Щоденник Сочі-2014. Право на гегемонію
У Сочі був День України. Не в спортивному контексті, а в популістському. Українські спортивні чиновники взяли собі за звичку на кожній Олімпіаді влаштовувати свято, де чиновників з Міжнародного олімпійського комітету та запрошених представників інших делегацій частують борщем з пампушками, салом з чорним хлібом і варениками під чарку горілки.
Зазвичай такі заходи є дуже людними і користуються увагою президентів МОК. Цього разу таких було відразу двоє – чинний Томас Бах і почесний Жак Роґґе. Їм керманич олімпійського руху в Україні Сергій Бубка повідав, що здобута біатлоністкою Вітою Семеренко медаль – вже 624-та в історії нашого спорту.
Потім за справу взявся виконувач обов’язків віце-прем’єра Олександр Вілкул. Він вкотре презентував заявку Львова на проведення білої Олімпіади 2022 року. Розчулені українською гостинністю керівники олімпійського руху слухали розповіді про щедрі обіцянки зі щирою посмішкою на вустах. І вкотре забули запитати презентантів, чому в 45-мільйонній країні, яка претендує на проведення Ігор, немає жодного сучасного центру з підготовки представників зимових видів спорту, жодного сучасного палацу для проведення змагань й чому, щоб перерахувати конкурентоздатних українських спортсменів, а не спортивних туристів на Олімпіаді в Сочі, забагато пальців двох рук. Але, мабуть, не час і не місце. Й так уже понад 20 років.
Натяк на капітуляцію
Між тим, вже після третього змагального дня біатлонної програми з’явилися нотки безсилля в риториці тренерів і спортсменів української чоловічої команди. Андрій Дериземля, який розпочинав гонку переслідування з зайнятого в спринті 22-го місця, спершу впав і вилетів за межі траси на одному з віражів, а потім припустився трьох промахів. Ці видимі складові вилилися у 36-ту позицію. На інші причини Андрій натякнув вже після гонки. Він знову, як і два дні тому, сказав, що на дистанції задихався. Крім того заважали траса, яка була в’язкою і не найкращим чином підготовані лижі. Перший і третій фактори – німий докір на адресу тренерського штабу і сервісменів.
Троє інших українських біатлоністів виступили ще гірше. Артем Прима з 32-го місця опустився на 44-те, а Сергій Седнєв, стартувавши з 44-ї позиції, фінішував 54-м серед 59-ти учасників. Незначний прогрес у порівнянні зі спринтом спостерігався лише у виступі Сергія Семенова, який з трьома промахами піднявся з 41-го місця на 39-те.
Підсумки перших двох чоловічих стартів майже не залишають надії на те, що хтось з українців проб’ється до гонки з масовим стартом, куди входять 30 найкращих у змаганнях – усі призери і ті, хто має найвищий рейтинг. Наставник збірної Василь Карленко відразу після фінішу «парсьюту» пояснення провалові знайти не зміг, назвавши основною причиною невдачі Дериземлі падіння. «Стосовно невдач інших хлопців, то в спорті їх спрогнозувати важко» - фактично виправдовувався тренер. За словами пана Карленка, в індивідуальній гонці на 20 км Сергія Седнєва замінить 22-річний дебютант Дмитро Підручний. «Дамо хлопцеві набратися досвіду» - пояснює Василь Павлович. Втім, чи не доречнішим було б виставити Підручного, в активі якого було шосте місце на етапі поточного Кубка світу в Гохфільцені саме у спринті спочатку, а Седнєва, який ніколи не відзначався надзвичайною швидкістю, приберегти для індивідуальної гонки? Нині це питання виглядає риторичним.
Не завдяки, а наперекір
Український санний спорт після того, як завершили кар’єру двічі бронзова призерка чемпіонатів світу Наталія Якушенко і ще одна представниця топ-десятки світового рейтингу середини 2000-х Лілія Лудан, фактично помер. Точніше, мова ще не про фізичну, а про клінічну смерть. В Україні залишилося лише два змагальних жолоби. Той, що знаходиться в Кременці Тернопільської області, придатний хіба що для підготовки спортсменів-початківців. На львівській трасі не функціонує стартова естакада, через що проведення тренувань на ній неможливе. Чемпіонати України ті люди, які ще продовжують у щось вірити, проводять на першокласному жолобі в латвійській Сіґулді. Власне, там впродовж тренувальних зборів набувають бодай якоїсь практики усі вітчизняні збірники.
Звісно, цього недостатньо не лише з огляду на спортивні результати, а й через побоювання про безпеку спортсменів. Щоб переконатися, що то не просто красиві слова, достатньо згадати ту страшну аварію, яку, не втримавши рівноваги, потрапили на трасі в олімпійському Турині 2006 року Олег Жеребецький і Роман Язвинський. Хлопцям сильно пощастило, що наслідком їхнього сходу стали прості травми. Сучасні траси стають щораз швидшими й щоб добре орієнтуватися, розігнавши сани на швидкості 120-140 кілометрів на годину, треба володіти серйозним навиком.
Крім того, санний спорт – високотехнологічний. Наші ж спортсмени не приховують, що їздять на змагання рівня Олімпіад чи чемпіонатів світу на підрихтованих десятки разів власними руками бляшанках, які давно морально застаріли і мали б знайти своє місце в музеях чи на сміттєзвалищах. Тому зайняті українцями Андрієм Кісем та Андрієм Мандзієм 28-ме і 31-ше місця – то відображення цілого комплексу проблем. А те, що зробила в понеділок 20-річна львів’янка Олена Шхумова, навіть суперечить катастрофічному стану справ. Молода дівчина після перших двох заїздів посідає 17-те місце серед 31-ї учасниці. Олена погано стартує, але на дистанції завдяки вмілому керуванню саньми відігрує втрачене на початку. Талант дівчини очевидний. Тільки чи можна його реалізувати в наших умовах?
Гра м’язами
Між тим, у санному спорті зараз тотально домінують німці. У неділю вдруге поспіль олімпійське золото в перегонах на одномісних санях здобув тюринжець Фелікс Лох. З понеділка ж до своєї першої олімпійської перемоги впритул приблизилася баварка Наталі Ґайзенберґер. У поточному розиграші Кубка світу вона виграла сім з дев’яти етапів й навряд чи віддасть першість у Сочі єдиній конкурентці – наразі чинній олімпійській чемпіонці… німкені Тетяні Гюфнер. Можна не сумніватися, що у середу золото в перегонах на двомісних санях здобудуть німці Тобіас Вендль і Тобіас Арльт, які виграли шість з дев’яти кубкових етапів у сезоні-2013/2014. Єдині їхні конкуренти – земляки Тоті Еґґерт і Саша Бенекен. Про фаворита командної естафети можна взагалі не згадувати.
Власне, на поточній Олімпіаді вимальовується чітка тенденція до узурпації окремих видів спорту представниками однієї країни. Найчіткіше це явище проявляється в ковзанярському спорті. Чоловіки там наразі розіграли два комплекти нагород і всі шість медалей забрали представники Нідерландів. У жінок поки визначені призерки лише на одній дистанції і виграла її теж голландка Ірен Вюст.
У фігурному катанні вочевидь знову вимальовується абсолютне домінування Росії. Командні змагання продемонстрували, що досвідчений Євген Плющенко не відчуває реальної конкуренції серед чоловіків, а поміж одиночниць з’явилася 15-річна прима Юлія Липницька. У спортивних дуетах неперевершено виглядає пара Тетяна Волосожар/Максим Траньков. І лише в танцях росіяни конкурувати з американцями Меріл Девіс і Чарлі Вайтом насправді нездатні. Ймовірно, тимчасово. Цю нішу наші сусіди запрограмували як свою на державному рівні.
