Контракти.ua

Опубліковано 27.05 о 18.30 за Києвом.

ТОМ КУПЕР

ВІЙНА В УКРАЇНІ. 27 ТРАВНЯ 2023. ЗАСТЕРЕЖЕННЯ

Привіт всім!

Здається, ми повернулися до ситуації станом приблизно на березень чи квітнень минулого року, коли деякі відвідувачі цього блогу не знали (або й не хотіли знати) про мій професійний досвід чи саму мету цих дописів, і тому могли – «автоматично» й «правомірно» – дійти висновку, що вони можуть вчити політики та історії мене та всіх інших відвідувачів. Або принаймні «змусити» мене «визнати» кілька відомих фактів…

Хм…

Що ж, зважаючи на їхній інформаційний статус, дозвольте мені розпочати допис зі вступу, або насправді, з ще одного застереження та повного одкровення (приблизно в 349-й раз): окрім того, що я американо-український рупор, і тому, що я однаково критично ставлюся як до арабів, так і до ізраїльтян, я ще й лівий расист і антисеміт. Крім того, як відвертий прихильник повстання проти асадистів у Сирії, я прозахідний динозавр, що підтримує найманців-джихадистів, роботу якого оплачують ЦРУ, Моссад, ООН і НАТО (безліч американців, британців, росіян, сербів, болгар, аргентинців, іспанців, кілька канадців та багато австралійців можуть підтвердити це в будь-який час доби). Крім того, кілька австрійців, багато іранців і асадистів можуть засвідчити, що я є платним агентом ФРС [розвідка Німеччини – перекл], ЦРУ, ВРО [розвідка Австрії – перекл], MI6, турецького ОНР та секретної служби Катару (суддя Салватті навіть видав офіційне повідомлення про звинувачення), а єгиптяни, іракці та небагато ізраїльтян знають, що мені платить не лише Моссад, а й SAVAMA [розвідуправління] з Ірану, Мукбарат з Єгипту та Головне управління військової розвідки Іраку. Я на службі КВІР [Корпус вартових ісламської революції – перекл.] (іракці знають це найкраще, завдяки іранцю та іспанцю, які сплагіатили мої книги); а потім я працюю на КДБ, ФСБ, РСБ [можливо Банк Русскій стандарт – перекл.], UPS, DHL, ÖAMTC [австрійський клуб авто та мотолюбителів – перекл.], 4WD, DDIS, EYIT, RWR, P-19, MFG, FUGYU [автор перераховує рандомні абревіатури – перекл.] та дотичний до MILF (ніякої еротики, просто Філіппінське повстання Моро має найкрутішу абревіатуру з усіх).

…і, як уже багато років знають всі мої підписники Facebook, на фотографії ви бачите мене (перша особа у формі праворуч), агента військової розвідки Північної Кореї з високими нагородами, під час отримання медалей від Великого Генерала та Славного Брата.

Псссс! Між нами: через кілька хвилин після того, як було зроблено це фото, я наказав ліквідувати двох інших хлопців. Я не шаную ані конкуренцію, ані будь-які розбіжності у поглядах.

Але я відволікся. Не тільки ви, шановні читачі, але й різні журналісти хочуть знати, що я думаю про політику, і постійно ставлять мені питання з цього приводу.

Мене це дратує. Справа не в тому, що я вагаюсь коментувати чи ні, а радше тому, що мені цікаво розуміти – і, якщо можливо, пояснювати – сучасні війни. Не політику. Але, оскільки питання ніколи не закінчуються.... добре, ех, гаразд, «приземлюсь трохи» і відповім на кілька запитань… (...бо, знаєте, під час війни в політиці та соціальних мережах відбуваються набагато важливіші речі, ніж на полі бою. Складні збройні системи? Кому це нада: забагато технічних деталей. Що важливо, так це спорт і кулінарія …)

Для початку: сучасна політика на стратегічному рівні продовжує фонтанувати абсурдністю та іронією. Можливо навіть більше ніж сучасна й заплутана реклама контрацепції

Наприклад: США (і не тільки США) глибоко розчаровані єгипетським військовим режимом – режимом, підтримуваним Заходом впродовж останніх 30+ років (настільки сильно, що ЄС постачав обладнання для боротьби з масовими заворушеннями як «спосіб демократизації країни» ще кілька років тому). Спочатку через спроби постачати артилерійські боєприпаси до росії, а потім через те, що дозволити російським транспортним літакам перевозити (нечисленні, давні, розроблені та виготовлені Чехословаччиною) навчальні (і легкі ударні) реактивні літачки Аеро L-39 «Альбатрос» до Центральноафриканської Республіки.

Так само єгиптяни глибоко розчаровані, коли такі придурки, як я, звинувачують їх у підтримці персонажів на кшталт «маршала» Хафтара в Лівії, котрий, у свою чергу, співпрацює з пудінгом [автор так називає путіна – перекл.], Макроном та кількома іншими прекрасними героями у боротьбі проти міжнародно визнаного уряду у Тріполі, котрий, на жаль, підтримали Туреччина та Катар... Зі свого боку, Хафтар (плюс росія) підтримує масових убивць із «Сил швидкої підтримки» (RSF) у Судані – що суперечить інтересам Єгипту, оскільки офіційно єгипетський військовий режим є одним із найбільших прихильників суданського військового режиму, проте де-факто «воює» з RSF….і все тому, що Захід продовжує наполягати ніби підтримка диктатури спрощує життя (ну і приносить прибуток), та, звичайно, тому, що араби несумісні з демократією…

Яким боком усе це стосується України?

Ясно, що спроби росії розширити сфери впливу в Африці ми до уваги не беремо. Та ми вже підійшли впритул до теми, не хвилюйтеся. Просто мені хотілося зробити трохи довший вступ, думаю, ви це вже зрозуміли...

Отже, повернімося до зовнішньої політики Єгипту. Вона, хай би як абсурдно це звучало, віддзеркалює політику Заходу. Найперше в тому, наскільки ця політика сповнена сенсу (спойлер: ні на грам), а також у мудрості й далекоглядності: керує нею справедливість, рівність і чесність...

Хай там як, зовнішня політика Єгипту майже точно відтворює зовнішню політику США, ЄС і НАТО – не тільки в стосунку до України (минулі 20-30 років), а й щодо світу за минулі років 70...

Ось чому політики тут на Заході пережили такий шок, коли почули, як представник Африканського національного конгресу – політичної партії колишніх противників апартеїду і борців за свободу, які перетворилися на банду страшенно корумпованих і дуже меркантильних істот, що нині керують Південноафриканською республікою – відкрито назвав росію другом, а Захід – ворогом, і все це в інтервʼю... ВВС, здається?

Дивно, ні? Вперше в історії людства (!) представник корупційного та некомпетентного уряду, який не спромігся зробити нічого нормального в жодній сфері, за яку брався, додумався звинуватити інші держави у власних помилках та корупції. Звісно, раніше такого ніколи не траплялося. Ніде. Принаймні, точно не на планеті Земля...

Гаразд, повернімося до справи. Сполучені Штати – де зараз і політики, і медіа, хай би з якого краю політичного спектру вони стояли, часто гонять пургу зразка центральноамериканських популістів 1980-тих років – врятують ситуацію. Де там у нас цього разу проблеми? Почнімо з ситуації в Судані. Тут американці спільно з Обʼєднаними Арабськими Еміратами організували режим припинення вогню між військовим урядом і силами швидкого реагування. А це, щоб ви розуміли, як намагатися гасити пожежу каністрою бензину, та ще й руками піромана. Тому – як дивно! – режим припинення вогню протримався лише трохи довше 15 хвилин: цю війну припинено, так як було припинено війну в Сирії, коли пудінг сказав її припинити. Тричі. Так що зараз поговорімо нарешті про Україну.

Втім, не втримаюся і відволічуся ще на секунду: всім зрозуміло, що насправді має значення тільки міжнародна безпека Індії. Без сумніву, ультра-турбо-мудрі генерали та політики з Нью-Делі не прогадали, коли побудували свою стратегію безпеки на надійному джерелі зброї та дружбі з віри гідним партнером: росією. Так, росією, не СРСР. Відповідно, Індія, на противагу непостійному Заходу, трималася за цю свою політику навіть тоді, коли їхній найбільший союзник усіх часів пішов божевільною війною на народ і демократію України, і настільки зберегла віру у велике майбутнє російської федерації, що вступила в нерушимий союз із Китаєм.

Уже чую, як хтось заперечує, мовляв, Пекін – такий великий друг москви, що в знак вдячності й під страхом імовірних західних санкцій скасував усі переговори з москвою про газогін «Сибір-2»...

Але це другорядні деталі. Важливіше, що цей вчинок не сподобався багатьом австрійцям. Їм тепер треба жаліти нещасного засмученого олега дерипаску – російського олігарха, який досі володіє третиною акцій STRABAG, однієї з найбільших будівельних компаній в Австрії. Насправді деякі кадри в цей момент не можуть стримати сліз, адже STRABAG – це один із найбільших австрійських національних концернів, назва якого з минулого року лунає в наших медіа частіше, ніж Отченаш. Розумієте, якщо Австрія перестане робити звичний бізнес із пудінгом, ініціативу перехоплять китайці...

Але я знову відволікся... Я насправді хотів сказати, що агентурна розвідка повідомляє: військово-повітряні сили Індії не можуть літати, бо їм бракує комплектуючих для МіГ-ів і Су «власного виробництва». Втім, це не так важливо, бо ж насправді ВПС Індії надзвичайно потужні, деякі їхні пілоти вчаться десь у Європі, а один-єдиний Су-57 може збити всі F-22 і F-35 – одним пострілом...

Якщо підсумувати: росія зостається найкращим другом Єгипту, ПАР, Індії, Сербії, Туреччини і дядька-троюрідного-брата-племінниці-вашого-сусіда… а винен у всьому Захід.

Серед усього цього я можу принаймні вдавати, що розумію одне: саме росія – повторюю, щоб наголосити: росія, а не союз совєцьких соціалістичних республік, який у ті часи включав і Україну – врятувала Індію від вторгнення США у 1971 році. Справді — а я певен, що ви про це не знали – російська спєциальная опєрация в Україні сьогодні знову рятує Індію від американського вторгнення, яке готували вже кілька років…

Може, тому, що Голлівуд нарешті проголосив фільми Боллівуду серйозною загрозою національній безпеці… І все це, зрештою, повертає мене до України. Чи десь там поруч із нею. Здається… вже не можу знайти цього місця на мапі… Суть от у чому: я замислився. Чи може статися, що саме знаменитий генерал Павлос Христу (у відставці) з Греції насправді є тим генієм, який стоїть за політикою, що її провадять Вашингтон, москва, Каїр, Лондон, Берлін, Нью Делі, Париж, Преторія, Бразилія та ще кілька куточків по всій планеті Земля, а заразом і за всіма соцмережами, як-то Фейсбук, Твіттер, Телеграм, ТікТок, вКонтактє та кілька інших – і то не тільки в Афінах?

Щооо? Ви ніколи не чули про Христу, всесвітньо визнаного військового генія нашого часу? Так-так-так… Порівняно з Христу, фон Клаузевіц, фон Манштейн, Жуков, Монтґомері, Ейзенхауер, а з ними і ще кілька були довбаними аматорами. Христу кращий за генерала Петреуса… та що там: кращий навіть за Обаму. Але вам шалено пощастило: я терпляча людина, тому все поясню.

Кілька тижнів тому геній Христу осяяв людство коментарем на зразок цього: «Війни слід провадити тільки між арміями на відкритому просторі. Україна зі своєю воєнною доктриною перенесла війну в міста без попереднього відселення мешканців, тож з обох боків є важкі втрати. Гинуть цивільні люди. Це воєнний злочин – вести бої та бомбардування, тримаючи населення посеред боїв, влаштовувати військові бази серед міст, у лікарнях. Це заборонено міжнародними законами війни…»

Одразу за знаменитими австрійськими містами дерев бачимо знамениті українські міста на колесах… (Дуже дякую, Енді: маєш «підмогу»!)

[На малюнку – Крокуючий Лондон, мандрівне місто зі стімпанківського роману Філіпа Ріва «Смертні машини» – ред.]

Ніколи не забуду тієї миті, коли прочитав нетлінні слова Христу. І не лише тому, що від цього мій монітор та окуляри поплавилися: то було так, немовби небеса відкрилися і з них зійшов янгол, оточений яскравим світлом, щоб донести це одкровення… мені відібрало мову від такої

всеосяжної глибини військової думки…

ФУ! Ці огидні українські військові доктрини! Ця їхня жахлива практика перенесення українських міст, наповнених українським цивільним населенням, у росію, в Чечню, в Грузію, в Сирію, в Малі, в Лівію, в ЦАР… навіть… уявляєте, які нахаби?.. в Україну… якусь неіснуючу країну… розташовану невідомо де… тож росіянам доводиться щоразу на них нападати і бомбардувати, а через це гинуть люди по обидва боки…

Ще одне не дає мені спокою: це ж як промили мізки всім цим прихильникам України, якщо вони не вірять у безкінечні російські фейкові заяви про те, що генерала Залужного на початку цього місяця було важко поранено?

Напевно, не гірше, ніж усім тим, хто ведеться на заяви українців про те, що кілька днів тому вони пошкодили російський корабель радіоелектронної розвідки «іван хурс»…

Але важливо не це. Важливо, що посеред усього цього рейваху зʼявилися шокуючі новини з бєлґородскої області російської федерації. Дві групи озброєних російських опозиціонерів, контрольованих ГУР МО України (Головне Управління Розвідки… і перш ніж ви запитали: ніт, я на них не працюю — вони просто покривають усі витрати на одну з моїх яхт у Монте Карло) — і частково оснащених американською технікою, зброєю та спорядженням – «вторглися» на територію росії. Просунулися спершу на пʼять, потім на десять кілометрів, захопили пʼять чи шість сіл, а тоді повернулися до України.

Звісно, з військової точки зору, ця подія «викрила» нові слабкі місця Збройних сил російської федерації (ЗСрф): насамперед, виявилося, що ВСрф не має достатньо військ для захисту власного кордону з Україною. Ситуація із наявністю військ, які могли б протистояти таким рейдам, – навіть гірша. Саме тому двом російським групам вдалося просунутися на 10 кілометрів углиб росії і тепер подейкують, ніби ВСрф невдовзі вивели цілу мотострілецьку дивізію з України та перекинули її на кордон «на півночі». Авжеж, десь за півтори-дві доби вишестоящі органи у москві розпорядилися про («показовий») «каральний контрудар по диверсантах, що вели розвідку» – із залученням ударних та штурмових гелікоптерів, а також винищувачів-бомбардувальників Су-34… Однак, їхні сухопутні сили «дали таку блискавичну і вправну відсіч», що цивільна влада не мала іншого виходу, крім як розпочати евакуацію населення з доброго десятка сіл, – їм просто не було відомо, чим займаються ВСрф, ба більше, не було зрозуміло, чи російська армія взагалі щось робить. Потім росіяни втратили один гелікоптер, а екіпажі їхніх супер-мега-винищувачів-бомбардувальників Су-34 лише продемонстрували, що вони не навчені навіть азам своєї справи, бо в польоті на низьких висотах їм не вдалося влучити бомбами вільного падіння бодай в одну ціль. От вам і «бойовий досвід війни в Сирії»...

Звісно, «кумедно» спостерігати за тим, як пудінгові патякала-пропагандисти в один день оголошують “перемогу” в Бахмуті так, ніби вони виграли у Другій світовій, і вже наступного дня «доволі стримано» доповідають про «вторгнення диверсантів». Але у мене погані передчуття відносно цієї акції – з кількох причин. Почнімо зверху – і далі за списком…

По-перше, Зеленський. Ця операція або була санкціонована Зеленським, як і належить, або не була. Якщо він дав на неї згоду, то він проігнорував численні попередження США та різних європейських урядів, які просили НЕ атакувати росію. Це ризиковано з низки причим, зокрема через імовірність ядерного удару у відповідь з боку росії, а ще через імовірну втрату західної підтримки.

Якщо ж Зеленський не санкціював цю операцію… то тоді питання: а хто керує Україною? Президент, обраний народом, як і належить, чи якісь анонімні апаратчікі [орфографія автора] у розвідслужбах – як не належить?

По-друге: навіщо це зробили?

Якщо мотив – призвести до заворушень у росії… то вибачте, але для цього знадобиться значно – набагато – більше, ніж дві моторизовані роти. Відповідно, операція не мала успіху. Якщо це робилося для того, щоб змусити ВСрф відвести частину резервів з території України на північ, на кордон між росією та Україною… і таким чином послабити ВСрф перед прийдешнім «ненастанним, визначним українським контрнаступом»... то, ну, дехто пише, що росія перекинула 3-тю мотострілецьку дивізію на цей напрямок, хоч я і не знайшов підтвердження. Менше з тим. Перефразуючи вищесказане: немає чітких доказів того, що операція була успішною навіть у цьому плані.

То які ж тоді були мотиви? Потролити росію задля пропаганди? Якщо так, то вибачте: не знаю випадків, коли сторона вигравала у війні за допомогою військового тролінгу. Це – марнування часу, як і будь-які інші операції, які організовують «заради піару».

Сподіватимемося, що це – щось на кшталт «розвідки боєм» – щоб довідатися, чи є в росії достатні сили по той бік кордону, і як швидко вони можуть зреагувати…

На превелике щастя України, цього разу, посеред хаосу в москві, спричиненого, скажімо так, комунікацією у військових рангах, про яку я вже кілька днів тому писав, пудінг і його шайка (суто з «технічних причин») дуже повільно і некомпетентно зреагували на ситуацію – і не спромоглися скористатися з неймовірної нагоди. Вже не менше року вони нам репетують про агресивне НАТО та геноцидальний київський режим, які мають на меті знищення росії. В Україні та на Заході всі відкидають звинувачення і звинувачують росію в агресії, а Україну вважають жертвою цієї агресії. Але ж тепер українці дійсно атакують територію росії (і вже вдруге), і тим самим підсилюють російські наративи. Це що, виходить, пудінг і ко вже забули про свої власні міфи про «агресивне НАТО та нацистський київський режим, який вбиває росіян»?..

… і це ще на додачу до того, що більшу частину залучених російських добровольців – якщо сильно пом’якшити – складали «футбольні хулігани та прибічники право-радикальних поглядів».

Людоньки, ви лише уявіть: зовнішні відомства США надають зброю українським розвідслужбам, а вони нею озброюють кілька зграй неонацистів. Вибачте, але навіть у часи, коли Ізраїль обирає у свій уряд релігійних фанатиків із фашистськими поглядами, я не певен, що це «спрацює».

Та й таке. «Зведення з фронту» ще будуть, за день чи два.

Джерело: Ростислав Семків

Оригінал тут: https://xxtomcooperxx.substack.com/.../ukraine-war-27-may...

За переклад дякую Микола Ковальчук, Тетяна Саніна, Anton Shygimaga та Antonina Yashchuk