Контракти.ua

Підґрунтям економічних криз завжди є внутрішні диспропорції, навіть якщо вони спричинені зовнішніми чинниками. Так криза 2008-2009 років лише була запущена зовнішніми шоками, а поглибилась в Україні і спричинила досить погані наслідки внаслідок загострення системних диспропорції, що сформувалися у попередніх роках.

Виникає логічне запитання щодо нового витку кризи в даний час. Основа для кризи в Україні існує завжди, але шляхи поглиблення кризових явищ можуть бути різні.

Перший – банківська система. Річ у тім, що іноземна частка в загальному обсязі банківського капіталу України перевищує 37%, що більше порогу економічної безпеки на 7%. Тож материнські банки в Європі, перебуваючи в скрутному становищі, через свої філії в Україні відкачують капітал із нашої фінансової системи в європейську. Крім того, відбувається активний відтік капіталу з українських банків в так звані «офшорні зони». Утім кредитна активність банків в 2012 році поки що відновлюється недостатньо високими темпами – приріст обсягів кредитування ними реального сектору економіки за 6 місяців поточного року становить 2%. Це пов’язано насамперед із наявністю значних зовнішніх ризиків та невизначеністю щодо подальшого розвитку ситуації на ринках.

Другий шлях – зовнішньоторговельний. Через кризові явища в розвинутих економіках світу різко впав попит на продукцію металургії та машинобудування. А це – дошкульний удар по наших основних підприємствах-експортерах. Частка експорту в нашому внутрішньому валовому продукті дорівнює 47%. Отже, обсяг ВВП внаслідок скорочення експорту може зменшитися. Ситуація могла б бути значно кращою, якби наші металургійні та хімічні гіганти мали більшу конкурентоспроможність. Досягти цього можна було в період економічного пожвавлення 2002–2004 та 2006–2007 років, модернізувавши виробництво. Але замість цього власники підприємств вивозили свої надприбутки в офшорні зони. Тобто жили одним днем, не думаючи про майбутнє. Тому дивно чути від тодішніх урядовців звинувачення на адресу Уряду Тимошенко, що це він не підготував Україну до світової економічної кризи. А хто ж, власне, мав її готувати? Чому колишні уряди не спрямували експортні галузі на шлях інноваційного розвитку ще в той час? Чому не здійснювалася політика структурної перебудови економіки?

Треба сказати, що Україна має козир, який міг би зробити її економіку значно стійкішою до негативних впливів ззовні, – сільське господарство. Однак його величезний потенціал стає джерелом збагачення окремих осіб і як слід не використовується.

Третій шлях – борговий. Обсяг валового зовнішнього боргу за перше півріччя 2008 року становив 59,9% від ВВП, або $100,06 млрд. А борги формувались і в попередні роки, тому в даний час уже говорити «хто більше набрався боргів як сучка блох (за виразом відомого українського персонажа), чи «попєредніки», чи «позадніки» дуже важко. Згідно з дослідженнями Міжнародного валютного фонду (МВФ), загально припустимою межею боргу для такої перехідної економіки, як наша, є 49,7% від ВВП. В кризовий період обсяг валового зовнішнього боргу України у номінальному вираженні залишався майже незмінним, а відносно ВВП збільшився з майже 60% на початку 2008 р. до 91,5% станом на 01.10.2009 р. У структурі валового зовнішнього боргу України постійно (починаючи з кінця 2008 р.) збільшувалася частка держави і зменшувалася частка банків. За 2009 р. загальна сума прямого та гарантованого державного боргу збільшилася на 112 млрд грн. За підсумками 2009 року державний борг України досяг величини 301,5 млрд грн або 33% ВВП (наприкінці 2007 р. він складав 12,3% ВВП, а 2008 р. – 19,9% ВВП).

Загострення боргових проблем України обумовлюється не лише високими темпами приросту боргу, а й несприятливими змінами у його структурі. Так, збільшується частка емісійних позик і частка гарантованих зобов’язань у структурі загального боргу держави.

Валовий зовнішній борг України до липня 2012 року досяг 74% ВВП. Тобто межу економічної безпеки щодо боргових зобов’язань ми перетнули. Таке боргове навантаження є неприйнятних та ризиковим для країни з перехідною економікою та невисоким рівнем життя. Це підвищує ризики фінансової нестабільності, особливо за умов дії несприятливих чинників зовнішнього та внутрішнього характеру, які можуть активізуватися в умовах недостатнього забезпечення фінансових активів у корпоративному секторі економіки.

Тенденція до збільшення негативного сальдо поточного рахунку та дефіцит внутрішніх заощаджень породжують високі фінансові ризики, особливо в умовах низького рівня довгострокових кредитів, та експансією іноземних банків. Економіка України вже стала надзвичайно залежною від потоків іноземного капіталу. Тому раптове припинення її зовнішнього підживлення в умовах необхідності погашення зовнішніх боргів може призвести до боргової кризи.

За даними Міністерства фінансів України, станом на 31 липня 2012 року державний та гарантований державою борг України становив 496.957.609,72 тис. грн або $62.174.103,58 тис., в тому числі: державний та гарантований державою зовнішній борг – 292.465.563,93 тис. грн (58,85% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або $36.590.211,95 тис.; державний та гарантований державою внутрішній борг – 204.492.045,79 тис. грн (41,15%) або $25.583.891,63 тис. Державний борг України становив 390.714.088,92 тис. грн (78,62% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або $48.882.032,92 тис. Гарантований державою борг України становив 106.243.520,80 тис. грн (21,38%) або $13.292.070,66 тис. Протягом липня 2012 року сума державного та гарантованого державою боргу України збільшилася у гривневому еквіваленті на 17.200.992,17 тис. грн загалом за рахунок випуску єврооблігацій на $2 млрд.

За 2011-2012 роки заборгованість Уряду за ОВДП зросла на 189,3 млрд грн. При цьому суттєво збільшилась сума ОВДП, які знаходяться у власності НБУ. Нарощування внутрішнього боргу за недостатньо диверсифікованого внутрішнього фінансового ринку спричинялося до монетизації бюджетного дефіциту, що, у свою чергу, посилювало не прогнозованість фінансових операцій та збереження високих відсоткових ставок. Це було однією з перепон ефективного розвитку реального сектору економіки.

Держава повинна мати виважену стратегію щодо надання державних гарантій за кредитами, а також відповідні структурні пріоритети щодо виважених фінансових операцій. За рік Уряд надав дозволів на залучення кредитів під державні гарантії на суму понад 100 млрд грн. На превеликий жаль в даний час зростають ризики дестабілізації державних фінансів України як середньостроковій так і в довгостроковій перспективі, враховуючи ситуацію на міжнародних фінансових ринках, а також несприятливу зовнішньоекономічну кон’юнктуру.

В принципі, боргу як такого боятися не потрібно, він може бути як джерелом подальшого розвитку економіки так джерелом дефолту. Потрібна Стратегія управління боргом в умовах фінансової нестабільності. Крім того, треба враховувати, що розмір офіційного державного боргу України впритул наблизився до критичного значення, а при врахуванні найбільш ризикових видів умовних зобов’язань Уряду – вже перевищив його. Для країн з низьким і середнім рівнем доходів своєрідною «точкою небезпеки» (що відповідає середньому рівню боргового навантаження у рік, який передував року виникнення боргової кризи), є рівень у 49% ВВП.

доктор економічних наук, професор. Працював міністром економіки в Уряді Юлії Тимошенко. До того – займав посаду голови Ради з вивчення продуктивних сил України НАНУ Автор понад 150 наукових робіт щодо формування сучасної регіональної політики, економіки, природокористування та розвитку продуктивних сил України.

Найбільш проблемними зобов’язаннями Уряду України є зовнішні борги державних підприємств та гарантії відновлення вартості заощаджень громадян в установах Ощадбанку СРСР. Їх сума оцінюється на рівні 180 млрд грн.

На даний час лише інвестиційний характер накопичування зовнішнього боргу не повинен підлягати хоча якимось обмеженням. Це шлях до формування високої кредитоспроможності вітчизняних позичальників та ефективної інтегрованості України до світового господарства.

Погіршення ліквідності світових фінансових ринків може істотно уповільнити кредитування національної економіки. Як наслідок, українські позичальники зазнають труднощів із рефінансуванням своїх кредитних зобов’язань на зовнішніх ринках. Слід зазначити, що у структурі зовнішнього боргу значною є частка короткострокового капіталу. Саме цей капітал у разі раптового його відпливу може стати одним із чинників дестабілізації курсу національної валюти. Сьогоднішні умови розвитку вітчизняної економіки істотно відрізняються від тих, які існували 1998 року, коли Україна також зазнала впливу потужної світової фінансової кризи. Проте сучасні реалії не покращують, а погіршують характеристики стійкості національної системи до фінансових шоків. Так, якщо у 1997–1998 роках рівень корпоративних боргів був низьким і корпоративний сектор не був настільки залежним від зовнішнього фінансування, то сьогодні, як уже зазначалося, національна фінансова система стала більш залежною від зовнішніх потоків капіталу.

Якщо станеться найгірше й реалізується вплив усіх зазначених каналів одночасно і в повному обсязі, то наслідки світової фінансової кризи для України будуть досить відчутними, в першу чергу істотно зросте дефіцит зовнішньоторговельного балансу, перевищивши рівень 10% ВВП, що є критичним для економік, які розвиваються.

Щоб не допустити значної девальвації, Національний банк буде змушений продавати валюту з резерву. Але запобігти девальвації буде вкрай важко. За таких умов динаміка ВВП може уповільнитися до 2,5–3%, індекс споживчих цін в умовах відновлення девальваційних процесів може вийти за межі однозначного показника.

Зазначене не є простим моделюванням за інших однакових умов ситуації за принципом «що буде, коли…». Адже поряд зі зростанням інтегрованості національної економіки до фінансових ринків за період після фінансової кризи 1998 та 2009-2009 років року відбулися деякі зміни у структурі та характері розвитку економіки. Сьогодні зростання дедалі більшою мірою визначається внутрішнім потенціалом, а не зовнішніми чинниками.

Визначаючи перспективи боргової політики, теперішня влада має чітко розуміти, що в міжнародному контексті експансія позичкового фінансування має ряд негативних наслідків для валютно-фінансової системи, зокрема можливість витіснення корпорацій реального сектору економіки із світових кредитних ринків, що негативно впливає на можливості модернізації виробництва і уповільнює динамізм посткризового відновлення світової економіки. Сьогоднішній міжнародний ринок капіталів не є стабільним і переслідує мету одержання надприбутків. В цьому зв’язку може відбуватися підвищення відсоткових ставок на міжнародному ринку капіталів, що уповільнює темпи нагромадження основного капіталу і формує дефіцит кредитних ресурсів довгострокового характеру у країнах з ринками, що формуються. Владі потрібно чітко розуміти, що нарощування державного боргу обертається підвищенням вартості зовнішнього фінансування для національних корпорацій, а також підвищенням кредитних ризиків для корпорацій та можливістю виникнення валютної кризи.

В коротко - та середньостроковій перспективі можна очікувати збереження напруженої ситуації з обслуговуванням зовнішнього корпоративного боргу України. На це впливатимуть як сьогоднішні реалії кризових явищ в світі, та і ситуація в єврозоні. Посилюватиметься борговий тиск на Державний бюджет із року в рік. Максимального значення він може досягти в 2013 році, на який припадає здійснення основних виплат за кредитами МВФ.

Разом з тим, в даний час існує ризик виникнення кризи державної заборгованості. Цьому може сприяти незмінність поточного курсу бюджетно-податкової політики, надмірне нарощування державного боргу (внутрішнього державного боргу, кредитів МФО і неконтрольоване надання державних гарантій). А це, крім відсікання держави від світових кредитних ринків, матиме ще й такі негативні наслідки як зменшення обсягів зовнішньої торгівлі, припинення зовнішнього фінансування корпоративного сектора, гальмування внутрішнього кредитного процесу, наростання панічних настроїв на валютному ринку.

Поради про те, як Україні вилізти із боргів, читайте тут