Контракти.ua

1132  —  20.04
Новий звіт Тома Купера: війна, на жаль, триває, і на сході великі бої – це якщо коротко переказати
Новий звіт Тома Купера: війна, на жаль, триває, і на сході великі бої – це якщо коротко переказати

Том Купер чекав кілька днів, а тепер озвався доволі марудним звітом: війна, на жаль, триває, і на сході великі бої – це якщо коротко переказати. Здається, все ж зі звіту цілком зрозуміло, що сил у росіян для "великої битви" бракує. Сподіваємося, далі їх у ворога стане ще менше.

ТОМ КУПЕР

ВІЙНА В УКРАЇНІ

16, 17, 18 і 19 квітня 2022 р.

Всім доброго вечора! [Опубліковано 19 квітня о 22.40 за Києвом]

Після невеликої перерви пропоную свій огляд найважливіших подій війни в Україні упродовж чотирьох днів – 16, 17, 18 та 19 квітня 2022 р.

СТРАТЕГІЯ

Так і не відновивши й до кінця не поповнивши всі батальйонно-тактичні групи й не зважаючи на систематичне ушкодження логістичних зв’язків – найперше, через диверсії українського спецназу на залізницях між Курськом, Воронежем та Куп’янськом – дворніков таки умудрився назбирати досить солдатів та озброєння для свого «чільного удару» на сході України. Більше того, йому вдалося захопити значну частину Маріуполя, «стабілізувати» там ситуацію й відтягнути звідти десяток БТГр, щоб поповнити їхні втрати, замінивши їх у місті на підрозділи сепаратистів і кадировців. Відповідно, як і передбачали раніше, кілька БТГр 8-ої російської армії перекинули на інші ділянки фронту. Також дворнікову вдалося назбирати військ деінде в росії й відтак збільшити загальну кількість свого угрупування на Донбасі до 75-76 БТГр. Ще одинадцять батальйонно-тактичних груп зараз перебувають в дорозі: в Україну вони мають добратися до п’ятниці (тобто 22 квітня сумарна чисельність російської армії становитиме 87-88 БТГр) [У минулих звітах Купер писав, що планують зібрати 95 БТГр – перекл.].

І все одно росіянам критично бракує військ, а тому вони розпочали новий виток вербовки в Сирії : тепер асадистам обіцяють по 800 дол. США за місяць кожному, хто тільки зголоситься їхати. Дехто каже, що зареєструвалося вже 40.000 охочих [сподіваюсь, це кажуть ті самі джерела, які колись обіцяли 16.000 сирійських солдатів, замість яких приїхали 500 – перекл.].

Люди-яким-треба-на-свіже-повітря [Пентагон] нарікають, що росіяни блокують сигнал GPS в Україні, через що система не працює. О ні, як же так можна? Після того, як Пентагон 25 років пояснював, що GPS-сигнал заблокувати неможливо, бо ж і в Іраку й у Сербії нікому таке не вдавалося… Нечесно грають ці росіяни.

До речі, сигнал Starlink також падає по кілька годин на день. Але принаймні в SpaceX швидше вміють адаптуватися…

Тим часом, «вишестоящі органи» заявили про публікацію поіменного списку українських солдатів, яких вони вбили за час воєнних дій, і що той список містить 23.376 осіб. А потім виявилося, що це список бійців полку «Азов» (і мертвих, і живих).

ПОВІТРЯ

15 квітня десь на півдні росіяни збили ще один український Су-25. Тобто ще один пілот загинув і не зрозуміло за яких обставин. Але от вам – тепер навіть «спеціалізовані» американські ЗМІ очікують, що Румунія має передати Україні свої 50-річної давності МіГ-21MF. Про те саме торочили після катастрофічної втрати одного з них ще у березні – хоча йшлося, що українці не мають ні пілотів, ні техніків для таких машин. До того ж навіть після модернізації румунські МіГ-21MF Lancer озброєні лише ракетами «повітря-повітря» малого радіусу дії… Нє би обговорювати нові поставки безпілотників: ті як збивають, то принаймні не гине кваліфікований екіпаж. До речі, не забудьте понарікати за відсутність таких поставок на німців. Чи є взагалі сенс у таких розмовах?

Вибачте, не для мене!

А 16 квітня «вишестоящі органи» заявили про збиття українського військового транспортника «з великим вантажем західного озброєння» – десь у районі Одеси. Як зазвичай, не було надано жодних підтверджень.

Розбомбивши за останні два тижні майже всі нафтопереробні заводи й нафтобази в Україні, 16 квітня росіяни завдали ударів по сховищах у Миколаєві та Полтаві. 17 квітня вони змінили тактику й вдарили по залізничних вузлах у Львові та в Дніпровській області. Тоді ж 17.04 зазнали ударів залізничні об’єкти у Павлограді та Синельниково (біля Дніпра), а 18.04 російські авіація та флот вдарили по сховищах та сортувальній станції біля Львова. «вишестоящі органи» знову ж заявили про знищення «поставок західного озброєння», проте очевидно, що жодної значної шкоди залізниці завдано не було й поїзди зі зброєю та пальним від країн НАТО продовжують кататися своїми маршрутами.

А ще «вищестоящі органи» заявили про збиття 17 квітня двох МіГ-29, які належать давно вже знищеним українським повітряним силам. [Купер не втомлюється насміхатися над російським генштабом, який давно заявив, що авіації в України вже немає – перекл.]. Обидва літаки були збиті десь під Харковом і принаймні один із них – ракетою «повітря-повітря». Наступного дня росіяни повідомили про знищення ще трьох бойових літаків, а українці заявили про збитий на Донбасі російський Су-30.

Ну й сьогодні [19.04] російські Ту-22М3 знову бомбардували «Азовсталь».

На фото: "Російський бомбардувальник Ту-22МЗ злітає, щоб завдати удару по Маріуполю 14 квітня 2022 р."

БИТВА ЗА ДОНБАС

У попередньому огляді я вже згадував, що наразі розглядаю все, що відбувається в Харківській області, у Сєверодонецьку, Лисичанську й Попасній, уздовж лінії розмежування аж до Вугледара як «одну прямо пов’язану лінію фронту». Відповідно, надалі писатиму про цю ділянку як про одну «локацію».

Протягом 16 квітня росіяни задіяли свій перший ешелон для наступу на південь по лінії, що поєднує Заводи (за 10 км на південний захід від Ізюма), Андріївку, Малу Комишуваху, Камʼянку та Суху Камʼянку. На сході — а саме на схід від річки Оскіл — вони просунулися ще далі, подейкують, що їм допомогли місцеві колаборанти: із Борової (на 30 км східніше від Ізюма) вони чи то захопили міст біля Гороховатки, чи то звели там понтонну переправу, а також спробували просунутися далі на південний схід, ближче до річки Донець [річка Сіверський Донець — перекл.].

Доки українці вибудовують нову лінію фронту між Пісками-Радьківськими та Кремінною (тобто між річкою Оскіл та Сєверодонецьком), о 23:00 17 квітня російська армія задіяла всі наявні сили для наступу на південь по широкій ділянці фронту — від Заводів аж до Кремінної. Насамперед цей рух мав дві очевидні мети:

— На південь від Ізюма: скувати і знищити українські сили, дістатися Барвінкового та відрізати дорогу, що сполучає Словʼянськ із центральною Україною;

— На сході: досягнути і перетнути річку Донець та відрізати захисників у районі Сєверодонецьк-Лисичанськ від центральної України.

Вранці 18 квітня українці повідомили, що відкинули росіян від Заводів, Дмитрівки [можливо, автор має на увазі Нову Дмитрівку — перекл.], Діброви та Кремінної. Серед іншого, вони показали тіла… «багатьох» вагнерівських найманців, загиблих у бою, як «доказ». Проте здається, росіяни не тільки дісталися до цих населених пунктів, але й зайняли Кремінну — голова Луганської ОВА повідомив, що після боїв, які тривали три дні, українські війська відступили з міста. Арестович швидко заперечив втрату Кремінної, а тим часом росіяни — які нібито оточили частину українського гарнізону в центрі цього міста — просунулися далі до Зарічного, що приблизно за 10 км на південний захід від Кремінної. Як на мене, наразі це найсерйозніший удар, на який спромоглася російська армія під час цього наступу.

Зауважимо: оскільки зараз усім заправляє дворніков (тобто південний воєнний округ рф), це можна описати як «типову російську стратегію». А саме: атака широким фронтом, після якої завдають «вирішального удару» на заздалегідь обраній ділянці, а потім «використовують глибину» (тобто прорив лінії фронту з подальшим просуванням углиб позицій супротивника). Отже, нам знову варто шукати «головний акцент»: місце, де дворніков може застосувати свої найкращі підрозділи, щоб використати прорив. Але наразі визначитися важко, замало інформації.

Наприклад (знову із заходу на схід): українці кажуть, що зупинили росіян на підступах до Заводів, але здається, росіяни розвинули там наступ за допомогою додаткових 6-7 батальйонно-тактичних груп і захопили не тільки Заводи, але й Завгороднє та Петрівське далі на захід, а також «нарешті увійшли» до Великої Комишувахи, що на південний захід від Заводів. До того ж, після захоплення Камʼянки трьома БТГр, вони могли змусити українців відійти до Бражківки на півдні та до Студенка на південному сході. А якщо вони підійшли до Студенка, позиції українських сил, котрі, як відомо, досі утримують південний бік Пісків-Радьківських, під загрозою: єдину дорогу, що звʼязує їх зі Святогірськом, може бути відрізано. Схожим чином, якщо росіяни (а саме їхня 2-а та 47-а мотострілецькі бригади та/чи 4-а танкова дивізія) дісталися Зарічного, то їм вдалося зробити великий прорив українських позицій на захід від Сєверодонецька…

Хоча тактика українців наразі зрозуміла — здається вони розглядають просування агресора як «розмін простору на час» — маю визнати, що глибина окремих російських наступів несподівана, адже навіть якщо головні українські лінії оборони наразі розташовані десь за 5-10 км далі на південь від усіх цих наступів росіян, мобільні підрозділи на північ від цієї лінії оборони, як на мене, відступають трохи зашвидко. Насамперед, здається, що нещасливій 17-й окремій танковій бригаді (яка зазнала втрат під час російського наступу на Херсон протягом перших трьох днів війни, але потім була відновлена — зокрема за рахунок кількох трофейних Т-80, відібраних у росіян, — та два тижні тому вирушила на лінію фронту між Святогірськом і Сєверодонецьком) і далі не щастить, адже вона зазнала зосередженої атаки двох російських мотострілецьких бригад і танкової дивізії росіян. Це не надто «добрі новини».

Доки усе це відбувалося на північно-східному фланзі лінії фронту, українські підрозділи в районі Сєверодонецька та Лисичанська (наразі підкріплені Грузинським національним легіоном, який задіяно в районі Рубіжного) зазнали важких бомбардувань, ракетних і повітряних ударів. Але вони звітують про відбиття постійних атак, і росіяни тут просунутися не змогли. Кажуть, лише 102-й мотострілецький полк 150-ї мотострілецької дивізії (підрозділ, який на початку березня штурмував Маріуполь), який тепер воює у Попасній, здобув «кілька нових вулиць».

Українські підрозділи, які захищають лінію розмежування на Донбасі, звітують про те, що відбили 10 атак 16 квітня та 12 нападів 17 квітня: нарешті, вчора вони заявили про звільнення Марʼїнки (за 10-15 км на південний захід від Донецька, на рівні Олександрівки).

Далі на південь — тобто на півдні Горлівки — 60-а мотострілецька бригада російської армії, схоже, намагається наступати біля Верхньоторецького в напрямку Костянтинівки вздовж дороги H20, але наразі успіхи малі або відсутні.

Загалом, єдиним «позитивним» розвитком ситуації на цій величезній лінії фронту були повідомлення про контратаку українців — та їхній наступ — із Харкова (який постійно зазнає жахливих артилерійських обстрілів та численних ракетних ударів) в напрямку Купʼянська. Наприклад, 17 квітня 92-а механізована бригада вочевидь звільнила Байрак, Кутузівку, Лебʼяже та Базаліївку. Можливо, вони відвоювали також Кочеток і Печеніги: українці на 25 км зайшли прямо у фланг головного російського угрупування біля Ізюма — однак жодної реакції з боку російської армії поки немає. Відтоді не було жодних звітів із цього району — а це може означати як добрі, так і погані новини.

МАРІУПОЛЬ

Отже, «вишестоящі органи» в москві та донбаські сепаратисти заявляють, що захопили 98% Маріуполя і що нібито бої «де-факто завершилися». Тепер кадировці завалили соцмережі відео з полоненими українськими морськими піхотинцями, яких вони годують або змушують ставати навколішки перед меморіалами Другої світової війни… Власне — і це найцікавіше — виявляється, що спершу 400, потім 800, а тепер уже й близько 2300-2800 захисників (кількість постійно зростала протягом минулих двох днів) досі тримаються. Звичайно, більшість медіа повідомляють, що всі вони зосередилися на території заводу «Азовсталь», яку за минулі три дні засипали всіма калібрами, які має російська артилерія, а російські ВКС знову застосували бомбардувальники Ту-22М-3. Проте, здається, 1-й батальйон полку «Азов» досі утримує принаймні вузьку смугу вздовж моря у північній частині Приморського району і порт на обох берегах річки Кальміус, поки решта полку «Азов» разом із 12-ю бригадою територіальної оборони, усіма, хто зостався в 36-й бригаді морської піхоти, та іншими підрозділами досі утримують завод «Азовсталь». Кажуть, у ньому є шість рівнів підземних приміщень загальною довжиною близько 12 кілометрів, більшість із них збудовані так, що можуть витримати прямі удари ядерною зброєю. Отже, принаймні теоретично, захисники перебувають у відносній безпеці (звісно, крім випадків, коли вони виходять у бій), але — відхиляючи чергову пропозицію росіян здатися — вони вимагають евакуації щонайменше 1000 цивільних, які досі перебувають в укріпленнях під їхнім захистом, а також їхніх поранених (яких має бути ще принаймні 1000 осіб).

ПІВДЕНЬ

58-ма армія активізувала свої зусилля на всьому фронті в Запорізькій області: завдає ударів ракетами та обстрілює з артилерії позиції українських військ від Кам’янського на Дніпрі до Гуляй Поля та Приютного.

Так само і 49-та армія, отримавши підкріплення та поповнивши боєприпаси, почала обстріли українських позицій довкола Миколаєва та на півдні Кривого Рогу. Наступ української 80-ої десантно-штурмової бригади на Олександрівку, схоже, зупинився через контратаку росіян і боротьба за це селище триває. Ну й українці обстріляли Херсонський аеропорт [Чорнобаївку]. Знову.

Джерело: Ростислав Семків

Оригінал тут: https://medium.com/.../ukraine-war-17-18-and-19-april...

За співпрацю в перекладі дякую Микола Ковальчук

Статьи по теме
"Демарш" президента Казахстана: зачем Токаев "оскорбил" Путина

Илья Куса: На самом деле, вполне ожидаемая реакция от президента, который хочет стать вторым Назарбаевым. Для этого ему нужен устойчивый имидж жесткого государственника, самостоятельного игрока и "нового лидера". Отсюда и заявления в Петербурге.
22.06 — 425

Чи є сенс переконувати російських родичів: дивимось соціологію
Чи є сенс переконувати російських родичів: дивимось соціологію

Тимофій Брик, соціолог: Інфоприводи несуться та змінюють один одного. На початку вторгнення, десь перший місяць, було багато медійних сюжетів про "родичів в росії". Наші журналісти, блогери, CNN телефонували в рф і слухали, що українці себе бомблять. Кацурін навіть зробив цілий проект "Папа поверь". Ну і родзинкою цього всього було, що умовні "російські родичі" не вірили навіть власним російським полоненим.
21.06 — 337

Чи може ця війна тривати роками і від чого це залежить
Чи може ця війна тривати роками і від чого це залежить

Володимир Даценко: Минулого тижня і Джонсон, і Столтенберг заявили, що російсько-українська війна може тривати роками. Обидва при цьому декларують, що світ має бути готовим підтримувати Україну так довго, як це буде потрібно. Поки що ці заяви не звучать як констатація факту, а скоріше як попередження, яке має розвіяти очікування найскорішого завершення війни. В західному суспільстві все ще дуже сильна ідея про те, що війну треба зупинити якомога швидше, незалежно від ціни такого миру. Багато хто в Україні також не вірить в швидкі сценарії. Але справа в тому, що тривалість війни залежить від багатьох факторів.
20.06 — 367