Померла 98-річна Дарія Гусяк ‒ остання зв’язкова Романа Шухевича
У п'ятницю, 12 серпня, відійшла у вічність остання зв'язкова Романа Шухевича, активістка Організації українських націоналістів, кавалерка ордена княгині Ольги III ступеня Дарія Гусяк.
Про це у Фейсбуці повідомив Юрій Шухевич, передає Укрінформ.
«12 серпня у 14:20 за київським часом відійшла у вічність остання зв'язкова Романа Шухевича Дарка Гусяк, справжня мучениця і подвижниця», - написав Шухевич.
Він додав, що з юних років Гусяк належала до ОУН, була завжди на відповідальних ділянках праці. Потім стала зв'язковою Романа Шухевича, арештована в 1950 році, відбула 25 років в'язниці.Після повернення з в'язниці знову зазнала переслідувань. Лише з розпадом радянського союзу їй дали спокій.
«Вона береться знову за організаційну роботу і стає організаторкою Ліги українських жінок, яку очолює. 5-го березня 1990 року Дарка Гусак разом з і ще одною зв'язковою Романа Шухевича, Олею Ільків, прийшли на урочисту панахиду до символічної могили Романа Шухевича в Білогорщі. Після панахиди обидві зв'язкові звітують своєму провідникові, що вони пройшли цей тернистий шлях і не зламалися і чекають його наказу. Вони осталися до кінця незламними і так відійшли у вічність", - зазначив син Романа Шухевича.
Дарія Гусяк народилася в Трускавці в 1924 році. Псевдо: «Дарка», «Нуся». Зв'язкова Головнокомандувача Української повстанської армії, генерала-хорунжого Романа Шухевича, активістка Організації українських націоналістів, кавалер ордена княгині Ольги III ступеня. З 15-річного віку мала тісні зв'язки з членами підпільної ОУН та виконувала доручення організації, зокрема, разом зі своєю мамою шукала й облаштовувала хати, де проживав Роман Шухевич під чужим іменем з охороною.
1950 року заарештована і з 2 березня утримувалась радянськими спецслужбами в тюрмі «на Лонцького» у Львові. Після року перебування в тюрмі перевезена до Києва для продовження слідства. Рішенням комісії Особливої наради при МДБ СРСР засуджена за ст. 54.1а КК УРСР («зрада Батьківщини») на 25 років тюремного ув'язнення, яке відбувала в тюрмах Верхньоуральська та Володимира. Згодом відправлена в с. Барашево (Мордовія).
У березні 1975 року звільнена, дозволу на повернення на батьківщину не отримала. Поселилась у Волочиську на Хмельниччині, у подруги по боротьбі Катерини Зарицької. З 1995 року мешкала у Львові. Стала членом Проводу Конгресу українських націоналістів. За порадою Слави Стецько, створила громадську жіночу організацію — Всеукраїнську лігу українських жінок та стала її головою, об'їздила всю Україну, створила осередки ВЛУЖ у 22 областях. Як голова ВЛУЖ була співзасновником Національної ради жінок України, представляла цю організацію на міжнародних з'їздах і конференціях.