Контракты.ua

570  —  04.01
Не судилось: Путін мріє про «Ялту-2», але, на щастя, це більше неможливо
Не судилось: Путін мріє про «Ялту-2», але, на щастя, це більше неможливо

Левко Стек, журналіст: «Це ж було вже»! Саме слова Кучми, і навіть вираз його обличчя з тієї вікопомної наради з Януковичем, приходять на думку, коли спостерігаю за дипломатичними потугами довкола Путіна і його погроз щодо України.

Цими днями закінчив читати книгу Сергія Плохія «Ялта. Ціна миру» і був вражений як мало змінилась політика за останні 70 років. Досліджуючи архіви, мемуари і документи пов'язані з Ялтинською мирною конференцією, автор пише докладний портрет трьох головних учасників: їхні пріоритети, логіку прийняття рішень, червоні лінії (реальні й вигадані). І от якби я наткнувся на схожий текст десь на новинному сайті цими тижнями, я б неодмінно впізнав у цих рядках – Путіна, Джонсона і Байдена.

Очевидно, річ не у дивовижній схожості з попередниками. Ні, у конкретних людей якраз не так багато спільного з Рузвельтом, Черчиллем і Сталіним, але позиції, на яких стоять лідери США, Великобританії і Росії з різних причин, виявились навдивовижу сталими.

Зараз багато хто пише про мрії Путіна щодо «Ялти-2», чи чогось схожого. На щастя, це більше неможливо. В першу чергу тому, що війська Красної... вибачте, Російської армії не стоять в Варшаві і Будапешті. Тобто, від колишнього впливу на глобальну політику залишився тільки болісний комплекс. Найбільш красномовною тут буде одна з таємних домовленостей, які підписали в 1945-му в Ялті. Тоді російський лідер виторгував собі присутність на території Китаю (контроль над ділянкою залізниці, розміщення військової бази в одному з портів). Зараз щось схоже можна собі уявити хіба у зворотньому напрямку і ніяк інакше.

Однак, у тих принципах, якими керувались троє лідерів в Криму в 45 році, на диво мало змінилось. Як Сталін в кінці Другої світової, так і Путін у 2021 році марить зонами впливу і спекулює на тему безпеки кордонів, обгрунтовуючи так свої агресивні дії. Як Сталін тоді, так і Путін зараз не має жодної потреби ухвалювати рішення, озираючись на суспільну думку у своїй країні. Вони обидвоє відверто зневажають інститут виборів і, впевнений, потішаються над своїми візаві, які вкрай обмежені у діях через демократичні процедури. Можемо тільки уявити, як був здивований Сталін, коли влітку 1945 вже в ході наступної Потсдамської конференції, яка мала закріпити рішення Ялти, Черчилль програв вибори і залишив «Велику Трійку». Отак просто – віддав владу, бо британці не підтримали прем'єра війни, після перемоги у тій самій війні. Путін, як і тодішній лідер СРСР, прагне визнання, прагне ставлення як до рівного, наче й не було цих 70 років. Більше того, як і в 1945 єдиним інструментом для цього є військова сила.

Франклін Рузвельт не був в захваті від кулуарних домовленостей. Він виношував ідею ООН, як мала б покласти край старим порядкам, коли сильні вирішували за слабших. Однак, після того як Сталін погодився вступити у війну з Японією, що потенційно могло зберегти життя десяткам тисяч американських солдатів у бойових діях на Тихому океані, принципи відійшли на задній план. Північний потік-2, звісно, ні в які порівняння не йде з тодішньою ціною компромісів, але вчергове доводить, що вони можливі. Та річ, яка найбільше мене вразила у позиції США і тоді, і зараз – це бажання будь-що продовжувати діалог з РФ. Яким би він не був безперспективним, скільки б не порушувались дані обіцянки, як би мало довіри до росіян не було – США завжди готові говорити. Не знаю, наївність це, відчуття власної відповідальності чи тонкий розрахунок, але в Кремлі, впевнений, давно вловили цю характерну рису американської політики і, як показав останній рік, вдало її експлуатують.

Чого не скажеш про британців. Що Черчилль, що Джонсон зараз – не вірять жодному слову Кремля і, що найголовніше – не бояться говорити про це вголос. В Лондоні і в 1945, і в 2021 не бояться «розізлити» Кремль. Та що тут говорити, якщо Черчилль на повному серйозі готувався до війни з СРСР. Відповідні плани були опрацьовані військовими і передбачали, в тому числі, звільнення Польщі. Очевидно, і тоді, і зараз, для Великої Британії Росія значно більш очевидний суперник, аніж для США, які мислять більш глобально. Тому й така різниця в підходах. Але, ще раз повертаючись до початку – вражає, як мало в них помінялось за 70 років.

Звісно, в контексті останнього загострення поблизу українських кордонів і подальших переговорів між Байденом і Путіним, найбільш очевидна аналогія, яка напрошується в контексті Ялтинської конференції – це Польща. Інтересами цієї країни США повністю знехтували в Криму (Черчилль бодай спробував щось зробити, хоч і невдало), після чого Варшава майже на півстоліття втратила суверенітет. Чи не може на цьому місці опинитись Україна, яка для США також далеко не головний пріоритет?

Як на мене – ні. Виглядає це неймовірно не лише тому, що рівень впливу і можливостей Росії в Європі зараз неспівставний з позицією СРСР, а й тому що Байден, очевидно, теж знає про Ялту 1945 і про те, який вплив вона мала на повоєнний світ. Власне, тому, хоч Ялта зараз як і після Другої світової війни знову під контролем росіян, та зустрітись там Путін може хіба з ручним Лукашенком, та й того на окупований півострів доведеться заганяти силою. Жоден лідер в Лівадійський палац не приїде, поки над ним знову не буде встановлений український прапор.

Автор: Левко Стек

Статьи по теме
Окупація: що ми робитимемо, якщо апокаліптичний сценарій стане реальністю?
Окупація: що ми робитимемо, якщо апокаліптичний сценарій стане реальністю?

Євген Якунов: За горизонт подій зазирати страшно. Чорна діра може поглинути все. І все ж іноді варто замислитися: що буде і як ти діятимеш за найгіршого сценарію розвитку подій? Наприклад, якщо раптом Росія таки нападе і окупує Україну так, як вона мріє – по Дніпру, але з Києвом включно? Про це не хочеться думати й у це не хочеться вірити. Але треба погодитися, що ймовірність такого сценарію існує.
14.01 — 753

Финал казахской постановки: останутся ли русские войска и получила ли РФ своё?
Финал казахской постановки: останутся ли русские войска и получила ли РФ своё?

Игорь Тышкевич: И да, и нет. Войска ОДКБ начали выходить из Казахстана. Несмотря на то, что ещё несколько дней назад такая вероятность отметалась. Россия была уверена, что «пришла надолго». ВС РФ несомненно усилит своё присутствие на Байконуре, который она арендует. Больше войск, активное использование. О прекращении аренды (такие тезисы звучали в 2021) речи уже не идёт.
13.01 — 798

"Принуждение к миру". Ультиматум Кремля – сейчас или никогда

Вадим Фульмахт, блогер: Попробую максимально коротко описать свое понимание "ультиматума Кремля Западному миру". Я не эксперт и даже не претендую. Но, возможно, кому-то интересно мое мнение.
12.01 — 495