 34 бТрО Був поранений під Острою Могилою
В мирному житті – шахтар. Закінчив гірниче училище, 15 років працював на шахті, потім їздив в Забайкалля, там добували кварц, по суті – та ж шахта. Потім, Алчевський металургійний комбінат. З Алчевська переїхав з дружиною до Станиці Луганської. Там прожив до війни 7 років. Працював спочатку на Луганському тепловозобудівному заводі, а потім – в локомотивному депо на залізниці в Станиці. Все життя в важкій металургії
«Коли Станиця плавно перейшла в руки сепарів, так і почалась моя війна. Це був березень 2014 року. Тоді, якщо пам’ятаєте, була реклама, я її називаю «Юлькин набор», коли вони говорили «Нас воює 5 тисяч…» Тоді був сюжет на телебаченні і в ньому номер телефону. Я не знав тоді куди йти, але те, що піду за Україну – сумнівів не було.
Війна змінила не тільки спосіб життя патріота, але і його самого: «Я перестав бути категоричним. Більш добрим став, чуйним. Бо ж живемо один раз і коли ходиш «під смертю», розумієш, що все те, що люди собі створюють, воно удаване, це мішура. Воно не варте наших днів».
Дмитро Крикун, «Амур», Житомирська обл. Доброволець, 95 ОАЕМБр
В мирному житті – масажист. От далі планую власний кабінет відкрити. Творити добро в вигляді масажу. Люди потрохи почали дізнаватись про мене, то є замовлення. Хоч і не багато, але все ще попереду. От є одна журналістка, вона писала про мене, потім замовила масаж. Коли записували інтерв’ю, я був на курсах, то вона сказала: «Закінчиш курси, і я йду до тебе на масаж». Так і сталось
Я в АТО з самого початку, перша хвиля мобілізації. Я навіть не знаю, як я пішов… Першого раз, коли призивали на 10 днів, мене шукали. Дзвонили з військкомату – приїдь. Мені не хотілося. Я не поїхав, не відчував, що потрібно. А наступного разу подзвонила мама, сказала, що мене чекають в військкоматі через 3 години. А я був за Білою Церквою, фізично не міг приїхати. Ну й не було в мене бажання…
Я приїхав через 3 дні. Прийшов сам. Запитав: «Що ви хотіли?» Воєнком розказав все. Каже: «Підеш?» А тоді якраз стояв автобус, забирав хлопців. «Піду» – кажу. Він: «То поїхали!» Ну я зібрав речі вдома і поїхав з хлопцями. Так що я навіть не знаю, чи доброволець я, чи мобілізований
Андрій Музиченко, «Дикий Прапор», м. Київ Мобілізований, 93 ОМБр Був поранений в районі ДАП, поблизу с. Опитне
В мирному житті – художник, актор, реконструктор. Андрія важко назвати звичайною людиною в класичному розумінні цього слова. Він, швидше, поєднує непоєднуване. Судіть самі – ще з дитинства мріяв поїхати до Арізони, бо там індіанці. Здавалося б, що дивного? Багато дітей мріють про щось подібне. Але не в усіх ця мрія переростає в щось більше…
Страх до змін треба відкинути. Бо це гальма. Якщо ти через нього не перестрибнеш, то так і проживеш усе життя ніким. Якщо тебе щось не влаштовує, то треба міняти.
І треба було пройти як чоловіку все це. Скажу, що на війні себе і знайшов і втратив. Втратив того, яким я був і знайшов того, яким мені потрібно бути!
Попри війну, Київ зберігає традиції, щоб подарувати дітям відчуття свята. Напередодні Дня святого Миколая на Софійській площі офіційно засвітили вогні на головній ялинці країни.
У Києві на Софійській площі офіційно засяяла вогнями головна новорічна ялинка країни. Цьогоріч, попри воєнний стан, столиця вирішила зберегти традицію, щоб подарувати хоча б трохи світла та різдвяного дива дітям і дорослим.
Як повідомляє кореспондентка ТСН.ua Ірина Кондрачук з місця події, цього року запровадили особливу новацію. Вперше в історії головну ялинку допомагали вбирати всі охочі — кияни та гості міста мали змогу долучитися до процесу декорування. Саме новорічне дерево штучне, заввишки 16 метрів, і воно світиться різними кольорами — від теплого золотого до насичених відтінків синього, зеленого та фіолетового. Про це повідомляють Контракти.UA.
Тематика та символізм
На церемонії засвічення був присутній мер Києва Віталій Кличко. У своєму Telegram-каналі він розкрив деталі оздоблення. Тематика цьогорічного декору натхненна старовинними фресками Софії Київської, які крізь століття зберігають тепло та «м’які відтінки часу».
Ялинку прикрасили чотирма з половиною тисячами іграшок та підсвітили теплою гірляндою. За задумом, новорічне дерево перетворює площу на символічне місце сили, світла й тихого зимового свята.
Свято завдяки захисникам
Міський голова наголосив, що навіть в умовах війни такі моменти радості є життєво необхідними для психологічного стану суспільства.
«Бо у наших дітей має бути свято, мають бути моменти радості. Потрібні позитивні емоції і дорослим», — зазначив Кличко.
Водночас мер підкреслив, що можливість відчувати цю атмосферу українці мають виключно завдяки відвазі військових.
«Перш за все, дякуємо нашим захисникам та захисницям за те, що маємо можливість відчувати атмосферу свята і сподіватися на дива. Шануємо відвагу та подвиг кожного військового!», — додав міський голова, привітавши всіх із прийдешнім Днем Святого Миколая.
Нагадаємо, у Львові теж вже встановили головну ялинку міста. За традицією, це живе дерево, яке Львову дерево подарували жителі села Сокільники. 05.12.2025 — 7 — 175
Українські захисники цієї осені атакували понад 50 об'єктів паливної та військово-промислової інфраструктури Росії. З'явилися знімки наслідків таких ударів.
Про це пише РБК-Україна з посиланням на "Радіо Свобода".Про це повідомляють Контракти.UA.
Як пише видання, такої великої кількості успішних ударів за сезон в українських захисників ще не було.
"Радіо Свобода" за допомогою супутникових зображень створила карту уражених стратегічних об'єктів Росії. На ній позначено військові об'єкти, нафтопереробні та газопереробні заводи, нафтові бази та термінали.
Зокрема, українським воїнам вдалося уразити:
"Саранський механічний завод"
"Саранський механічний завод" - одне з підприємств корпорації "Ростех", яка є ключовим виробником зброї та боєприпасів для окупантів.
Атака на завод відбулася в ніч на 22 жовтня. Супутникові знімки свідчать про те, що було пошкоджено дах однієї з будівель заводу.
Нафтовий термінал у Туапсе
Порт у Туапсе - один із найважливіших для Росії в Чорному морі. За даними Інституту Чорноморських стратегічних досліджень, Росія перевозить через нього техніку, боєприпаси, паливо і не тільки.
У ніч на 1 листопада українські захисники вдарили по нафтовому терміналу в Туапсе.
На супутникових знімках можна помітити, що був "приліт" по нафтовому трубопроводу. Також було пошкоджено один із танкерів, який стояв у порту в момент атаки українських воїнів.
Морський нафтовий термінал у Феодосії
Морський нафтовий термінал у Феодосії - найбільший у Криму за обсягами перевалки нафтопродуктів.
Тільки восени українські захисники тричі били по морському нафтовому терміналу у Феодосії в тимчасово окупованому Криму.
Згідно із супутниковими знімками, було знищено та пошкоджено 13 резервуарів із паливом.
Будівлі "Транснафти" і "Лукойлу"
Наприкінці вересня українські воїни завдавали ударів по п'яти нафтогазових об'єктах, які розташовані на правому березі річки Волга.
Журналісти стверджують, що на супутникових знімках помітні ушкодження на території "Зензеватки", проміжної нафтоперекачувальної станції держкомпанії "Транснефть" і Коробківського газопереробного заводу компанії "Лукойл", Ці об'єкти розташовані за 60 кілометрів один від одного.
Саратовський НПЗ
Також українські захисники восени сім разів атакували Саратовський нафтопереробний завод, який є одним із найбільших у Росії.
На супутникових знімках, які було зроблено 16 листопада, через два дні після удару, можна помітити пошкодження щонайменше однієї цистерни для зберігання нафтопродуктів і руйнування технологічного трубопроводу.
До слова, раніше стало відомо, що українські воїни з Головного управління розвідки Міноборони України знищили МіГ-29 на території тимчасово окупованого Криму.
04.12.2025 — 12 — 415
Будівля ФСБ у Чечні згоріла після атаки невідомих дронів: що відомо.
В Чечні в ніч на 2 грудня зафіксовано чергову масовану атаку безпілотників по військових та силових об’єктах.
Як пише РБК-Україна, про це повідомляє опозиційний ресурс NIYSO, посилаючись на місцевих жителів та отримані фото й відеоматеріали. Про це повідомляють Контракти.UA.
Місцеві мешканці зазначають, що вибухи в ніч на 2 грудня були надзвичайно потужними, а ніч видалася "наповненою подіями".
Так, повідомляється про удари у Гуьмсі (Гудермесі) та Тlехьа-Марті в Ачхой‑Мартановському районі.
Зокрема, у Тlехьа-Марті удар був спрямований по будівлі Управління ФСБ, яка розташована безпосередньо поруч із будівлею ОМВС (РОВД).
На фото, які активно поширюють у соцмережах, видно серйозні руйнування приміщення. Співробітникам спецслужби, ймовірно, доведеться тимчасово шукати інше місце для роботи.
Чи було уражено прилеглу будівлю ОМВС та які там масштаби збитків - наразі невідомо.
При цьому структури ФСБ та підконтрольна Кремлю місцева влада намагаються приховати факт чергової атаки, змушуючи співробітників не розголошувати деталі та не коментувати подію.
Втім, місцеві жителі стверджують, що "переплутати такий вибух з чимось іншим неможливо" - інформація миттєво розлетілася месенджерами, а очевидці надсилають кадри з місця події.
Атака дронів по Росії
Нагадаємо, в ніч на 28 листопада "Птахи Мадяра" атакували та вивели з ладу Саратовський нафтопереробний завод в Росії. Загалом протягом ночі було атаковано десять об'єктів на території РФ.
А у четвер, 27 листопада вибухи пролунали на території військового містечка Росгвардії "Ахмат-Північ" у Грозному.
Крім того, в ніч на четвер, 27 листопада, вибухи пролунали у Новокуйбишевську Самарської області. Імовірно, ціллю безпілотників став місцевий нафтопереробний завод. 02.12.2025 — 4 — 761
Вогні, ялинки, мерч і портрети Трампа: перша леді Меланія Трамп показала, як прикрасила Білий дім до Різдва.
1 грудня Білий дім показав оздоблення залів до зимових свят, за яке за традицією відповідала перша леді.
Перша леді США Меланія Трамп прикрасила Білий дім до Різдва. Щорічно, згідно з традицією, дружина президента має обирати тему для декорування резиденції. Цього року тема звучить так: «Дім там, де серце». Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
У декорі було задіяно понад 50 різдвяних ялинок, 75 вінків, 75 000 метрів стрічок і 10 000 синіх декоративних метеликів.
«У це Різдво святкуймо любов, яку ми зберігаємо в собі, і діліться нею з навколишнім світом», — написала перша леді в заяві, у якій вона сказала, що її надихають радощі, труднощі та рух материнства й бізнесу.
«Зрештою, де б ми не були, ми можемо створити дім, сповнений витонченості, сяйва і нескінченних можливостей».
Одна з кімнат Білого дому — червона — була присвячена її ініціативі Be Best — Меланія запустила її 2018 року, щоб допомогти дітям і підліткам. Вона зосереджена на трьох основних напрямках: добробут, безпека в інтернеті та боротьба із залежністю від опіоїдів. Перша леді працювала з дизайнером Ерве П’єром над декором кімнати.
Одна з кімнат Білого дому — червона — була присвячена її ініціативі Be Best — Меланія запустила її 2018 року, щоб допомогти дітям і підліткам. Вона зосереджена на трьох основних напрямках: добробут, безпека в інтернеті та боротьба із залежністю від опіоїдів. Перша леді працювала з дизайнером Ерве П’єром над декором кімнати.
Золоті зірки на ялинці, що символізують вищу жертву, доповнюються прикрасами, що представляють офіційні птаха та квітку кожного штату і території США.
У Зеленій кімнаті невелика ялинка розташована між двома портретами президентів, зробленими з 6000 деталей пазла — один Джорджа Вашингтона, інший президента Дональда Трампа.
У Державній їдальні розмістили 120-фунтову пряникову модель Білого дому, прикрашену вінками та американським прапором.
Презентувала перша леді США свою роботу також у 65-секундному відеоролику, який опублікували на YouTube Білого дому. У відео вона була в тому самому вбранні, в якому її сфотографували раніше на Південній галявині. 01.12.2025 — 21 — 855
Це перший український великий джазовий конкурс, та ще й з міжнародним журі. Зазвичай змагання між музикантами відбуваються в режимі безпосереднього концертного виступу, протягом короткого часу — від одного до кількох днів, іноді оцінювання проходить за відеозаписом.
В цьому випадку робота журі триватиме стільки, скільки буде потрібно, а матеріали приймаються від 25 листопада 2025 року по 15 січня 2026 року. До оцінювання очікуються відеозаписи не менше двох концертних номерів — в номінації Best Ukrainian Jazz Band 2025 («Найкращий український джазовий гурт 2025 року»), та необмежена кількість аудіо альбомів — в номінації Best Jazz Album Release 2025 («Найкращий джазовий реліз 2025 року») — але оцінюватиметься кожен окремо, та і записані вони мають бути протягом 2025 року.
Вік учасників починається від 18 років, група має знаходитись в Україні, учасники повинні бути громадянами України. Гран-прі серед кращих бендів дасть можливість виступити на п’ятьох провідних європейських джазових майданчиках та на церемонії нагородження в рамках Європейської джазової конференції. Друга премія дарує один день студійного запису в DUMA Studios. Володарі третьої премії зможуть отримати консультації з промоушену від лейблу Pomitn.
Найкращий український джазовий альбом отримає рецензії, а його автори — інтерв'ю в кількох великих міжнародних джазових засобах масової інформації.
Конкурс Ukrainian Jazz Prize організовують Український інститут та Europe Jazz Network (EJN). Про нього вони сповістили 25 листопада на прес-конференції. Всі деталі є на веб-сайті УІ.
Текст та фото — Олександр Зубко. 29.11.2025 — 18 — 2062
