Про американську допомогу, послідовність і принциповість
Юрій Богданов: Ми шпиняємо наших партнерів за втрачені 7 місяців щодо життєво необхідної для України допомоги. Ці 7 місяців не встигли призвести до по-справжньому катастрофічних наслідків. Але негативний вплив і на лінію фронту, і на Сили оборони, і на моральних дух в тилу, і на загальну атмосферу навколо війни не треба заперечувати.
Але я вимушений констатувати: нам все одно дуже пощастило. Скажу навіть більше: нам в принципі дуже щастить протягом усієї цієї війни, навіть коли здається що не дуже.
Нам пощастило з рівнем російської корупції і з рівнем обізнаності про Україну. Бо з базовим співвідношенням ресурсів без фактору російської корупції і фактору катастрофічної недооцінки України Росія б мала в теорії нас розкатувати як США Ірак.
Нам пощастило з тим, що США і країни Європи в принципі прийняли рішення помітити повномасштабне вторгнення в його перші години і дні. Не було як з Грузією. Не було як з геноцидом тутсі. Не було як з шахом Реза Пехлеві, якого півтора роки гострої кризи в Ірані годували обіцянками допомоги і кинули.
Бо оця іноді свята віра в сили добра і принципи у міжнародній політиці мене засмучує. Наприклад, США і Ізраїль. Я дуже дуже далекий від ідеалізації Ізраїлю, але США були доволі поганим другом для Ізраїлю перші 25-30 років його існування. Тоді, коли Ізраїль був критично вразливим економічно і мілітарно. Від економічної вразливості його рятувала Німеччина (Слава Аденауеру!), від другої – слабкість сусідів і французька зброя.
Навіть за мирну угоду з Єгиптом Ізраїль набагато більше має завдячувати волі єгипетського президента Садата. Оте партнерство, яке символізує статус ключового союзника поза НАТО – це продукт Рейгана. Але і після це відкочувалося при Буші-старшому і Клінтоні, а потім якось нестабільно.
Це при тому що Ізраїль ніколи не мав справ з ядерною державою в якості ворога.
Крім того, випадків коли США опинялися НА СУМНІВНІЙ СТОРОНІ теж вистачало. Причому не у форматі поточної параної, що вони у російсько-українській війні грають «і нашим, і вашим». Все ж ні, хоча іноді риторика про ескалацію і може штовхати до таких думок.
Але так було у ірано-іракській війні. При тому, що це саме Ірак напав на Іран. Коли ж Іран переніс війну на територію Іраку – США почали без стримування підтримувати Саддама грошима і зброєю, а також прикривали політично геноцид курдів (з використанням хімічної зброї). В кінці війни США атакували іранські нафтові об'єкти і танкери (привіт, російські НПЗ). Все для того, щоб здобути прийнятний для Іраку мир. Саддам віддячить.
Не зайвим буде згадати Корею і Тайвань. Корея після завершення війни була зруйнована приблизно на 80%. А американська допомога в перші 10 років обмежувалася трохи їжею і трохи кредитами на купівлю їжі.
Китайська Республіка після поразки Мао розраховувала на американську підтримку, справно голосувала в ООН як треба було, але отримала приблизно нічого натомість. Крім гарантії (несталої) не-вторгнення з континенту.
Про Південний Вʼєтнам, Афганістан і Ірак не буду.
Чому я про все це написав? Щоб ще раз підкреслити 4 очевидні думки:
1. Міжнародна політика річ специфічна. Мораль і принципи в ній набагато менш значущі ніж політична кон'юнктура і інтереси (переважно - короткострокові).
2. Розраховувати на постійне плече від партнерів – сумнівна ідея сама по собі. Тому найкраще в умовах нестабільного оточення мати багато власної зброї і сильну економіку. Якими б договорами ви не обклалися.
3. Ми зустріли цю війну у статусі хворого і бідного. Тому наша суб'єктність зараз є продуктом героїзму ЗСУ, а те що країна підживлюється грошима і зброєю – удачі. Відчуття повного контролю нам не підвезуть.
4. Нам пощастило, що кон'юнктура складається так, що допомогу ми отримали І завдяки боротьбі Китаю і США за лояльність Європи, самої Європи за власну безпеку – продовжимо отримувати.
Тому є чому радіти. І є приводи для оптимізму. Як би іноді не хотілося палати від несправедливості світу.
Автор: Юрій Богданов, блогер
