Контракти.ua

Сергій Кисіль, випускник  Ukrainian Film School, зіграв більше 40 ролей в художніх та телевізійних фільмах. Глядачу знайомий з проєктів «Кріпосна», «Лікар Ковальчук-2», «На лінії життя», «Агенти справедливості». Сергій також грає в київському театрі «Почайна».

У грудні Сергій повернувся зі знімального майданчику в Італії, де знявся в одній з головних ролей повнометражного італійсько-ізраїльського фільму про кохання, надію та відродження. Фільм знято за новелою Мейра Шалев «Любов Джудіт». Наразі стрічка знаходиться у виробництві.

Про проєкт

Моя історія з проєктом почалась на початку квітня. Мені написала кастинг-менеджерка фільму Alessandra Maccotta і запропонувала записати проби на одну з головних ролей. Я дуже скептично поставився до цього, адже в країні війна, чоловіки не мають права перетинати кордон та й з англійською мовою на той момент було не дуже. Але мої рідні мене все ж вмовили спробувати, та й кастинг дозволив записати проби рідною мовою. Проєкт – копродукція двох держав Італії та Ізраїлю і персонаж повинен був розмовляти на івриті. Далі змінили мову на англійську: «Якщо вас затвердять, у вас буде вчитель. Не хвилюйтеся».

Через певний час зі мною як із претендентом на роль організували зустріч з режисером Guido Chiesa в Zoom, ми спілкувалися вже безпосередньо про майбутнє кіно. Скептицизм мене не залишав. І передчуття все ж не підвело. Війна! Після довгих перемовин, продакшн не зміг організувати мій приїзд до Риму на «ансамблеві» проби, які відбулися в липні. І мені сказали: «Вибачте, у вас в країні війна, ми не можемо йти на такі ризики».

Відповідь мене не здивувала, тому що була досить очікуваною. Забувши про проєкт, я жив своїм життям, але через певний час отримав листа: «Є шанс без ансамблевих. Давайте зустрічатися в Zoom». Після цього я був затверджений.

Я почав посилено вивчати англійську. адже потрібен конект на майданчику зі знімальною групою та акторським складом. У роботі я дуже відповідальний, і цей пункт для мене був найголовнішим, бо як ми будемо розуміти один одного. Ще й тексту купа – мій персонаж любить потеревенити.

Ну і, звісно, дозвіл на виїзд. Продакшн почав вирішувати питання з моїм виїздом. Повторюся, я скептично ставився до моєї поїздки, дуже багато перешкод, і не вірив до останнього поки не вийшов з потягу у Польщі. Зйомки відбувалися на острові Сицилія, і на мене чекав довгий тріп.

Не розуміючи, яке буде ставлення до українця, я все ж взяв із собою невелику кількість сувенірної продукції із символікою України.

Хустка із написом весіла у мене на рюкзаку, і з перших хвилин мого перебування за кордоном я був вражений, як люди Європи реагували на це. Велика кількість слів підтримки та пропонування допомоги.

Але все ж, в голові два питання: «Як ми будемо контактувати?» і « Що ти дурень робиш, ти залишив сім‘ю в Києві, а сам поїхав на півтора місяці невідомо куди».

На перше питання відповідь знайшлася одразу по приїзду, коли я зустрівся і познайомився з акторським складом.

А саме: Alban Ukaj (Боснія і Герцоговина), Ana Ularu (Румунія), Marc Rissmann (Німеччина), Sira Topic (Швейцарія), Anastasia Doaga (Молдова) пізніше до нас приєдналися Mili Avital (США) та Ori Pfeffer (Ізраїль). Ці люди з перших хвилин прийняли мене, не побоюся цих слів, як члена своїх родин і складалося таке враження, що ми знайомі все життя. Не дивлячись на те, що перші мої фрази звучали: «Привіт, я Сергій. Я з України. Вибач за мою англійську».

Ми приїхали за тиждень до початку зйомок. З першого дня в нас почався підготовчо-репетиційний період на знімальному майданчику. Проби гриму та костюмів. Я познайомився з основним складом знімальної команди. Ставлення до мене було таким самим, як і від акторів. Слова підтримки і майже у кожної людини була історія пов‘язана з Україною та друзями з України. Через певний час, спілкуючись з акторами, режисером та командою, я зрозумів, що для нас мова – це не бар‘єр. Не знаю, як це відбувалося, але ми спілкувалися на якомусь іншому, вищому рівні, ми розуміли один одного. Також мені допомагав 4 AD з вимовою щодо мого тексту ролі.

З другим питанням, яке звучало в мене в голові я розібрався трошки пізніше. Ні, воно не зникло до моменту, поки я не вийшов з поїзду в Києві і не обійняв свою родину. Ми гідно разом пройшли цей час. Щодня я серцем і думками був тут, поряд. А в Італії була підтримка нових друзів. Щодня мені ставили питання: Ти телефонував у Київ? Як сім‘я? Світло? Опалення? Вода? Ці питання лунали звідусіль. Особливу підтримку я отримував від актора Alban Ukaj. Ми дуже потоваришували, багато розмовляли. Адже він знає про війну не зі слів.

Народившись в Югославії, він відчув весь цей біль на собі і на своїй сім‘ї. 1991-2001 роки війни Югославії нанесли свій кривавий відбиток. Наразі його дружина – відомий політик у Боснії та неодноразово відвідувала Україну та спілкувалася безпосередньо з В.О. Зеленським. Alban був зі мною поряд завжди.

Інцидент на знімальному майданчику

У перший знімальний день, ми передяглися, загримувалися, і нас повезли на знімальний майданчик. Виходячи з машини, я побачив чоловіка у футболці з прапором держави-агресора на всі груди. Мене це дуже обурило, адже одна із моїх умов була не зніматися в проєкті, якщо будуть актори з країни, яка спричиняє такий біль моїй Україні. Alban помітив це, і не сказавши мені, пішов одразу до режисера. Я не знав про що в них була розмова, але більше не бачив цього прапору. Коли ми разом вечеряли, він все ж розповів про розмову з Guido. Виявилось, що це був актор масових сцен. Коли Guido підійшов до нього, попросив змінити футболку адже на майданчику українець. Той відмовився.

-Чому? Ви проживаєте в росії?

-Ні, я проживаю в Італії. Там я народився.

-У нас актор з України, для нього це важливо.

Для мене був шок. Коли ти їдеш тиждень тому, не розуміючи куди і як будуть ставитись до тебе, коли в тебе залишилися самі рідні там в Україні, а тут такий вчинок від ЛЮДЕЙ, які знають мене лише декілька днів.

Про підтримку України

Ще одна історія стосовно ставлення до українців довела мене до сліз. Пов‘язана вона із сувенірною продукцією, яку я привіз з собою. Як я вже наголошував, із собою я взяв небагато, адже не розумів ставлення людей до всієї ситуації. Це були значки #STANDWITHUKRAINE і почав їх я дарувати самим найближчим. Звісно перший був Alban. Коли Ana Ularu побачила у нього: - Я теж хочу такий.  - Звісно! І закрутилось. Дуже швидко їх не стало. Останній я подарував 1AD (помічник режисера) Francesca Farnetі, при чому зауважив, що це останній, і я буду думати, як доставити з України ще. Через декілька днів я помітив інші значки з українською символікою, але напис був I stay with Ukraine. Це викликало в мене здивування, але через якийсь час я зустрів Франческу - це був лише початок зміни і вона тримала пакет із цими значками місцевого виробництва, які вона придбала за свої кошти і роздала кожному члену групи. У ці моменти в тебе просто ллються сльози, і ти реально нічого не можеш з цим зробити.

Далі було ще багато історій пов‘язаних з українцями. Це і прості перехожі, і заклади відпочинку, де висять футбольні шарфи «Україна», і бабуся-продавчиня з магазину навпроти мого готелю, яка дізнавшись що я українець, постійно робила знижку. Але основні слова підтримки я отримав в фіналі проєкту, коли кожен з акторів мені запропонував привезти сім‘ю в їх країну, хоча б на період зими. Guido Chiesa взагалі запропонував на пів року проживання у Римі. Це сила! Це Гордість за те, що ти Українець! Я звісно відмовив. Мені і моїй сім‘ї немає потреби тікати. Я жив, живу і буду жити на своїй Землі.

Це і є відповідь на питання як команда ставиться до війни. Дуже негативно. Вони без сумніву підтримують нашу державу.

Сергію, ти телефонував у Київ? Як сім‘я? Світло? Опалення? Вода? І так, кожен день.

Про досвід і враження.

Я не люблю стояти на місці. У творчої професії немає обмежень. Ти можеш вчитися і розвиватися все життя безкінечно. Розумієш, коли в творчій професії кажуть - Я на піку, вище тільки Бог, тоді збирай речі і йди з цієї професії, тобі тут не місце.

Насправді, я не мріяв бути актором, але я шукав школу акторської майстерності для покращення певних скілів. Голос, розкутість, пропрацювання певних затисків. Я обрав курси, на той час це була школа акторської майстерності на кіностудії Film.ua. Наразі це найбільша школа України – Ukrainian Film School, яка виховує акторів, сценаристів, режисерів, операторів та продюсерів. І це справді дуже круто.

Ці люди в мої 30 років повністю перевернули мене з голови на ноги, підштовхнули і відправили у вир нового життя! За всі роки, а мені наразі 38, у мене багато кіно-серіальних робіт.

Участь в міжнародному  проєкті – колосальний досвід для мене. Це щось нове та інше.

Зіркові актори – з першого дня вони були для мене друзями. Ми жили в невеличкому місті і кожен день проводили час разом. Багато спілкувалися щодо сценарію, персонажів та їх взаємовідносин. І враховуючи побажання режисера, нам дійсно вдалось побудувати цікаву історію.

За весь час, я не побачив від них зірковості. Це люди такі ж як я і всі ми разом працювали на один результат. Звісно, я спостерігав за їхньою роботою. Різні школи, системи та досвід.

За цей час ми стали один для одного, не побоюсь цього слова, сім‘єю. Вже майже місяць як я повернувся, але наш акторський чат не затихає ні на день. Хіба це не круто?

Окремо хочеться сказати про режисера проєкту Guido Chiesa. Для мене велика честь познайомитися і працювати з таким режисером як Guido. Я вдячний йому, що він повірив в мене, що в мене повірив продакшн. Ми постійно були з Guido на зв’язку, весь час починаючи з квітня. Він дуже переживав, чи зможу я приїхати. Де я знаходжуся? Де моя сім’я? Що там в Києві? Чи летять бомби чи ні? Весь цей час, всі ці місяці Guido пройшов разом зі мною. Коли я готувався до персонажу, я постійно йому ставив питання, я постійно йому писав. І у відповідь мені приходили величезні за змістом листи з потрібною для мене інформацією.

Я дійсно дуже хочу, щоб наше кіновиробництво мало ті можливості, що мають закордонні кіновиробники. Адже у нас так багато крутих та талановитих людей. І я вірю, що після війни в нас буде неймовірно круте Українське Кіно!