Контракти.ua

Вкрадена ідентичність: як Росія спотворювала історичні факти, щоб знищувати українців. Пише ТСН. 

Ренет Симиренка: як знищили два покоління всесвітньо відомих помологів

Цей сорт яблук названо на честь українського селекціонера Левка Симиренка. Понад сто років він був знаковою фігурою серед помологів. Народився майбутній учений у Млієві, в сім'ї промисловця і власника цукрозаводу та садівниці. Батько Левка Симиренка – Платон свого часу фінансував останнє прижиттєве видання Тараса Шевченка. В юності брав активну участь у студентському революційному русі, за що був засланий до Сибіру. Після повернення до рідного міста впритул зайнявся помологією, написав кілька фундаментальних наукових праць та створив знаменитий сорт яблук, назвавши його на честь батька Платона Симиренка.

Взимку 1920 року Симиренка вбили та пограбували. Є припущення, що це було вбивством на замовлення. Мабуть, розправа чекістів.

Син Левка Симиренка – Володимир продовжив справу свого батька. Він був прихильником вавилонської течії в науці, яка ґрунтувалася на вивченні генетики. Та більшовикам більше сподобалася ідея "виховання" рослин, яку просували Мічурін та Лисенко. Згодом генетика була оголошена шкідливою та антирадянською наукою. Із вченими, які займалися вивченням генетики, розправилися.

1933 року стався перший арешт Володимира Симиренка. Потім його ненадовго випустили з в'язниці, але 1938-го знову заарештували і незабаром розстріляли.

Мічуріну та Лисенку вже ніхто не міг завадити продовжувати божевільні та небезпечні експерименти на українській землі. Так, тут з'явилася агресивна у розмноженні і небезпечна для людей рослина – борщівник.

Борщ – наш: як Росія намагалася вкрасти авторство культової української страви

Одного дня в офіційному акаунті Росії в Twitter з'явилося повідомлення наступного змісту:

"Борщ – одна з найвідоміших і найулюбленіших страв у Росії та символ традиційної кухні".

Українцям довелося розгорнути боротьбу за свій головний кулінарний бренд, якому присвячені цілі музеї. І Євгенові Клопотенку вдалося внести борщ до списку нематеріальної спадщини України.

Гопак vs тупотушка: відчуйте різницю

Намагаються росіяни привласнити собі й наш гопак. У закордонних гастрольних турах російські колективи виконують танець, підозріло схожий на гопак, видаючи його за споконвічно російський.

Насправді нічого подібного в російській традиції немає. Суворо кажучи, гопак – це не так танець, як елемент бойового мистецтва українського козацтва. Справжній традиційний російський танець – тупотушка.

Украдені пісні: "слова та музика народні"

Народний романс "В саду осіннім айстри білі" вкрадений і отримав російський текст "Вот кто-то с горочки спустился". Композитор Володимир Бебешко не сумнівається у тому, що пісні ідентичні.

Марш повстанців УНР Лебедєв-Кумач та Олександр Олександров продали, як пісню "Вставай, страна огромная". За 20 років до початку Другої світової війни на території СРСР пісня звучала так:

"Повстань, повстань, народе мій!

Берись за зброю вмить.

За Україну смертний бій,

Свята війна горить".

Вкрадена ідентичність та зміщення акцентів

Оригінал фільму "За двома зайцями" українською мовою був виявлений в архівах Маріуполя. До цього всі копії були в переозвученні російською. І це не просто змістило акценти, а перевернуло все з ніг на голову. В оригіналі фільму всі позитивні персонажі розмовляють українською, а негативні – русифікованим суржиком. Після переозвучення все стало навпаки.

Головна проблема росіян у тому, що без України, без її історичної та культурної спадщини вони автоматично втрачають власну ідентичність.

Чорнобильська катастрофа як маркер ставлення московської влади до українців

У спробі приховати справжні розміри катастрофи, що сталася на Чорнобильській АЕС, влада провела першотравневу демонстрацію, тоді як рівень радіації перевищував гранично допустимий у 100 разів. Українців було не шкода, набагато важливішим було зробити, як то кажуть, "хорошу міну за поганої гри".

Щоправда, починати треба з того, що сам факт будівництва великої АЕС поруч із містом-мільйонником і могутньою річкою виглядає абсолютно нелогічним, якщо, звісно, виходити з того, що держава дбає про безпеку своїх громадян. Усіх своїх громадян, а не лише мешканців Москви й Московської області.

Крім того, на Чорнобильській станції весь час траплялися дрібні та більші аварії: 1982-го, 1984-го і нарешті катастрофа 1986 року. Про несправності на АЕС, звичайно ж, знали у Москві. Але ігнорували.

Український народ сплатив дорогу ціну за атомні експерименти кремлівської влади.